Акіо видихнул і зробив ковток кави.
— Коната-чан, сядь рівно, — стримано-наказово каже Акіо.
Дівчина слухняно сідає, але ображено надуває губи. Складалось стійке відчуття ніби вона нашкодивша дитина.
— Розумієш… — Акіо робить паузу і відводить погляд. — Я не просто так не можу тебе випустити….
Коната напружилась на черговій паузу.
— Це зараз буде складно усвідомити. — Акіо пильно подивився на дівчину і намагався бути лагідним. — Тебе вважають померлою і зниклою безвісті і неможливо розкрити що це не так, через ряд причин — це не можна розголошувати
— Чому? Я ж жива. Уявіть як будуть щасливі мої батьки — щиро сказала Коната. Погляд Акіо на мить став холодним.
— Бо ти була померлою, Коната-чан
— Ви жартуєте? — спантеличилась Коната.
Акіо промовчав.
— Ну ви ж жартуєте? Скажіть що це так?
Акіо продовжив мовчати.
Коната відчула, що не розуміє про що він, але підсвідомість натякала на правду.
***
Коната дивилась у стелю, яка в темряві здавалась сіро-синьою. Годинник видавав набридливий звук ⟪Тік-так⟫.
⟪Я померла…Ні, ні це брехня, це дурний сон⟫, — занепокоєно думала дівчина. Погляд то і діло бугав від одного кутка стелі до іншого.
В голові виникли спогади про дивний сон.
⟪Бенг!⟫ — прозвучало грайливим голосом гарної незнайомки.
⟪Що це в біса було…Це ж сон⟫, — продовжує розмірковувати Коната. По спині мурашки пройшлись.
***
Акіо повернувся з роботи. Він намагався приховати втому та посміхався надзвичайно ласкаво.
— Коната-чан, а ти любиш шоколад?
Дівчина задумалась і опустила погляд.
— Щось трапилось? — Акіо нахилив до неї голову.
Щоки Конати трохи почервоніли.
— Так…Напевно любила… — нерішуче відповідає дівчина.
Акіо задумливо нахилив голову вліво.
— Люблю люблю, полуничний шоколад
— Тоді я вгадав, — з посмішкою каже чоловік і протягує плитку шоколада, всередині якого крем з полуницею.
Коната розгублено взяла дарунок і перевела погляд на Акіо, який турботливо посміхався.
— Дякую… — тихо відповіла.
За спиною чоловіка ще стояла дівчина з довгим темним волоссям, рівним чубиком, яким нагадувала принцесу Кагую.
⟪Гарна…Така зріла⟫, — замислилась Коната.
— Йоу, я Саотоме Руіко, — спокійно, навіть холодно каже жінка.
— Я…
Не встигає Коната щось сказати, як Руіко випереджає її.
— Я в курсі, хто ти, Коната-чан, — вперше лагідно посміхнулась. Проте Коната відчувала щось лихе в цьому.