Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
***
Чесно кажучи 14 вересня для Джісона було не найкращим днем, враховуючи ще той факт, що йому вже двадцять, а це означає, що йому потрібно буде звикати до нового кола оточення. Звісно, він не міг мріяти, як вільна людина, піти навчатися куди завгодно, займатися справами які любив: складати музику, писати лірику, адже його вирощують для майбутнього корпорації родини Хан, саме для цього він був й народжений. Тому цей день він чекав як вирок, який знову пов’яже невидимий кайданами його волю та бажання.
Роздуми перервав стукіт у двері, це означало, що йому дозволено спускатися та привітатися з гостями. Вийшовши з кімнати він зійшов на перший поверх до «родини» та їх друзів. Начепивши на себе усмішку, від лицемірства якої його самого нудило, Джі попрямував до натовпу.
- Ох, а ось мій син,- промовив той своїм друзям, на що Джі підійшов та вклонився їм,- Друзі можете поки відправитися до фуршетного столу, а я поговорю з Джісоном.
Розійшовшись старший Хан повів його до свого кабінету. Джісон ніколи не любив туди заходити, адже ця кімната була для нього місцем де лишень карали за непослух та й просто, місцем де він зненавидів все, що стосується цієї людини, адже дитячі очі не були готові побачити зраду та ще й з чоловіком, після чого в Джі виникла огида та презирство до ґеїв.
- Джісон, ти ж не забув, що від тебе вимагається?- у голосі відчувалося роздратування.
- Й на мить не можу.- відповів Джі не піднімаючи очей, поки йому не дозволять.
- Сподіваюсь на це.- він всівся на диван роздивляючись парубка навпроти.
*Блятство, якого хуя він вилупився? Розглядає мене як товар якийсь, бридота* промайнуло в думках, коли раптом той підвівся та наблизився до Джі. Меншого перекосило від огиди, але він навіть елементарно не мав права щось сказати, чи бодай з місця двинутись, тому що знає, що буде гірше. Німа тишина посіла на затяжну довгу хвилину, після чого старший Хан обійшов юнака ставши біля книжкових полиць.
- Для подальшого удосконалення, тебе навчатиме один молодик.
*(Подальшого удосконалення) хоча б не прямо говорив про мене як про річ* куточок рота мимовільно піднявся у іронічній посмішці.
- Цей хлопчина два роки керує частиною родинного бізнесу і за цей час його акції феноменально зросли,- батько повернувся до сина обличчям,- Завдяки Моїм зв’язкам Він погодився такого нікчему як ти навчати, звісно у вільний час. Ви сьогодні познайомитися. Він старший за тебе на два роки, але незалежно від віку ти повинен знати своє місце. Я йому пояснив як відноситися до сволоти, від тебе ж ЛИШЕНЬ вимагається просто не перечити.
*Хах~ ото ж мабуть Йому складно буде витирати об мене ноги, коли ж мені , всього-на-всього, витримувати знущання ще й від Нього.* Не відриваючи очі від килима продовжував вислуховувати Джі, коли ж у двері постукали та відчинили. У кабінет увійшов обговорюваний хлопчина.
Молодик кинув оком на Джісона. Той незворушно стояв посеред кімнати, він навіть не здригнувся та не обернувся поглянути.
- Здрастуйте, вельми шановний пане Хан. Я не завадив вашій розмові?
- Оу, якраз вчасно.- він залився сміхом та підійшов до нього тиснучи руку,- Ви навпаки врятували мене від розмови, яка й так затягнулася.
*Якщо враховувати те що ми не розмовляємо то так.* Джі відчув на собі оціночний погляд, однак не бачив його.
- Це пан Хан Джісон?- запитав юнак не відводячи очей
- Хах~,- чоловік зверхньо поглянув та продовжив,- нажаль це опудало, а не Ви.
Він обвів плечі молодика, але той скинув руку та попрямував до Джі й лагідним голосом звернувся.
- Можеш поглянути на мене?
Менший підвів голову, але намагався не давитися на протилежного. На коротку мить посіла тиша, яку швидко розірвав грубий голос батька.
- Ти що, сволота, язика проковтнув? Не можеш відповісти та поглянути на того, хто до тебе звертається?- він підійшов та схопив за волосся Джісона рвучи вниз так, щоб той спрямував свій погляд на гостя.
Очі Джі мерехтіли від краплин сліз, які виступили через біль, проте це не завадило йому розглянути вродливе личко того, хто стоїть перед ним перекошене від здивування.
- Я ж просив мене не ганьбити…- прогарчав старший Хан.
- Пробачте.- крізь біль прошипів Джі.
- Навколішки і вимолюй прощення,- надавивши сильніше Джісон спустився на коліна.
- Вельми шановний пане Хан я вважаю цього достатньо.- юнак отетерів, але видавив з себе ці слова.
- Хах~ не пронизуйся до нього жалістю. Я ж пояснював як потрібно відноситися до скоту…- він штовхнув Джі ногою щоб той впав та хотів бува вже наступити щоб показати місце, але його телефон задзвонив і він обійшовся «легким» пинком.- Алло,…, Так,…, Ха-ха-ха,…,- він відійшов від Джісона та продовжив заливатися сміхом,- Звісно ти не завадиш любий з тобою завжди весело,…,Скоро буду, бувай.- завершивши виклик він обернувся та залепетав,- В мене з’явились термінові справи, тому мушу йти.- поглянувши на Джі його тон змінився, продовжуючи,- Падло, скажеш тій жінці що мене не буде до завтра, як повернуся - завершимо. Пане Лі вибачте за таку поведінку мого сина, надалі не будьте надто м’якими до нього та нагадуйте про його місце.- проговоривши останнє речення більш м’якшим тоном, старший Хан покинув кімнату.
Тільки но закрились двері як парубок збентежено поглянув на маленьке, беззахисне тіло, що лежало й не наважилося вставати.
- Хан Джісоне ви в порядку?- хлопчина спустився та протягнув руку, на що отримав лише мовчання. Джі сам підвівся та почав обтрушуватись. Юнак подивився на нього виглядаючи якимось дурнем зі сторони, а потім також встав,- Ем… Я не представився. Мене звуть…
- Лі Мінхо…- Хан перебив його поправляючи волосся, однак не дивися на нього.
- Так… Звідки…
- Як не знати того, про кого той чоловік марить, що секунди.
Очі юнака розширились і між ними посіла ніяковість, але через мить Лі продовжив,- Тобі варто допомогти. Потрібно повідомити…
Джі спрямував скажені очі на Мінхо, вперше поглянувши на нього з власної волі: Ти хочеш перетворити моє життя на більше пекло ніж є зараз!? Якщо так, то валяй, розкажи всім!- Джісон обернувся, щоб піти до своєї кімнати.
- І це ти називаєш життям!?
- Пробач, іншого не знаю.