Білченя.

***

Минув певний час коли вони розпочали заняття, розглядаючи чергові схеми до них у кімнату зайшла покоївка приносячи тацю з їжею на одного. Вона лишилася спостерігати за Джісоном в кутку кімнати, щоб, як казала господиня: «і крихта не потрапила до його „гидкого“ рота». Мінхо бісило у цій ситуації абсолютно все: зверхнє відношення, служниця, Джі та він сам, через свою безпомічність. Хо ще мить сидів нервово стукаючи ручкою та обпалююче дивлячись на служницю останній стукіт і він підвівся та під приводом того, що вона заважає виставив за двері провертаючи ключ зсередини.

 

 

- Перекуси, я не голодний.- Лі підійшов з тацею та прийняв всі підручники та інші папери у бік ставлячи посуд перед меншим.

 

 

- Не потрібно…

 

 

- Ти нічого не їв з вчорашнього дня!- Хо проговорив грубішим голосом ніж хітів, через що стурбовано поглянув на Джі, а потім тихо продовжив,- Тобі варто поїсти, щоб ти легше засвоїв матеріал, а якщо пані Хан спитає, то скажеш ,що я силоміць заставив тебе. Якщо не повірить то розмовлятиму я. Зрозумів?

 

 

Джі злегка кивнув смакуючи їжею. Лі перевіряв завдання, які виконав Хан, та зрідка поглядав на нього. На його обличчі з’явилася усмішка коли він побачив пухкі щічки меншого. Джісон відчув на собі погляд, яким на нього ніколи ніхто не дивився, тому завмер не рухаючись.

 

 

- Білченя~…- зачаровано промовив Лі трохи сміючись.- Джісоні, ти знав, що твої щічки геть як у білочки?

 

 

Джісон швидко проковтнув усе та підвів очі,- Гидота…

 

 

Вираз обличчя Хо змінився на похмурий та ніяковий: А… Так, пробач.

 

 

Мінхо завершив перевірку та потягнувся, беручи папери він повернув їх Джі.

 

 

- Ти молодець. Все ідеально, якщо не враховувати дрібні корегування, тому ти заслуговуєш на перепочинок.- Старший ще трохи порозглядав Джісона та продовжив,- Давай трохи порозмовляємо?,- менший ніяк не відреагував та продовжив мовчати, очевидна поведінка, але Хо продовжив,- Джісоні, тобі може бути не комфортно, але скажи: ти вживаєш антидепресанти?

 

 

- Менший підхопився з місця бігаючи очима по обличчю старшого: Вони у тебе!? 

 

 

- Так, підібрав вчора у кабінеті.- старший підняв баночку уверх розглядаючи її, однак його дії не відповідали тому, що він хоче повернути загублену річ.

 

 

- Ти навіть не уявляєш як складно було їх дістати! Прошу, поверни.- менший протягнув руку й мало не з сльозами благав про це.

 

 

- Поверну, якщо погодишся звернутися до лікаря. Адже я більш як впевнений, що ти не дотримуєшся дозування.

 

 

- Мінхо! Припини. Ніби не знаєш в яких умовах я знаходжуся. Просто віддай їх мені назад!!!- Джі простягнувся вздовж столу щоб відібрати баночку, однак марно.

 

 

- Я прекрасно розумію твоє становище, тому завтра, під приводом показати тобі мою компанію, ми відправимся на обстеження в приватну клініку. Відмови не приймаю.- твердо вирішив Хо, але все одно запитав,- Гаразд?

 

 

На що отримав коротке мичання.

 

 

- Тоді вирішено.- Лі віддав ліки та вів далі,- А ще я сьогодні лишуся з тобою, щоб той маразматик нічого не заподіяв.

 

 

- Не бачу потреби, адже він, все одно, рано чи пізно зробить те, що хоче.

 

 

- Я не дозволю, щоб ця сука торкнулася до тебе й пальцем!

 

 

Від грубої манери Хан знову здивовано поглянув на старшого не розуміючи чому він так поводить себе: Що з тобою? Чому ти так хочеш допомогти мені?- з підозрою промовив менший.

