жив я у гріху та у полоні темних вод
був сліпим і віри я не знав
Еш закриває очі – і всюди темно. Він не лякається темряви – вона його супроводжувала все його життя. Еш тільки розслабляється та приймає свою долю; він завжди був готовий вмерти, тому прийняти свою долю – його обов’язок.
Він не впевнений, що взагалі заслуговує на такий легкий кінець; від ваги крові на його руках йому боляче навіть сидіти, і тіло тягнеться вниз, до пекла, де він буде варитися в котлі власної крові. Не всі отримують такий фінал, як він – більшість вмирає в перестрілці, в довгих муках та болі; Еш помер з посмішкою на обличчі й з теплом в серці – на таке він не міг сподіватися навіть в найкращих снах.
Думати про найкраще він міг тільки у сміливих снах – більше ніде. І дійсно, після того, як побачив весь цей біль та всі ті ріки крові, його віра, що його можна врятувати, потрохи почала згасати, допоки в один момент на тому місці не лишився один маленький вогник. Його загасив Діно власною рукою, поки друга розстібала пасок.
Віру він втратив жахливо рано і побачив всі фарби життя, що від них почало нудити. Мабуть, саме через це Еш перестав бачити те, на що мав би звертати увагу. Його очі дивились хмуро та зі сталлю, до болю професійно, проте мертво.
Еш осліп від яскравого кольору крові – і не бачив нічого окрім неї.
але серед болю і тяжких турбот
ти прийшов і мене врятував
Еш осліп, проте Ейджі бачив прекрасно – він і показав йому реальний світ.
Ейджі постійно казав, що був тягарем для Еша та тільки вічно заважав йому – Еш не казав, що все було рівно навпаки. Поки Ейджі плакав, що сам все псував, Еш відчував, як міг дихати вільно, без нудотного запаху крові на руках. Йому не треба було тримати зброю напоготові, не треба було вслухатися в кожний звук – Еш міг легковажно закрити очі й знати, що позаду його тримають міцні руки.
Ейджі дав йому те, що Еш загубив роки тому – він дав йому віру та надію.
янголе небесний тисяча очей
ти несеш блаженне світло в грішний світ людей
З появою Ейджі Еш навчився бачити світло.
Він ніколи не вмів розкидатися гарними словами, проте вони, здавалось, Ейджі не так і були потрібні – він все розумів з півслова та бачив більше, аніж сам Еш міг бачити. Іноді Лінкс думав, що Окумура навіть не жива людина; не міг хтось живий бачити його душу та любити його ще більше. Не міг, проте Ейджі – так.
Еш відчуває, що падає; його тіло зовсім не слухається, воно летить кудись донизу, немов Боги та янголи почути його слова та зрозуміли помилку – Еш не може потрапити до раю, адже йому місце в пеклі. Еш згоден – кров Шотера так і не відмилась з рук. Хлопець розслабляється; може, хоч так він зміг би відмити всі свої гріхи, весь той біль, який завдав іншим – своїм друзям та Ейджі.
Він розслабляється, тіло більше не сковане жахом, і він дозволяє собі подивитися вниз – там горить пекло та смажаться грішники. Саме там йому і місце.
Проте Еш не вдаряється об пекельну землю – в одну мить він немов підлітає нагору, а під руки його хтось хапає. Хлопець не летить вниз, бо його хтось тягне догори. Очі печуть від сліз, які він тримав в собі весь цей час, і образи плутаються та розмиваються; проте він певний, що його тримають людські руки. Людські й знайомі руки.
– Я завжди відчував, що саме я маю захищати тебе.
Еш спочатку невпевнений, чи дійсно чує ці слова, адже в голові дзеленчить та шумить від емоцій. Проте руки та його тілі показують, що Еш тут, а голос – реальний.
– В першу чергу захищати від тебе самого.
Карі очі дивляться на нього із застиглою посмішкою, що жевріє в його зіницях, і Еш завмирає в руках.
янголе небесний, ти мій захисник,
ти зі мною назавжди, я з тобой навік
Еш застигає і не дає собі права навіть повірити із самого початку. Так не буває, таке не трапляється в його житті. Проте Ейджі стоїть навпроти нього із легкою посмішкою, немов нічого не сталось, немов він не поїхав додому, а Еш не помер від того, що серце забило всі думки настільки, що він забув за обережність.
