6 травня 2012 року, 18:34. Пакистан, провінція Белуджистан, округ Кеч.
Щебінь розбитої дороги хрумтить під форменими черевиками, заглушаючи думки і допомагаючи зосередитися. Ел машинально рахує кроки, через кожні три оцінюючи поглядом навколишню ситуацію за годинниковою стрілкою — як вчили в Академії. Через кожні п’ять — статус членів команди.
Один, два, три.
У вікні п’ятиповерхівки на десять годин відбивається промінь сонця, на секунду привертаючи увагу.
Чотири, п’ять.
Кріс зашпортується, зісковзнувши ногою у вибоїну. Тихо лається під носа. Боттон завірює очі, а Ніган лишень посміхається кутиками рота.
Один, два…
— Щось не так, — Мей неочікувано застигає на місці — і наступної секунди все летить бісу під хвіст.
По розрахунках Фаррела вони все ще б мали бути на території, яка контролюється військовими, тим не менш Мелінда реагує раніше, ніж кулі починають свистіти у них над головами. Накази чіткі і короткі — тому Ел довіряється їм беззаперечно.
Найближче укриття — звалені великою купою розбиті дерев’яні ящики — виглядають доволі непереконливо, але особливого вибору у неї немає — по іншу сторону вулиці пустир. Тріски летять на всі боки. Десь недалеко болісно стогне агент Боттон. В Академії їх вчать не кричати від болю, якщо в тебе поцілили. Видасиш супротивнику своє місцезнаходження — доб’ють або тебе, або напарників.
Поруч приземляється Ніган. Ел майже не здригається, коли під підошвами його черевиків хрумтять дрібні камінці: у тиші, що раптово настала, будь-який звук здається занадто гучним. Він беззвучно плескає її по плечу, прикладаючи вказівний палець до губ. Колсон киває у відповідь.
Ніган жестами пояснює їй ситуацію. На тринадцяту годину – двоє, засіли на третьому поверсі напівзруйнованої багатоповерхівки. Ще четверо чи п’ятеро поливали їх кулями з найближчого магазину за двадцять метрів від їхнього укриття. Ел ривком притягує агента до себе, зашепотівши в саме вухо — усі жестові позначення раптово вилетіли з голови, а пальці на руках занадто тремтять. Тим не менш, він терпляче вислуховує її плутані спостереження.
Всього супротивників приблизно двадцять. У них чисельна перевага і вигідна вогнева позиція. Вони чекали на них — а це вже незаплановано. Головна задача зараз — дістатися до квінджету в кілометрі звідси. Можна було б викликати Еліота по кому, щоб він прикрив їх відступ вогнем згори. Але Ніган характерним жестом клацає по гарнітурі, що торчить з вуха. Накази Мей обірвались занадто різко — отже, їх заглушили.
Черговий порив вітру підіймає в повітря пісок та інше дрібне сміття, що засипає вулиці. Ел натягує захисні окуляри і поправляє шолом, задумуючись.
— Шашки, — промовляє вона одними вустами десяток секунд потому. Ніган киває з розумінням. Екіпірування у них стандартне: Beretta M9 у кобурі, автоматична Heckler & Koch G36 за спиною, парочка вибухових М67 та кілька димових шашок. Тільки Мелінда замість усього переліченого таскає з собою Smith & Wesson M&P.
Ніган відкриває вогонь, особливо не сподіваючись завдати шкоди — швидше відволікти. Ел чекає, коли він перетягне увагу снайперів на себе, відпрацьованим рухом скидається на ноги і одну за одною відправляє шашки в політ — так, щоб забезпечити максимальну задимленість вулиці хоча б метрів на двадцять.
Кроків за тридцять від неї розривається ще кілька шашок — Боттон швидко орієнтується у ситуації, висовуючись з-за покинутої машини. Вітер піднімає димову завісу вище, спритно вкриваючи їх від сторонніх очей.
Ніган перестрибує через ящики, уникаючи шквального дезорієнтованого вогню. В десяти кроках від магазину, де сховалась основна група, він зупиняється і зриває чеку з гранати, наступним рухом закидаючи її майже в дверний отвір. Будівля здригається, обстріли обриваються криками поранених бойовиків.
Ел вдається зняти одного зі снайперів з третього поверху — його гвинтівка виблискує на сонці навіть крізь димову завісу. Другий сахається геть від вікна углиб приміщення, а Колсон користується цим, щоб дістатися до Боттона. Девід розстрілює іншу групу, що засіла в стороні за старим фургоном. Колсон чує ще одну автоматну чергу з того боку — Кріс зайшов супротивникам в тил, не виправдавши її побоювань щодо його гибелі.
Вони швидко і злагоджено покидають район, не лишаючи супротивникам шансу оговтатись. Ел безперервно оглядає дахи будинків, поки Ніган підтримує Боттона, якого кевларовий жилет захистив від проникаючого поранення, але не серйозного забиття. Фаррел попереду звіряє шлях з навігатором. Мей все ще ніде не видно.
Пакистанські військові розташовані ближче за їх джет, але команда одноголосно вирішує дістатися літака. Прикордонний корпус Белуджистана4 обіцяв їм купку екстремістів з мирними заручниками, а не добре сплановану засідку на контрольованій території.
До квінджету лишається сто п’ятдесят метрів, коли Еліот відчиняє задній люк, очевидно стурбований звуками перестрілки і відсутністю зв’язку. Його силует височіє на фоні корабельного отвору. Ел помічає, як він чіпляється пальцями за поручню, щоб не зірватися з місця назустріч пораненому Девіду — пілот зобов’язаний залишатися на місці, щоб забезпечити їх негайну евакуацію.
Боттон майже посміхається, відпускаючи плечі Нігана і самостійно кульгаючи в сторону джету. Кріс встигає озирнутися з-за плеча, щоб ще раз оцінити ситуацію за їх спинами, коли Ел чує гучні постріли і свист. Вона не розуміє, чому Еліот відсахується, кидаючись вглиб літака до пульту керування, коли набагато швидше було б вистрибнути через відкритий задній люк. Бісові рефлекси пілотів, впевнених, що у повітрі здатні уникнути будь-якої небезпеки.
Квінджет проковтує два чи три гранатометні постріли і Боттон, збитий вибуховою хвилею, валиться на Колсон зверху.
4 Прикордонний корпус Белуджистана — військове формування однієї з провінцій Пакистана.