Таємниця 20 років

Усміхнений літній чоловік неквапливо йшов вулицею, озираючись на всі боки.«Ах, як же добре опинитися в рідному місті, в місці, в якому я виріс і в якому пройшли мої дивні дні молодості», – подумав Едвард. Багато фрагментів з минулого промайнуло у нього перед очима.

Едвард зателефонував знайомому психіатру, з яким він познайомився ще в 30 роках. Вони були давніми друзями, під час однієї справи в Італії детектив й потоваришував з відомим Ендрю Маєром, одним з перших «лікарів розуму».

– Слухаю, це хто?

– Добрий день, Рональд. Розтин вже зробили?

Чоловіки прийшли в офіс та передали документи, які заповнили по дорозі. І ось увечері Едвард вдягнув найкращий костюм бордового кольору та краватку з оксамиту. Він ніколи цього не вдягав і тому подумав, що це буде гарний привід.

Поїздка була важкою для Едварда. На кораблі його ледве не знудило, а в потязі трясло так, що чоловік відсидів сідницю. Дві доби страждань не пройшли даром, він приїхав до Осло. Але тепер мав іншу проблему, мовний бар’єр.

В цей день, прокинувшись зранку, Уайт вирішив піти провідати Барбару. Випивши каву та поснідавши омлетом, накинув на себе светр та пішов до сусідів. Двері відкрив Мартін, зверху на ньому була жовта кофтина, піжамні чорні штани та капці.

Все було настільки реалістичним, що на якийсь час Едвард був впевненим, що він потрапив до раю, що чоловік помер уві сні й зараз зустрівся з тими, кого хотів найбільше побачити.

 Але повернула його в реальність думка про те, що там не було його матері та деякі незбіги.