Цього вечора Акіо повернувся з роботи не сам, а в супроводі Руіко.
Коната по звичному подала їм пряний трав’яний чай.
⟪Я почуваю себе покоївкою, — Коната надула щоки. — Але… поки не маю права щось і сказати поперек⟫
Задумавшись вона знову відчула пронизливий погляд Акіо.
— Знаєш, Руіко-чан, я не турбуюсь з цього приводу, бо особливий психологічний зв’язок обов’язково притягне назад, — спокійно каже Куросу.
⟪Стоп…А що вони обговорювали?⟫ — задумалась Коната. Вона відчувала всім нутром. що упустила щось важливе.
— Ця рандомна рулетка на ногах, звичайно та ще проблема. — зітхнула Руіко і зробила ковток чаю.
***
В темній кімнаті Дайсей переривав всі папки з документами.
⟪Це повинно бути тут⟫, — думає він та відкриває іншу шухляду, де теж обережно проходиться по всім документам.
Дайсей зітхнув та стіл на старий стілець, який коротко скрипнув. Він не бачив зв’язку між вбивствами крім часу і приблизного району в місті, де це відбувалось я і те що, як такі документи на кожну з цих жертв не були повними, не вистачало більшості документів про захоронення.
⟪Тобто їхні трупи крали після розтину….Навіть не хочу думати про некроматів і різну бісовщину⟫ — Дайсей шумно зітхнув.
Хлопець встав та почав ⟪Замітати сліди⟫ свого не зовсім законного перебування в архіві.
***
Небо вкрито тисяча яскравими зірками. Прохолодний вітер легенько задував та немов грався з листям на деревах.
Дайсей зітхнув і озирнувся.
⟪Це той район…Але час.. — подивився на дісплей телефону де показувало 9PM (21:00). — О, на дві години пізніше ніж час всіх скоєних вбивств⟫
Він проходив повз одного з магазинів та різко зупинився.
Там кружляла, наче танцювала, загадкова дівчина з білосніжним волоссям, її волосся немов сяяло.
Вона припинила кружляти та холодно подивилась жовтими очима на Дайсея.