Привид Сили

—Тайрі! 

Покликав мене знайомий жіночий голос. Я обернулася. Це була Даяна, моя одногрупниця, вона підбігла до мене, на її обличчі читалася тривожність.

—Ти бачила останні новини?

Богано. Ступили наші ноги на цю землю з вологим чавкотом чоботів. Там, де ми висадилися, ландшафт, без жодного деревця, здавався мені равнинним, однак Сен сказав мені, що це далеко не так. Виявляється, ці всі равнини це плато з дірками та глибокими проваллями.

Що ж, здається я не просто полежала, а прямо заснула. Мабуть, після такого стресу це не дивно, цікаво, котра зараз година. Треба потихеньку вставати, вмитися хоча б.

Через місяць

Концентрація та спокій. Вдих і видих. Сила довкола мене і в мені. Ноги не торкаються землі, однак мені не страшно. Енергія проходить крізь мене, кожна її ниточка, ніби десятки рук разом, що тримають мене.

Прийшла до тями. Тіло болить, ніби сотні голок заходять під шкіру. Потрошку можу рухатися все більше і більше. Долоні повністю вкриті скоринкою з крові.Мертве біле світіння тутешніх ламп, сірі металеві стіни. Знайома обстановка імперського тюремного відсіку. Зібралася з силами і сіла.

…Вітрила наповнюються сонячним вітром та старий добрий вітрильник відносить нас у космічну безодню різноманітних нових пригод, що так і чатують на нас серед мільйонів зірок.

— Вона мертва, — сухо зауважив Торджар.

— Та я бачу, що мертва, — відповів Сен, розглядаючи те, що відображалося в моніторі приладів.