Нічне чаювання

У тьмяному місячному сяйві рожеве волосся його учениці набувало ніжно-бузкового відтінку. Вона, з її молочно-білою шкірою, що часто страждала від сонячних опіків, та тонкими зап’ястями, що виглядали з широких рукавів юкати і здавалось схопи трохи сильніше ніж треба - зламаються, ніби віддавала шану власному імені, будучі схожою на квітку, тендітну і прекрасну. Коли він побачив її вперше, взагалі гадав, якого біса ця дівчинка, цивільна до самих кісток, забула в Академії шинобі. Але Сакура вміла дивувати, і, як і те дерево вишні, мала внутрішню міць щоб пережити будь яку негоду.

 

Сидячі на одній з гілок розлогого дубу, Какаші спостерігав за дівчиною, що стояла на маленькому балконі і пила гарячий чай. З їх останньої зустрічі пройшло більше двох днів. Він прийшов би раніше, перевірити, як вона, але справи Селища потребували уваги Хокаге не менше. Звичайно зовсім без нагляду Шостий Сакуру не залишив, давши наказ тій куноічі з АНБУ, Юкіне, бути поблизу - той факт, що та в курсі ситуації і сама була жінкою, робили Юкіне найкращим варіантом для цього завдання. Але Какаші пам’ятав, наскільки сильно його колишня учениця терпіти не могла, коли її надто опікали, а тому обов’язки АНБУ обмежувались спостереженням за головним ірйоніном Конохи, з інструкцією втручатися виключно у разі крайньої потреби.

 

Допивши свій чай, Сакура зникла в глибині будівлі. У всіх вікнах горіло світло, але за щільними фіранками нічого не було видно. Приземлившись на звільнений балкон, Шостий постукав у вікно. Раніше він би безсоромно вліз в квартиру, нікого не попереджуючи, але почувши, як дівчина за склом щось впустила на підлогу, просто почувши стук, лише впевнився в правильності своєї обережності. З рипотінням одна зі стулок відчинилася і на вулицю виглянула куноічі, що виглядала трохи наляканою.

 

- Йо, Сакура! - посміхнувшись у звичній манері, привітав її Шостий.

- Какаші-сенсей? - здивувалась та.

- Пустиш всередину?

- Могли б і по-людські зайти, через двері, - пробурчала Сакура, але від вікна відійшла.

- Так нецікаво, - знизав плечима Какаші, опинившись в квартирі.

- Чай будете? Я щойно робила, вода ще повинна бути гарячою.

- Не відмовлюсь.

Сівши за стіл, чоловік крадькома спостерігав за куноічі. Її рухи були повільними та трохи скутими, але якщо не придивлятися та не звертати увагу на те, як майстерські Сакура ховала погляд, то й не здогадаєшся, що щось не так. Хіба що жовто-зелені синці, які вкривали виглядаючу з під юкати шкіру плеч, шиї та деінде обличчя, вказували на те, наскільки сильно постраждала дівчина - зазвичай будь-які травми та подряпини на ній не “жили” більше години-двох, зникаючи під натиском медичної чакри немов рамен з тарілки Наруто.

- Як ти? - не витримався і запитав Какаші. Дівчина на мить завмерла.

- Нормально, - натягнуто відповіла та. Поставивши чашку з духмяним чаєм перед колишнім сенсеєм, Сакура зайняла місце навпроти. - Думаю що післязавтра вже вийду працювати у шпиталі.

- Ти ж знаєш, ніхто не буде тебе квапити, ти можеш відпочивати стільки, скільки тобі потрібно.

- Знаю, але я сама хочу якнаймога швидше повернутися до роботи.

Промочивши горло гарячим чаєм, Какаші тяжко зітхнув і сказав:

- Є дещо, що я хотів би з тобою обговорити. Точніше не так, - виправився він, на мить примруживши очі, ніби з’їв щось гірке. - Спочатку я хотів би вибачитись перед тобою, бо частина провини в тому, що сталося, лежить на мені. Як голова селища я давно повинен був надати тобі особисту охорону…

- Сенсей, в цьому нема вашої провини, - перебила його куноічі, міцно вчепившись руками в края стільця, на якому сиділа. - Я повинна була бути пильною, а замість того повела себе ніби генін, що щойно випустився з Академії.

- Сакура, ніхто не може і не повинен бути напоготові цілодобово. Я не буду казати, що втрата пильності це добре, але ти взяла вихідні саме для того, щоб відпочити. Вперше за декілька років, наскільки мені відомо. Може ми й шинобі, але ми все ще люди, - непогодився Какаші. - Враховуючи, що за твою голову в книзі Бінго вказана сума в декілька мільйонів рьо, на відміну від інших ти, по суті, завжди у небезпеці. Саме тому в тебе повинна була бути охорона. І відтепер вона в тебе буде. І це не обговорюється, - помітивши, що Сакура вже готова була почати сперечатись, швидко продовжив він. - Мені теж доводиться миритися з присутністю охорони, але це необхідність.

