В цей день, прокинувшись зранку, Уайт вирішив піти провідати Барбару. Випивши каву та поснідавши омлетом, накинув на себе светр та пішов до сусідів. Двері відкрив Мартін, зверху на ньому була жовта кофтина, піжамні чорні штани та капці. А його кучеряве волосся розпатланим стирчало на всі боки.
Видно було, що чоловік тільки що прокинувся, після цього, не спитавши причину приходу сусіда, він пустив чоловіка в квартиру, відходячи від дверей.
– Привіт, а Бар дома?
– Доброго ранку, вона ще в ліжку, зараз її покличу. Сонечко, до тебе прийшли…Люба! – потім почулося зітхання дівчини та кроки у вітальню.
Через декілька секунд перед його очима стояла білявка в білій туніці з халатом, накинутим зверху та в капцях. Вона дуже зраділа, коли побачила свого хрещеного, того швидко підбігла до нього.
– Привіт, дядечко Ед! А з якої причини Ви сьогодні завітали до нас? Матері немає. Вона поїхала по справах. А батько… А з ним Ви ж незнайомі наче?
– Я прийшов саме до тебе, Мері написала, щоб я піклувався про тебе, то ж я прийшов сюди, все одно робити нічого.
– А ваша робота? Хіба ви не були зайняті розслідуванням? Мати казала, що у вас важка справа, через що ви й не можете заходити до нас, – у Барбари часто виникали дитячі питання, Мері казала, що більше за все й любила свою доньку за цю допитливість.
–А моя робота поки що стоїть на місці. А ти як, Мартіне? Як твоя робота? Якийсь дивний збіг, що кожен раз, коли я приходжу, ти вдома.
– Ой, та то напевно не збіг, а доля така у вас! – почала розповідати про всесвіт та знаки блондинка.
– Сьогодні в мене вихідний, немає ніяких справ, та й з роботи не телефонували. Тому я тут, з Барбі. Вона ж як дитина маленька, кожен раз робить якусь шкоду. Кожен раз нові знайомі в нас запитують, коли ж плануємо дітей. Куди ж планувати дітей, якщо вона сама як дитина? – запитав чоловік та нахилився до дружини, щоб поцілувати у волосся.
Вона ж своєю чергою засміялася та обійняла чоловіка. Дівчина була не маленького зросту, приблизно 165, але поряд з Мартіном виглядала наче крихітна.
– Та й правильно, куди з дітьми поспішати? Треба ще пожити для себе, А потім вже дітей робити, – усміхнувся Едвард та присів на диван у вітальні.
– Якщо чесно, я не дуже й хочу дітей, вони такі гучні, що не можливо займатися своїми справами, а з моїм-то підробітком в автомайстерні дитина від смороду масла задихнеться, так мама казала, – Барбара рукою закрила собі ніс та показала жест, наче в кімнаті смердить.
І справді, своєю поведінкою вже доросла жінка нагадувала дитину. Барбара не хотіла бути схожою на матір, але самі ці риси характеру, як думав Едвард, дівчина й отримала від Мері.
– А я б хотів колись мати дітей, але дуже хвилююся, що не стану гарним батьком для них. В мене не було такого прикладу в родині, тому я боюся більше за все, що повторю помилки минулого, – Мартін змінився в обличчі: усмішка зникла, а сам чоловік закусив губу, щоб не видати своє нервування.
Щоб не зациклюватися на цій темі, Едвард швидко змінив її:
– А скільки тобі років? Щось не запитував до цього.
– Мені 34 роки, трохи старший за свою дружину, але не бачу в цьому нічого такого. Я її дуже кохаю, не дивлячись на різницю в 10 років.
– Я зустрічався з дівчиною з різницею у 20 років, і це іноді заважало, але я теж її кохав, не звертаючи увагу ні на що.
– Не зустрічалася я з дівчиною з різницею в 10 чи 20 років, але я комфортно себе почуваю в цих стосунках. І я рада, що познайомилася та знайшла свою розраду в такій людині, як Мартін, – після сказаної фрази вона гучно засміялася, а інші підтримали її сміх.
Едвард думав, що його хресниця дуже змінилася з дитинства, після того як побачив її ставлення до Мері, але в такі моменти здавалося, що це була та сама маленька дівчинка. Можливо, це була просто ностальгія за минулим, але Барбара була щирою.
– А що тобі подобається в ньому? – Едвард сам не знав, навіщо поставив це питання.
