Прошу ознайомитися з примітками до роботи перед прочитанням.
5 травня 2012 року. «Центр». Місцерозташування засекречено.
Її пальці ледь помітно здригаються, поки рука тягнеться до дверцят морозильної камери. Вона висуває полицю різко, одним рухом. Робить кілька кроків назад.
Немає ні розпачу, ні розбитих надії. Лише правда, в якій потрібно було переконатися, тому що Щ.И.Т. — це все ще Щ.И.Т., і вірити непідтвердженим словам вона давно вже не вміє. Ел прийшла, щоб побачити його на власні очі. Забити останнього цвяха у кришку цієї труни — пожартував би Філ.
Їй погано, що вона майже чує ці слова, промовлені його голосом.
Блідому застиглому обличчю чогось не вистачає. Можливо, погляду? Вона тягнеться до його повік у безглуздому пориві, а потім відсмикує руку в сантиметрі від його шкіри. Колсон добре пам’ятає, якими бувають очі мерців.
Шум за спиною змушує її відволіктись. Двері моргу широко розчиняються, голос штабного патанатома стає дедалі голоснішим і звучить різко, невдоволено. Занадто рано прийшов до тями — розмірковує вона.
Ел не планувала його вирубати. Їй потрібна була ключ-картка, щоб потрапити до моргу, а він наполегливо відмовлявся хоч на кілька хвилин покидати робоче місце у спільному крилі медиків. Не було часу вигадувати щось більш витончене — літак її команди відправлявся до Пакистана менш, ніж за годину.
Можна було не приходити. Залишити собі крихти безглуздої надії, можливість сховатися від реальності. Колсон довго лежала у кімнаті відпочинку, сподіваючись вхопити кілька годин сну перед вильотом. Наважилась в останній момент.
— Вона зовсім… очманіла! — вигукує доктор Філліпс, старанно підбираючи більш цензурні слова.
Його скривлене обуренням обличчя відображається у металічній поверхні морозильних камер, що рівними рядами вистроїлись у морзі штабу. Цікаво, скільки з них зайняті агентами, що загинули у битві за Нью-Йорк?
Ф’юрі стоїть поруч з Філліпсом, байдуже і втомлено блукаючи поглядом навколо. Його руки сховані в глибокі кармани шкіряного плаща. Ел не чекає, поки він попустить патанатома на землю різкими, уривчатими фразами, що нагадають йому, в яких випадках варто турбувати директора, а де краще звернутись за допомогою до Служби безпеки. Вона розглядає маленьку акуратну рану на грудній клітці Філа, що здається набагато глибшою, ніж на перший погляд. Наскрізна?
— На біса, докторе, — доринає роздратований голос Ф’юрі, — світ котиться у прірву, а ви чекаєте, що я відправлю Колсон на психіатричну експертизу, бо вона забила вам лоба? Мені потрібні агенти. На місіях. Зараз.
Ел повільно кліпає, відвертаючись від тіла. Відчуває несподіваний спокій у сухій, діловій аргументації директора. Ніякого фальшивого співчуття до неї. Нічого, за що так хотілося б видерти йому очі.
— Вона отримає дисциплінарне покарання після повернення в Штаб, — втомлено додає він на неминучі протести Філліпса, зустрічаючись з нею поглядом.
Колсон дивиться у відповідь і чекає, коли Ф’юрі розвернеться та піде. Натомість він робить кілька кроків назустріч, зупиняючись біля полиці з тілом.
— Джет з твоєю командою вирушає вже за п’ятнадцять хвилин, Ел.
Фамільярність, з якою директор приглушає голос, промовляючи її ім’я, викликає судому у вилицях. Якась неясна думка — сумнів, підозра — шкребеться на рівні підсвідомості. На мить здається, ніби він хоче скоріше позбутися її.
Ел мовчки вирушаючи в сторону дверей, більше не звертаючись поглядом ні до Ф’юрі, ні до невдоволеного патанатома. Тільки в квінджеті, застібаючи ремені безпеки, вона раптом усвідомлює, що бачила обличчя Філа востаннє в житті.