Ліки для душі

Героіня війни. Учениця самої Цунаде-сама. Одна з найталановитіших куноічі свого покоління. 

Угу. Звичайно. 

“Дурепа вона нікчемна, ось вона хто”, - думала Сакура, зусередившись на візерунках тріщин на стелі. Вона давно звикла до болю, давно навчилась від нього відволікатися в моменті. Це одна з базових навичок шинобі, а за своє не таке вже й довге життя Харуно здобула багату практику у цій сфері. Щоправда нинішня ситуація значно відрізнялася від попередніх. Дівчина намагалася впевнити себе, що це все - такі ж тортури, як і інші, що використовують для допиту, звичайні фізичні страждання, але чогось сама собі не вірила. 

Мабуть того, що раніше не мала сексуального досвіду, а зараз її безжалісно ґвалтували. 

Огидне тіло над нею було сильним, потним і тхнуло рибою та тванню. Кожен рух, ривок штовхав її вперед сильніше ніж попередній, і спина неприємно ковзала по жорсткій холщевині старого матрацу з соломи. Між своїх широко розведених ніг Сакура відчувала біль, схожий на полум’я від розжареного заліза, відчувала кожну нову тріщину, кожний новий розрив, як стегна стали липкими від підсихаючої крові та сперми, як зривалися вниз, на підлогу, густі темно-бордові краплі. 

Цікавий факт: тіло шинобі, якщо прибрати з нього чакру, мало чим відрізняється від тіла простої людини. Звичайно, їх мускулатура розвинена, але цього недостатньо. І саме тому трьом покидькам, які за рангом були не вище тюнінів, вдалось захопити Харуно в полон, попередньо отруївши її якоюсь сумішшю, що заблокувала всі канали чакри в тілі куноічі. Розслабилась, зазналась, вважала свою резистентність отрутам достатньою. Думала ніхто не ризикне напасти на “Другу Цунаде”. Як жеж. 

Вона билась до останнього, навіть коли вклали поперек ліжка і зав’язали руки над головою. Двум покидькам доводилось втримувати її ноги, щоб ті були розведені, поки третій влаштовувався між ними і вривався в незаймане тіло. Вже згодом Сакура залишила будь які спроби звільнитися - не бачила сенсу, до того ж це приносило лише ще більше болю. Тільки рахувала про себе: кількість разів, поштовхів, ударів. І звичайно скільки годин пройшло з моменту її викрадення. 

Насправді ніхто не став би зв’язуватися з куноічи лише для наруги над її тілом - забагато клопоту. І Сакура не була виключенням. До моменту, коли з ніг були стягнуті леггінси, викрадачі намагалися витягнути з Харуно інформацію про її новітню цілительську техніку, що допомагала куноічі в більшості випадків відновити репродуктивні функції організму. В шинобі взагалі завжди були проблеми з народженням дітей, все ж постійні тренування, бої, робота з отрутами та інше нікого здоровіше не робить, а після останньої війни ситуація ще більше погіршилась.  

Звичайно такі знання були таємницею селища, адже приносили не лише дохід з тих, хто звернувся по допомогу, але й перевагу в людському ресурсі в майбутньому. 

Коли Сакура відмовилась “співпрацювати” після стандартних методів допиту, в одного з викрадачів з’явилася чудова ідея - якщо Харуно не бажає допомогти жінкам їх селища ірйонінськими техніками, то буде допомагати відновлювати населення своїм власним тілом. Всього лише виправдання власних збочених бажань. 

Годин через п’ять ґвалтівникам набридло з нею гратися і вони залишили дівчину на самоті, голою та все ще прив’язаною до ліжка. Згодом викрадачі заходили до неї ще кілька разів: дати нову дозу отрути, води, повторити допит, а після того, як був настрій, знов зґвалтувати.  

Свідомість то покидала дівчину, то раптом поверталася. Рахувати час ставало все складніше, в моменти ясності, кількість та тривалість яких все зменшувалась, Сакура ледве концентрувалася на своєму оточенні. На сьомий, як їй здавалося, день з потрапляння в полон вона почула звуки битви десь не дуже далеко і серце наповнилось надії, що це прийшли по неї. Хвилини тягнулися густою патокою, але нема нічого нескінченного, і нарешті за дверима її в’язниці пролунали чиїсь кроки. Поворот ключа в замку. Скрип старих незмазаних металевих дверей. Сакура затримала дихання, очікуючи вироку всесвіту. І шумно видохнула, коли побачила знайомі візерунки маски АНБУ Конохи. 

С-Сакура…-сан, - запнувшись, промовила дівчина-шинобі, коли побачила легендарну куноїчі, що не раз латала її саму після особливо складних місій, у настільки скрутному становищі. Хоч вона і була токубецу джоніном, членом елітного спецпідрозділу, але в свої шістнадцять й досі не встигла зтикнутися зі справжньою глибиною людської жорстокості.  

Юкіне… - покликала Харуно тихо, одразу впізнавши одну зі своїх “хронічних” підопічних. - Розв’яжи… Мене… 

Дівчина поспішила виконати прохання. Витягнувши з одного з карманів жилету сувій, вона розпечатала запасний комплект одягу, який передала Сакурі.  

Сакура-сан, давайте допоможу, - трохи боязко запропонувала Юкіне, побачивши, як сильно тремтять руки ірйоніна, і як складно їй самій одягнутися. 

Я… Сама, - вперто відмахнулася Сакура. Вона і так відчувала себе достатньо жалюгідною. - Краще… пошукай мою… сумку. Там пілюлі… 

Добре, Сакура-сан. 

На щастя, коли через 10 хвилин Юкіне повернулась разом зі своїм напарником, Харуно вже натягнула на себе трохи завеликий топ, шорти, та загорнулася у плащ, щоб жоден сантиметр пошкодженої шкіри, жодної гематоми не було видно. Ще краще було те, що з ними була сумка дівчини, з якої вона одразу витягнула похідну аптечку та прийняла знеболюючу і поживну пілюлю. Спроба активації Б’якуго виявляється марною - чакра все ще повністю заблокована. Зробити антидот в польових умовах в цілому не те, щоб неможливо, але Сакура навіть не намагається - для цього в неї геть немає сил. 

До селища, задля економії часу, АНБУ по черзі несуть її на руках, і дівчина вимушена зміритися з власною безпомічністю - своїми ногами вона б повзла до рідної Конохи не менше тижня. Вже на підступах до східних воріт, найближчих до госпіталя, Сакура тихо просить Юкіне не вказувати зайвих подробиць у звіті про місію, але куноїчі вимушена відмовити, хоч очі її і повні співчуття. Сакура не ображається - сама знала, що таке прохання ніхто б не виконав. Потрапити на зайвий допит до Ібіки дурних нема. 

