[5]
- Чому майже всі з’являються ввечері?
Сон Мун наближався до спортивного поля за місцевим коледжем.
- Пізно для тренувань з футболу.
Хлопець нервував, бо мав бажання повернутися на лавку навпроти телестудії, але всяке роздратування зникло, коли в його поле зору потрапив хлопець, котрий лежав на трибунах, склавши руки на грудях, дивлячись в небо.
Лім Ин Сай. Двадцять років. Капітан футбольної команди. Син місцевого бізнесмена. Відмінник в групі. Спадкоємець сімейного бізнесу.
- Тут вільно?
- Ще б пак. На цих трибунах багацько місця.
- Це важко не помітити. — Сон Мун сів на місце вище від блондина. - І що там видно?
- Нічого. Схоже буде дощ, небо чорне, зірок не розгледіти. Я не бачив вас тут раніше. — Ин Сай повернув голову в бік Сон Муна.
- І не дивно. Я тут не навчаюсь. Просто повз проходив і думав, що тут нікого не буде, а це ніби непогане місце для роздумів.
- Місце хороше, особливо в цю пору. Вдень народу багацько, але ввечері тут пусто.
- Прийшли подумати?
- Можна на ”ти„ і, мабуть, таки так.
- Проблеми з грою?
- Ні, з грою все чудово і моя команда перемогла. Виграла сезон.
- Здається це не сильно тебе втішило.
- Я трохи заплутався і не розумію, що мене тішить. Я не розумію себе і тому навіть не сподіваюсь, що хтось інший зможе мене зрозуміти. Це якось так.. схоже, ніби ти..як правильно сказати..
- Опинився в глибокій ямі і розумієш, що, так званий пісок, скоро тебе засипле з головою?
- Так!
- Розумію. Це складно. Не хочеш випити? Пропозиція, звісно ж, дивна, але я б хотів випити в чиїйсь компанії, бо..
- Пити на самоті буде схожим на початок алкогольної залежності.
- Саме так.
- Пропоную по пиву і лишитися тут.
- Добре, без проблем.
Цілодобовий магазин був неподалік. Ин Сай повернувся швидко.
- Як тебе звати? — Мовив Ин Сай, одразу після цього роблячи ковток.
- Дже Ук, а ти?
- Ин Сай. Кажеш, що не навчаєшся. Чим тоді займаєшся?
- Працюю на одного чоловіка. Офісна робота, розмови з клієнтами, в цілому нічого цікавого. А ти на кого навчаєшся?
- Міжнародні відносини. Я цього не хотів, але раз батько оплачує, то й сам обирає. Він так сказав.
- Через це ти засмучений?
- Не те щоб це було найбільшою проблемою. Я вдячний йому і мамі за те, що маю, і може цей вибір є саме тим правильним, але почуваюсь так, ніби замкнений у клітці. Зовсім скоро мені й дружину оберуть. Батькові важливо міцно стояти на ногах у своєму бізнесі і бути на висоті в очах партнерів. Типу, шлюб досить вигідна інвестиція, чи щось таке.
Ин Сай ще трохи ковтнув, після чого прикусив нижню губу і опустив голову.
- То проблема в шлюбі?
- Так..точно в ньому. Але не буду відкидати думку, що я сам проблема.
- Чому раптом?
- Я..неправильний. Ти колись закохувався?
- Авжеж. Досі її кохаю.
- Як батьки відреагували на твій вибір?
- Ніяк. У мене немає батьків. Лишився дідусь, але він прийняв мою кохану і вони досить швидко поладнали.
- Ого, мабуть важко без батьків.
- Думаю так краще, ніж було б за обставин, коли вони живі.
- Були злочинцями? Що ж це я..вибач. Можеш не відповідати. Я лізу не в свою справу.
- Все добре. Жінка, яка мене народила, зв’язалася з поганою компанією і все це привело її до смерті. Вона завинила одному чоловікові, його люди прийшли по гроші, не розрахували сил і той удар в потилицю став для неї смертельним. Мабуть саме через це я ще з малечку божеволів від думки, що грошей завжди має бути вдосталь, аби ніколи не позичати і не опинитися на її місці. А мій, так названий, батько, був одруженим чоловіком і не збирався йти з сім’ї через інтрижку збоку. Я навіть імені його не знаю, тільки ще в дитинстві раз бачив його фото, але це й не важливо.
