Чюя прокидається з вагою на грудях та чимось пухнастим й лоскотливим у роті та на шиї.
Коли він випльовує це і дивиться вниз, спантеличено та сонливо насупившись, усе, що він бачить, — це коричневе, яке незабаром розпізнає як велетенську, повну волосся голову Дадзая.
Він приклав щоку до грудей Чюї — прямо над серцем — і, на превеликий подив, справді спить. Але це не єдине, що викликає здивування.
Чюя швидко викидає цю думку з голови. Це звучить дивно — ідея того, що Дадзай міг заснути, прислухаючись до його серцебиття. Це могло статися лише тому, що осел змерз, бо лежав на ковдрі, а не під нею, і притулився до Чюї щоб зігрітися. Вони не вперше прокидаюся з тілами, випадково притиснутими одне до одного, як бувало в дешевих мотелях посеред зими або коли спали в одному ліжку протягом справді поганих ночей.
Це дивна ностальгія.
Чюя рукою легенько торкається темнявого волосся, обережно просуваючи пальці й перебирає його, намагаючись не тягнути спутані пасма занадто сильно. Нізвідки з’являється сильне та надзвичайно сором’язливе бажання поцілувати верхівку цієї дурної голови.
Коли Дадзай починає ворушитися, каштанова шевелюра зсувається по сорочці, а рука за його спиною… якого… Чюя відсмикує долоню від волосся неначе обпікся, обличчя вмить стає червоним.
— Що ти, в біса, робиш? — гавкає Чюя, грубо б’ючи в плече.
Не дай цьому мерзотнику прокинутися, лайно, заради всього…
— Гм? — відзивається Дадзай. Він піднімає голову — одне око все ще сонливо заплющене, а інше примружене й припухле від сну, брови насуплені, волосся в довбаному безладі і звідусіль стирчать каштанові пасма. Він виглядає таким дурним, що Чюя хоче плакати.
— Чого ти спиш на мені?! — всередині все звивається від бурхливих почуттів у грудях, від думки, що Дадзай знає, що робить. Чюя очікує, що той з огидою підскочить, як робив раніше, коли вони були підлітками.
Але цього чомусь не відбувається.
— З чібі гарна подушка… Ауч! Мої руки!
Схоже, Дадзай усвідомив свою руку у Чюї під спиною. Очі та рот міцно стиснулися, перш ніж він знову уткнувся обличчям Чюї в груди. Шпильки та голки, що пронизують занімілу кінцівку, скоріш за все, не дуже приємні, але з Дадзаєм ніколи не знаєш напевно. Є багато речей, які він вважає веселими, але які нікому такими не здаються.
— Ідіот, — бурмоче Чюя. — Вставай, я маю йти на роботу.
— Не сьогодні, — радісно заявляє Дадзай, знову піднімаючи голову, щоб поглянути на нього. — Я вже подзвонив Морі і сказав, що ти не прийдеш.
— Ти зробив що? — на останньому слові голос стає диким і високим. Очевидно, це було не запитання… бо коли це Дадзай про щось питав, і Чюя не має жодного уявлення, як би бос це сприйняв.
Судячи з тону його голосу, він явно не був ввічливим.
— Мм!
— Ти не можеш цього робити!
— Я щойно це зробив, — проникливо заявив Дадзай із заплющеними очима, а потім знову притулився щокою до грудей. — А тепер спи.
Чюя витріщився на потилицю.
— Серйозно, що, в біса, з тобою відбувається?! Ти такий дивний, клятий Дадзай.
— Я хочу спати з Чюєю.
— Серйозно, краще скажи мені, що, бляха, відбувається. Ти знущаєшся наді мною, чи що?
Цей мудак робить з нього дурня? Витворяючи всі ці речі, з якими… з якими Чюя, можливо, був занадто відверто згоден, до яких занадто спокійно ставився (чи він знає? чи він знає? чи він знає?)…
Дадзай не відповідає.
— Гей! Скажи щось! — Чюя гарчить, і коли відповідь не з’являється, то відштовхує Дадзая від себе. — Ти мене до біса лякаєш!
Поштовх дозволяє побачити обличчя.