Опинившись в госпіталі, дівчина каже, що з лікуванням самої себе впорається самостійно і закривається у своєму кабінеті. Харуно вже два роки як головний лікар, тому підлеглі не сміють сперечатися, лише занепокоєно шепотять, заповнюючи тихим гулом коридори клініки. “Нехай”, - думає Сакура. Звичайні плітки не значили нічого у порівнянні з гіркою правдою.  

За роки своєї роботи Какаші бачив мабуть все, що може запропонувати така мерзенна істота як людина. В нього не було жодних ілюзій з приводу шляху шинобі і можливих наслідків цього вибору довжиною в життя. Іноді дуже короткого життя. Але він абсолютно точно не був готовий читати доповідь про катування та ґвалтування своєї учениці. 

Повернувшись з чергової наради зі старійшинами Шостий спочатку навіть зрадів, коли побачив загін АНБУ, який направив на пошуки головної лікарки Конохи, що не вийшла на роботу після недовгої відпустки. Враховуючи навички Сакури та відносно мирний час, він не дуже хвилювався за неї, припускаючи, що та, можливо, перейняла від П’ятої не лише знання та вміння, але й деякі пагубні звички. Останні два роки Какаші був занадто зайнятий на новій посаді для того, щоб слідкувати за життям колишніх учнів, так, знав лише основне: Саске все ще в пошуках сенсу життя, Сакура занурилась у роботу в лікарні з головою, а Наруто все ще залишається життєрадісним йолопом, і навіть одруження на Хіме клану Хьюга не в змозі цього змінити. 

Краще б він був правий і Харуно дійсно забула про час. 

Прочитавши сухі рядки Какаші відчув себе так, ніби над ним перевернули відро крижаної води. З силою стиснувши кулаки, він на мить прикрив очі, намагаючись вгамувати емоції, після чого запитав: 

Де зараз знаходиться Сакура? 

Ми доставили Сакуру-сан до лікарні, Хокаге-сама, - відповів АНБУ. 

Але як ми зрозуміли, вона відмовилась від допомоги інших лікарів, - доповнила його напарниця. 

Спохмурнівши, Хатаке знов перевів погляд на лист паперу, що лежав перед ним на столі. Пальці правої руки нервово стукали по стільниці, поки він приймав рішення. Врешті решт, зітхнув, він промовив: 

Всі матеріали даної справи позначити грифом “секретно”. Нічого з того, що ви бачили чи чули розголошенню не підлягає. Це зрозуміло? 

Так точно, - хором відповіли обидва шинобі. 

Можете бути вільними, - відпустив їх Какаші і вже за мить він залишився в кабінеті наодинці. 

Встав зі свого місця, Шостий зняв свій плащ і підійшовши до вікна, вистрибнув з нього, щоб, пустивши чакру в ноги, швидко побігти по дахах будинків і не тільки в сторону госпіталю. Схоже що Сакура вирішила приховати від всіх те, що з нею сталося, і він це розумів. Так само як розумів і той факт, що підтримка його колишній учениці все одно буде потрібна.  

Діставшись лікарні, Какаші не став йти через головний вхід, а одразу попрямував до вікна в кабінеті Харуно - він добре знав, де той знаходиться, та й осередок знайомої чакри підказував шлях. Приземлившись на підвіконня, Шостий зазирнув всередину. 

Сакура виглядала… жахливо. Рожеве волосся потьмяніло від бруду, під очами залегли глибокі тіні, губи були розбиті вщент, а в їх кутках запеклась кров. Де-не-де виднілися гематоми різного ступеня свіжості. І це те, що було на обличчі, все інше було сховано під плащем. 

Відчувши чужу присутність, дівчина здригнулась і ледь не скинула зі столу пробірки, з якими працювала. 

Какаші-сенсей, - видохнула вона приречено. - Ви вже знаєте? 

Сказати, що чоловік був розгублений і не знав, як поводитись і що казати - то сильно применшити.  

Йо, Сакура, - привітав він її як завжди, лише голос був незвично серйозним, не даючи жодної відповіді на її питання. - Я можу чимось тобі допомогти? 

Якщо чесно, більш за все Какаші хотів схопити її в оберемок та здати на руки ірйонінам, бо спроба вилікуватися самостійно у такому стані виглядала досить божевільним вчинком, але він вирішив покластися на досвід та рішення куноїчи - вона вже давно не була малою дівчинкою, щоб не розуміти наслідки. І з його боку було б краще, не задаючи зайвих питань, не читаючи лекцій, просто допомогти, ніж втратити її довіру. 

Я вже майже закінчила, - тихо сказала Сакура і повернула свою увагу до склянок на столі. Взявши в руки одну з пробірок, вона додала краплю чогось до чогось, розмішала, і випила отриману суміш. - В мене були здогадки щодо того, чим мене отруїли, і щойно я опинилась тут, одразу їх перевірила, - відповіла вона на неозвучене питання, що легко зчитувалося у погляді Шостого. - Це був антидот, - поставивши тару на місце, додала дівчина. - Якщо я правильно розрахувала, десь за годину контроль над чакрою почне повертатися. 

Сакура була на диво спокійною і це, чесно кажучи, трохи лякало Какаші. Він очікував сліз, істерики, злості, хоч чогось, а бачив хіба що крайній ступень знесилення. 

Сенсей, - тихо покликала його Харуно, намагаючись встати на ноги, але ті її не слухались і наступної миті вона впала назад на стілець. - Вибачте, що займаю ваш час, але ви могли б допомогти мені дістатися до дому? 

Тобі більше нічого не потрібно тут? Може взяти якість ліки? 

Ні, все що треба є вдома. 

Не втрачаючи більше часу, Шостий підійшов до куноїчи, підхопив її на руки так легко, ніби вона нічого не важила, і вистрибнув у вікно. Сакура підказувала напрям і вже через кілька хвилин вони вже були у неї під домом. Замок довелося взламувати, бо ключі загубились десь у підземеллях викрадачів, а запасний комплект був лише у батьків, яких дівчина зовсім не хотіла лякати своїм зовнішнім виглядом. 

На прохання Сакури Какаші поставив її на ноги, щойно вони опинилися в квартирі, але довго не витримав спостерігати за спробами куноїчи зняти сандалі і одночасно не впасти, тому присів перед нею, розстебнув застібки та допоміг зняти взуття. 

Дякую, - ледве чутно промовила Сакура. 

