Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Ввечері того ж дня телефон сповістив мене про нове повідомлення. Хоч номер був і незнайомий, юнак я одразу здогадалася про особистість відправника. Якби мене хтось зараз побачив, вирішив би що я ненормальна. Бо хіба ж можна так широко і ніжно всміхатися телефону?
Окситоцин:
«Як ти, вишенька?»
Я:
«Чудово, адже ти мені написав.»
Окситоцин:
«Чим зайнята?»
Я:
«Думаю про тебе. А ти?»
Окситоцин:
«Каву п’ю.»
Та не встигла я нічого написати (тільки подумки обуритися), як він додав:
Окситоцин:
«Жартую. Уявляю тебе поряд з собою.»
Метеликів в моєму животі побільшало. Тільки-но хотіла відповісти, як пролунав стук в двері моєї кімнати. Я розчаровано вигукнула «Заходьте!». В дверях спочатку показалася руда макітра, а потім все тіло. Артем пройшов до ліжка, на якому я лежала, і впав поряд.
— Чим зайнята? – вдруге за вечір почула я це питання.
— Листуюся з Окситоцином, – але побачивши його питальний погляд пояснила: – тобто з Микитою.
— Я якраз щодо нього. Він дійсно тобі подобається? – хлопець мовби спеціально не дивився на мене, втупивши погляд в стелю.
— Авжеж. А чого тебе це так хвилює?
— Тому що ти мені дуже дорога.
— Так, колись ми були дуже близькими — найкращими друзями, але зараз все змінилося. Де ти був ці автори року? Я розумію, нове життя у новому місті, але про мене ти забув…
— Сонечко, вибач мені, будь ласка. Я дійсно наче почав нове життя, як ти і сказала, але мені тебе дійсно не вистачало. Я дзвонив, та телефон не замінить наших особистих зустрічей, – він подивився на мене.
— Але ти навіть літом не приїхав сюди, – я перевернулася на спину і також втупилася в стіну, щоб не заплакати.
— Тут в мене немає виправдання, чесно. Нові друзі та доросле самостійне життя здавалося на той момент мені більш гарним варіантом проведення літа. Але я справді хочу повернути з тобою ті відносини, що були в нас колись, – я відчувала, що від найменшого руху сльози підуть з очей. – Хей, Ніколька, ти чого? – він піднявся та навис наді мною, намагаючись зазирнути у вічі. – Іди сюди, – погукав хлопець, знов ліг і кивнув на руку свою руку, яку простяг на ліжку.
— Як давно ти в гурті? – запитала, як тільки вляглася на його руці.
— Зі старшої школи. Фактично, ми з Мішою його заснували, – Тьома пригорнув мене до себе, обіймаючи за плечі.
— Крутий, – з ледве помітною усмішкою промовила я, обіймаючи його.
Його мама і мій тато зійшлися, коли мені було шість, а Артему дев’ять. За ці десять років ми стали дуже близькими, ліпше за деяких рідних брата з сестрою. Тому обвити його руками і ногами, лежачи на ліжку, було чимось таким звичайний і рідним.
— Тож, я можу знову вважати тебе своїм кращим другом? – запитав хлопець, дивлячись мені у вічі.
— Хм, дай-но подумати… – я зробила максимально замислений вигляд, на який була спроможна. Його брів невіряче піднялася і я відповіла: – Звісно, Тьом, а як же? – він всміхнувся і поцілував мене у чоло, як робив років з десяти.
— Я дуже радий, сонечко. Тепер я можу запитати що в тебе там з Китом? – я закотила очі, але все ж сказала:
— Ми зустрічаємося, – і знизила плечима.
— Це я знаю. І… – але я його перебила.
— Звідки? – я ж наче нічого йому не казала про це. – Тобі Микита сказав?
— Коли ми сьогодні ходили поговорити, пам’ятаєш? Я ж запитав, що у вас за стосунки. Кит відповів, що ви разом, – мій рот відкрився від подиву.
— Але зустрічатися він мені запропонував тільки після того, як ми пішли від вас.
— Що? – Тьома дивився на мене і тупо кліпав очима.
— Тобто це означає, що Микита з самого початку планував зі мною зустрічатися, – мої метелики почали шаленіли.
— Мене це не дивує. Я сказав йому, щоб навіть не думав дурити тобі голову.
— Кит же не через тебе запропонував..? – я почала нервувати.
— Та ні, не думаю. Зі мною він розмовляв так, наче планує з тобою одружитися, – Артем похитав головою і обійняв мене.
Коли Тьома пішов, я кинулася до телефону, адже вже стільки часу не відповідала Китеві. І побачила ще одне повідомлення, яке він надіслав майже годину тому.
Окситоцин:
«Чекаю-недочекаюся нашої зустрічі, Вишенька моя.»
Я:
«Я також! Вибач, що так довго була відсутня. Виникла невідкладна розмова з Артемом.»
Хвилин п’ятнадцять відповіді не було, тому я вже почала частенько перевіряти телефон, але потім хлопець все ж відповів:
Окситоцин:
«Щось сталося?»
Я:
«Та ні, все добре. Сімейні проблеми, так би мовити.»
«Коли ми зможемо знову побачитися?»
Окситоцин:
«Коли забажаєш. Для тебе я вільний майже завжди.»
Я:
«Як щодо завтра?»
Окситоцин:
«Без проблем. Є пропозиції?»
Я закусила нижню губу, намагаючись щось вигадати, але уявлення не мала, що запропонувати.
Я:
«Поки не придумала. А в тебе?»
Окситоцин:
«Так. Бажаєш подивитися фільм?»
Я:
«О, я тільки «за». На який білети замовляти?»
Окситоцин:
«Ні на який. Оберемо на місці, якщо ти не проти.»
Я:
«Я не буду проти того, що запропонуєш ти.»
Окситоцин:
«Тобто я можу запропонувати що завгодно і ти погодишся?»
В голову чомусь полізли пропозиції лише інтимного характеру, але я відкинула їх. Принаймні, спробувала.
Я:
«Наприклад?»
Окситоцин:
«Ні, не зараз.»
Я:
«Ти ж розумієш, що сьогодні я не засну через тебе?»
Окситоцин:
«Мені приємно це чути, Вишенька.»
Я:
«Скоріш би вже завтра…»
Окситоцин:
«Я спробую зробити наш вечір якомога непередбачуванішим, обіцяю.»
Що зробити з цими метеликами, щоб вони заспокоїлися? Відчуття, наче ці дикі створіння скоро вирвуться на волю. Закривши очі, я уявила себе і Кита. Як ми завтра дивимося фільм, а потім він мене цілує… Так, потрібно повернутися до реальності. Тепер би тільки заснути.
Я:
«На добраніч, Ките.»
Окситоцин:
«На добраніч, моя люба Вишенька.»
«Солоденьких снів. Сподіваюся, головним героєм в них буду я.»
Тихенько закричавши в подушку від неймовірних відчуттів, я попленталася в гарячий душ. Він завжди допомагав мені заснути.