Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Мінхо вже в котре поглядав на свій годинник, чекаючи на першому поверсі. Поряд з ним стояла мати Джісона, яка лепетала та кружлялась навколо нього, злегка обіймаючи й мило жартуючи. Вона все торочила як рада, що їхній подарунок припав до душі молодому Лі, однак ця лицемірна поведінка жінки, викликала огиду в Хо. Він побачив рідну постать та чимшвидше рушив до нього. Зупинивши хлопця Лі простягнув руки щоб допомогти, мовивши:
- Я донесу ці валізи.
- Хан зціпив зуби й виразно процідив кожен склад: Від.ва.ли.
- Міс Хан, що підійшла ближче почула лаяння юнака й не могла змовчати: ти хоч розумієш хто перед тобою!? Собаці не давали наказу «подати голос».- Погляд Джі був спрямований додолу, але постава не прогиналася. Він, просто, чекав поки жінка, яка загороджує йому шлях, відійде,- падло, оглохло!?
Вона замахнулася, щоб дати ляпаса, але Мінхо зупинив її. Підійшовши ближче він прогарчав їй на вухо:
- Це хто ще собака, га? Ми ж домовлялися… Чи ви хочете втратити компанію?- панна здригнулася й захитала головою,- надіюсь це не повториться…
Джісон не міг розчути, про що вони перешіптуються, але він виразно побачив, як мати змінилася на обличчі. Вона вся зблідла й стала на диво тихою, склалося враження, що вона й мухи не образить. Тим часом як Лі був розлюченим, але водночас й задоволеним. Хо на противагу обуренням меншого взяв багаж та потягнув Джі за собою. Склавши речі вони, у повній тиші, сіли у машину.
- Я тебе закину додому, а сам поїду до компанії, але спочатку пристебнись.
- Хан проігнорував прохання старшого й не відводив від нього очей: Мінхо, що ти сказав їй!?
- Просто нагадав дещо.
- Вона б не змінилася так сильно якби це були дрібниці.
- Хо важко видихнув та повернувся до хлопця: Я ж попросив пристебнутись.
Лі простягнувся до паска безпеки меншого застібуючи його. Користуючись можливістю Джісон схопив того за руку.
- Ми нікуди не рушим, допоки ти не відповіси.
- Оу-у, які ми серйозні.
Вони були доволі близько. Джі відчував подих та надмірний сміх старшого все чіткіше, адже Мінхо безпардонно зменшував відстань, врешті, наблизившись до шиї Джісона він ніжно чмокнув його. Менший відштовхнув того від себе витираючи місце поцілунку.
- Йобаний, блять, збоченець.
- А ще, твій чоловік.
Після цього вони мовчали, доки не доїхали до будинку Хо. Квартира старшого була виконана у стилі хай тек, що суттєво відрізнялося від звичної обстановки у домі Хан. Трохи оглянувшись у Джі склалося враження, що це абсолютно необжита квартира, але його думка змінилася, коли він зайшов у вітальню й натрапив на трьох котиків, які буквально перевернули кімнату. З-за плеч Джісона донісся обурений, але не злий голос.
- Суні, Дуні, Дорі, що ви накоїли???
Мінхо почав збирати подушки та закидати назад на диван. Коти збіглися навколо Лі мило нявкаючи вони терлися йому об ноги. Менший від даної картини тихо розсміявся, але старший все одно помітив це. Випрямившись він усміхнувся у відповідь:
- Ти чарівний коли усміхаєшся,- Хан в ту ж мить зблід. Мінхо прокашлявся та продовжив,- У цьому домі не має гостинної кімнати, тому не проти спати зі мною?
- А від коли у мене з’явилося право вибору?
- Мінхо відвів погляд й продовжив: Я розумію, ти сердишся, але це все для твого ж блага…
- А ти не думав у мене спитати, як мені буде краще!?
- Розлючено видихнувши Хо скоротив між ними відстань та охопив щоки молодшого своїми долонями: Зачекай трохи. Гаразд?
- Джісон дивився на свого друга, а в думках було лиш те, як кардинально змінилося його відношення до нього. Не впізнаючи старшого, він випалив: Я не збагну, що з тобою? Ти цілий день як сам не свій. Тоді, як я прокинувся, я вважав, що ти пошлеш мене, але зараз ти не те, щоб не хотів мене бачити, так ти ще й пропонуєш вийти за тебе і спати з тобою!
- Будь певен, я такий, як і був. Той, хто хоче захистити своє Білченя.
- Хороший з тебе захисник, якщо потураєш навіть хтивим бажанням!
- Соні. Попрошу не переходити межі,- Лі відпустив обличчя друга й трохи розгнівано продовжив,- Ти благав мене допомогти, а зараз огризаєшся!? Чи ти забув, що саме просив мене зробити…?- Мінхо провів пальцями по кадику молодшого, де красувалася червонувата цяточка. Юнак трохи нахилився й прошепотів молодшому на вухо,- Мені не важко нагадати, як ти просив трахнути тебе.
Обличчя Хана зафарбувалося багрянцем чи то від злості, чи від сорому, чи на нього вплинуло і те і інше. Він намагався відштовхнув старшого, але хьон окутав талію Джі рукою, притягуючи та продовжуючи говорити йому на вухо.
- Без сумніву, ти не один, хто хотів цього, однак я не порушив твій особистий простір, тому, й тобі варто бути лояльнішим до мене.
- Не верзи дурниць… Це все через психотропні…
- М-мг, і саме через них у мене вся шия в засосах?
- Тобі не потрібно йти у компанію!?
- Ах~ Гаразд,- Хо відпустив та відійшов від молодшого,- Я буду пізно, тому можеш не чекати й повечеряти без мене.
Мінхо вже зібрався йти, але Хан його зупинив. Юнак зашарівся й ніяково мовив:
- Одягни гольф, твоя футболка не покриває всього…
- Лі напищено усміхнувся, залепетавши: Не буду. До вечора.
Хо зачинив за собою двері залишаючи друга одного.
Хану було ніяково залишатися у чужому домі одному і спочатку через це він просто сидів у вітальні, але допитливість дізнатися про Лі трохи більше брала верх, тому Джі відправився у кімнату старшого. Квартира була велика, однак двокімнатна, через що знайти потрібні двері було доволі просто. Хан направлявся туди з метою знайти будь-яку річ, щоб дошкулити Лі, однак це була звичайнісінька спальня, ніяких компроматів, фото та й навіть журналів для дорослих не було. Нічого, щоб підштрикнути Хо. Та йому навіть й зауважень не можна зробити, адже кімната була прибрана, а постіль акуратно заправлена. Впавши на ліжко Джі з роздратуванням видихнув:
- Хах~ навіть не має до чого придертися,- Хан ліг на край огорнувшись покривалом й взяв телефон до рук, трохи п
оклацавши він відкинув його та пригорнувся до подушки вдихаючи чужий запах й тихо примовляючи,- Чимшвидше повертайся…