Де в тебе ванна кімната? - запитав чоловік, не залишаючи можливості для протесту. 

Зліва по коридору. 

Знов підхопив дівчину на руки, він зайшов у кімнату і одразу помістив свою ношу у поки що пусту ванну. 

Допомогти роздягнутися? - запропонував Какаші, але Сакура одразу замотала головою. Наполягати він не став. - Добре, тоді зачекай хвилину, пошукаю чисті рушники та якийсь одяг. 

В спальні у комоді. Друга та третя шухляди, - підказала дівчина, спираючись на кахельну плитку. Вона відчувала, що якщо зараз сяде, то самостійно вже не встане і тим паче роздягтись точно не зможе. 

Знайшовши рушники та домашню юкату, Какаші залишив це все у ванній, а сам пішов на кухню, вирішивши спробувати хоч щось приготувати. В холодильнику опинилися яйця та цукіні, а в шафах - рис, тому в результаті вийшло навіть непогано на смак і на вигляд. 

Какаші-сенсей, - пролунало слабко з ванної, коли їжа вже була готова.  

Підійшовши до дверей, Шостий запитав: 

Я можу увійти?  

Сакура дозволила. Їй вдалося дотягнутися до рушника, а от самостійно вилізти з ванної - вже ні. Витягаючи дівчини з чавунної пастки, Какаші намагався сильно її не роздивлятися, але щоб не помітити страшенні гематоми, які вкривали майже всю площину її стегон, йому треба було б бути сліпим. Візерунки різноманітних травм вкривали її ноги, голі руки та плечі, і це підіймало щось дуже темне з глибин душі Шостого. Якби ті покидьки, що зробили це з його ученицею, ще були живі, вони б дуже швидко забажали вмерти. 

Хочеш їсти? - Запитав Хатаке, коли допоміг дівчині просмикнути руки в рукава юкати і відвертаючись, щоб та змогла позбавитись від рушника та привести себе до ладу. - Я приготував рис з яйцем та овочами. 

Може трохи пізніше, - відмовилась Сакура. - Дякую, сенсей, думаю далі я вже впораюсь самостійно. 

Впевнена? 

Так. Здається контроль над чакрою починає повертатися, тому я впораюсь. 

Тоді я тебе залишу. Але якщо що - одразу звертайся, добре? - дочекавшись згоди, Какаші направився до виходу. Взувшись, він додав: - Щодо роботи не турбуйся, я передам до лікарні, що ти ще кілька днів будеш на лікарняному. 

Вийшовши з дому і акуратно прикривши за собою двері, Шостий направився до найближчого полігону - йому конче необхідно було розтрощити щось прямо зараз і краще це будуть манекени з мішенями, аніж вулиці Конохи. 

Щойно за Шостим закрилися двері, як Сакура зітхнула з полегшенням. Вона була безмежно вдячна колишньому сенсею за допомогу, і особливо за його тактовність та відсутність будь-яких розпитувань. Звичайно, з годом він ще спитає, якого біса Сакура взагалі опинилася у такому скрутному становищі, але зараз в неї є час на те, щоб прийти до тями. 

Тримаючись за стіни куноічі доповзла до спальні і обережно, повільно опустилась на завбачливо розстелений Какаші футон. Згорнувшись клубочком, Сакура потягнулася до своєї чакри, активуючи медичне дзюцу. Праву руку обгорнуло зелене мерехтіння, слабке, але вже працююче. Замруживши очі, бо було страшно дізнатися наскільки все в дійсності погано, вона приклала долонь до живота, скануючи внутрішні органи. Раціональна частина її мозку з професіональним розсудом фіксувала травми, відмічаючи, що пацієнт жити буде, коли як маленька скривджена дівчинка, якою Сакура зараз себе відчувала, ридала і не могла повірити в те, що ці порвані нутрощі - її власні. Сльози котились по обличчю, падали та губилися у товщині матрацу, поки під дією чакри гоїлися рани. 

У свідомості дівчина лишалась завдяки лиш власній впертості, а тому, коли вона впевнилась, що усунула основні ризики кровотечі, майже миттєво заснула. 

Прокинулась Сакура через кілька годин від болю - дія попередньо прийнятих ліків скінчилась. Зібравши волю в кулак і наповнивши чакрою кінцівки, що ледь слухались, дівчина навколішки дісталася кухні та абияк затягла своє тіло на зненацька виявившийся дуже високим стілець. На столі її все ще чекала їжа, вже захолонувша, але набагато краща ніж нічого. Знов подумки подякувавши сенсею, Сакура взялась за рис. Не те, щоб в неї був хоч якийсь апетит, скоріше навпаки, але як ірйонін вона знала наскільки важливе правильне харчування для швидкого одужання. 

Коли з їжею було закінчено, Сакура, намагаючись зекономити сили та менше ворушитися, не встаючи потягнулася до однієї з шухляд кухонного гарнітуру, де зберігала свою аптечку, але, не втримавши рівновагу, вона впала на тверду кахельну підлогу. Біль був настільки сильним, що в очах потемніло. Без того серйозно пошкоджений повний сечовий міхур не витримав подібної наруги і ногам раптом стало мокро і трохи тепло. Оговтавшись, дівчина буквально завила: її переповнювали почуття огиди, злості, образи та відрази до власної безпомічності. Вона одночасно хотіла, щоб хтось прийшов, обійняв її, заспокоїв, допоміг, і навпаки, не хотіла щоб жодна душа бачила цю ганебну слабкість. Все тіло тремтіло і Сакура захлиналась у риданнях, поки легені горіли від нестачі кисню. 

Пройшло чимало часу перш ніж емоції хоч трохи вгамувалися. Нарешті діставшись потрібної шухляди та прийнявши пігулки, Сакура сперлася спиною на гарнітур і знов почала працювати медичною чакрою зі своїм тілом. Процес був повільним і кропітким, але давав результат - через годину такої напівмедитації куноічі відчула, що вже може стати на ноги без страху тієї ж миті впасти назад. Докульгавши до ванної, вона скинула з себе заплямовану юкату і залізла під душ. Приведши спочатку себе, а потім і кухню, до ладу, Сакура повернулася до спальні, накинула на голе тіло старий довгий халат, що було не шкода, і знов вмостившись на футоні, забулася тривожним сном. 

*** 

Ранок зустрів дівчину смутними образами нічних кошмарів, вже ставшим звичним болем у тілі та, несподівано, ароматами їжі з кухні. Сонячні промені, що пробивалися у кімнату крізь маленькі вікна, приємно гріли тіло, і Сакура дозволила собі полежати подовше, одночасно з тим потроху підліковуючи себе чакрою. Загоювання йшло в доволі доброму темпі і за приблизними підрахунками куноічі десь за три-чотири дні вона повинна була повністю одужати. 

