Частина 3

Спустившись невеличкими сходинками, я почала роздивлятися доволі велике приміщення з чорними стінами та ідеально білою підлогою. Незважаючи на чорний колір, тут було досить світло та затишно. Зліва був куточок, оздоблений барною стійкою та відкритою шафою з різними напоями. А справа стояв під стіною великий чорний диван і скляний стіл перед ним. В правому дальнім кутку була кімната, збудована в межах приміщення, утворюючи чотирикутник, витягнутий вліво. І саме цікаве… В лівому дальнім кутку на невеликому піднесенні були розташовані музикальні інструменти. Синтезатор, барабани та дві гітари. Одна електрична, а друга акустична. Я дивилася на все з таким подивом і захватом. 

— Це — мій другий дім, – промовив хлопець над вухом, стоячи в мене за спиною. Шкірою пішли мурахи від його низького і неймовірно приємного голосу.

— І ти тут зазвичай сам? – мій голос трохи сфальшивив, але я не звернула на це уваги.

— Ні, Вишенька, – в думках одразу вирисувалися образи юнака та дівчат, яких він сюди приводить. – Скоро ти з ними познайомишся, не хвилюйся, – від своїх думок та його останнім слів моє обличчя скривилося. Кит допоміг зняти пальто, від чого я була в шоці, і повів за барну стійку. Опиратися навіть не хотілося, тому я покірно пішла за ним. – Що моя госпожа бажає? – жартівливо спитав він, напевно щоб поліпшити мені настрій. Повинна зізнатися — це спрацювало.

— Навіть не знаю. Ти сам робитимеш напій? 

— Якщо захочеш - можу; я якийсь час ходив на курси бармена. Але в мене також є кола і т.п. 

— Тоді… Можеш зробити мені мохіто? – побачивши його здивований погляд, додала: – безалкогольне, звісно, – і він прийнявся за роботу. 

— Тримай, – закінчивши, подав мені напій.

— Це було вражаюче і дуже смачно, – моє обличчя, напевно, висловлювало зазват, тому я спробувала перевести тему.

— Ти вмієш грати на всіх цих інструментах? – кивнула головою собі за спину.

— Ні, я тільки по гітарі, – побачив мій запитальний погляд і продовжив: – Скоро дізнаєшся. Пішли сядемо, – показав рукою в сторону дивану і повів перед собою, легенько підштовхуючи рукою в спину.

— Звідки в тебе у розпорядженні таке велике приміщення? – якщо про якихось там людей мені зараз не розкажуть, потрібно задати інші інтерісуючі питання. 

— Друг сім’ї володіє цією будівлею, тому дозволив мені зайняти одне з приміщень, – Кит сів боком, щоб було зручно зі мною розмовляти. Зараз я пошкодувала, що в спідниці, адже теж могла б сісти як закортить. 

— Вау, мені б такого друга, – наші усмішки стали ширші.

— Тобі тут подобається? – питання прозвучало так, наче його це не дуже хвилює, але по очам видавали дійсність краще.

— Так, тут дійсно круто. А ти… – я вагалася, питати чи ні, але вирішила, що життя одне. – Ти багато кого сюди приводиш? – і одразу ж пошкодувала, бо Кит почав сміятися. Хоч сміх у нього був дуже приємний, але мені було тепер незручно. Ненавиджу, коли так роблять.

— Кого ти маєш на увазі, Вишенька? 

— Ой, забий вже, – я почала нервово крутити каблучку на лівому великому пальці, але хлопець, здається зрозумів про що я. Він підсів ближче, взяв мене за руку і тихо серйозним тоном сказав:

— Ні, ти перша, – його очі гіпнотизували; моє серце готове було вискочити з грудей, а в животі почали літати ті самі славнозвісні метелики. 

Дивлячись мені у вічі, юнак почав нахилятися до мене. Я перевела погляд на його губи, що так манили… Раптом ми почули, як відкриваються двері і перевели погляд на вхід. Сходами спускалися три хлопця. Один був високий, як Кит, але з насиченим синім волоссям; другий був нижче з червоні пасма по плечі; а третій був найвищий, мав руду шевелюру і я з подивом впізнала у ньому свого, кращого, друга.

— Тьома, коли ти приїхав? – хлопець навчався в іншому місті в універі і я думала, що канікули у нього закінчуються через неділю.

— Сьогодні, просто тобі ще не встиг повідомити, – він знизав плечима, мов би це не важливо. 

— Але я тебе дуже чекала, ти ж знаєш, – від обурення я піднялася з дивану.

— Ну, Ніколька, пробач, я хотів зустрітися спочатку з друзями, – але я й далі ображено дивилася на нього, склавши руки на грудях. – Сонечко, ну не треба. Чесно, я б прийшов сьогодні до тебе ввечері, був би сюрприз, – мене не пройняло, тому він вирішив використати зоборонену зброю. Підійшов і міцно обійняв мене.

— Добре, на цей раз я тебе пробачила, – я обвила його торс руками і підняла голову, дивлячись на нього знизу вгору. Він полегшено всміхнувся, відірвав мене від підлоги і покрутив. Це стало нашою традицією, бо так було з дитинства. 

— Кхм-кхм, – тут вже подав голос мій ідеал. – Звідки ви знайомі? – він з невдоволенням дивився на нас. Кинув погляд на руку Тьоми, що обіймала мене за плечі, але швидко перевів знову на обличчя.

— Кит, це моя сестра, – Артем дивився на Микиту, а інші два хлопця перезиралися між собою і з цікавістю спостерігали за цією сценою.

— В тебе є сестра? – він здивовано і недовірливо подивився на мене. – Але ж ви взагалі не схожі.

— Так, ми зведені. Та мене більше цікавить як ви познайомилися, – хлопцеві очі звузилися, а одна брів злетіла вгору. 

— Це довга та смішна історія, я тобі потім розкажу, – запевнила брата, не давши змоги щось сказати Микиті.

— Кит, ходімо відійдемо, – Тьома кивнув на двері і вони вийшли, залишивши мене з двома незнайомими хлопцями.

— Міхаїл, можна Міша, – мило всміхаючись, представився синьоволосий хлопець, піднімаючи руку.

— Ніколь, можна Ніка, – також з усмішкою відповіла я і подала руку. На моє здивування, замість класичного рукостискання, він поцілував тильну сторону долоні. Я трохи зашарілася, що викликало в нього ще ширшу усмішку, а в очах заграли веселі вогники.

— Це Святослав. Або Свят. Не звертай на нього уваги, він завжди дуже мовчазний, – червоноволосий юнак лише мені кивнув і я помахала йому рукою, все ще всміхаючись.

Свят пішов до барної стійки, а ми з Мішою сіли на диван.