[6]
”Я думав, що бігти буде легко, але в мене зламані ноги.„
- То кажеш, що не знаєш, як зв’язатися з Тенґу?
Сон Мун закинув голову назад і закрив обличчя руками.
- Він завжди приходить сам. З’являється після завдання, або ж перед ним. Схоже Тенґу приходить тільки тоді, коли це потрібно йому.
- Я б проігнорував наступну душу, але не можу так ризикувати.
- Не варто, Сон Мун. Ти й так на межі, як і твої рідні, тому не провокуй Тенґу на зміну списку цими думками.
Дже Вун повернулась до свого столу.
- Яка це в тебе душа?
- Має бути п’ята. Проте я гадаю, що Тенґу дасть іще один список ”по шість„ адже другий чоловік помер.
- А може він змилується через твою хорошу роботу з братом.
- Я от думаю, що він навмисне дав мені Ин Сая.
- Чому?
- Він хотів побачити, як я вчиню з хлопцем, який виявився моїм зведеним братом. Чи виникне в мене бажання помститися таткові, давши Ин Саю померти, чи все-таки на мене не вплине родинний зв’язок.
- Що з цього ти виніс для себе?
- Що хлопець не винен і не має відповідати за вчинки свого нікудишнього батька-зрадника. Думаю, що цим Тенґу хотів показати мені, що за мою слабкість і прийняте хибне рішення не мають страждати мої рідні. Я не мав штовхнути дідуся і Со Юн до цього болю, але вже це зробив, не маючи квитка назад.
- Отже ти шкодуєш?
- Шкодую. Боляче дивитися на те, в якому вони зараз стані.
- Ти визнаєш свою помилку і це добре. Ти на правильному шляху, Сон Мун.
- Це геть мене не тішить.
- Я знаю. Та ти отримав урок, а також твоя смерть стала уроком для твоїх рідних.
- Напевно так воно і є.
- Навіщо тобі пластир? Твоя рана вже давно загоїлась.
- Та пусте, забув зняти. Не звертай уваги.
Сон Мун встав з-за столу і сховав руку до кишені.
- Я пройдусь.
- О цій порі?
- А що? Зараз тільки пів десята.
- Йди, йди.
- Щасти тобі з душею, Дже Вун.
Брюнет пішов до телестудії. Було дивним приходити туди щовечора, але ноги вели самі, а свідомість бажала переконатися, що все гаразд, що з нею все добре.
О десятій, і навіть за п’ятнадцять хвилин до одинадцятої, Со Юн з телестудії не вийшла. Сон Мун зачекав ще трохи, а потім підійшов до жінки на парковці. Він знав, що то була колега дівчини.
- Перепрошую.
- А? — Рудоволоса дівчина підняла погляд на Сон Муна.
- Со Юн ще не закінчила роботу?
- Звідки ви її знаєте?
- Ми..друзі. Домовились сьогодні зустрітися по роботі, а її щось не видно.
- Друзі? Со Юн сьогодні не було. Вчора вона взяла вихідний на кілька днів. Сказала, що має кудись відвезти пана Чона, ніби то до його брата в інше місто.
Серце брюнета завмерло, а голос панянки звучав не ясно, віддалено.
” - Щось не так. У дідуся немає брата. Він помер більше десяти років тому. Со Юн не могла його туди відвезти.„
- Сподіваюсь я вам допомогла. Переказуйте Со Юн вітання, якщо побачите.
- Авжеж, дуже дякую. Якщо побачу..так, передам.
Дівчина усміхнулась і сіла в авто. Сон Мун повернувся, дивлячись на дорогу.
” - Ні, може вона просто втомилася і захотіла відпочити, а колегам сказала про поїздку, аби не діставали. „
Хлопець вийняв руку з кишені, відчуваючи, що в стиснутій долоні щось є. То був папірець. Чергове завдання від Тенґу. Вперше Сон Муну було страшно дивитися на ім’я, що там було виведено. Він глибоко вдихнув, розкриваючи долоню. Папірець був складений малим прямокутником, ховаючи склади десь всередині. Брюнет зрозумів, що страх був реальним, коли побачив написане. Ен Со Юн.