І…
Він не плаче, але на бровах з’явилася складка страждання, а обличчя ледь помітно скривилося, очі порожні й хворобливі, і це схоже на щось… що для такого, як Дадзай, може бути еквівалентом нервового зриву.
Широко розплющивши очі у повній розгубленості та паніці, Чюя швидко тягне його назад.
Що за біса?
Це… це почалося вчора, після всього цього фіаско з ним і перевертнем, коли, за найгіршим збігом обставин, вони одночасно опинилися в небезпеці. Чюя думав, що помре там, в ті нескінченно довгі хвилини, поки дивився як Дадзай йшов… доки той не зупинився.
Зупинився й озирнувся.
Врятував його.
Це почалося з того моменту, коли в лазареті блідий Дадзай подивився на нього так, ніби побачив привида.
Все було б простіше, якби Дадзай не озирнувся. Це могло статися. Чюя міг померти там. Він знайшов свій телефон зламаним. А поки їхав до лазарету ОДА на задньому сидінні машини Йосано, притулившись до плеча Акутагави, йому ставало дедалі гірше й болючіше. Ніхто б не прийшов шукати його аж до наступного ранку.
Але Ацуші був на порозі смерті. Чюя не розуміє в чому різниця.
— Це через те, що я майже помер?
Дадзай залишається абсолютно нерухомим.
Раптово до Чюї дійшло — спогади. Всі спогади про ту ніч мали багато прогалин.
«Мені потрібно, щоб ти тримався і довірився мені ще раз, добре?»
«Мені доведеться піти, але я присягаюся… Я присягаюся, що не залишаю тебе».
«З тобою все буде добре, я обіцяю».
Дадзай тримав його за руку, майже огортаючи все тіло і схилившись, прикривав. Гладив по голові дуже ніжно; і його голос звучав…
Чюя бере цей вихідний, і дозволяє скумбрії продовжувати чіплятися за себе. Він не знає, що насправді відбувається. Він все ще думає, що є ще щось, що Дадзай бачив або знав про ту ніч, тому що ніщо інше не мало б сенсу. Дадзай ніколи не зациклювався над «що якби», і є мало речей, які могли б змусити його виглядати ось так.
Але Чюя залишається. Бере вихідний і просто залишається. Він вважає, що все одно потребує великої кількості сну, якого треба надолужити. Останні кілька місяців він провів дуже втомленим. Койо сказала, що це тому, що він перепрацьовував і перевтомився, але через всі вихідні, які він брав після «Псування», він не дуже до цього схиляєтеся.
Чюя засинає і прокидається по обіді, а Дадзай все ще тут — лежить, притуливши вухо до серця і вільно обіймає за талію, злегка вчепившись пальцями в сорочку. Коли він обережно опускає голову, то бачить розплющені, вирячені очі, які дивляться кудись далеко вглиб себе. Дадзай лежить так уже кілька годин, і, здається, може пролежати ще кілька.
Дадзай — людина непосидюча. Ніщо ніколи не може вгамувати його надовго. Навіть коли він бреше про те, що виглядає ледачим або спить, Чюя може уявити, як його мозок постійно надмірно працює, придумуючи стратегії, розмірковуючи та обмірковуючи все.
Чюя не має жодного уявлення про те, що на нього найшло, але, мабуть, під впливом цих… до біса дивних подій, а також повної відсутності у Дадзая самосвідомості або страху перед усім цим, йому легко просунути пальці у волосся скумбрії, намагаючись заспокоїти його і те, над чим його мозок зараз, ймовірно, працює. Зрештою, Дадзай не може тримати Чюю осторонь. Більше не може.
Що тебе зараз муляє у цьому твоєму грандіозному мозку, га?
Дадзай кліпає й дивиться на Чюю. Його очі великі й карі, часом майже як у жука.
Пальці Чюї затинаються в повітрі, вагаючись. Потім, як кіт, Дадзай притискається головою до долоні, навіть піднімаючи руку, щоб притиснути їх до свого волосся — беззвучний натяк продовжувати.
Можливо, це дивно, але не в поганому сенсі.
Абсолютно не в поганому.
***
Добре. Можливо, це трохи дратує.
Вони проводять день, граючи у всі відеоігри, в які грали раніше, а потім і в найновіші. І Дадзай змушує Чюю приготувати краба на обід, оскільки сніданок вони пропустили.
