Все було настільки реалістичним, що на якийсь час Едвард був впевненим, що він потрапив до раю, що чоловік помер уві сні й зараз зустрівся з тими, кого хотів найбільше побачити.
Але повернула його в реальність думка про те, що там не було його матері та деякі незбіги.
– А за що ти мене дякуєш?
– За перемогу, – відлунням почулася відповідь.
– Над ким?
– Над Тіммі…– різко всі зникли, та сонце почало падати з грохотом на поле. Від цього шуму й прокинувся Едвард.
На здивування, це вже був ранок, він проспав годин 15. Відкривши очі, Едвард нарешті зрозумів, що то був за грохот. Це хтось стукав у його двері, і, зрозумівши, що це листоноша приніс лист, він дуже швидко піднявся. Бувши в домашній сорочці та штанах, чоловік, не накинувши якийсь одяг зверху, відкрив двері.
На щастя, Едвард встиг до того, як листоноша пішов. Він підписав усі документи та з нетерпінням відкрив посилку. Тепер лист з фотографією був у його руках.
На фотокартці був підпис «Італія 1930», і це означало, що Бетанкур точно був в цій країні в тому році, що й моментально знаючи інші докази, стовідсотково робило його вбивцею. На самій картинці він побачив незнайомого для нього чоловіка середнього віку в окулярах і зрозумів, що це й був Річард, а ось поряд… Дитина поряд з Бетанкуром була знайомою. Темне кучеряве волосся та світлі очі когось нагадували, але усвідомив він все, коли подивився на рану на тому місці, де в його сусіда був шрам. І в той самий час, коли Едвард роздивлявся фотографію, на сходах хтось почав підійматися. Почувши голос Мері, він зрозумів, що то йде вона, а ось поряд з нею був Мартін.
– То Тіммі – це зменшувально-пестливе від імені Мартін? – пошепки вимовив чоловік та жахнувся. Весь цей час Мері та Барбара жили поруч зі вбивцею, тому й синяки на тілі Бар були не від Джона, як спочатку Едвард подумав, а від її чоловіка. Робота лікаря, це й була праця психіатром, яку він тримав в таємниці, як зараз зрозумів Едвард.
Напевно, 1930 року 13-річний Тіммі став свідком вбивства своєї подруги, ймовірно, він навіть був співучасником. Після цієї травми він переїхав з батьком в іншу країну, де жив довгий час, а після смерті батька, вже дорослий чоловік повністю зійшов з розуму та вирішив вбити таким самим чином дітей та батька. А потім, коли він перестав себе стримувати, і так підвищена агресія в чоловіка вибухнула жахливим ставленням до Барбари тоді, коли нікого не було поряд.
Заховавши лист в кишені, він повільними кроками йшов назустріч вбивці, на зустріч того, кого намагався знайти стільки років. Тепер він знав таємницю цих 20 років, і єдине, що він хотів зробити, це не видати те, що він знає правду.
– Привіт, сусіди, – з комом в горлі сказав Едвард. Він відчував себе дуже жахливо, його нудить від потрясіння та того, що він зрозумів, що Мартін маніпулював самим Едвардом також. Сходи на три поверхи здавалися вічними та до неможливого довгими. Це жахливе відчуття не давало детективу ясно думати, та нарешті, пройшовши повз Мартіна, Едвард пришвидшив свою ходьбу та вибіг на вулицю.
Подивившись на небо, яке було блакитним, без жодної хмари, він вимовив тільки одне: «Мамо, я знайшов їх». Він перебіг дорогу та зайшов в телефонну будку.
Він швидко набрав номер та попросив зв’язати його з Рональдом Хіллом. Гудок. Едвард судомно вдихнув та цокнув язиком. Знову гудок. Чоловік видихає та чекає відповідь. Гудок, й слухавку зняли. Ледве тримаючись на ногах, Едвард нічого не сказав, він не зміг й слова вимовити. І з того боку почувся голос Рона: «Ало?!».
Далі події розвивалися швидко. Поліція приїхала за декілька секунд, Рональд також був при затриманні. Комісари зайшли до кімнати та розповіли жінкам, за що саме повинні затримати Мартіна. Мері та Барбара були в шоці. Старша жінка впала на коліна та розридалася, а Бар схопила ніж, що лежав на столі та вдарила його декілька разів у спину. Чоловік впав без духу, його навіть не хотіли рятувати, бо знали, що за жахи він робив. Тому вони затримали Барбару під крики Мері та повезли у відділення. На щастя для всіх, під час суду Барбара повідомила про «ідеальне життя» з Мартіном, і після розповіді про домашнє насильство з його боку багато присяжних встали на її бік. Так що вид її покарання був умовним. Мері довго відходила від цього, але потім наважилася розійтися з Джоном, щоб більше їй та її донці нічого не загрожувало.
Ось так і закінчилася ця дивна справа Едварда Уайта.