На кухні Сакуру очікував сюрприз: на столі стояли два пакунки. В першому, як виявилось, був набір продуктів: тофу, яйця, овочі, м’ясо, морепродукти та інші дрібниці. В другому ж знайшлося джерело привабливого аромату у вигляді готового повноцінного сніданку з місо-супу, рису, натто та риби. Все це супровождувала записка: 

“Сакура-сан, вибачте, що потурбувала вас без запрошення. 

Хокаге-сама дав наказ передати вам щось поїсти. Я взяла на себе сміливість перевірити ваш холодильник і на основі побаченого придбала деякі продукти.  

З повагою, Юкіне” 

Тепле почуття оселилось десь у грудях - Какаші-сенсей пам’ятав та піклувався про неї, не зважаючи на власну зайнятість. Сакура точно знала, що вільного часу в нього майже не бувало, адже на відміну від попередників він не манкував своїми обов’язками Хокаге. Хто б знав, що її лінивий вчитель, який більшість вільного часу проводив читаючи еротичні книжки, насправді виявиться настільки відповідальним керівником? В нього навіть робочий стіл буває вільним від паперів, чого Цунаде-шишо за роки свого правління жодного разу так і не змогла досягти. Не те, щоб вона прикладала багато зусиль… 

Поснідавши та розклавши продукти в холодильнику по місцях, Сакура приняла ліки та нанесла спеціальну мазь на гематоми, що рясно вкривали її змучене тіло. Прості дії потребували зараз набагато більше концентрації та зусиль, звільняючи голову від зайвих думок. Запустити прання, прибрати безлад в ванній, приготувати їсти, ігнорувати біль та слабкість, знов полікувати себе чакрою - рутина, але вона рятувала. 

Але що буде далі? 

У тьмяному місячному сяйві рожеве волосся його учениці набувало ніжно-бузкового відтінку. Вона, з її молочно-білою шкірою, що часто страждала від сонячних опіків, та тонкими зап’ястями, що виглядали з широких рукавів юкати і здавалось схопи трохи сильніше ніж треба - зламаються, ніби віддавала шану власному імені, будучі схожою на квітку, тендітну і прекрасну. Коли він побачив її вперше, взагалі гадав, якого біса ця дівчинка, цивільна до самих кісток, забула в Академії шинобі. Але Сакура вміла дивувати, і, як і те дерево вишні, мала внутрішню міць щоб пережити будь яку негоду.

Сидячі на одній з гілок розлогого дубу, Какаші спостерігав за дівчиною, що стояла на маленькому балконі і пила гарячий чай. З їх останньої зустрічі пройшло більше двох днів. Він прийшов би раніше, перевірити, як вона, але справи Селища потребували уваги Хокаге не менше. Звичайно зовсім без нагляду Шостий Сакуру не залишив, давши наказ тій куноічі з АНБУ, Юкіне, бути поблизу - той факт, що та в курсі ситуації і сама була жінкою, робили Юкіне найкращим варіантом для цього завдання. Але Какаші пам’ятав, наскільки сильно його колишня учениця терпіти не могла, коли її надто опікали, а тому обов’язки АНБУ обмежувались спостереженням за головним ірйоніном Конохи, з інструкцією втручатися виключно у разі крайньої потреби.

Допивши свій чай, Сакура зникла в глибині будівлі. У всіх вікнах горіло світло, але за щільними фіранками нічого не було видно. Приземлившись на звільнений балкон, Шостий постукав у вікно. Раніше він би безсоромно вліз в квартиру, нікого не попереджуючи, але почувши, як дівчина за склом щось впустила на підлогу, просто почувши стук, лише впевнився в правильності своєї обережності. З рипотінням одна зі стулок відчинилася і на вулицю виглянула куноічі, що виглядала трохи наляканою.

- Йо, Сакура! - посміхнувшись у звичній манері, привітав її Шостий.

- Какаші-сенсей? - здивувалась та.

- Пустиш всередину?

- Могли б і по-людські зайти, через двері, - пробурчала Сакура, але від вікна відійшла.

- Так нецікаво, - знизав плечима Какаші, опинившись в квартирі.

- Чай будете? Я щойно робила, вода ще повинна бути гарячою.

- Не відмовлюсь.

Сівши за стіл, чоловік крадькома спостерігав за куноічі. Її рухи були повільними та трохи скутими, але якщо не придивлятися та не звертати увагу на те, як майстерські Сакура ховала погляд, то й не здогадаєшся, що щось не так. Хіба що жовто-зелені синці, які вкривали виглядаючу з під юкати шкіру плеч, шиї та деінде обличчя, вказували на те, наскільки сильно постраждала дівчина - зазвичай будь-які травми та подряпини на ній не “жили” більше години-двох, зникаючи під натиском медичної чакри немов рамен з тарілки Наруто.

- Як ти? - не витримався і запитав Какаші. Дівчина на мить завмерла.

- Нормально, - натягнуто відповіла та. Поставивши чашку з духмяним чаєм перед колишнім сенсеєм, Сакура зайняла місце навпроти. - Думаю що післязавтра вже вийду працювати у шпиталі.

- Ти ж знаєш, ніхто не буде тебе квапити, ти можеш відпочивати стільки, скільки тобі потрібно.

- Знаю, але я сама хочу якнаймога швидше повернутися до роботи.

Промочивши горло гарячим чаєм, Какаші тяжко зітхнув і сказав:

- Є дещо, що я хотів би з тобою обговорити. Точніше не так, - виправився він, на мить примруживши очі, ніби з’їв щось гірке. - Спочатку я хотів би вибачитись перед тобою, бо частина провини в тому, що сталося, лежить на мені. Як голова селища я давно повинен був надати тобі особисту охорону…

- Сенсей, в цьому нема вашої провини, - перебила його куноічі, міцно вчепившись руками в края стільця, на якому сиділа. - Я повинна була бути пильною, а замість того повела себе ніби генін, що щойно випустився з Академії.

- Сакура, ніхто не може і не повинен бути напоготові цілодобово. Я не буду казати, що втрата пильності це добре, але ти взяла вихідні саме для того, щоб відпочити. Вперше за декілька років, наскільки мені відомо. Може ми й шинобі, але ми все ще люди, - непогодився Какаші. - Враховуючи, що за твою голову в книзі Бінго вказана сума в декілька мільйонів рьо, на відміну від інших ти, по суті, завжди у небезпеці. Саме тому в тебе повинна була бути охорона. І відтепер вона в тебе буде. І це не обговорюється, - помітивши, що Сакура вже готова була почати сперечатись, швидко продовжив він. - Мені теж доводиться миритися з присутністю охорони, але це необхідність.

