Коната подивилась на дерева, відчувати легкий вітерець та сонячне пекуче світло не з вікна — чарівно. Токіока поправила пучок з волоссям, та великий картуз. Маскування її полягало в тому щоб виглядати максимально як отаку без смаку і нелюбов’ю до сонячного світла.
⟪Як же душно…Але…Краще ніж не виходити нікуди⟫ — зітхнула Коната.
Вона озирнулась на людей і поступово опустила погляд. Хотілось повернутись до нормального життя і займатись звичними речами.
Дівчина зіштовхнулась з кимось, піднявши голову впізнала звичні риси хлопця з блідо зеленим волоссям.
— В-вибачте… - сказала Коната і завмерла. — Какеру-кун?
Юнак спантеличено подивився на дівчину.
— Звідки ви мене знаєте?! — голосно спантеличився Какеру.
Коната схопила його за руки та потягла в темну частину парку, де здавалось менше людей. Вона озирнулась і зняла картуз з маскою та окулярами.
— К..Коната-чан?! Ти жива? — голосно здивувавшись, Токіока раптово закрила хлопцеві рота.
— Не кричи… Я секрет… — пошепки попросила дівчина. Какеру кивнув.
***
Вони сиділи на старій лавочці. Дівчина розповіла все що знала.
— Цей Куросу-сан….Дивний, вперше про нього чую…
Коната промовчала.
— Але батькам знати не можна… Це буде шок.
— Ти збожеволіла! Отямся. вони будуть щасливі! — раптово радісно крикнув Какеру і розставив руки.
Коната важко зітхнула і опустила голову.
— Ти забув. Я неіронічно була мертвою. Я невідома істота, тут вже все так просто не вийде…
Після слов дівчини повисла гнітюча тиша. яку переривав лише спів птахів.
— Але знаєш, Какеру-кун, я рада тебе знову побачити, — Коната посміхнулась і натягнула картуз, та маску на обличчя і темні. сонцезахисні окуляри.
Какеру зі сумом посміхнувся.
— Будь ласка, нікому не кажи нікому — це секрет, — тихо каже Коната і встає.
— Обіцяю, мій рот на замку… — відповідає Какеру і проводжає поглядом дівчину, яка поспіхом уходить