Глава 3 Сила

Що ж, здається я не просто полежала, а прямо заснула. Мабуть, після такого стресу це не дивно, цікаво, котра зараз година. Треба потихеньку вставати, вмитися хоча б.
Я трошки поправила волосся, розчіски ж нема поки що, і вийшла з кімнати. Пройшлася по коридору до ванної кімнати, увімкнула прохолодну воду. Вона була льодяною, що допомогло прокинутися ще швидше. На підході до виходу з жилого блоку, було чутно як Сен та Торджар щось обговорюють у вітальні.

— Доброго ранку, хлопці! — привіталася я, зайшовши у вітальню. Вони привітались у відповідь.

— Ти вчасно, я вже думав йти будити тебе, — посміхнувся Сен.

— А котра година? — поцікавилася я.

— Десята тридцять, — відповів Торджар.

Скільки?! Ого, я спала більше дванадцяти годин. Рідко коли сплю так багато. Оце мене поплавило, мабуть, вчора.
Я сіла на диван поряд з Сеном, Торджар тут же поставив переді мною тарілку з яєчнею, сказавши «смачного». Він прям як мій батько, зранку спочатку поїсти, а потім все інше. Так само як і батько, він не спитав чи голодна я, бо він вже якимось чином знає, що я голодна. Може у Торджара є діти, що він так поводиться? Маленькі торджерятка напевно дуже милі, якщо вони є звісно.

— Тут у нас із Торджаром невеличкий план на сьогодні, — почав розповідати Сен. — Він зніме з тебе мірки, ми з тобою зробимо список, що нам треба купити і Торджар полетить на Аво, а у цей час ми почнемо навчання.

— Він на весь день полетить? — спитала я перед тим як запхнути до рота шматок їжі.

— Та ні, на пару годин.

— Це якщо батьки не заговорять мені дзьоба, — додав Торджар, що метушився по кораблю у пошуках чогось.

— А ти постарайся не піддаватися спокусі, — посміявся Сен, взявши шматочок паперу та ручку і почав писати список.

Нарешті Торджар знайшов те, що шукав – сантиметр, щоб якраз зняти мірки з мене. Він підізвав мене до себе та почав вимірювати. Довжина рукава, довжина кроку тощо, все вимірювалося та записувалося ним.

— Торджар, у тебе на Аво є сім’я? — він підняв голову, та здивовано дивився на мене нижньою парою очей, верхні були закриті.

— Подивись де я і з ким, — кивнув він головою у бік Сена, що зосереджено писав список. — Якби у мене бура сім’я мене б тут не буро. У мене там є, звісно, родичі. Мій батько от пошиє тобі новенький одяг, він майстер цієї справи, тож ти будеш задоворена.

— Йой, це дуже мило з його боку!

— Сподіваюся, що кори-небудь буде можривість всім разом поретіти на Аво, думаю, тобі б там сподобарося.

— Не сумніваюся в цьому! — посміхнулася я, хоча, знаючи мене, від тих скель та гір мені перший час було б не по собі. — Слухай, а навчиш мене як кораблем керувати, на всяк випадок? 

У Торджара піднялися пір’я на голові.

— Звісно, чому б ні! Тірьки пісря того як повернуся з Аво. А тепер скажи, які твої урюбрені корьори?

— Смарагдовий та ультрамарин, — трохи здивовано відповіла я на це неочікуване запитання.

— О, чудовий вибір, природні корьори, — уважно записував він.

Ми закінчили з вимірюваннями і я пішла дописувати список разом з Сеном. Цей самий список вийшов достатньо великим. Сподіваюся Торджар нічого не наплутає і не забуде.
Я та Сен спустилися з корабля, трап повільно піднявся і Мандрівник злетів у небо, залишивши нас один на один. Сен відвів мене трохи далі від місця де стояв корабель, у більш кам’яну ділянку землі. Це виглядає як невеличкий кратер, камені йшли наче сходинки до низу, де було декілька брил, котрі виглядають так ніби це древні заготовки для якоїсь будівлі. Одна була значно менше та більш прямокутної форми, що, Сен вважає, буде для нашого першого заняття в самий раз. Ми залізли на неї, поверхня була чудово нагріта сонцем, тому було приємно сісти тут.  

— Почнемо з найпростішого – з медитації, — розпочав Сен, сівши навпроти мене. — Це потрібно, щоб ти навчилася відчувати зв’язок з Силою, без цього ми не зможемо рухатися далі.

— Зрозуміла, я готова спробувати, — впевнено відповіла я.

— Добре, тож заплющ очі і сконцентруйся на енергії довкола і всередині тебе.