Під примусом він має на увазі, що Дадзай скиглив і діставав Чюю, доти, доки той не закричав:
— Добре! До біса добре! Чорт, ти нестерпний.
Дадзай широко посміхається у цій дурній, удавано-милій манері, сидячи на дивані.
Чюя закочує очі і йде на кухню.
Не минуло й хвилини, як Дадзай слідує за ним, застрибує на стільницю і відпускає ідиотські коментарі на кшталт: «Чюя така хороша домогосподарка» або щось таке.
— Ще раз назви мене своєю домогосподаркою, і цей ніж впишеться тобі в живіт, придурку!
— Оу? Тоді як щодо особистої покоївки? Чюя досі не вдягнув те вбрання, яке я так люб’язно купив йому, коли нам було шістнадцять…
Чюя, будучи в цей момент дуже роздратованим, погрожує:
— Просто заткнися, або я спалю твого краба.
— Але ж це важка праця Чюї.
— Але краба ти не отримаєш, — глузливо заявляє він, стоячи біля плити й додаючи спеції.
Тиша, що настає після цього, дивує. Коли Чюя озирається, Дадзай просто дивиться на нього, голова злегка нахилена, руки вільно стиснуті між стегнами, а босі ноги ледь торкаються підлоги. Його очі дивні, майже вологі. У куточку рота ледь помітний натяк на смішок.
— Що? — запитує Чюя, насупивши брови. За секунду він насторожується, намагаючись прочитати, що цей покидьок задумав у своїй голові.
— Нічого, — каже Дадзай, і це звучить дуже тихо. Є щось непомітне в його голосі та тяжкості повітря навколо. — Зовсім нічого, — він відштовхується від стільниці. — Мені потрібен душ.
Чюя дивиться йому вслід. Дадзай — це Дадзай, дратівливий, як завжди, і водночас зовсім не схожий на себе. Іноді він здавався настільки інакшим і дивним протягом останніх кількох годин, що Чюя відчував, ніби розмовляє з кимось іншим. Його дратівливий і дражливий вигляд здається просто ще однією з масок, ніж справжньою втіхою, яку він отримував від того, що дратував Чую.
А Чюя вже давно зрозумів, що може висмикнути зуби, намагаючись витягнути з нього відповіді, але Дадзай говорить лише тоді, коли хоче говорити.
А це, на жаль, буває рідко, майже ніколи.
***
День минає майже непомітно; Чюя просто був з Дадзаєм: вони говорили про всяку фігню, жартували, готували їжу, грали в ігри і, звичайно, дивилися фільм перед сном.
Це настільки схоже на старі часи, що стає боляче.
Боляче усвідомлювати, що це не триватиме довго, що Дадзай неминуче знову піде, і вони будуть лише колишніми партнерами, які час від часу зустрічаються на вулицях, або об’єднуються для місій, а не так як зараз, коли Дадзай годинами проводить час у цій квартирі, сміючись і посміхаючись (щиро), притулившись до Чюї на дивані
Бувають випадки, коли Чюя знову намагається згадати про вчорашній день, а Дадзай обриває розмову.
Дадзай говорить лише тоді, коли хоче говорити.
І Чюя має просто… поводитися так, ніби в цьому немає нічого незвичайного.
— Зачекай, я хочу бути великою ложкою, — каже Дадзай, дратівливо насупившись, куйовдючи волоссям у Чюї на грудях і відштовхуючись.
Чюя знає, що Дадзай навмисне робить все якомога незручнішим, тому що Чюя єдиний, хто чогось соромиться. Дадзай? Він навіть не знає про існування цього слова.
Чюя, як жалюгідний ідіот, що розбиває собі серце, підігрує просто через те, що постійно думає про лазарет, про те як запитав сьогодні вранці, чи справа не в тому, що він ледь не помер.
Він закочує очі, зітхає і дозволяє Дадзаю бовтатися на ліжку, щоб вони зайняли положення, яке того влаштовує. Дадзай закочується Чюї за спину й обіймає за талію, притиснувши ніс до потилиці.
Можливо, однією з причин, чому Чюя нічого не каже про це, є те, що, чорт забирай, йому це подобається . Йому подобається, коли Дадзай так торкається і обіймає. Хоча Чюя ніколи не думав, що це взагалі можливо, хіба що в його уяві.