Сон Мун біг доріжками парку. Повітря бракувало, але він не зупинявся. Щось всередині кричало, що часу надзвичайно мало. Він навіть не зупинився перед воротами. Ті швидко відчинилися і Сон Мун підбіг до вхідних дверей.
” - Со Юн не замкнула двері. Це не схоже на неї„
- Со Юн?
У відповідь тиша, яку порушувало його збите дихання.
- Пане Чон?
Знову тиша. Спочатку здавалося, що вдома нікого. Сон Мун помітив смужку світла під дверима, за якими була кімната Со Юн. Хлопець підійшов до дверей і виявив, що ті трохи прочинені.
” - Мабуть вона читала і задрімала за книгою.„
Та це далеко від правди. Надто далеко.
Со Юн лежала на ліжку, вкрившись ковдрою по підборіддя.
” - Вона мене вб’є, коли прокинеться і побачить в своїй кімнаті.„
Але дівчина не прокидалась. Її обличчя здавалося блідим, навіть більше від того, що було вчора ввечері. Груди ледь-ледь підіймалися, та навіть ці прояви дихання він заледве помітив. Щось було не так.
Сон Мун підійшов до тумбочки біля ліжка. На ній не було нічого окрім книги, записника та мобільного. Крові він не бачив, отже Со Юн нічого не зробила — ця думка на кілька секунд кинула радісний промінь полегшення, але звук падаючої на дерев’яну підлогу скляної пляшечки вмить розвіяв всілякі надії.
- Тільки не це. — Хлопець опустив погляд на пляшечку з-під снодійного. Вона була порожньою. - Чорт забирай, ні! Я не дам тобі померти.
Ковдра полетіла на інший бік ліжка. Сон Мун взяв непритомну Со Юн на руки, швидко йдучи до ванної кімнати.
- Дурненька. Я не вартую того, аби ти накладала на себе руки. Я не мав цього робити, не мав так просто здатися і піти.
Кілька перших спроб викликати блювоту були марними.
- Ти ж завжди була поруч, чорт, ти постійно була поруч і я мав це цінувати.
Він плакав, спочатку це лишилось поза його увагою.
- Со Юн, я ж не вартий тебе. Ти себе бачила? — Гикаючи говорив хлопець. - Ти така красуня. Така розумна. Ти така ідеальна.
Того вечора він був п’яним, і його губа знову була розбитою, а кутик рота синій.
- Вартий, вартий.
Со Юн вклала Сон Муна в ліжко.
- Я нічого не можу тобі дати..а ще, я цей…поганий. Іноді відвертаюсь, ховаюсь, коли злюсь, або коли настрою немає. Я можу бути грубим…про це дуже шкодую. — Гик. - І завжди буду дивуватися, чого ти лишаєшся зі мною.
- Бо я тебе люблю. Лягай спати. Тільки будь таким хорошим, розбуди, коли захочеться блювати.
- Со Юн..
- Що?
- Мені страшно. Я боюсь, що можу образити тебе своєю поведінкою. — Гик. - Я не хочу тебе втратити, а найбільше мені хочеться, аби ти була щасливою і мала те життя, на яке заслуговуєш. — Хлопець повернувся на бік і заплющив очі. - Я так сильно люблю тебе.
- Ти мене не втратиш, я завжди буду поруч. — Со Юн накрила хлопця ковдрою. - Ти подобаєшся мені таким, яким є насправді. Я люблю всі твої сторони, без винятку. І не ображаюсь, коли ти намагаєшся сховатися за відсутності настрою чи в моменти злості. Ти схожий на мале кошеня, Сон Муне, і цьому кошеняті страшно, що в момент перебування в такому вразливому стані його образять. — Поцілувала в щоку, а далі ніжно гладила по голові.
- Дівчина випила забагато снодійного. Так. Ен Со Юн, двадцять чотири роки. Адреса? Так, зараз. — Сон Мун притримував Со Юн, поки вона блювала, розмовляючи з диспетчером швидкої допомоги. - Приїжджайте будь ласка скоріше. Дякую.