Немов … немов у нього є другий шанс.
Він не біжить до Ейджі та не зносить його в обіймах – Еш тільки стоїть на місці та дивиться на нього, як зачарований. Дивиться, як світло горить в його очах, губи вигинаються в легкій посмішці, яку вміє показувати тільки Ейджі. Еш не торкається – боїться, що як тільки торкнеться, то все чудо зникне або зламається; він з дитинства боїться брати те, що хочеться. Проте Ейджі не йде від нього та навіть не відходить на крок назад – він стоїть так само впевнено, немов від цього дійсно щось залежить. Окумура не штовхає та не змушує – він чекає, не просячи чогось у відповідь.
Еш не розуміє, де вони знаходять – він помер, він мав впасти до пекла та варитися в ньому ще кілька століть наперед; проте ось вони стоять один навпроти одного і дивляться.
– Де ми?
Ейджі посміхається, немов язика проковтнув, хоч Еш знає, що він вміє говорити.
– Подивись.
І Еш дивиться.
І дивується, адже за спиною Ейджі, його Ейджі, сидить інший Ейджі. Той невідомий знайомий спить в літаку, його волосся трохи відросло та розкидалось на обличчя, проте навіть так Еш може впізнати Окумуру. Картинка немов сходить з екрана невидимого телевізору, і Еш не розуміє. Як він може дивиться на Ейджі, якщо Ейджі стоїть перед ним? Як сам Еш може стояти, якщо він помер в тій бібліотеці від удару в живіт?
Коли він обертається назад, вже втративши надію отримати відповідь від Ейджі, то натикається на зовсім іншу картину – хмари літають то тут, то там, і вони все приховують хатку, що парує над ними. Звідки звучить дивна мелодія, спів, що кличе піти за собою, і Еш запізно відчуває, як його тягне туди невидима, але відчутна сила. Ця невідомість хоче, щоб Еш пішов до неї, проте він все-таки повертається обличчям до Ейджі – навіть якщо піти в бік хатки легше та приємніше, він не може ось так кинути Окумуру, навіть не розібравшись у всьому. Еш стоїть, міцно тримаючись на ногах, – Ейджі міцно спить.
Щось міняється – і тепер хлопець перед ним вже не той самий Ейджі, який був до того. Обличчя теж саме, проте вся шкіра наче світиться сріблом, відкидаючи відблиски на самого Еша. Це могло б злякати, проте Еш тільки робить кілька кроків вперед та простягає руку – один раз він її впустив, більше хлопець не може повторити свою помилку. Сила забирає його назад, кудись в невідоме захмар’я, і Лінкс відчуває, як воно тягне за ноги та руки – проте блондин робить ширші кроки, тільки аби вхопити руку та не відпускати.
Залишаються кілька сантиметрів, і сила рветься за ним з новими потугами, аби тільки не дати їм торкнутися один одного – і Еш відчайдушно стрибає, стрибає сильно і високо, тільки щоб встигнути вхопитися. Він не може втратити Ейджі знов, навіть якщо це і не Ейджі зовсім.
Еш не падає – руки знов хапають його, і він опиняється в обіймах срібного тіла. Шкіра тепла та майже людська, окрім того, що вона світиться. Лінкс не думає про це, він тільки закриває очі та сильніше впирається в Ейджі. І байдуже на все, головне, що він тут.
Сила, що так вперто тягла його назад, ослаблюється та зникає, від того тіло Еша розслабляється повністю. Йому хочеться тепла, людського тепла, і зараз він готовий битися, аби не втратити його – але битися не треба, адже Ейджі обіймає його з такою ж силою, не відпускаючи навіть на мить. Ешу здається, що він відчуває тепло в усьому тілі, немов його заховали в кокон та гріють-гріють в ньому. Оберігають. Люблять.
Він такого не відчував вже дуже давно.
– Моя душа завжди з тобою.
Лінкс відчуває зрадливі сльози на щоках.
так у цьому світі своє місце я знайшов,
і тепер у мене є сім’я
Ейджі не вказує на це та навіть ніяк не коментує – він тільки обіймає його усюди та легко водить рукою по спині. Тепло, воно з усіх боків, і Еш не знає, що і як він має відчувати й думати. Йому тепло, йому легко, йому надійно, і хлопець не хоче, щоб воно припинялось хоч колись. І байдуже на срібну шкіру та присутність чогось неземного, Ешу добре, і він не хоче це міняти на щось інше.