- Це жахливо. Мені шкода. Думаю в тебе вийшло не стати схожим на когось з них.
- Не знаю, але вчинив я не дуже добре. Врешті-решт підвів людей, яких любив і зруйнував їм життя. — Сон Мун відклав свою пляшку і кілька секунд мовчки дивився в небо. - Годі вже про мене. Давай повертатися до тебе.
- До мене?
- Так. Ти хороший хлопець і я б не хотів через якийсь час дізнатися, що з тобою щось трапилося, а я міг допомогти, але не зробив цього, бо ковтав шмарклі через своє життя.
- Ого, ну ти даєш. Напевно ти зміниш свою думку, коли знатимеш причину.
- Не впевнений. Ти ж не якийсь поганець.
- Ні, авжеж ні. Мені..ну розумієш, я завжди помічав це за собою…але тепер це якось…і батьки точно наймуть кілера, аби тільки позбутися такого сорому, як я.
- Ти не схожий на наркомана чи прихильника боїв без правил. Не думаю, що все так погано, аби їм знадобився кілер.
- Ай, Дже Ук..мені подобаються хлопці.
- І все?
- Тобто?
- Ти думаєш, що через це вони захочуть тебе вбити?
- По-моєму причина вагома. Це руйнує їхні плани і додає зайвого сорому. Чорт..так дивно про це з кимось говорити.
- Хіба твої власні плани не є важливішими? Дивно, але я ціную твою відвертість.
- В тобі є щось таке..притягуюче. Я не знаю, Дже Ук. Мабуть їм буде краще мати мертвого сина, ніж сина ґея, котрий буде соромити їх перед усіма бізнес-партнерам.
- Думаю, що ні. Проблема тільки в батьках?
- Не зовсім..Проблема і в навчанні, і в оточенні. Тобто, я розумію, що моє зізнання все погіршить, а ситуація і без того не така весела та безхмарна. Хлопці відмовляться бути в одній команді з таким, як я.
- А що з тобою не так?
- Я ж..
- То й що? Ти не вбивця, не маніяк, не якесь чудовисько. Ти просто хлопець, у якого інші вподобання. Це не робить тебе поганим.
- Гадаєш, що це дійсно так?
- Так. Якби мій син вирішив зізнатися мені в подібному, то я був би навіть радий, адже це показало б, що моя дитина довіряє мені і не боїться розповісти про такий момент. Хіба любов до хлопців зробила тебе гіршим? Вплинула на навчання і твій вклад у команду?
- Здається ні.. але суспільство цього не зрозуміє, принаймні не кожен.
- Так, це очевидно. Та ти живеш своє життя, робиш власний вибір. Ти маєш право бути щасливим, а батьки мали б тебе зрозуміти. Не обов’язково, що схвалять твій вибір, але принаймні мають зрозуміти і не сперечатися.
- Я боюсь. Мені здається, що буде краще все закінчити і так хоча б не доведеться щось їм пояснювати.
- Кому так буде краще? Тобі точно ні. Хочеш, я піду з тобою?
- Куди..?
- До твоїх батьків.
- Серйозно?
- Авжеж.
- Навіщо тобі це?
- Будемо називати це відпрацюванням мого проколу. Ин Сай, ти дійсно хороший хлопець, і твоя орієнтація не робить з тебе поганця, не робить тебе чудовиськом. Це твоя частина і це нормально. Якщо я можу чимось допомогти і ця допомога продовжить тобі життя, віджене погані думки..то я хочу допомогти, і кажу це абсолютно щиро.
- Здається ти з’явився саме вчасно. Мій батько може..ти впевнений, що можеш піти зі мною?
- Впевнений.
Сон Мун стояв на вулиці перед вікнами будинку бізнесмена. Ступивши на подвір’я його оповили дивні відчуття, раніше не знайомі. Ці відчуття підняли всередині дивну хвилю ностальгії, моменти якої тягнулися ще з його дитинства.