– Я люблю його очі, вони наче скляні, люблю його жарти, люблю, як він коментує передачі по телевізору, які ми разом дивимося. Також мені подобається в Мартіні його ставлення до мене та взагалі моїх знайомих. Якщо чесно, в мене була подружка, та й вона сказала, що він мені не компанія, що він покидьок та жахливо буде до мене ставитися. Але, як виявилося, вона набрехала. Добре, що я не повірила Кассандрі, якби повірила, то не була б зараз одружена на такому чудовому чоловікові, як Мартін, – промовивши це, дівчина поцілувала свого чоловіка в щоку.
В ті часи люди не дуже показували своє кохання при чужих та в деяких випадках навіть членам родини. Тому Едвард був здивований тим, що вони поцілувалися, навіть таким невинним способом, в нього на очах.
– Едвард, а ви до цього казали, що зустрічалися з дівчиною, що вам подобалося в ній? – несподіване питання Мартіна застало зненацька.
Не думаючи навіть секунду, цокнувши раз язиком, Едвард вимовив.
– Я кохав в цій дівчині абсолютно все: її світле волосся, її усмішку, бурштинові очі, що виглядали наче дорогоцінне каміння. Я любив її стиль, на той час вона вдягалася дуже модно, я вважав, що всі її подружки заздрили їй. Хоча таких прямих доказів на це й не було. Вона любила наспівувати церковні пісні, що було для мене дуже дивним. Луїза була атеїсткою, вона думала, що раз в неї не залишилося родини, то напевно Бог глузує з неї, але кожен раз, коли я був в неї на ночівлі, вона співала католицькі пісні.
– Різні пісні, чи одну й ту саму? – запитала допитлива Бар.
– Одну й ту саму, це була пісня «Тужливої матері», співала вона її латиною. І це звучало неймовірно. Вона ніколи не розповідала мені, що ходила на співи або співала в церковному хорі, але її голос був наче ангельським, – під час цієї розмови Едвард світився від щастя, видно було, що він дуже сильно кохав цю жінку.
– Судячи по опису, Луїза була дуже вродливою жінкою, – те, що Мартін запам’ятав її ім’я та сказав в минулому часі про неї, свідчило, що він був людиною, яка мала або гарну пам’ять, або чіплялася до дрібниць.
Але Едварда це не дратувало, бо в чоловіка й до цього були такі знайомі.
– Так і було, в мене є фотокартка моєї Луїзи, коли буде влучний час, можу показати її, – оскільки розмова підходила до кінця, Едвард підійшов до стіни та побачив дивні відмітини на ній, вирішивши не звертати на це увагу, бо такі відмітини могла залишити й Барбара під час якоїсь зі сварок, що й було ймовірно.
– Мені вже треба йти, коли Мері приїде, скажіть, щоб вона до мене зайшла. Добре?
– Так, мати казала, що буде вже сьогодні чи завтра. Давайте я відкрию вам двері, – Барбара встала та підбігла до дверей, вона витягнула руку з халата, щоб відкрити замок і в той час Едвард побачив ледве видний синець.
– Ти вдарилася? – дівчина здригнулася, на секунду усмішка з її обличчям зникла, але вона швидко взяла себе в руки та відповіла:
– Так, я позавчора впала, нічого такого.
– Це батько тебе вдарив? – сльози з’явилися на очах Барбари, Мартін підійшов до неї та погладив її по голові, дівчина міцно обійняла його, а той поцілував її в лоба, щоб заспокоїти.
Едвард не розумів, якщо батько б’є її, як і в дитинстві (про це писала йому Мері), то чого Мартін не може заступитися за свою дружину? Якби Джон був тут, він би зараз поїхав у відділення до комісара, знаючи Едварда.
А якщо це не Джон, а Мартін підіймає на неї руку, то чого Барбара мовчить? І як допомогти їй? Вона не здається наляканою поряд з ним, тільки зараз виглядає жахливо, наче її облили крижаною водою.
Може її навчили, що треба терпіти, чи це незвичайно лише для самого Едварда? Якщо так, то це жахливо. Насильство в родині чоловік ненавидів, він ніколи не бачив, щоб його батько чи мати підіймали на партнера чи дітей руку.
Тому, побачивши у свій перший робочий день, як дівчина побита, зі зламаним носом сиділа у відділенні й ридала, був дуже шокованим, коли йому сказали, що це домашнє насильство.
В баченні Едварда в родині не повинні ображати одне одного, але якщо вже так вийшло, то треба засудити цю людину і не вважати за норму. Чуючи слова про «сама заслужила», неагресивний Едвард хотів набити пику тим людям.
– Бувайте! – сказав Мартін.
