Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
***
Вдень їхній солодкий сон перервав гуркіт у двері. Мінхо акуратно забрав руку, яка вже встигла оніміти від тяжкості чужої голови та попрямував відчинити двері. За ними стояла мати Джі, яка хутко окинула оком кімнату сина та поцікавилась:
—Пане Лі ви лишились з цим…?
—Перервавши її, уникаючи чергової образи, він мовив: Джісон ще дрімає, але я можу передати те, що ви хочете.
—Жінка підкинула брови в здивуванні та продовжила: Скажеш, що я чекатиму цього мерзотника у вітальній, він мусить бути через пів години не дивлячись ні на що.
Хо безцеремонно зачинив перед її носом двері та направився до Джісона. Він ніжно поправляв його волосся тихо примовляючи:
—Джісоні, тобі варто прокидатися,— хлопчина зажмурився, а коли розплющив очі, то відсахнувся від старшого.
—Я ж просив не будити мене так…
—Тобі нагадати, як ти не відлипав від мене цілу ніч?— Лі усміхнувся, але в мить її замінив сум. Підвівшись вів далі,— твоя мати хотіла, щоб ти невдовзі прийшов до неї. Нажаль я не зможу піти з тобою, адже потрібно зустріти гостей у компанії, але до вечора я повернуся тому, будь ласка, зачекай…
—Хан відчув у його тоні: злість, роздратування та безпомічність. Менший підхопився та взяв Хо за руку, мовивши: Зі мною нічого не станеться, тому не хвилюйся.
Для Мінхо ці слова були як ковтком холодної води у спеку, ще трохи поговоривши вони розійшлися по справах.
***
Джісон спустився на низ де на нього чекала невідомість. З кожним кроком він прокручував в своїй голові найгірший сценарій. У кімнаті жінка сиділа на великому зручному кріслі яке знаходилося в трьох метрах від каміна та переглядала якісь записи. Хлопець увійшов склонивши голову й став навпроти пані Хан для того, щоб вона його помітила.
—І це твої досягнення?— проговорила вона байдуже перегортаючи сторінки. В її руках знаходилися нотатки Лі та результати рукописів які він здавав на оцінення по рекомендації старшого.— Якщо ти не здатен посісти перше місце й задовольняєшся другим, то яке ти взагалі маєш право знаходитися переді мною стоячи на ногах, а не на колінах!— заволала жінка кидаючи папери у хлопчину,— твоє місце у багні!— юнак стояв незворушно навіть тоді, коли мати підійшла та замахнулася на нього, але зупинилася і до болі стиснула його щоки впиваючись нігтями.— Я б роздерла твоє бридке обличчя паралельно вибиваючи з тебе дур, якби не сьогоднішня вечеря з нагоди дня народження Лі Мінхо.— у Джі розпахнулися очі від здивування, адже він нічого не знав про це.
Що ж, повезло, що його батьки заклопотані та, швидше за все, не мають часу гамселити тіло юнака, тому він, після вислуховування короткої настанови матері, помчався до старенької працівниці, адже зі всіх лиш вона могла хоч трохи допомогти хлопцеві. Джі роз’яснив все в деталях та попросив придбати одненьку невеличку річ, жіночка здивувалася, але погодилася. Дочекавшись Хан заходився запаковувати предмет огортаючи декоративним папером м’ятного кольору, перев’язуючи стрічкою та оздоблюючи чарівним бантиком воно виглядало привабливо й витончено. Парубок поклав подарунок на стіл та з нетерпінням чекав повернення свого друга. Який не дозволив довго чекати, Джісон настільки був захоплений підготовкою подарунка, що не встиг отямитися як вже настав вечір, швидко сполоснувшись у ванній він одягнув найкращий, на його думку, наряд й без наказу, бо невгамовне бажання привітати хьона затьмарило «здоровий» глузд, відправився у залу де вже розпочиналося святкування. Менший залетів ніби на крилах у кімнату та безслівно привітався зі старшим ніжно усміхнувшись, він знав, що батьки не стануть псувати настрій Лі, а також, знав, що він неодмінно отримає декілька побоїв через це, проте тоді йому було начхати. Сівши неподалік від Хо хлопчина знову, як завжди, опустив погляд й наче не дихав. Подавши до столу з проголошенням тосту всі, навіть Джі, приступили до смакування страв. Атмосфера була не напружена, сповнена розмовами, в яких, звісно, Хану не дозволено було говорити, жартами та люб’язністю. Менший вже доїдав одну з своїх улюблених страв, які йому перенесли, аж раптом в голові запаморочилося, а тіло стало ватним він покинув виделку та схопився за коліно старшого. Хан вже не слідкував за розмовою, але й перебити її не наважувався. Стиснувши коліно сильніше та штовхаючи його він привернув увагу Лі в якого через дозу випитого алкоголю помутнів розум, але Мінхо швидко протверезів коли побачив блідого, як стіну, меншого.
—Що з тобою?— схвильовано прошепотів старший, на що отримав мовчання, а потім підвищив голос та звернувся до батьків свого друга,— Джісону зле. Йому варто відпочити.
—Мати засміялася та відмахувала рукою вказуючи меншому йти: Пане Лі ви можете ще трохи лишитися, ми ще вас не привітали. Цього йолопа не потрібно проводити до власної кімнати.— Хо збентежено поглянув на меншого, але той підвівся і подякував, а за тим швидко втік. Мінхо бува вже хотів відкрити рота, щоб обуритися, адже яка річ може зрівнятися з життям цього малюка!? Однак його випередила пані Хан продовжуючи,— Пане Лі, ви багато зробили для майбутнього нашої фірми, звісно, ця річ, попри ваші старання, не змогла нас порадувати першим місцем.— юнак звів брови не розуміючи, про що вона,— Проте, ми довго думали над Вашим подарунком і зійшлися на тому, що найкраща нагорода це «заборонений плід»
—Хо з подивом поглянув на них: Перепрошую, але що ви маєте на увазі?
—Чоловіче, ми давно слідкували за вами,— втрутився пан Хан,— проте розуміємо, що цей гівнюк корчить з себе недоступного, тому підсипали трохи метамфетаміну у його їжу…
—БЛЯТСТВО.— підвівшись прогарчав Лі та кинувся до меншого.
Несячись по коридору Хо швидко добіг до потрібних дверей та увійшов у привідкриту кімнату. Старший побачив там беззахисне дитя, яке сиділо на землі в куточку біля столу й з тремором, підгорнувши до себе ноги, гірко плакав. Зачинивши наглухо двері він подався до нього та припав на коліна оглядаючи свого друга: червоні від сліз очі, приглушене ниття і схлипи, тремтячі руки, які тримали якусь річ. Помітивши, нарешті, спантеличеного старшого юнак простягнув руки в яких був, ніби, подарунок та заїкаючись промовив:
—З д-нем… н-
народ-ження, хьон…