- Мені не варто було тебе народжувати.
Чон Мін Су плакала, злісно дивлячись на трьох річного Сон Муна.
- Через тебе він звільнив мене і прогнав геть. Чого вирячився? Ненавиджу тебе!
- Сон Муне, синку. — В будинок зайшов дідусь. - Ходімо, покажу тобі дещо.
Чоловік взяв онука на руки, погладжуючи по спині.
- Він не винен в тому, що ти обрала хибний шлях, доню. Не звинувачуй у своїх гріхах дитину, Мін Су.
- Клята курва. Бос тобі ж казав, що гроші треба повернути до п’ятниці. Бачу ти клепку втратила і геть вже знахабніла.
- Охолонь, тут її малий вештає.
- Мені насрати. Я прийшов за цим стерво, а малий собі хай дивиться.
Кремезний чоловік, з блискучою лисиною і червоним татуюванням собачої морди на шиї, присів перед п’ятирічним Сон Муном, який тримав в руці подарованого дідусем потяга.
- Бач, малий. Твоя стара завинила, а повертати борг не налаштована. Не будь таким, як матуся, бо дуже погано закінчиш.
Амбал скуйовдив темне волоссячко дитини, підвівся, підійшов до п’яної Мін Су, а потім дав ляпаса, за ним ще одного, і ще. Останній удар був останнім у всіх сенсах. Жінка впала, вдарившись головою об край вишневого столу.
- Багатій довів мою доньку до могили. — Плакав дідусь, стоячи в похоронній залі.
Сон Мун заплющив очі, повільно втягнув повітря і знову глянув на світ, оповитий ніччю. З будинку чулися крики, а вид з вікна транслював сімейні розбірки агресивного можновладця-батька, і розгубленого, заляканого сина. Коли рука чоловіка здійнялась вгору — Сон Мун хмикнув і вийняв руки з кишень, прямуючи всередину будинку.
- Ти маєш бути нормальним, второпав?
- Коханий, не кричи так. Можливо..Ин Сай просто вирішив пожартувати.
- Я виб’ю з його голови ці дурні жарти.
Він замахнувся, але рух з точки А до точки В не був закінченим. Сон Мун вхопив чоловіка за зап’ястя і потягнув на себе. Побачивши обличчя бізнесмена він мовчав, а злість всередині лише наростала.
- От маєш тобі знайомство.
- Що ти за чорт?
- Я не маю наміру повторювати двічі, пане Лім, чи може краще… — Батьку? Ні, Сон Мун не міг дозволити собі подібного слова. - Постався до відкриття свого сина більш серйозно і з більшим розумінням.
- Хто ви такий? — Закричала жінка.
- Мамо, він мій друг. — Проказав Ин Сай. - Дже Ук, не треба..відпусти його.
- Впевнений?
- Так.
Сон Мун схилився до чоловіка, впізнавши те саме обличчя з фотокартки мами, яку вона завжди намагалася сховати подалі від чужих очей, сіпнувши похололу руку назад.
- Не смій його бити і вже постарайся зберегти йому життя, бо одного ти занапастив. Розумієш, про що я?
Очі пана Лім дали більш ніж чітку відповідь. Він закивав, все ще кривлячись від болю в зап’ясті.
- Будь хорошим татком, інакше я подбаю про твою репутацію і вже повір, тобі це не сподобається.
Сон Мун відпустив руку Лім, а потім схопив його за комір червоної атласної сорочки. Вітальнею розійшовся звук розбитого, мініатюрного, скляного столика. Обличчя бізнесмена почервоніло від струмочків крові, він закричав, як і його дружина. Ин Сай здригнувся, але це було всією реакцію на ситуацію, якою він дозволив собі обдарувати батька.
- На все добре, панове. Вам несамовито пощастило з сином, бережіть його, чи хоч принаймні постарайтеся.
Сон Мун піднявся і пішов до виходу. Жінка кинулась до свого закривавленого чоловіка, а Ин Сай побіг слідом за брюнетом.
- Дже Ук! Зачекай!
Хлопець зупинився за воротами.
- Я перейшов межу, так?
- Ні.