– Бувай, Мартіне, Барбара, – відповів Едвард та вийшов з їхньої квартири.
Чоловік досі не розумів, куди й навіщо поїхала Мері. Але може то й краще, що її саме зараз немає тут. Бо вона б точно пішла в поліцію, якби дізналася, що Джон вдарив Барбару, а потім сама б лежала в лікарні або в морзі після побиття тим виродком.
– Так, якщо повернутися до листа, то я повинен отримати його в ці дні. Хто ж той Тіммі, та наскільки багато він знає? – звернувся Едвард до фотографії на каміні.
– Якщо зібрати інформацію, що я знаю до купи, то першим вбивцею був Річард Бетанкур, з якихось причин він вбивав людей через гіпноз. Але навіщо? Може намагався знайти межу своїх здібностей? Якщо подумати, що так воно і є, то чого він обирав саме доньок-близнючок та батька. Мені казали, що Річард робив експерименти, можливо, це і є його експеримент, – цокнув язиком та, провівши рукою по волоссю, він продовжив озвучувати свої думки.
– Тільки в чому був його сенс? Зрозуміти, чи зможе він впливати настільки на розум людей, що змусить батька вбити власних дітей? Але чого саме близнючки? В біографії Річарда не написано, що в нього було троє дітей… Хоча інформація щодо його нащадків закрита. То він мав великі зв’язки, тому його й не посадили. Корупція Норвезької поліції вбила 6 людей. Якби вони тоді його засадили, то може не відбулося вбивства у Італії. А потім і вбивства у Лондоні… Щось не збігалося. Він помер за два місяці до 10 листопада 1950 року. І чоловік це швидко підмітив.
– Ні. Останнє вбивство було скоєно кимось іншим. Але що то за дата. Може день смерті його доньок? Якщо уявити, що вони були, то все сходиться. 10 листопада він вбив своїх доньок та після цього вирішив експериментувати, чи зможе він повторити цей момент на комусь іншому? Таким чином він вбивав, і в Італії йому було вже років 60, як мінімум. То ж він, можливо, показав одне з вбивств своєму учневі. Або сину, та потім розповів тому таємницю, що криється за цією датою. А хлопець, психіка якого була зіпсована цим моментом, вирішив продовжити справу Річарда…
Едвард жахнувся.
– Луїза з мого сну мала рацію, розгадка десь поряд. Як і вбивці. Тільки я щось пропускаю… Чи когось? – вимовив свій монолог на одному подиху детектив та сів на диван у вітальні. Фотографія Луїзи давала відчуття присутності дівчини та допомагала мислити нестандартно для чоловіка.
Після довгих роздумів, чоловік вирішив лягти спати, бо роздуми забрали багато сил у Едварда. Він вже не був молодим, якому достатньо було поспати 7 годин на добу та цілий день бігати на ногах. Багато з його знайомих літнього віку та його дідусі та бабусі померли до 65 років, тому Едвард був винятком, він ще займався своєю справою. Так, відділення самої агенції було прикрито, але розслідування все ще продовжувалися.
І ці моменти нагадували йому розслідування з Ендрю, коли у Франції при вбивстві одного хлопчика їм заборонили підключатися до розслідування поліції.
І так думаючи про своє минуле, він ліг у ліжко та заснув. Цього дня йому наснився добрий сон, пов’язаний з коханою. Дівчина була вдягнута в дивну, старомодну білу сукню, яка виглядала наче з 19 століття. З поясом синього кольору та солом’яним капелюхом, та з такого ж самого кольору бантом. Було літо, вони були на долині, Луїза бігала по волошковому полю боса та голосно сміялась. Поряд з нею бігали маленькі дівчата, обидві були з білявим волоссям, блакитними очима та рум’яними щічками. Придивившись, він помітив, що це не Лаура й Лючія, як чоловік спочатку подумав, а його сестри Керрі та Наель. Вони росли на очах, змінювали одяг, зовнішність та ставали ззовні схожими на матір. А Луїза залишалася все такою самою, дивлячись на них та тримаючи дівчат за руки.
– Едвард, дякую! – крикнули дівчата, вони нарешті отримали можливість вирости та постаріти та дуже були раді цьому.
– Дякую, любий, – ніжно вимовила дівчина та безгучними кроками підійшла до Едварда й поцілувала у вуста.
Від неї пахло незвичним для Луїзи ароматом – волошками. На полі все було зеленистим, сонце світило високо та дуже гріло, то ж означало, що зараз червневий день. Тварин, на здивування, там не було, лише великі дивні метелики літали на тій долині.