- Порівняли! Ви Хокаге, Какаші-сенсей, а я всього лише ірйонін.

- Одна з кращих ірйонінів у світі, якщо не краща, - піднявши вказівний палець до гори, підкреслюючи свою думку, посміхнувся той одними лише очима, намагаючись розрядити атмосферу.

- Та ну вас, - почервонівши кінчиками вух, пробуркотіла Сакура, відвернувшись від нього, ховаючи погляд.

- По охороні, - знов повернувшись на серйозний тон, промовив Какаші. - На час знаходження в селищі до тебе прикріплені два токубецу-джоніна з АНБУ, що будуть мінятися кожні дванадцять годин. У разі дипломатичної подорожі тебе будуть супроводжувати вже чотири бійця з АНБУ. Звичайно, що якщо буде необхідність у твоїй присутності на місії S-рангу, то умови будуть обговорюватись окремо. Це зрозуміло?

- Зрозуміло.

В кімнати повисла некомфортна тиша. В Хокаге було ще одне питання для обговорення, але, відверто кажучі, він не хотів його задавати і не знав, якою буде реакція на нього, тому відтягував час як міг, повільно смакуючи духм’яний чай і крадькома кидаючи погляд на дівчину навпроти раз на пару хвилин.

- Сенсей, - тяжко зітхнувши, промовила Сакура, від якої всі ці вагання Шостого не услизнули. - Якщо хочете щось спитати - питайте.

- Я не впевнений, чи варто, бо це стосується отрути, - спостерігаючи за реакцією куноічі, відповів Какаші.

- Ви хочете, щоб я відтворила ту речовину, яка заблокувала мою чакру? - миттєво здогадалась Сакура. Зсутулившись та схрестивши руки під грудям, вона покачала головою. - Ні, не зможу. Я розшифрувала майже всі компоненти та принцип дії, але цього недостатньо. Для подальшої роботи потрібен примірник отрути, якого в нас нема, а моя кров вже повністю від неї очистилась.

- Добре, я тебе зрозумів, - сказав чоловік, внутрішньо радіючи її відповіді. Так, для посилення селища подібний препарат став би гарним надбанням, додатковою зброєю, але такою, що могла б наробити багато лиха, потрап вона в не ті руки.

Ще раз уважно подивившись на куноічі і подумки оцінивши її стан як помірно-задовільний, Какаші встав зі свого місця і в пару ковтків випив залишки чаю, що в нічній прохолоді сьогоднішнього вечора вже встиг охолонути.

- Що ж, Сакура-чан, не буду більше набридати тобі своєю компанією, - повернувшись до образу легковажного ледацюги, посміхнувся Шостий. - Тепер, якщо тобі щось буде треба, роботу по пошуку дорогоцінного мене можеш передати своїй охороні.

Вскочивши на підвіконня, Какаші махнув рукою на прощання та вистрибнув у двір, не дочекавшись відповіді. В пару рухів діставшись точки, де сховалася Лисиця, він витягнув з одного з карманів свого жилету сувій та передав його куноічі, приставленої охороняти Сакуру.

- Тут твої інструкції з приводу подальшої роботи. Головне правило, яке треба запам’ятати: якщо щось раптом станеться і Харуно не зможе приймати рішення по своєму стану самостійно, першим чином інформуєте мене, потім все інше. Якщо я буду недоступним - тоді зв’яжіться з Узумакі Хінатою. Зрозуміло?

- Зрозуміло, Хокаге-сама, - прийнявши сувій та вклонившись, відповіла АНБУ.

Враховуючи кількість зусиль, яку Сакура доклала для того, щоб залишити все прихованим від усіх оточуючих, допомогти їй зберегти цю приватність було його, Какаші, особистою відповідальністю. Він дуже сподівався, що всі ці застереження були надмірними, але психічні травми завжди були підступними. Обмірковючи, кого обрати другою довіреною особою, Какаші розглядав спочатку Цунаде, потім Іно, навіть Наруто. Але всі вони мали великий недолік - не вміли тримати рот закритим. А потім він згадав про колишню Хьюго і та, на диво, підійшла просто ідеально: Хіната була тихою, чуйною дівчиною, вміла зберігати секрети, мала базові знання з приводу надання первинної медичної допомоги, до того ж за останній рік, завдяки Наруто, дівчата доволі сильно здружилися. Це було те, що треба.

Тяжко зітхнувши, Какаші попрямував до себе додому. Завтра його очікував черговий важкий день і треба було встигнути перехопити хоча б пару годин сну, якщо він хотів мати змогу хоч якось функціонувати.

Вставши з робочого крісла, Сакура потягнулася усім тілом, розминаючи м’язи, що затекли за декілька годин безперервного сидіння. Хоч вона і повернулась до праці майже три тижні тому, але наслідки її довготривалої відсутності все ще давали про себе знати. І це вже не кажучи про те, що і в лікарні взагалі завжди вистачало роботи, особливо нудної паперової.

Глянувши на годинник, дівчина тяжко зітхнула. Була вже перша година дня, а вона за сьогодні ще взагалі нічого не їла, бо прокинувшись від чергового моторошного кошмару єдине, що Сакура могла в себе запхати, не боючись, що воно полізе назад - це склянка води. Навіть зараз її все ще трохи нудило, але якщо Сакура не хотіла знов вислуховувати лекцію про правильне харчування від Какаші-сенсея - який, якогось біса, немов вирішив стати її особистим дієтологом - то треба було перехопити хоч щось. І, на відміну від “штрафних” вечерь, на які Шостий витягав куноічі після чергового доносу з боку АНБУ, так вона хоча б мала можливість самостійно обрати скільки і чого з’їсти.

Взявши свій гаманець, Сакура відкрила двері, збираючись вийти з кабінету, але несподівано стикнулась з парою блідо-бузкових очей та рукою, занесеною щоб постукати.

- Хіната? - здивувалася ірйонін. Зітхнувши, але все одно якнаймога привітніше посміхнувшись, вона спитала: - Ти до мене як до медика, чи так, побовтати?

- І те, і те? - невпевнено і як завжди сором’язливо відповіла дівчина. - Вибач, я мабуть тебе відволікаю…

- Не кажи дурниць, для тебе я завжди знайду час, - закотивши очі, промовила Сакура і, схопивши Узумакі, потягнула її вглиб свого кабінету, бо знала, що ще трохи, і подруга накрутить себе та просто втече. - Все одно я збиралася обідати. Почекаєш мене в кабінеті, добре? Я збігаю в кафетерій та одразу назад.