Ин Сай обійшов і став навпроти Сон Муна.
- Ти не мусив цього робити, і навіть не мусив говорити там на полі зі мною, але всеодно зробив. А потім дав йому відсіч, так спокійно і..впевнено. Я знаю, чого мені бракувало. Впевненості. Я боявся, що моє бажання заперечити батькам і відстоювати власну думку буде помилкою, що це не правильно, що мені забракне сил. Але ти дав мені зрозуміти, що я можу це зробити ба навіть мушу, якщо врешті-решт хочу прожити щасливо і за власними бажаннями. Іноді варто ризикнути і спробувати, навіть якщо з першого разу результат не буде тим бажаним.
- Ин Сай, просто будь собою. Живи і спробуй цим насолодитися. Не дозволяй їм перекласти свої бажання і не втілені мрії на тебе. Ти особистість індивідуальна. Ти особливий.
- Я буду пам’ятати твої слова. Дякую, що з’явився. Дуже сподіваюся, що ми побачимось знову.
- Мені вже час. Бережи себе.
Хлопець кивнув і вже зробив крок вбік, звільняючи прохід, та потім повернувся на місце і обійняв Сон Муна. Брюнет стояв нерухомо. Прямо зараз його обіймає брат, про існування якого він навіть не здогадувався. Здавалося б, в цей момент мала б прокинутися ненависть до цього хлопця, адже він виріс в повній родині, мав все, що потрібне для життя. Та ненависті не було. Сон Мун бачив, що Ин Сай глибоко нещасний, а його життя схоже на клітку, та далеко не золоту.
” - Здається я зміг врятувати брата. Що ж..сподіваюсь він таки стане щасливим і знайде шлях на волю зі свого ув’язнення.„
Сон Мун обійняв Ин Сая у відповідь.
Було п’ятнадцять хвилин по десятій, брюнет сидів на лавці навпроти телестудії. Со Юн давно мала б бути вдома, а може в неї вихідний. Йому хотілося на це місце. Його душа прагнула до того, що робило її щасливою.
- Що ж за людині так пощастило, що ви її так наполегливо чекаєте?
” - Со Юн затрималась на роботі, отже день був напруженим.„ — Сон Мун підвів погляд на бліде, таке рідне і кохане, обличчя. - Що ви, ні. Я нікого не чекаю. Сьогодні багато роботи, еге ж?
- Сьогодні справжнісіньке пекло.
Вона сіла на лавку, поклавши шоппер на коліна.
- Та це допомагає мені менше думати. За роботою немає часу на зайві думки, і там вже точно не посидиш в тиші. А як пройшов ваш день?
- Не забувайте відпочивати..виглядаєте втомленою. День був таким самим, як і всі попередні. Закінчив роботу і от вирішив подихати повітрям перед сном.
- Останній місяць погано спиться, в цьому вся справа, та дякую за турботу. Дже Ук, що з вашою рукою?
- Рукою?
Сон Мун глянув вниз і тільки зараз помітив, що його рука закривавлена.
- Здається на роботі поранився і не помітив. То дрібниці.
- Не схоже на дрібниці.
Со Юн заглянула в свій шоппер. Дістала салфетки і протягнула руку до хлопця.
- Не варто.
- Варто. Дайте руку.
Дівчина помалу витерла кров зі шкіри. Робила все з притаманним їй зосередженням.
- Якась у вас робота небезпечна. Схоже на поріз, проте не надто глибокий. Думаю можна обійтися без швів.
- Пусте, просто нещасний випадок.
- Боляче?
- Зовсім ні.
- Авжеж, вірю. Дехто теж завжди так казав.. — Со Юн замовкла, і Сон Мун чітко розумів причину.
Того вечора Сон Мун повернувся з коледжу пізніше звичного.
- Я вже збиралася дзвонити в лікарні і морги. Чорт, Сон Мун.. — Со Юн облишила нарікання і пішла до хлопця. - Що з тобою?
- Дурниці. Нещасний випадок.
Він посміхнувся, але одразу ж скривився від болю. Губа розбита, аж кутик рота посинів. На чолі виднілась подряпина, а на комірі білої сорочки красувалися краплі крові.
