Рулетка крутилась за дівчиною із світлим волоссям, і яскравими немов сяючими жовтими очима.
Вилетіла розмальована стріла, оповита сліпучим сяйвом.
Коната різко відкрила очі. Вона помацала себе — це все дурний сон. Полегшено зітхнула озирнулась.
⟪Чому я не вдома?⟫ — сердце замерло, побачивши чоловічі речі, просту невелику квартиру, великий календар та стару шафу. Чимось приємно пахло. Нагадувало ароматичні палички.
Коната опустила погляд, на ній біла юката і більше нічого, хіба що ковдрою вкривалась.
— Нарешті прокинулись, — ввічливо каже чоловік.
В нього були приємні риси обличчя, світла шкіра, темні очі і таке ж темне, коротке волосся.
— Ви…Хто…?— тихо каже Коната, відчуваючи наче в горлі пересохло.
***
Коната випила чай, одяглась в щось більш підходяще для перебування вдома.
Фізично вона могла говорити спокійно, але щось в душі не давало напряму задати очевидних запитань.
Ставало дивно знаходитись у маловідомого чоловіка. Стільки питань спадало на думку. Проте вона так і не знала з якого почати і що можна почути у відповідь.
— Не хвилюйтесь…Я Куросу Акіо, — спокійно каже чоловік. Його ніжний барітон ставал приємним для вух. Конате здавалось що це трошки заспокоює:
— Краще відпочиньте, я пізніше розповів дещо…
***
Минув майже тиждень. Все що знала коната. що її врятував неймовірно педантичний та пунктуальний менеджер середньої ланки.
Вона допомагала у побуті.
⟪А побачитись з батьками? Чому у нього?… Що відбулось.? Куросу-сан так і не розповів⟫, — задумалась Коната та згодом тряхнула головой.