Він відклав телефон і потягнувся до рушника, який потім змочив ледь теплою водою.
- Навіщо? — Її голос був тихим.
- Це я мав би спитати. — Сон Мун взявся витирати обличчя брюнетки.
- Я просто не можу так і далі…я хочу до нього. Розумієш? Я так сильно сумую за ним. — Тепер Со Юн плакала. Вони обоє плакали.
- Ти не зможеш потрапити до ме..до нього. Там не буде на це часу. Со Юн, ніхто і нічого не вартує того, аби відбирати в себе життя.
- Я винна в його смерті..мала бути уважнішою, бути поруч більше часу. Того вечора я мала відкласти ті трикляті папери і поговорити з Сон Муном більше часу. Мала вислухати..сказати, що я люблю його і він мені дуже потрібен. Я не заслуговую жити далі..в той час як він мертвий.
- Ти не винна в його смерті, чуєш? Ти робила все, аби він відчував себе потрібним і знав, що його кохають. Ти ідеальна дівчина, про яку можна тільки мріяти. Сон Мун був неймовірно щасливим того дня, коли ви стали парою. Ти робила все, аби він жив далі. Ти й була його точкою опору. В його смерті немає твоєї вини, і ніколи не могло бути. Со Юн, ти найкраще, що трапилося з Сон Муном. Він помилився, коли обрав смерть. Дуже сильно помилився і зараз дуже сильно про це шкодує. Він готовий на все, аби повернути час назад і того вечора прийняти інше рішення. Тепер Сон Мун зрозумів, що твоєї присутності було цілком достатньо, аби жити далі і врешті знайти ті сили на вирішення всіх дрібних негараздів.
Він відкинув рушник і поклав руку на щоку Со Юн. Вони обоє плакали, сльозам не було кінця.
- Ти маєш жити далі. Маєш втілити всі свої мрії. Маєш стати сценаристом. Ти так цього прагнула..Со Юн, не відмовляйся від життя так просто, благаю тебе. Смерть не стане полегшенням. Ти просто зникнеш, втратиш себе і всі можливості, що могли перед тобою відкритися. Для цілого світу одна смерть, по суті, нічого не змінює, але я вже переконався, що для деяких людей ця смерть стає переломним моментом, лягає на душу надто важким тягарем. Ти й сама почнеш жалкувати, коли опинишся там, в тому темному, кам’яному місці.
Сон Мун міцно обійняв Со Юн, а сльози й далі омивали обличчя.
- Живи за нас двох, Со Юн, і ніколи не повторюй моєї помилки, бо за це доведеться заплатити надто високу ціну, а це далеко не кілька тисяч вон.
Звуки авто швидкої допомоги були надто далекими для Сон Муна. Ванна кімната попливла, а тепло Со Юн ставало все менш і менш відчутним.
- Страшно бачити, як життя помалу виходить з людини, яку ти так любиш?
Тенґу стояв під кам’яною стіною, тримаючи складені руки на грудях.
- Страшно. Це щось більше, ніж страшно.
Сон Мун залишався сидіти на холодній, темній, кам’яній підлозі.
- З нею все буде гаразд?
- Авжеж. Ти саме вчасно. Со Юн відвезли до лікарні.
- Припини це. Тенґу, припини це, будь ласка.
- Що я маю припинити?
- Припини наражати.. — Сон Мун замовк.
- Зрозумів, чи мені таки треба підказати?
- Це я наразив їх обох на небезпеку. Вина на мені. З дідусем все добре?
- Вірно. Твій дідусь в порядку, йому нічого не загрожує. Ти помилився один раз, отже й список мав змінитися один раз.
- І ти обрав Со Юн.
- Не я.
Сон Мун став на ноги, витер підборіддя та щоки від сліз, а потім підійшов до Тенґу.
- Я хочу почати все спочатку. Будь ласка, дозволь мені повернутися до того червневого вечора і прийняти інше рішення.
- Ти такий особливий, аби отримати другий шанс?
- Ні, я справжній довбень. Я заслуговую на вічність в пеклі і я готовий до цього пекла, я готовий провести там цілісіньку вічність, тільки перед цим дозволь мені повернутися до того вечора і вчинити інакше. Я не хочу завдати їм таких страждань. Я дуже сильно хочу все змінити.