Втім, зауважує він, це не перешкоджає бути до біса дратуючим.
— Насправді, ні, — раптом каже Дадзай, підводячи голову, — я хочу бути маленькою ложечкою.
— Вирішуй, бляха, вже! — гиркає Чюя, коли Дадзай втретє, мать його, перевертається на ліжку, тепер знову притиснувши вухо до грудей і притулившись до боку.
Чюя, важко дихаючи, дивиться на стелю, проводячи рукою по волоссю.
Через довгу хвилину, коли він вже почав хвилюватися, що цей дурень знову передумав…
— Це, — сонно сказав Дадзай, і вся злість Чюї миттєво зникає від цього солодкого голосу, що звучить умиротворено: — Гмм.
— Що за тема з серцебиттям? — запитує, проводячи рукою по каштановому хвилястому волоссю, тому що, як Чюя здогадується, саме це вони й зробили зараз.
Серце тріпоче, і в грудях стає по-доброму тепло.
— Щоб Чюя міг зробити мені масаж голови, поки я сплю.
— Хто в біса сказав, що я буду це робити?
Дадзай наполегливо штовхає голову в руку, задоволено мугикаючи.
Чому він завжди піддається забаганкам цього придурка, чорт забирай?!
***
Наступного ранку Чюя просинається з тупим обличчям Дадзая прямо перед собою: обидві руки повністю обрамляють щоки, один довгий вказівний палець за вухом, а великі пальці на щоках, і Дадзай дивиться на нього своїми тупими виряченими очима. Насправді це трохи моторошно, але що не моторошно зі скумбрією?
— Ти знову дивний, — каже хрипким від сну голосом.
Це, як Чюя і очікував, зовсім не стримує Дадзая. Він дивиться так, ніби перезаписує його риси, вбирає його в себе, з легкою, простодушною посмішкою (посмішкою, яка дуже часто зовсім не простодушна, але чомусь зараз вона здається щирою). Чюя розуміє причину цього відчуття.
Дадзай виглядає щасливим, дивлячись на Чюю. Від цього всередині все здригається —це і дискомфорт, і щось зовсім інше.
— Що ти так дивишся? — запитує Чюя, коли не знає, що з цим робити. Він намагається бути різким, але натомість голос слабшає, і він відвертається, не в змозі витримати яскравий та інтенсивний зоровий контакт.
— Чюя гарненький.
Він здригається, широко розплющивши очі й повертається назад.
— Що ти сказав?
— Чюя гарненький.
Дадзай дивиться безсоромно, непохитно, навіть після того як сказав це.
Чюя опускає погляд до рота Дадзая, знову підводить до очей, ковтаючи.
— Це зізнання?
Це мало бути замасковане під жарт, але це не спрацювало.
Дадзай дивиться на нього кліпаючи. Потім він відводить погляд, сміється, опустивши голову.
— Гей, що тут смішного!? — Чюя червоніє, і раптом задається питанням, чи можливо, що Дадзай справді просто знущається над ним у цей момент.
Плечі Дадзая нерухомі, і він дивиться вгору, усміхаючись. Його обличчя ще ближче, підборіддя впирається в проміжок між ключицями Чюї.
— Я просто думаю, що це вже має бути очевидно.
Чюя хмуриться і відвертає голову.
Однак він думає про це, і, можливо, так і має бути — безсоромно фліртує, називає його гарненьким, здається, не може відірвати від нього рук (тримає його обличчя так, як робив це щойно), постійно десь торкається і бажає бути ближче.
А ще те, як він постійно на нього дивиться.
Як на кухні вчора. Чюя читає це зараз, як мову, яку раптово може зрозуміти в наданому йому контексті. Вираз обличчя Дадзая був ніжним.
Невже це справді так?
Дадзай піднімається на зап’ясті з грудей Чюї, нахиляє своє обличчя над його. Погляд падає на губи Чюї, напівзакриті й м’які, на відстані подиху.
Чотири роки тому Чюя зрозумів, що закоханий у цього мудака, і водночас почав вірити, що він для Дадзая нічого не означає. Не тому, що той пішов, а тому, що не вважав його настільки важливим, щоб навіть попрощатися.
