Початок кожного року нервовий і цей не став виключенням.
— Боже…Хоч би ми не були в одно класі, — каже дівчина зі світлим волоссям зібраним в два низьких хвостика.
— Мені буде добре, якщо я просто переживу цей бісів рік, — хмикнув хлопець з блідо зеленим волоссям.
— Аймі-чан, Какеру-кун, доброго ранку! — вибігла енергійна дівчина, випередивши двох школярів.
Аймі зітхнула.
— Коната-чан, не знущайся…
— О, нарешті сонечко засвітило, — Какеру посміхнувся.
Коната легким рухом поправила своє каштанове волосся середньої довжини та яскраво-зеленими очима подивилась вперед.
— Какеру-кун, ти хвилюєшся, з ким в класі опинишся? — жваво питає Коната.
⟪Я випущусь і вивчусь на кращу сценаристку⟫, — подумала Коната і не дочекавшись відповіді побігла вперед.
— Ага. .. звичай…
Не встиг відповісти Какеру і розгублено провів Конату поглядом.
— Боже. і звідки у неї жало в дупі…Най вже ділиться, — Аймі зітхнула.
***
Коната стомлено зітхнула та поправила зачіску, коли дивилась на відображення у вітрині кафе. Вона ледь приховувала втому від насиченого інформаційно та на події дня.
⟪І на курси записалась, і на всіх уроках і класних годинах була⟫, — Коната зітхнула і завернула в більш темний провулок. Все одно не було іншої дороги до зупинки. Різко зупинилась.
Неподалік стояла і на неї пильно дивилась дівчина з фарфоро блідою шкірою, жовтими очима та білосніжним довгим волоссям.
⟪Хто вона?⟫ — замислилась Коната і хотіла продовжити крок, як почула.
— Бенг!