”Людина знає, що є благо, але не слідує йому.„
Сон Мун усвідомлює, що постійні пошуки роботи, ненависть до себе і власна жалюгідність надто сильно виросли, забравши всі сили і бажання для виправлення ситуації. Хлопець вчиняє самогубство, лишаючи позаду дідуся, який його виховав, і кохану дівчину. Та бажане полегшення і звільнення не настають. Натомість головний герой опиняється в значно гіршому місці, ніж саме пекло.
- А так і має бути, чи десь там щось пішло не за планом Тенґу? — Дже Вун стояла над Сон Муном склавши руки в боки. - Але у нього завжди все за планом. Чи то я щось не так розумію?
Сон Мун розплющив очі і різко сів на диван, відсунувшись назад.
В кабінеті висіло мовчання. Дже Вун ще не повернулася зі свого завдання. Сон Мун сидів за столом, втупивши погляд у відкриту книгу перед собою. Він не читав. Слова не засідали в голові і зв’язок з суттю написаного не пов’язувався в закутках його свідомості.
