Мрія Психопата

«Вітаю, моя мила хатинка – я знову тут. Поспішаю порадувати заблукалі душі історією про своє минуле, на яке вам, швидше за все, буде відверто начхати. На щастя, мені все одно, що ви скажете, і чи скажете взагалі. Адже тут є тільки я, і нікого більше.

Голова гуде. Дочитавши черговий рядок тексту, очі глянули на іконку з годинником. «Сьома ранку?». Я потягнувся і встав з комп’ютерного крісла, а у голові вже почали будуватися плани на сьогоднішній день.

«Зупинися!»

«Прошу, не треба!»

«Ти ж не хочеш цього робити, чи не так?!»

Увечері я вирішив поїсти. Якби не материнська їжа, я вже остаточно б збожеволів. Пройшовши на кухню, я зустрів свою рятівницю біля плити. Її ласкаве «вечеря скоро буде готова» заспокоювало мене.

Через деякий час моя туша розтинала простори університету. Я запитував себе, навіщо сюди приперся, і моя безневинна свідомість відповідала: «щоб знайти Його».

Цього ж дня мені надійшло повідомлення.

«Схоже, тобі незабаром знову доведеться вийти назовні». (Смайлик)

«Я дам тобі шанс».

«Якщо вдало впораєшся з дорученням, ми зустрінемося».

Далеко в дитинстві я мав ідеальну можливість показати себе. Типова ситуація: м’яч застряг на дереві, і хоробрий хлопчик лізе за ним. Однак цього разу нікого довкола не було, щоб допомогти. Тільки я і маленька дівчинка, до якої мав дитячі романтичні почуття.

Моє тіло тремтіло, подих почастішав. Від пострілу чоловік харкнув на мене кров’ю. Я намагався витерти її з лиця. Мені слідувало залишитися, аби хоча б надати показання, стати свідком. Але я сам не був упевнений у своїй непричетності.

Я не міг відійти від шоку. На запитання медсестер я відповідав сумбурно. Вони розповіли, що мене доставив молодик, взяв на себе оплату лікування. Я забарився на пару секунд.

Спогади про своє дитинство здавались мені чужими, нереалістичними. Поступово я почав забувати той далекий час без будь-яких хворобливих розладів. Однак у пам’яті ще збереглися швидкоплинні епізоди.

Як тільки я зайшов до ресторану, здивовано озирнувся довкола.

Навколо висіли картини, а хол був такий величезний, що дизайнеру по інтер’єру вдалося вмістити невеликий фонтан(!) посередині. Побачивши це, очі мої вилупилися, і захотілося ригати.

Поступово я почав приходити до тями. Відчув, як мене притримували з обох боків, тягнучи знерухомлене тіло. Не знав, куди несуть, але… я не міг нічого вдіяти. Тіло відмовлялося слухатись. М’язи нили… голова тріщала.

Після сніданку я почав уважно розглядати приміщення. Знайшов ванну, промив рану, глянув у вікна. Сад, підстрижений газон, фонтан… Вдалині виднілися інші будівлі, висотки.

Він, напевно, неймовірно багатий. Це почало лякати, і… дратувати.

Запах дому розповзався приємним відчуттям спокою та безпеки. Проте нікого тут не було. Розглядаючи обшарпаний коридор, звичайні недорогі шпалери, я тихо тішився. Бо на оту розкіш в мене скоро буде алергія.

Йшли ми через вузькі та пустельні провулки. Дорогою я дізнався, що цього «амбала» звуть Бен.

Це ім’я у мене завжди асоціювалося з прізвиськом собаки. Навіть повна його версія – Бенджамін. Я хмикнув про себе – не шалена ж він псина? Навряд чи.

Насправді я не хотів робити нічого з того, що сталося.

«Це не я…», — хотілось б мені сказати. Але на ножі кров Бена, мої відбитки, спогади, що не залишають сумнівів.

Перевага цієї лікарні полягала у приватності. Вона знаходиться далеко від центру, і призначена в основному для «мерців».

«Чуєш мене?»

Голос ковзав по простору. Я стояв босими ногами в незнайомій порожній кімнаті, озирнувся довкола.

«Ти ж там, так?»

Стукіт у двері. Я підійшов до них, збирався відчинити.

«Ось ти де…»

Зупинився.

Кінцівки не відкликалися. Я міг рухати тільки руками і тим, що вище за пояс.

Я з панічними настроями намагався підвестися з ліжка, проте тільки вивалився з нього, не відчуваючи ніг, ні болю в них. Страх опановував мене все сильніше, з кожною секундою стаючи нестерпним.

Щоразу, коли лунав спогад про криваву калюжку на кахельній підлозі, в голові починало пульсувати і стріляти у скроню.

Чим ближче до мене була людина, тим більше страждань хотілося їй принести. І це зоставалось незмінним на протязі вже декількох років.