скейти плачуть пилюгою, рваними кедами і наліпками ріка та морті; банановими колесами, синцями на ліктях і підручниками з підготовки до екзаменів. вінілові пластинки висять на стінах, граючи музику на уяві. вікна будуть відчинені всю весну, два літа і до самого першого захворювання, а кухонні ножі сховані в найвищій полиці під самою стелею, до першої вилазки на шашлики.
чан дістає з морозилки заморожену вишню, упускає такий самий пакет із персиками на підлогу, ледве встигаючи відскочити. на гуркіт обертаються всі в кімнаті і винуватець виглядає на дверний отвір, прислухаючись; висипає ягоди в тарілку і, засипавши цукром, закидає у мікрохвильову піч. джісон жахається «машини-вбивці», пилить в змійку на кнопковому телефоні і чухає ніс, що лущиться зимовими морозами навесні.
протяг носить із кімнати в кімнату запах чорничних цигарок разом із крихтами від яблучних булочок. сонце папугою літає по стінах, кричить початком теплих днів і осудливо дивиться на хвана, що малює на світлому бетоні. той виводить хмари і яскрава тепла зірка кривдно ховається за холодну тюль.
чану подобається дві тисячі сьомий. чану подобається руде і страшно відросле волосся хана і подобається чорне короткострижене волосся чанбіна; подобаються проколи на обличчі парадоксально красивого хьонджіна, дірки ластовинням по обличчю філикса і плаксиві диски синміна разом з його малиновим чохлом теж. подобаються мамині лаки на полиці в залі, подобаються помадки і малювати на щоках квіти.
чану подобаються легкі етюди на фортепіано; подобається хворіти, багато кашляти й їсти малинове варення, подобається дивитися новини про політику і нічого не розуміти, подобається слухати від чоніна вірші чи прозу, кивати часто-часто. цілувати його подобається. чіплятися за брекети губами, відчувати трескіт шкіри, ніби в неї запихані гілки.
синмін, все ж таки, випливає на кухню, підозріло косячись на мікрохвильову піч і розсипаний цукор на стільниці, зазирає в тарілку плюючого кісточки бана і цокає так, що у хана в руках вібрує програшем змійка, а чанбін невдоволено відривається від телевізора.
- скільки разів тобі повторювати, що це я для компоту зберігаю, а не для того, щоб ти згадував літо?
їм всім подобається літо. філикс перейменував весну в його честь і тепер у нього їх два. одразу після зими він вже виходить в футболках, шортах і на скейті. зазвичай, після першого, друге літо він майже повністю лежить у лікарнях. чанбін бігає в поля вже після снігу і шукає в них кліщів. наївно, але весело. хьонджін в березні малює море, а чонін слухає розповіді джісона про його літні табори, розбитий ніс у туалеті і шрами від шишок. синмін готує літні рубахи, мінхо шукає сонцезахисні окуляри.
кристофер баскаличиться, бурчить і продовжує дивитися «друзі», плюючи кісточки в полумисок з малюнком квіточок на дні. дивиться на квіти на столі та посміхається, коли згадує, що вже третій день весни. з нею на шлеї під ручку меланхолія цілує в ніс і чан обертається назад, шукаючи ревнощі в обличчі віршів, прози чи брекетів. сонце виглядає з-за тюлі і меланхолія закохується знову, залишаючи кристофера з вишнею, а весну із трьома днями. чонін бігає очима з книги в руках на сидячого на підлозі кучерявого та розписаного в пахучих різнокольорових ручках чана. олівцем обводить поему, яку обов’язково сьогодні зачитає перед прощанням і цілує в щоку, залишая після себе тільки смак сторінок збірника та запах полуниці. бан тягнеться за наступним – на жаль, отримує лише пальцями по носі та у вухо кісточкою вишні. але те вже від джісона.
синмін лається на мінхо за вкрадені в супермаркеті запальнички. джісон радіє помаранчевій, підпалює тюль і сонце біжить по сходах швидше за чанбіна, меланхолія селиться в синміні і вони восьмеро дивляться на іскри з вікна, на салюти рису, стрибаючі з поверху кісточки від вишні.
для них новим домом стануть коробки кошенят в провулках, вони мяукатимуть і вирвуть одне одному вуха. у чана закінчаться цигарки, а філикс перестане готувати яблуневі пиріжки.
- вишню забрати треба було.
джісон сміється гучніше за всіх, витирає свої сльози з шиї чоніна, до якого приклеївся. таких як він неможливо образити, але такі як він класно ображають.
- мені здається, що краще було б абрикоси.
синмін крутить в руках свою жигу з вигравіруваними яблуками. чан слухає поему чоніна і посміхається блискіткам в його очах.
- ліпше всього було б - збірники.
виявляється, що горіла лише серветка, мамині орхідеї і блискучі зсохші усмішки, а пожежників ніхто не визивав. чонін цілує обкладинку поем, а потім лізе зі смаком глиняної кружки і фарби для волосся цілуватися до чана. від нього в очах пір’я, а у вухах гудить кіт.
- кіт?
- це абрикос!
-джісон, він сірий і ти ідіот.
мінхо забирає тваринку на руки і цілує в обгризане вухо.
- марвел!
чонін закотує очі і сідає біля чанбіна.
- чан, ти до джисона, в банду ідіотів.
іноді мінхо каже котячі речі.
джісону вони зпалюють шкіру повік, коли намагаються перефарбувати брови в рожевий фарбою для волосся. хан сам по собі не кричить, але пухирі здирає червоними нігтями, а потім йому пече рани сльозами і мінхо з антисептиком у виді рево.
чанбін притаскує машинку для татуювань. синмін закривається в туалеті на замок, а банчан підставляє щоку.
- я хочу тут квітку. зелену.
- в мене немає фарби.
- візьми гуаш хьонджіна.
со блямає жуйкою, ліпить її собі за вухо і відганяє джисона з його опухлим обличчям і сльозивими очами.
- світло закриваєш!
кіт, якого чанбін назвав гав, а мінхо послав всіх до біса, їсть тапці. хван незадоволено дзеленчить кýльчиками у вухах, а філикс посміхається, вдихаючи запах вишні і питає:
- що залишається після казки?
чан залишається без тату, зате з залишками чонінової помади на щоках і кольоровим пластирем. в нього буде шрам у вигляді квітки і це навіть краще. це точно на все життя.
- ти пахнеш ягодами.
- а ти дві тисячі сьомим роком.
чоніну вишкрябують таку ж саму квітку, він плаче і бормоче вірш, чан цілує його в брови і слухає кожен рядок.
- у мене буде зараження крові!
хьонджін верещить на весь поверх, його очі виявляються сонцем і страхом. руки перетворюються на весну, а по пальцях біжуть поля. мінхо підставляє пальці і прохає намалювати котів. джісон підставляє вухо і кричить про мінхо. синмін вилазить з туалету під час малювання на стінах під’їзду і філикс простягає йому пензлик.
- у мене на вас алергія.
- а у мене на фарбу, диви. - і лі хизується подряпинами, бан чан показує червоні поцілунки під нігтями, а чонін вручає шматочок брéкету.
- ми малюємо меланхолію!
- а я намалюю весну.
семеро очей дивляться на кіма запальничками, орхідеями, серветками, подряпинами на пальцях, квітами на щоках, страхом і трьома днями весни.
- літо намалюю. літо.
і все одно малює весну.