 

 

- Ніхто не заслуговує такого відношення до себе. Хах,- Хо важко видихнув,- не хочу тебе дивувати, але цей осередок не можна назвати життям.

 

 

***

 

 

За вечерею Хо повідомив пані Хан, що йому потрібно тут залишитися для пояснення ще однієї теми, адже завтра у Джі випаде нагода приїхати на екскурсію у компанію родини Лі. На здивування Хо жіночка щиро зраділа та усміхнулася даній новині й дозволила залишитися. Повернувшись до дальньої кімнати Мінхо постукав тричі з рівною періодикою, що свідчило, що саме Лі стоїть за дверима, адже заради безпеки Джі він наполіг на тому, щоб той зачинився зсередини і відчинить їх лишень на цей звук. Старший зайшов у кімнату та простягнув Джісону декілька запакованих булочок. Менший ще деякий час м’явся переступаючи з ноги на ногу , але зрештою взяв одну з них. Мінхо як обіцяв і справді почав пояснювати тему, але це лишень для того, щоб менший міг відповісти на можливі питання від матері Джі. Завершивши навчання Джісон пішов у ванну, а Хо ліг на диван та не міг викину з голови понівечені груди хлопця. Він навіть не може уявити що ховається під іншою частиною тканини. Це не було схоже на звичайні побої, йому такі рани та синці залишили речами такі як батіг, що дала міс Хан чи різка та тонкі як лезо гнучкі прути, що знаходилися у кабінеті батька Джі і це лишень те, що міг побачити Лі, а що знаходиться за зачиненими дверима знає лишень Джісон та його кривдник. Через виснажуючий день Хо поволі занурювався у сон і десь краєм свідомості він почув милий дзвінкий голос, який бажав йому доброї ночі.

 

 

На ранок вони швидко зібралися та на щастя не зустрілися з батьками Джі завдяки чому уникнули непотрібних запитань. Сівши у машину Мінхо повіз їх до другого відділу корпорації Лі який повністю підкорявся Хо. Джісона здивувала помпезність приміщення. Великі світлі зали та коридори, привітний персонал, всі були дружні та не тиснули на нього. Хан отетерів від незвичної атмосфери, а всередині все охололо, На його плечі лягла гаряча й ніжна рука старшого яка злегка підтримувала Джі, так він й пройшов до самісінького кабінету Хо. 

 

 

- Тобі зле? Ти хочеш відпочити? Як ти почуваєшся? У тебе знову панічна атака?- зачинивши двері завалив питаннями меншого Хо, через що Джі поглянув на старшого та захитав головою.- Це… Добре,- видихнув Лі та продовжив,- Ти зараз поснідаєш і ми відправимось до лікаря.

 

 

- Хо…- злегка прозвучав голос парубка, на що Лі обернувся.- я знаю, що вже пізно, але давай ти лишень проведеш екскурсію й ми не будемо ні до кого звертатися…

 

 

- Старший швидко закліпав ніби не розуміє: Ти боїшся того, що скоять ті сволочі, коли дізнаються?

 

 

- Так…

 

 

- Блятство,- Лі гучно вилаявся потираючи перенісся, трохи роздумавши він підняв свою голову та звернувся до Хана.- Джісоні, тобі варто це зробити, але я не можу потягнути силоміць тебе у клініку… Значить, для безпеки, сюди прийде знайомий психіатр. Я попрошу, щоб він одягнув звичайний одяг, тому ніяких підозр не виникне. Про це ніхто не знатиме, тому не хвилюйся. Добре?- менший закивав, погоджуючись,- Білченя, відтепер кажи відразу, якщо тебе щось хвилює.

 

 

Джі зморщив носа від невдоволення та огиди: Мені бридко чути милі прізвиська від мужика…

 

 

- Не замислюючись Хо випалив: Це все через батька та його друзів?- на хвилину посіла німа тиша. Лі важко видихнув та вів далі,- мені подобаються дівчата, але якщо бути відвертим то мене взагалі стосунки у романтичному плані не цікавлять… Ти просто подібний на білченя, тому й кажу, ніякого п

ідтексту.- Мінхо сухо проговорив це, після чого вийшов з кімнати лишаючи Джісона на самоті.