- Так, звичайно, - відповіла дівчина, аристократично-плавно сівши на стілець і склавши руки на коліна. Харуно була впевнена, що якби її кабінет був оформлений у традиційному стилі, Хіната б зараз легко продемонструвала ідеальну сейдза.

- Може тобі теж щось вхопити? - не забувши про банальну ввічливість, запропонувала ірйонін.

- Ні, дякую, нічого не треба, - майже миттєво відмовилась та, як завжди занадто занепокоєна тим, як би не створити оточуючим незручностей. Кивнувши у відповідь, Сакура поспішила за обідом.

Сьогодні місцезнаходження кафетерію в лікарні знайшов би навіть цивільний, що жодного разу там не був, і все через нестерпний сморід, що йшов звідти, шлейфом розповсюджуючись коридорами. Чи то кухарі щось спалили, чи то в них натто перебродило, Сакуру, в якої і без того шлунок був не на місці, то мало цікавило. Відповідно, замість того, щоб передивитись асортимент і обрати собі щось до душі, як спершу планувалось, вона була вимушена заскочити всередину, затиснувши ніс пальцями, вхопити перші-ліпші онігірі і бутильований імбирний чай, кинути касиру купюру, що рази в півтора перевищувала вартість того перекусу, та якмога швидше вискочити назовні, на свіже повітря, поки вміст її нутрощів не доповнив вже існуючий ансамбль неперевершених ароматів. З іншого боку, тут все ж був свій плюс - Хінаті не довелось довго чекати.

Втомлено плюхнувшись на своє робоче місце, Сакура розгорнула і відкусила добрий шмат від онігірі, після чого, геть не аристократично - да простить її хіме клану Хьюга - сьорбнув чаю, трохи нерозбірливо через набиті їжею щоки запитала:

- То що тебе сьогодні до мене привело? Ти вагітна і хочеш встати на облік?

Припущення не було безпідставним: вона була спеціалістом у сфері репродуктології, а Узумакі вже майже півроку як одружились, і, наскільки Харуно було відомо, Наруто дуже хотів дітей.

- Справа в тому… - тихо почала Хіната, нервово загинаючи пальці рук і поступово червоніючи, - я не знаю… В мене затримка, але… ми намагалися…

Геть зніяковівши, вона опустила голову, ховаючи обличчя за довгими пасмами свого розкішного волосся.

- Добре, ситуацію я зрозуміла. Лягай на кушетку, зараз перевіримо, що да як. І нема чого соромитись, ніби ми не знаємо, чим ви з Наруто ночами займаєтесь, - дражливо пограючи бровами, усміхнулась ірйонін.

- Сакура! - скрикнула Узумакі, жахаючись.

- Ну що “Сакура”? Ти б мене краще цінувала, бо будь Іно на моєму місці, то вже подробиці розпитувала б, - хмикнула та. - Лягай давай.

Покірно зітхнувши, Хіната послідувала вказівкам.

Запхавши в рот залишки онігірі, Сакура сполоснула руки в умивальнику, що був розташований в кабінеті як раз на випадок оглядів, і підійшла до подруги, що вже влаштувалась на кушетці. Все ще дожовуючи свій обід, вона активувала дзюцу та почала обстеження.

- Так.., - проковтнувши все разом і ледь не вдавившись, почала вона, - Ознак вагітності я не бачу, - задумливо промовила Сакура, проводячи рукою, огорнутою зеленим світлом медичного дзюцу, над животом подруги. - Вибач, Хіната, але поки що ні.

- Зрозуміло, - тихо промовила Узумакі.

- Проте всі органи малого тазу в тебе в нормі, жодних патологій не спостерігаю, тому приводів виглядати такою засмученою в тебе точно нема, - постаралася підбадьорити дівчину Харуно. Закінчивши огляд, вона дозволила Хінаті піднятись і, поки та поправляла свій одяг, повернулась на своє місце, сівши за стіл. Підкотившись до тумби з картотекою, Сакура почала перебирати картки, поки не знайшла потрібну. Розкривши папку і вписавши певні дані, вона продовжила: - Дивись, якщо ти дуже переймаєшся, ми з тобою можемо зробити декілька аналізів крові, перевірити гормони і таке інше. Хоч я і не бачу особливої в цьому необхідності на поточний момент.

- Будь ласка, Сакура, давай зробимо, якщо можна, - майже благаючи попросила Хіната нервово кусаючи губи.

- Добре, я випишу тобі направлення, - взявши рецептурний папір і почавши розписувати призначення та рекомендації. - Але чому ти так сильно хвилюєшся? Ви ще не так давно разом, щоб дійсно почати перейматися.

- Просто… Наруто так хоче дітей. І таке відчуття, ніби всі наші друзі вже скоро стануть батьками. Темарі вагітна, Іно теж, хоча вона ще навіть заміж не вийшла. І мама казала, що завагітніла мною майже одразу після їх з батьком одруження. Одна я, як завжди, якась не така, - зовсім зніяковіла Хіната.

- Все з тобою нормально, - відмахнулась Сакура і, закінчивши додавати записи до медичної картки, відклала її на край столу. Подивившись на подругу, вона серйозно промовила: - А навіть якщо і раптом щось десь негаразд, ти ж пам’ятаєш, яка в мене спеціалізація? Без допомоги не залишу. - І усміхнувшись, додала: - Іно ж не дуже добрий приклад, в нашому випадку, бо якби я не натякнула Саю, він би до старості не додумався зробити їй пропозицію, так і жили б неодружені. І взагалі, - знову вставши, вона підійшла до Хінати і, трохи нахилившись, обійняла ту однією рукою за плечі, - насолоджуйся вільним часом без дітей, поки він в тебе є, бо знаючи Наруто, впевнена, ваші з ним розбишаки змусять передчасно посивіти половину селища, і тебе в першу чергу. А вони у вас точно будуть.

- Думаєш?

- Впевнена. Ото ніж нервувати, краще йди додому до свого чоловіка. Гляди і зробите пару маленьких Узумакі, - натякаючи підморгнувши, Харуно протягнула готові направлення.

- Сакура! - знов почервонівши, вигукнула Хіната, але на цей раз в голосі також було чутно сміх - розмова все ж пішла їй на користь, трохи заспокоївши нерви. Не побачивши і краплі каяття на обличчі подруги, вона тяжко зітхнула і почала збиратись. - Дякую, що приділила мені час. Може зайдеш до нас в неділю на обід? - спитала дівчина, направляючись до вихода. - Ви з Наруто вже давно не бачились, він скучив за тобою.