Кілька місяців тому, коли Дадзай вперше залишив його в полі, він приповз додому, страждаючи від болю й слабкості, розлючений і збентежений тим, що припускав, що вони стануть чимось схожими на партнерів, якими були раніше, що Дадзай готовий піти на таке заради нього. Відтоді він намагався ще більше дистанціюватися від Дадзая, навіть якщо мало що міг зробити, щоб змінити свої почуття до нього — заплутані, перемежовані біллю і гнівом.
Два дні тому Дадзай знову тримав Чюю на колінах, уперше за чотири роки. Він покликав когось і залишався з Чюєю доки цей хтось не прийшов. І все це під неможливим та величезним тиском і панікою від необхідності врятувати того, хто був для нього важливим.
Зараз здається, що Дадзай потребує бути поруч з Чюєю весь час.
Проте, два дні — це не так вже й багато, чи не так?
— Звідки мені знати, що ти залишишся? — запитує Чюя тихим голосом. Дадзай не з тих людей, які залишаються.
Коли він каже «залишишся», то не має на увазі фізично. Він має на увазі просто…
Коли Дадзай перестане перейматися тим, що має в голові, чи зміниться його поведінка? Чи стане він знову таким, яким був кілька місяців тому? З Дадзаєм ніколи не знаєш напевно. Його почуття та інтереси мінливі, як морська хвиля.
— Я залишуся заради тебе, — каже Дадзай. Суть у тому, як саме він промовляє останнє слово. Він не жартує.
— Чому я маю тобі вірити?
— Можливо, на разі не маєш. Але я хотів би довести це тобі, якщо дозволиш.
— Ти коли-небудь скажеш мені, чому така раптова зміна?
— Колись.
— Я не можу пригадати нічого такого, що сталося б настільки різко, щоб ти… Я ледь не помер, але це не вперше. І не вперше ти наражаєш мене на якусь таку небезпеку, тож я не розумію.
— Це вперше, коли ти … — Дадзай затинається, і це бентежить, — вперше, коли ти ледь не помер, бо я залишив тебе в небезпеці.
Він переводить подих.
— Зазвичай у мене є план. Я прораховую все настільки, наскільки це можливо, зважаючи на невизначеність майбутнього. Це не завжди точно, як у випадку з професором N. Я дійсно хотів знайти тебе до того, як він зможе завдати тобі шкоди, але визнаю, що я також знав, що можу і не зробити цього. Але навіть тоді я завжди знаю, що ти будеш живий, коли я до тебе доберусь. Коли я залишаю тебе після «Псування», то затримуюсь достатньо, щоб переконатися, що з тобою все буде гаразд, а територія безпечна. Шукаючи капелюх і пальто, я обшукую все навколо. Але цього разу… все справді могло піти не так.
Чюя відводить погляд. Він не може заперечувати, що це паршиво, вважаючи, що його колишній партнер навмисно залишив його в небезпеці. Він знає, що загалом може подбати про себе, і також що Дадзай це знає краще за всіх, але його завжди цікавило питання, як далеко Дадзай може спустити ситуацію заради своїх планів чи розваг.
Він уперше чує, що ця сволота справді вживає заходів, аби переконатися, що не залишає Чюю в реальній небезпеці, і що намагається зробити все можливе, аби його плани не зашкодили Чюї, навіть якщо він зазнає невдачі.
— Щоб було зрозуміло, — додає Дадзай, — я не кажу, що це послуги, які я тобі зробив. Мені просто потрібно, щоб ти знав, що… навіть коли я намагався не робити цього, я ніколи не переставав.
Я ніколи не переставав піклуватися про тебе.
Чюя дивиться на нього злегка розширивши очі.
Вони ніколи не були такими відвертими у висловлюванні своїх почуттів. Гнів безперечно… але біль — ніколи. Чюя ніколи б не розповів про свої проблеми. Це здавалося ніяковим, просто тому що це не було в їхньому стилі, і він завжди уявляв, що Дадзай сміявся б і глузував, якби він спробував. Тож він ніколи цього не робив.
Але ось Дадзай, який так відверто пояснює свої почуття, демонструє вразливість, визнає , що міг облажатися, що є подвигом.