Я заплющила очі. Намагаюся сконцентруватися…
Що з батьком та Даяною? Чи шукає нас Імперія прямо зараз? Що взагалі зараз відбувається на Алокарі? 

— Я.. не можу. Дуже багато думок, переймаюся за близьких.

— Ти маєш забути про страх, навіть якщо це через турботу про тих, хто дорогий тобі. Страх від безсилля йде, а він у свою чергу до темної сторони Сили веде.

Кожен раз як він говорить так серйозно важко повірити, що це один і той самий Сен.
Сонячні промені падали на нього, фарбуючи все в теплий жовтий колір з однієї сторони, а з іншої все йшло у холодні відтінки, ніби розбиваючи Сена на дві рівноцінні половини.

— Розумієш, у нас світ інформації, де можна за хвилину дізнатися останні події, запитати у друзів та близьких будь-що і отримати відповідь в одну мить. Це ніби як наркотик, відмовившись від якого, відчувається безпомічність, — розповідала я, Сен уважно слухав у цей момент. — Ця неможливість дізнатися будь-що дуже бентежить, відчуваю себе відірваною від всього.

— Але це не так, — заперечив Сен. — У тебе завжди є Сила. Це теж потік інформації, однак який досяжний не кожному, а лише тим, хто чутливий, як ми з тобою. Сила це твої очі та вуха. Спробуй ще раз, але прожени зайві думки від себе.

Знову заплющила очі. Знову шепоче в мені страх за близьких, страх можливого майбутнього. Треба сконцентруватися на чомусь ще, а не на середині власного розуму та переживань.
Вітер ласкаво пройшовся по шкірі. Відчуваю те, як тече повітря. Як воно плавно перетікає по, здавалося, всій планеті. Аж тут я ніби побачила сині ниточки, що течуть по вітру. Хоча як я можу бачити коли очі заплющені? Може здалося? Ні, не здалося. Ці ниточки і є якась енергія я можу відчувати як вони проходять крізь мене. Аж тут я стала відчувати все більше, і стала бачити частинки цієї енергії все більше і більше. Переді мною вимальовується якийсь силует, від якого йде так багато енергії у порівнянні з тим вітром. Це людина, що сидить прямо переді мною. Сен?

— Ти відчула, — радісно, але тихо сказав Сен. — Я бачу як твій зв’язок з Силою став сильніше.

О, значить так і виглядає Сила. Енергія у всьому світі, що пронизує все. Цікаво, що ще може вона показати.
Я зосередилася ще більше. Образ Сена потихеньку зник. Настала темрява. Аж раптом я побачила світіння, червоне світіння того самого візора. Він стояв переді мною, наче справжній, але і ні. Враз засяяв його меч. Один сильний рух і лезо летить прямо на мене.
Я панічно закричала і мало не впала з брили у спробі втекти, але мене підхватив Сен.

— Що ти побачила? — налякано спитав він.

— Інквізитора, — видихнула я. — Не розумію як і чому саме його. Мені просто стало цікаво, що ще може показати Сила.

— Ведіння ти побачила, — пояснив Сен. — Можливе майбутнє… Небезпечно це все.

— Чому так?

— Бо ти захочеш зробити так, щоб воно не збулося, як і кожен на твоєму місці. І у цій спробі все виправити ти, не розуміючи цього, зробиш все, щоб воно і збулося. 

— А що тоді залишається робити?

— В першу чергу боротися не з ведінням, а з власними страхами. Бо бажання уникнути долі теж є страхом. Прийняття, розсудливість та сміливість мають замінити в тобі страхи.

Це все так складно. Треба, буквально, викорінити все, що робить мене слабшою. Не знаю чи справлюся я…

— Скажи, які твої найбільші страхи?

— Страх втратити близьких та страх висоти.

— Ти своїх близьких ніколи не втратиш, бо помираючи кожен стає частиною Сили, а значить частиною тебе, — він  казав це впевнено і дивився прямо в очі. — Вони завжди будуть з тобою щоб не сталося.

Від цих слів зібралися сльози на очах. Сльози якогось дивного полегшення. Сен обережно обійняв мене, ніби боячись зробити боляче.

— Все буде добре, чуєш? Ніхто нікого не втратить. А коли оволодієш Силою, то і почуття безсилля зникне, бо ти будеш мати впевненість, що зможеш захистити своїх.

Я сильно обійняла його у відповідь. Він трохи здивувався, але теж обійняв сильніше. І ми просто мовчали. Його серцебиття та тепло зігрівали ніби саму душу, вселяючи спокій. Стало легше. Ніби важкий тягар з душі впав. Тепер хоч трохи налаштована на краще.

— Дякую, що підтримуєш, — сказала я, витираючи сльози. 