- Якось іншим разом, зараз багато роботи, - помотала головою Сакура, слідуючи за нею.

Вже взявшись за ручку двері, Хіната раптом повернулася і уважно подивилась на подругу, після чого спитала:

- Сакура, а в тебе самої все добре?

- Звісно. Що зі мною може бути? - легковажно знизавши плечима, відмахнулась та.

- Просто ти виглядаєш дуже втомлено. І після того випадку місячної давності тебе майже ніде, окрім госпіталя, не видно.

- Все добре, Хіната, не турбуйся. В мене просто багато роботи, - видавивши з себе посмішку і сподіваючись, що вона була достатньо переконливою, відповіла Харуно.

Попрощавшись і нарешті закрив за подругою двері, Сакура оперлася спиною на лаковану дерев’яну поверхню, нарешті розслабивши м’язи обличчя, що вже зводило від награних емоцій. Розмова з Хінатою відняла в неї набагато більше сил, ніж вона була згодна визнати. Запустивши руки у волосся, легкими рухами масажуючи голову, що знов почала боліти, дівчина намагалася зібратися з думками. Простоявши в повній тиші кілька хвилин, зваживши всі за та проти, вона витягла з кишені ключі, закрила свій кабінет зсередини і, прихопивши речі, вистрибнула з вікна, направляючись додому. Сьогодні більше не було призначених прийомів, гори паперу, що очікували підпису, могли почекати ще день, у разі екстреного випадку її і з-під землі витягли б, тому совість за передчасно залишене робоче місце Сакурі сильно не докоряла.

Нарешті опинившись в стінах рідної домівки, дівчина зітхнула з полегшенням. Скинувши вуличні сандалі і не потрудившись поставити їх акуратно на передбачене для взуття місце, вона вже збиралась пройти далі у квартиру, коли зупинилась навпроти великого дзеркала, що прикрашало коридор.

- Жахливо виглядаєш, Харуно, - криво усміхнулась вона своєму відображенню. Взявши з тумбочки засіб для зняття косметики, Сакура щедро змочила ватний спонж і почала стирати шари тонального крему, консилера, рум’ян та іншого, відкриваючи приховані раніше сірість шкіри та темні кола під очима. - Просто красуня, - скрививши губи, констатувала вона, кинувши використаний спонж до таких же, що вже перетворились на невеличку гірку на тумбі, бо їй було надто байдуже, щоб перейматися за чистоту навколо. - Але ж наскільки іронічне наше життя, га? В мене тільки зараз з десяток жінок з безпліддям на обліку, які готові на все, щоб вилікуватись, подруга, що переймається, що не може завагітніти, і що ж я? - вглядаючись в очі навпроти, промовила вона, більше відчуваючи, ніж бачачи, як по щоках покотились злі, гіркі сльози, поки горло перехоплювало від емоцій. - А я вже другий тиждень намагаюсь позбавитись від виродка одного з тих покидьків, що засів в моїй утробі. Іронічно ж! - вигукнула вона, істерично розсміявшись. - Хто б знав, Цунаде-шишо, що в резистентності до отрут є такі побічні дії! Але! - подивившись на свій поки що плаский живіт, - Але я обіцяю, я тебе з себе витравлю, чого мені це не коштувало! - голосом, повним палаючої люті, поклялася Сакура.

Кожний шинобі Листа, закінчуючи Академію та отримуючи свій хітай-ате, промовляє клятву вірності Коносі, обіцяючи повністю віддатися службі на користь селищу, і душею, і тілом. Але мало хто з дванадцятирічних підлітків, що лише входять в свою пору пубертату, дійсно замислюється над словами старої обітниці, вважаючи її лиш протокольною частиною урочистого заходу. Втім, більшість новоспечених генінів швидко розуміє, наскільки буквальним є текст клятви, і першими з них, звичайно, куноічі.

Місії на зваблення видаються з тринадцяти років. З вимог - бути привабливою.

Зазвичай ніхто не примушує братися за такі завдання, але за них завжди платять втридорога, особливо якщо ціль має різноманітні “нестандартні вподобання”. Для геніна, який окрім прополки городів та пошуків домашніх звірів, що втекли від своїх власників, майже нічого не може отримати, а отже й заробити, така місія стає суттєвою фінансовою допомогою.

Займатися сексом з ціллю не завжди є обов’язковою вимогою, подекуди достатньо відвести жертву на заздалегідь приготовлену локацію, а там вже чи приспати, чи захопити в гендзюцу, тут в кого на що таланту вистачить. Втім такі легкі місії скоріше поодинокі, бо в більшості випадків цілями стають високопосадовці, напад на яких може стати причиною політичних конфліктів, аж до військових дій.

Була певна категорія куноічі, що свідомо обирали для себе цей напрямок діяльності як свою спеціалізацію. В Академії навіть існували профільні курси для бажаючих, з віковим цензом у ті ж тринадцять років. І про все це Сакура дізналась виключно коли почала проходити практику у венерологічному відділенні лікарні - статус учениці Цунаде-сама дозволив їй оминати й ігнорувати цю неприглядну сторону світу шинобі набагато довше ніж її одноліткам. Ніколи Сакура не брала місій на зваблення, і, відверто кажучи, ніхто й не думав пропонувати, враховуючи її важкий характер, зовсім не підходящий для такої роботи.

Та все ж, це було не найгіршим, що могло запропонувати селище для куноічі.

Коноха, хоч і мала доволі високий відсоток цивільного населення, була військовим формуванням. Як будь яке інше військове формування, вона мала потребу у боєздатних бійцях. І тут починалися проблеми, адже прихованому селищу потрібні були ніндзя, люди особливої фізіології, здатні управляти чакрою. Саме тому, на відміну від армій Лордів країн, ланки шинобі неможливо було поповнити через звичайний призив. А навіть якщо і вдавалось знайти людей з відповідними здібностями серед цивільних, для отримання гідного спеціаліста тренування треба починати ледь не з народження.

Саме тому, ще при заснуванні селища, був прийнятий закон, що забороняв куноічі робити аборти. Народження нового майбутнього ніндзя прирівнювалось до місії А-класу з неможливістю відмовитись від неї. Бо тіло шинобі йому не належить, це лише інструмент, що служить на благо Конохи. І без різниці, чим зайняте це тіло: б’ється, займається сексом чи народжує дітей.