- Порівняли! Ви Хокаге, Какаші-сенсей, а я всього лише ірйонін.

- Одна з кращих ірйонінів у світі, якщо не краща, - піднявши вказівний палець до гори, підкреслюючи свою думку, посміхнувся той одними лише очима, намагаючись розрядити атмосферу.

- Та ну вас, - почервонівши кінчиками вух, пробуркотіла Сакура, відвернувшись від нього, ховаючи погляд.

- По охороні, - знов повернувшись на серйозний тон, промовив Какаші. - На час знаходження в селищі до тебе прикріплені два токубецу-джоніна з АНБУ, що будуть мінятися кожні дванадцять годин. У разі дипломатичної подорожі тебе будуть супроводжувати вже чотири бійця з АНБУ. Звичайно, що якщо буде необхідність у твоїй присутності на місії S-рангу, то умови будуть обговорюватись окремо. Це зрозуміло?

- Зрозуміло.

В кімнати повисла некомфортна тиша. В Хокаге було ще одне питання для обговорення, але, відверто кажучі, він не хотів його задавати і не знав, якою буде реакція на нього, тому відтягував час як міг, повільно смакуючи духм’яний чай і крадькома кидаючи погляд на дівчину навпроти раз на пару хвилин.

- Сенсей, - тяжко зітхнувши, промовила Сакура, від якої всі ці вагання Шостого не услизнули. - Якщо хочете щось спитати - питайте.

- Я не впевнений, чи варто, бо це стосується отрути, - спостерігаючи за реакцією куноічі, відповів Какаші.

- Ви хочете, щоб я відтворила ту речовину, яка заблокувала мою чакру? - миттєво здогадалась Сакура. Зсутулившись та схрестивши руки під грудям, вона покачала головою. - Ні, не зможу. Я розшифрувала майже всі компоненти та принцип дії, але цього недостатньо. Для подальшої роботи потрібен примірник отрути, якого в нас нема, а моя кров вже повністю від неї очистилась.

- Добре, я тебе зрозумів, - сказав чоловік, внутрішньо радіючи її відповіді. Так, для посилення селища подібний препарат став би гарним надбанням, додатковою зброєю, але такою, що могла б наробити багато лиха, потрап вона в не ті руки.

Ще раз уважно подивившись на куноічі і подумки оцінивши її стан як помірно-задовільний, Какаші встав зі свого місця і в пару ковтків випив залишки чаю, що в нічній прохолоді сьогоднішнього вечора вже встиг охолонути.

- Що ж, Сакура-чан, не буду більше набридати тобі своєю компанією, - повернувшись до образу легковажного ледацюги, посміхнувся Шостий. - Тепер, якщо тобі щось буде треба, роботу по пошуку дорогоцінного мене можеш передати своїй охороні.

Вскочивши на підвіконня, Какаші махнув рукою на прощання та вистрибнув у двір, не дочекавшись відповіді. В пару рухів діставшись точки, де сховалася Лисиця, він витягнув з одного з карманів свого жилету сувій та передав його куноічі, приставленої охороняти Сакуру.

- Тут твої інструкції з приводу подальшої роботи. Головне правило, яке треба запам’ятати: якщо щось раптом станеться і Харуно не зможе приймати рішення по своєму стану самостійно, першим чином інформуєте мене, потім все інше. Якщо я буду недоступним - тоді зв’яжіться з Узумакі Хінатою. Зрозуміло?

- Зрозуміло, Хокаге-сама, - прийнявши сувій та вклонившись, відповіла АНБУ.

Враховуючи кількість зусиль, яку Сакура доклала для того, щоб залишити все прихованим від усіх оточуючих, допомогти їй зберегти цю приватність було його, Какаші, особистою відповідальністю. Він дуже сподівався, що всі ці застереження були надмірними, але психічні травми завжди були підступними. Обмірковючи, кого обрати другою довіреною особою, Какаші розглядав спочатку Цунаде, потім Іно, навіть Наруто. Але всі вони мали великий недолік - не вміли тримати рот закритим. А потім він згадав про колишню Хьюго і та, на диво, підійшла просто ідеально: Хіната була тихою, чуйною дівчиною, вміла зберігати секрети, мала базові знання з приводу надання первинної медичної допомоги, до того ж за останній рік, завдяки Наруто, дівчата доволі сильно здружилися. Це було те, що треба.

Тяжко зітхнувши, Какаші попрямував до себе додому. Завтра його очікував черговий важкий день і треба було встигнути перехопити хоча б пару годин сну, якщо він хотів мати змогу хоч якось функціонувати.