— А як інакше? — вкотре сказав він цю фразу, легко всміхнувшись і поклавши руки на мої плечі. — Я тут щоб допомагати тобі.

Він дивиться на мене, ніби хоче додати щось ще до вже сказаного. Його чарівні зелені блискучі очі, одне око підсвічене сонцем, а інше в тіні. Є щось цікаве у цьому блиску, щось таке, що викликає дивні, але приємні почуття. Здалося ніби він затамував подих на мить, наче хотів чи то видихнути, чи то сказати щось.

— Доречі про страх висоти, — раптово він зупинив це мовчання, щоб перевести тему, — це пояснює чому ти одразу сіла, коли залізла на цю брилу. Боїшся навіть на такій висоті стати у повний зріст?

— Ти не уявляєш наскільки, — легко посміялася я.

Він задумався на хвильку, взявшись рукою за власне підборіддя, але потім його осяяло:

— Тебе можна навчити триматися в повітрі за допомогою Сили! І ти так подолаєш цей страх, бо повітря стане буквально твоєю стихією.

— А ти сам хоч так вмієш? — трохи з недовірою спитала я.

— Не зовсім. Я можу стрибнути набагато вище ніж звичайна людина, зробити подвійний стрибок, але на цьому мої польоти все. Мене навчали більше як воїна, котрому Сила лише як помічник. Тебе я буду тренувати навпаки.

— Насправді те, що ти вмієш звучить вражаюче.

— Ти будеш вміти навіть більше, якщо в тебе буде достатньо терпіння.

— Звісно буде, з таким-то вчителем! — посміхнулася я, Сену помітно стало ніяково, він аж почервонів.

— Це ми ще подивимося чи хороший я вчитель, все ж я ще не мав би нікого навчати, — збентежено відповів він. — Взагалі у Сили багато можливостей. З нею можна навіть впливати на інших, наприклад, змусити зробити те, що тобі потрібно, але це діє тільки на слабких духом. Однак найважливіше, це можливість передбачити удар супротивника, цьому давай і почнемо тебе вчити.

Він встав і з легкістю зістрибнув з брили. Я подивилася на нього як на божевільного у цей момент. Ну що ж, злазити так злазити. Я вирішила злазити так само як і залізла, але у зворотному порядку. Тож я повернулася спиною до краю, сіла, звісила ноги з краю.. Аж тут відчула чиїсь руки на моїй талії – Сен зняв мене з цієї брили, тихо сміючись.

— Нічого, і цей страх ти подолаєш, — лагідно сказав він, поставивши мене на землю.

Це дуже ніяково. Відчула себе безпомічною тваринкою. 
Сен дістав з кишені якусь хустку і пов’язав мені її на очі.

— І як я маю передбачити удар, коли я нічого не бачу? На слух? — збентежено спитала я.

— Твої очі та вуха обманюють тебе, тож не варто завжди покладатися на них. Зроби те саме, що і під час медитації.

— Я не встигну так швидко зосередитися на Силі.

— У бою ти і не матимеш часу на такі речі. Ти маєш навчитися діяти швидко. Взагалі подібні тренування проходять з мечем, але тобі ще зарано.

— А коли я зможу потримати меч?

— Тоді, коли я буду впевнений, що ти ним нічого собі не відріжеш. Що ж, почнемо!

В мене прилетів маленький камінець.

— Ти знущаєшся? — почала я сміятися.

— Не відволікайся! — сказав він, але по голосу чутно, що він теж сміється.

Я намагалася прислуховуватися, але камінці прилітали наче з протилежного боку від того, де був звук. Дійсно слух тут не працює. Знову прилетів камінець. Але тепер я побачила його слабкий силует енергії. Знову не змогла я перехопити камінчик, але побачила ниточки енергії наче його траєкторія. Аж тут вимальовується слабкий силует Сена, що ходить довкола мене. Ще не можу так швидко зосередитися, щоб бачити все чітко. Він не піднімає камінці руками, а робить це Силою,тепер я це бачу. От хитрий. Він махнув легенько рукою і камінець летить у мій бік. Я його зловила і кинула в Сена, однак він його спіймав.

— Один камінець з десяти, непогано як для першого тренування.

— Звучить жалюгідно, — зазначила я, знімаючи хустку.

— У тебе і не має все виходити одразу, — він підійшов до мене з камінцем у руці і взяв хустку, — це лише початок, — зробив він акцент на цьому камінчику, що він тримав. — Якщо у тебе є сили та настрій, то можемо спробувати навчити тебе піднімати речі Силою, — він поглянув на мене та зрозумів що я вже трохи втомилася у плані джедайських штучок. — Або можемо зробити перерву і піти повештатися околицями, поки Торджара ще нема.