Звичайно існували виключення з правил, такі як, наприклад, переривання вагітності по медичним показанням, але факт залишався фактом: те, що збиралась зробити Сакура, було незаконно. Чи хвилювало це зазвичай законослухняну Харуно? На поточний момент - геть ні.

З того моменту, як дівчина дізналась про свою вагітність, кухня в її квартирі перетворилась в міні-лабораторію, з розкиданими по всіх поверхностях в порядку робочого хаосу реактивами, колбами та іншим приладдям, посеред якого вона й крутилася останні пару годин. Заправивши пасмо волосся, що постійно лізло в обличчя, за вухо, Сакура вимкнула вогонь під колбою та, перемішавши суміш, перелила частину у заздалегідь поставлений на ваги стакан, відмірюючи порцію, достатню щоб вбити трьох дорослих чоловіків.

“Може цього забагато?” - подумала про себе дівчина, оцінюючи кількість отрути. І одразу ж сама собі відповіла: “Та ні, нормально. Попереднього разу з меншою дозою лише нудило. І не факт, що то був ефект препарату, а не звичайний токсикоз.”

Взявши склянку в руки, Сакура швидко, в пару ковтків, випила суміш, не даючи собі часу на марні вагання. Інгредієнти закінчувались, а так як вона не хотіла привертати зайвої уваги купівлею вельми специфічних трав, довелось йти ва-банк. Вона і без того весь цей час працювала під пильним оком АНБУ, сподіваючись продати це під соусом чергової «роботи, взятої надом». Це дійсно був ризик, бо навіть при високій резистентності організм міг не впоратись з детоксикацією такого об’єму отрути, та на думку Сакури спроба позбутися паразита, що засів у її нутрощах, була того варте.

Відчуваючи, як починає кружитися голова, вона швиденько поскладала брудний хімічний посуд до раковини з планами помити його… колись у майбутньому, зняла фартух, взяла пляшку води та пішла до спальні, очікувати настання потрібного ефекту, комфортно лежачи на ліжечку і дивлячись чергову мильну оперу по телевізору.

***

Какаші вже збирався лягати спати, коли один з його з’явився у його вітальні, одразу вставши на коліно у протокольному вітанні. Сон як рукою зняло - у таку годину через дрібниці турбувати його б не стали.

- Хокаге-сама, вибачте за вторгнення, - промовив спецагент і за голосом стало ясно, що за маскою ховається дівчина. Придивившись уважніше, Какаші згадав, що це одна з тих, кого він приставив в якості охорони до Сакури.

- Щось сталося?

- Я не впевнена, Хокаге-сама, але ви казали інформувати вас у разі чого, - почала та, трохи вагаючись, але коли Шостий кивнув головою, показуючи, що уважно слухає, продовжила: - Квітка сьогодні виготовляла в себе на кухні невідомий препарат, який потім прийняла, можливо проводила досліди. Трохи згодом вона пішла до ванної кімнати і більше з неї не виходила. В ванну Квітка зайшла майже дві години тому. Враховуючи те, що зазвичай вона проводить там не більше двадцяти хвилин, це було розцінено як нетипова поведінка і мною було прийнято рішення відправити клона проінформувати вас про це.

- Це було правильне рішення. Краще бути трохи параноїком, аніж жалітися, розгрібаючи наслідки, - сказав Какаші, швидко перевдягаючись з домашнього у повсякденну форму. - Можеш розвіяти дзюцу, нехай оригінал знає, що я буду через пару хвилин. Поки я не накажу іншого, втручатися не треба.

І не дочекавшись відповіді, Хокаге направився до квартири колишньої учениці.

Перше, що зустріло Какаші, щойно він забрався в квартиру через не щільно закрите вікно на кухні - це важкий сморід лікарських трав та крові. Сакури не було видно ніде поблизу. Трохи приспустивши з носа маску, Шостий підійшов до раковини, повної склянок, на дні яких ще були залишки сумішей, і принюхався, намагаючись за запахом хоча б орієнтовно зрозуміти, що за зілля Харуно тут варила. Те, що він впізнав, миру його душі не додало.

Какаші був доволі далеким від медицини, знаючи виключно пару прийомів надання першої допомоги, але, як АНБУ, він проходив базовий курс по отрутах, тому міг з точністю сказати, що щоб Сакура не готувала, ніякого відношення до лікувальних чи солдатських пілюль це не мало. Така комбінація трав використовувалась виключно в отрутах. А згадуючи слова АНБУ про те, що Сакура прийняла приготований препарат… Какаші не хотів думати про гірше, але він завжди був песимістом. Стряхнувши з себе заціпеніння, чоловік направився до ванної від якої йшов стійкий запах крові. Йому здавалося, що він вже безбожно запізнюється і витратив занадто багато часу на роздуми, хоча в реальності не пройшло і хвилини.

Двері були не заперті, але повністю не відкривались. Забравшись всередину, Какаші зрозумів чому: Сакура, бліда як смерть, з посинілими губами, лежала на холодному блякло-жовтому кахелі посеред кімнати, в той час як під нею розтікалась калюжа крові.

Наступної миті він вже був на колінах поруч з дівчиною, перевіряючи її життєві показники. Пульс ледь прослуховувався, але все ще був. Дихання слабке, поверхневе. Непритомна. Голова ціла, хоч і відчувалась ґуля, котра формувалась на потилиці. Видимих поранень при швидкому огляді Какаші не знайшов, тому було не дуже зрозуміло, звідки взялось стільки крові. Якби її було хоча б в половину менше, він би поставив на звичайний прояв жіночої фізіології, та це явно був не той випадок. Втім, з крововтратою можна буде розібратись пізніше, перш за все Сакуру треба було привести до тями.

Повернувшись до кухні, Шостий почав копирсатися по ящикам, висуваючи то один, то другий, в пошуках аптечки, намагаючись пригадати всі лекції, що команді номер сім розповідала нестерпна куноічі з приводу ірйоніндзюцу. Нарешті знайшовши шукане, він схопив шприц-ручку з універсальним антидотом і вже за мить був біля Сакури. Вколовши препарат, Шостий сів на підлогу поруч, поклавши голову дівчини собі на коліна, очікуючи - і сподіваючись - що ліки подіють. Він не став переносити її на диван чи ліжко, бо не був впевнений, які дії потрібно буде виконати далі, але якщо серед них виявиться промивання шлунку, то зробити його тут буде явно зручніше.

В нічній тиші усвідомлення того, що сталося, почало наздоганяти Какаші. Його колишня учениця намагалася скоїти самогубство.

Якби він не мав такого кольору волосся від народження, точно б посивів після сьогоднішнього.