- Знову ті хлопці? Чого їм треба цього разу?
Вона зосереджено клеїла пластир на чоло.
- Ми трохи не зійшлися поглядами на деякі речі. Не хвилюйся.
- Ні. Я буду хвилюватися.
- Со Юн..ти плачеш?
- Ну знаєш, я не хочу одного разу отримати дзвінок в якому мені повідомлять, що тебе знайшли мертвим.
- Кохана, ти чого? Все гаразд. — Сон Мун забрав з рук Со Юн обгортку від пластиру. - Це просто непорозуміння з хлопцями.
- Ти часто повертаєшся додому з цим непорозумінням. Боляче?
- Зовсім ні.
- Я дуже в цьому сумніваюся.
Хлопець слабко усміхнувся і поцілував Со Юн, тримаючи за руки.
- Дже Ук. Ви мене чуєте?
- Перепрошую. Що?
- Змініть завтра пластир і спробуйте не навантажувати руку, щоб краще і швидше загоїлась.
- Так.. дякую.
- Будьте обережні. Мені вже час. Завтра також багато роботи і день обіцяє бути виснажливим.
- Я розумію. Дозвольте провести вас додому. Хочу віддячити за вашу допомогу.
- Не варто. Я живу неподалік.
- Будь ласка. Я не зможу спокійно спати, якщо ніяк не віддячу.
- Що ж, гаразд. Тільки скажу одразу, аби ви не будували марних надій. У мене є хлопець…він помер місяць тому, але це не порушує факту, що я кохаю його і кохатиму до останньої хвилини свого життя.
- Мені шкода, що так сталося, дійсно шкода. Я не будую жодних планів стосовно вас, правда.
- Дякую. Я рада, що ми порозумілися. Тепер йдемо?
- Так, звісно.
Сон Мун піднявся і пішов поруч з Со Юн. Дорога пролягала через парк. Ввечері там було тихо і безлюдно.
- А у вас хтось є? — Дівчина порушила тишу.
- Ми..розійшлися, але я досі її кохаю.
- Чому тоді пішли? — Її темні очі зацікавлено глянули на Сон Муна.
- Я не зміг впоратися зі своїми внутрішніми демонами. Це звучить дуже погано і дивно, але на той час я думав, що піти — це кращий з варіантів.
- А поговорити?
- Ми розмовляли. Вона слухала, підтримувала, розуміла і не звинувачувала. Не йшла, не відверталася від мене.
- Здається ви шкодуєте про своє рішення. — Со Юн опустила погляд на доріжку під своїми ногами.
- Шкодую. Я дуже сильно шкодую про те, що тоді прийняв це рішення.
- Ви б не хотіли спробувати повернути все назад?
- Зараз це неможливо. Я б хотів, та не можу.
- Я вважаю, що нічого не можна виправити тільки тоді, коли в твої двері стукає смерть і забирає з собою подалі від виру життя. — Со Юн знову глянула на Сон Муна. - Боже..я не подумала. Вона ж не померла?
- Ні, ні, на щастя вона жива. Засмучена, змарніла, але жива. Ви права, важко щось виправити, коли ти вже мертвий.
- Спробуйте, Дже Ук, адже ви ще живий.
Вона зупинилася перед будинком.
- Я щиро віритиму, що вам вдасться виправити свою помилку і повернути собі щастя. Ми прийшли.
- Дякую. Якщо ви в це вірите, то і я спробую. Дякую за допомогу. — Сон Мун глянув на світло у вікні однієї з кімнат. - Здається на вас вже чекають.
- Так. Це дідусь Сон Муна..мого хлопця. Я не хотіла залишати його на самоті. Знаєте, пан Чон дуже хороша людина і я точно знаю, що Сон Мун був на нього схожим. — Со Юн слабко посміхнулася, її очі заблищали, а губи стиснулись в тоненьку лінію, побілівши. - Доброї ночі, Дже Ук.
- Добраніч, Со Юн.
Брюнетка пішла в дім. Сон Мун ще якийсь час лишився стояти біля воріт.
- Мені шкода, Со Юн. Я скоїв помилку.