Дайсей мовчки присів поруч з Конатою, протер очі, бо не здатний був повірити в те що вона дійсно жива та це не галюцинації того ж Какеру, що це не чергова нісенітниця фанатів оккультизму.
— Ми… з однієї школи ж? — уточнила Коната.
Дайсей кивнул.
— Так ми мало розмовляли до того… Токіока-чан…
— Ти не наляканий? — тихо питає дівчина.
— Ні, — дайсей киванув.
Кишеньковий годинник знову гучно тікає, наче бомба, яка стоїть на таймері.
***
Дайсей зітхнув.
— Сідай спокійно. Я практично живу сам. Батько через роботу ледь не там ночує…
⟪Ага, але якщо він тебе побаче, питань буде до мене стільки ж, скільки на стандартному допиті⟫, — Дайсей відвів погляд, коли Коната сіла на футон, наче на диван.
⟪Тобто… Все виглядає так, ніби світ змовився проти моєї скептичної свідомості, хах⟫, — Дайсей хмикнув.
— Ханекава-кун, а ви можете допомогти знайти Канеджьо Меічі? — обережно питає дівчина.
— Ну, хоч мене пам’ятаєш….Те що ми раніше не розмовляли… — Дайсей замовк
⟪Ну, що ж… Вся ця містична хрінь, не повинна відволікати від того що серед усіх жертв… Вона зараз жива, а значить…⟫
— Я тобі допоможу… — тихо каже Дайсей.
Коната тепло посміхається та прикриває очі.