— Це… — починає Чюя. — Це не дуже приємно… коли ти залишаєш мене отак після… — він замовкає.
Використання «Псування» — це єдиний момент, коли Чюя повністю залежить від Дадзая. Він думає, що саме тому завжди відчував себе так жахливо, прокидаючись на самоті.
— Гадаю, я знаю, що це була не твоя робота, — закінчує Чюя тихим голосом. Він розуміє це. Розуміє.
Чому ж тоді так боляче?
— Логічно, — каже Дадзай. — Йдучи з тобою до місця збору, я наражаю себе на небезпеку. Я ніколи не можу довіряти… — він заплющує очі. На наступних словах у голосі звучить огида: — Я ніколи не можу довіряти Морі, розумієш, — Чюя вже давно перестав сподіватися, що дізнається, в чому полягає проблема з Морі. — Але все це насправді не логічно, чи не так? І я міг би, як варіант, відвезти тебе додому. Адже зрештою, суть в тому, що це викликає у тебе відчуття, ніби мені байдуже. Чи я помиляюся?
Відколи цей виродок став розуміти, що він відчував, краще, ніж він сам?
— Мені начхати, як ти до мене ставишся, — намагається викрутитися Чюя, але в цей момент це просто безглуздо і недолуго, особливо після цих двох днів, після того, як він уже дав волю своїм почуттям. Але це єдине, що він може сказати, що не змушує відчувати себе ще більш відкритим і незахищеним, ніж він вже є.
В очах Дадзая розуміння, і Чюя це ненавидить.
— Чюя. Я справді прошу вибачення, за все.
Чюї потрібен деякий час, щоб усвідомити той факт, що Дадзай Осаму взагалі знав слово «вибач».
Не кажучи вже про те, що він звучав так щиро.
— А коли ти дозволяєш «Псуванню» тривати навіть після того, як робота закінчена? Тому що завжди здається, що ти лише за крок від того, щоб послати все до біса і дозволити мені…
Дадзай затискає пальцями рот, щоб не дати йому закінчити
— Ні. Я сказав це лише як жарт, щоб розлютити тебе. Це правда, що того дня «Псування» тривало надто довго, але це тому, що перемога над Лавкрафтом потребувала багато часу, а не тому, що я затягував анулювання заради власної розваги. Чюя… Я завжди добираюся до тебе так швидко, як тільки можу.
Чюя блимає очима.
Тоді виникає питання. Якщо Дадзай справді не дозволяв «Псуванню» тривати так довго, чому тієї ночі все стало так погано?
— Звучить так, наче ти багато думав про це, скумбрія.
— Щодня я… — Дадзай одразу ж обривається, моргаючи, наче повернувся звідкись з іншого місця у своїй голові
— Щодня?
— Я був бездушним, так? Я занадто багато грався з твоїм життям. Не те щоб я не думав про це. Іноді я не усвідомлюю, що поводжуся з людьми бездушно, а іноді мені байдуже, якщо і так… У цьому випадку я був просто егоїстом і вважав, що важливіше захистити себе, не ризикувати, знову зближаючись з тобою, тільки щоб дізнатися, що я не бажаний у твоєму житті.
Є ще стільки всього, що потрібно розібрати, що навіть думати про це несила.
— Поглянь на це, — Чюя посміхається. — Ніколи не думав, що доживу до того дня, коли емоційно пригнічена скумбрія вибачатиметься і розповідатиме про свої почуття.
Наразі, поки що, це все; він намагається розрядити обстановку.
Дадзай злегка посміхається у відповідь, притискаючи їх носи. Його очі заплющені.
— Це все речі, які я не встиг сказати.
Чюя хмуриться, спантеличений, але Дадзай його цілує, і Чюя просто тане під ним, забуваючи про все, руками обвиваючи Дадзая за шию.
Поцілунок починається м’яко і цнотливо, а потім повільно переходить у голодний. Дадзай тримає його обличчя в долонях, наче коштовність, і цілує так, ніби вливає все, що має в собі. Чюя і сам купається в безлічі емоцій, які тільки так знаходять вихід.
Через деякий час Дадзай відривається і обіймає його, тицяється холодним носом у шию. Просто тримає так. Навіть після сьогоднішньої розмови здається, що в нього все ще є щось в думках.