— А ти впевнений, що це хороша ідея?

— Ніколи не будемо впевнені поки не спробуємо! Однак треба бути обережними, бо відчуваю, що тут є багацько живності і це не тільки ті пухнастики у норах.

Показав він пальцем на дивних пухнастих створінь, що перебігали з однієї нори у іншу.
Сен все ж переконав мене піти на прогулянку, запевнивши, що все буде добре. Ми вирішили зробити коло до місця посадки корабля. Сен йшов попереду, допомагаючи мені злізати або, навпаки, залазити на високі тутешні кам’яні платформи. Здалеку ми бачили дивних пухнастих створінь, але вони лякливі, тож не підпускають близько до себе. Ми забралися на одне достатньо високе плато, посеред нього була кругла діра, на дні якої була вода, а стіни порослі рослинами. Сен запропонував туди стрибнути коли-небудь, сподіваюся що це був жарт і він цього не зробить, чорт зна яка там глибина і що у тій воді живе. Спустилися ми з цього плато у невеличкий ніби кратер, порослий травою.
Аж раптом почувся дивний стрекіт. Це був якийсь дивний великий жук, точно мені по коліна або навіть більше. Тонкі високі лапки, великі гострі жвала, сегментоване широке тільце і невеликі крильця по боках. Воно злісно дзижчало та клацало жвалами. Дзижчання стало гучніше – їх стало більше. Сен взяв мене за руку, підвів ближче до себе та активував меч.
Тут почувся гул корабля, що йде на посадку – Мандрівник повернувся. Це налякало створінь і вони розбіглися. Після цього ми радісно побігли до корабля тим шляхом, що й прийшли. Не хотілося б наткнутися на ще якусь живність.

— І де ви це шрярися? — запитав нас Торджар як ми зайшли у корабель, а сам пішов у вантажний відсік.

— Та гуляли, — весело відповів Сен йому вслід.

— Гуляли? Та з нас ті жуки хотіли фарш зробити! — зазначила я.

— Але ж не зробили, — повернувся до мене він, всміхаючись, наче дитина.

Він ще такий молодий за поведінкою і занадто самовпевнений. Що ж, ніхто не ідеальний. Хоча мені насправді не вистачає такої впевненості та позитивного настрою як у Сена.
Торджар приніс до моєї кімнати достатньо великий пакунок. І він хоче сказати, що це все одяг?! Так, це дійсно одяг. Тут все необхідне, що може тільки знадобитися. Але найважливіше це комплект одягу, схожий на Сенів. Кофта з широкими рукавами смарагдового кольору, що переливалася при світлі ніби пір’я пташок, широкий ремінь з темної шкіри, темні штані, високі чоботи, що, здається, зроблені з тієї ж самої шкіри що і ремінь. Я, звісно ж, одягла це все приміряти і вийшла у вітальню.
Тільки-но побачивши мене, Сен встав з дивану і підійшов до мене.

— Виглядаєш як справжні лицар-джедай, — зазначив він. — Тільки не вистачає дечого.

Він запросив мене сісти на диван і приніс розчіску та невеличку резинку, сів поряд зі мною і почав щось мені заплітати.

— Таку косичку заплітають кожному падавану, щоправда ще й в цілому стрижуть достатньо коротко, — розповідав він. — Знаєш, коли я ще був малим і мене привезли з Набу на Корусант, мені не подобалася ця зачіска, тож як тільки я став лицарем, то одразу ж почав відрощувати волосся. Ох, я тоді відірвався, у мене волосся було нижче плечей, — показав він приблизну довжину тодішньої зачіски рукою.

— О, ще я був застав цю зачіску! — крикнув Торджар з кухні, ховаючи продукти у холодильник.

— Впевнена, що тобі дуже личила ця зачіска, — всміхнулася я, уявивши Сена з таким волоссям.

— Вона була гарною, але не практичною, — посміявся він. — Тож через рік-два я постригся і прийшов до отакої зачіски як зараз.

— А мені є сенс теж коротко підстригтися? — поцікавилася я.

— Ти сама не впевнена чи це того варте, тож скоріш ні. Якщо що, то можна просто зав’язати волосся, щоб не бовталося, — відповів він, закріпляючи косичку резинкою. — Що ж, вітаю, ти тепер офіційно мій падаван!

Я посміхнулася у відповідь. Сен щасливо посміхався у цей момент, хоч і був трохи збентежений на вигляд. Я теж насправді збентежена. Тільки вчора була звичайною студенткою, а тепер тренуюся відчувати Силу. Впевнена, що Сен відчуває щось схоже, як мінімум відповідальність за ще чиєсь життя.