6 липня 2004 року, 17:48. Детройт, штат Мічіган, автовокзал.
Філ нервово киває жінці з продуктовим візком, яка наполегливо проходить повз нього вже втретє. Візок забитий товарами — вода, пиво, снеки — все для непередбачливих мандрівників, що не встигли закупитись в супермаркеті. Вираз її обличчя свідчить, що вона навряд сподівається щось йому продати — скоріше вважає конкурентом і готується захищати територію.
Колсон стискає губи в тонку смужку, знову звіряючись з годинником, і розуміє, що пройшло катастрофічно мало часу з моменту попередньої перевірки. Від Робін він такої каверзи не очікував.
Насправді Філ обожнює дружину свого старшого брата. Робін креативна і має неповторне почуття гумору, що яскраво контрастує з вічною нудьгою на обличчі Логана. Але остання її ідея…
Ти будеш у захваті — запевнила його вона, повідомляючи, що вони усією родиною підготували несподіваний сюрприз до дня його народження. Це було позавчора. А сьогодні — за два дні до щорічної дати, яка наближає його до смерті — він змушений пітніти на розпеченому асфальті автовокзалу в очікуванні подарунка, що мав прибути рейсовим автобусом ще півгодини тому.
Можна ж було відправити поштою — роздратовано думає Колсон, коли гудок клаксону вириває його з міркувань. Філ усвідомлює, що стоїть на паркувальному місці, і поспішно переміщається до тротуару. А потім кидає погляд на номер автобусу, усвідомлюючи, що саме його виглядав протягом години.
Він терпляче чекає, поки пасажири звільнять салон. Останньою на асфальт сходить втомлена жінка з двома дітьми і трьома сумками — Філ допомагає їй, міркуючи про те, що сама ідея автобусних подорожей з дітьми вартує окремого кола в пеклі.
Колсон робить крок на нижню сходинку, привертаючи увагу спітнілого водія за кермом. Питання щодо пакунка з Торонто застигає на вустах, коли ще одна невелика фігурка вимальовується перед виходом в темноті салону. Він відступає, щоб дати їй змогу пройти.
Фігурка робить ще кілька кроків вперед і зупиняється у дверному отворі. Філ роздратовано підіймає погляд і завмирає, відчуваючи раптову сухість в горлі. На верхній сходинці автобуса, тримаючись за поручню однією рукою, балансує його тринадцятирічна небога. Незвично засмагла, з коротким каре і заколотим догори довгим чубчиком.
— Привіт, дядечку, — криво посміхається вона, стрибаючи на асфальт.
Філ сліпо нишпорить рукою у кишені піджака в пошуках сонцезахисних окулярів і машинально натягує їх на носа. Дарма він повідомив Робін, де буде мешкати в найближчі два місяці.