- Кажеш, що готовий на вічність в пеклі, коли не витримав двадцяти п’яти років свого земного життя?
- Я не задумувався, що мої дії матимуть такі наслідки. Ти був правий, про наслідки в такі моменти хочеться думати в останню чергу. Тоді я просто хотів все закінчити і тоді вважав себе нещасною людиною. Я навіть не задумувався, що маю заради кого жити. Я навіть не задумувався, що маю жити заради себе і маю спробувати покращити своє життя стільки разів, скільки це буде потрібно, а не просто вхопитися за пігулки і здатися.
- Ти не хотів вмирати, і шкодити собі теж не хотів, як і не мав наміру шкодити дорогим тобі людям. Ти мріяв про щасливе життя з коханою і мріяв стати батьком вашої дитини, яка була б схожою на Со Юн. Та врешті-решт ти обрав найгірший сценарій. Ти опинився на порозі парадоксу моралі, Сон Муне. — Тенґу опустив ліву руку, а права рука залишилася на рівні їхніх облич. - Перш ніж зробити крок — спробуй подумати про наслідки. — Провідник клацнув пальцями і кам’яниця попливла, втрачаючи свої контури.
В двері стукали. Стукіт був гучним і наполегливим. Сон Мун прокинувся і зажмурився. Шия нестерпно боліла і виникало відчуття, що вени от-от розірвуться. Стук в двері продовжувався.
- Що за..?
Під руками були розгорнуті книги та зошити, телефон лежав трохи далі, повернутий вниз екраном.
- Я в своїй квартирі?
Сон Мун взяв телефон. 23:30. 3 червня 2024.
10 пропущених дзвінків: Кохана Со Юн.
- Я повернувся на початок?
Хлопець нарешті встав і пішов до дверей. Як тільки він їх відчинив — Со Юн зайшла всередину і одразу обійняла Сон Муна.
- Чому ти так довго відчиняв ці двері? Дурень. Я так злякалася.
- Я задрімав..здається. — Сон Мун обійняв дівчину у відповідь, кілька разів поцілувавши в маківку. - Я не хотів тебе лякати. — ” - Який же я радий, що з тобою все гаразд.„ - Чому ти так пізно прийшла? Щось сталося?
- Після нашої розмови я продовжила працювати, а потім не могла знайти собі місця. З голови не йшло твоє ”люблю тебе і вибач„. Потім ти ще й на дзвінки не відповідав. Тоді я надумала собі всілякого, вирішила відкласти всю роботу і побачити тебе. Що то за ”вибач„?
- Кохана, все в порядку. Немає причин для хвилювання. Бачиш, я цілий і неушкоджений. Ти так безстрашно йшла вночі сама. — Сон Мун ще раз поцілував Со Юн в маківку. - Я знову провалив співбесіди, тому й вибачився, бо в черговий раз підвів тебе.
Со Юн відсторонилась, дивлячись у вічі брюнета.
- Ну і нехай. На цих співбесідах життя не закінчується. Я кохаю тебе за всі твої старання, за твою наполегливість..я просто кохаю тебе таким, яким ти є.
А далі вони лежали в тиші і темряві, ховаючись в обіймах одне одного.
Епілог
Сон Мун так нікому і не розповів про свій сон, ба більше, він дуже сумнівався, що то був просто сон.
Наприкінці літа хлопець влаштувався в охоронну службу телестудії. У вересні Сон Мун і Со Юн почали жити разом, забравши до себе дідуся хлопця.
Кожної ночі, коли сон наступав повільно і не рішуче — Сон Мун думав. Думки його були пов’язані з Тенґу. Хлопець вірив, що Тенґу з’являється до кожного, хто стоїть на порозі парадоксу моралі, показуючи альтер
нативну лінію життя, котра веде до пекла і вічного почуття провини і жалю.
З дуʍᴋᴀʍи ᴨᴩᴏ ᴋᴏхᴀну Ю.
20 бᴇᴩᴇɜня — 3 ᴋʙіᴛня 2024.