6 травня 2012 року. В небі над Середземним морем.
— Вона спить.
Девід Боттон робить глибокий вдих, ліниво розплющуючи повіки.
— І що конкретно ти хочеш цим сказать?
Кумедна зосередженість на обличчі Кріса Фаррела розвіює залишки сонного роздратування. Боттон вже котрий раз стикається з ним на місіях, але вперше бачить таким збентеженим.
— Вона спить всі сім годин, що ми у повітрі, — уточнює Фаррел, похмуро розглядаючи обличчя Ел.
Ніган справа від Девіда голосно пирхає, перегортаючи сторінку книги в руках.
— Колсон куняє при будь-якій можливості — зручній і не дуже. Ти б мав це знати.
Кріс відкидається на спинку крісла, незадоволений відповіддю. Раптовий сміх лоскоче Боттону горло.
— О, іди до біса, — кидає Фаррел, не уточнюючи, до кого конкретно звертається.
Кілька хвилин вони сидять мовчки. Кріс неритмічно тупцяє ногою по підлозі джета, очевидно нездатний приборкати власну тривожну енергію. Девід повертає голову вправо, зустрічаючись з Ніганом поглядом. Той смикає підборіддям у фальшивому спантеличенні, мов, що? Боттон не міняє виразу обличчя, на що напарник видає невдоволений звук і відкладає книгу.
— Чого тебе підносить, Крісе?
— Прибульці.
— Ага.
— У центрі Мангеттена.
— Все так, якщо вірити звітам Вікторії Генд1.
Фаррел шумно видихає, роздратований непорушністю Нігана, і схиляється вперед. Ремені безпеки туго натягуються на його плечах.
— Це все міняє, ні? Всю нашу роботу.
Ніган комічно викривлює кутики рота донизу, знизуючи плечима.
— Хочеш ще раз обміркувати стратегію орієнтування на місцевості в Пакистані, врахувавши нову змінну у вигляді прибульців? — уточнює він.
Застиглий вираз на обличчі Кріса майже змушує Боттона злякатися, що той всерйоз розглядає таку можливість.
— Це все гіпоксія, — лунає раптовий голос з крісла пілота.
Інтонації Еліота Саммерса викликають у Девіда бажання превентивно завірити очі. Тим часом Ніган вже лукаво шкіриться, ніби наперед знає продовження жарту.
— Директором клянуся, я перевірив герметичність джету до вильоту, але ваша тотальна поплавленість свідчить про явне кисневе голодування мозку.
— Твоє почуття гумору все ще лайно, — кидає йому Девід.
— Ти любиш моє почуття гумору, — Еліот повертає голову вправо, кидаючи на Боттона косий погляд.
Він бачить, як смикаються догори кутики його губ і болісно закусує щоку, щоб втриматися від широкої дурної посмішки у відповідь.
— І все таки вона спить занадто довго, — Кріс не витримує і простягає руку до обличчя Колсон, невпевнено зачіпаючи довгим пальцем кінчик її носа.
Вони чують тяжке втомлене зітхання з крісла другого пілота.
— Щиро заздрю її можливості ігнорувати ваші пусті балачки і нездорову увагу до частин її тіла, — голос Мелінди Мей трохи хриплий після сну, але зберігає фірмовий тон.
Фаррел зніяковіло відсмикує руку і осідає в кріслі, ніби намагаючись забуритись вглиб. Девід теж некомфортно совгається на місці і бачить, що Ніган майже повністю сховав обличчя за розгорнутою книжкою. Його плечі дрібно здригаються від стримуваного сміху.
1 Вікторія Генд — одна з героїнь серіалу «Агенти Щ.И.Т.», координаторка Штабу.