– Ти не один.
Ейджі з того боку спить в літаку і тільки загадково посміхається. Іноді Лінкс думав, що Окумура навіть не жива людина; не міг хтось живий бачити його душу та любити його ще більше. Зараз Лінкс не думає – він точно впевнений, що Ейджі – його янгол-охоронець; небеса послали його, щоб оберігати Еша в його житті, вести вперед та витягнути з темної ями, яку він називав життям.
Тепло охоплює з усіх боків, і Еш розуміє. Це крила, янгольські крила обіймають його та міцно тримають на одному місці. Тримають, оберігають, захищають. Його власний янгол.
– Ейджі … я, – слова застрягають в горлі ще до того, як Еш може сказати щось зв’язане. Одне «я тебе кохаю» не покажуть всю глибину його почуттів, а щось більше Еш не знає. Як описати все, що відбувається в його душі? Всі ці вибухи та перевороти, що ризикують розірвати його на друзки.
– Я теж.
Ейджі ніколи не змушував Еша виходити за межі самого себе, Ейджі розумів та був поряд. Ейджі був сім’єю – був, є і буде.
Вони просто є. Разом і поряд.
вони йдуть зі мною всі, куди б я не пішов,
славимо разом твоє ім’я
– Я завжди поряд з тобою.
Завжди. Щоб не сталось, Ейджі був поряд; він йшов рука в руку та навіть і слова не казав про те, що не хотів би бути поряд. Якщо не поряд, то він просто був – і Еш знав, що він мав, куди прийти. В його житті він не мав багато місць, куди він міг завалитися, щоб його чекали, любити та захищали. Проте одне таке було.
Він не знає, де вони знаходяться – це пекло чи вже рай? Вони все ще на небесах, чи є спеціальне місце, зала очікування, де всі сидять перед тим, як відправитися у свій край? Його скинуть в пекло чи небеса мають свої плани на його душу?
– Ти не відправишся в пекло, Еше.
Лінкс мав би здивуватися, проте він не дивується – Ейджі завжди міг читати його краще, за інших. Ейджі – його янгол, а янголи можуть читати думки.
– Я тобі не дозволю.
Без заперечень, і Еш навіть не міг і слова вставити – Окумура знав, що він хотів би вставити кілька своїх слів.
В уявленні людей янголи – милі створіння, що літають в білих одежах та схожі на хмаринки. Проте янголи – це воїни Божі, і вони далекі від того образу, який їм надали люди. Вони служать і людям, і Богу, готові нести слово Боже світу. Люди їх не бачать, адже вони невидимі для людського ока. Проте Еш бачить, торкається, обіймає. У своєму житті він бачив і свого янгола-охоронця, і самого диявола.
Диявол, його власний кат, сидить внизу, в пеклі, та кличе його гидким голосом Діно, щоб він спустився. Ейджі не пускає, він охоплює його тіло крилами та робить кілька кроків назад, щоб Еш точно не втік. Не тільки Лінкс боїться втратити близьку людину.
Ейджі хапає його за руки – і вони летять вгору.
янголе небесний тисяча очей
ти несеш блаженне світло в грішний світ людей
Вони летять, високо і швидко, щоб Діно точно не вхопив його за ногу, і Еш відчуває, як в очі вдаряє яскраве світло.
Голос внизу кличе його, закликає до себе, щоб Еш скинув руки Ейджі із себе та повернувся до тої хатинки в хмарах – голос кличе, щоб він помер, і більше ніколи не бачив Ейджі в житті; Ейджі піде в життя сам самотній, без Еша та його дурного небезпечного світу. Він проживе нудне та спокійне життя, в якому будуть тільки фотографії та посмішки клієнтів. Можливо, в його житті з’явиться хтось особливий або особлива, і вони вдвох підуть далі по життю – підуть, залишивши Еша, мертвого та забутого, лежати в холодній домовині.
Ейджі – янгол, а Еш – гріх; їм ніколи не бути поряд.
– Заради тебе я все життя буду падати з неба.
Вони не падають – вони летять, щоб потім разом впасти з неба. Підіймаються високо, щоб точно втекти від спокус, і Еш розуміє, що це і є «падіння» для янгола – врятувати душу такої пропащої людини. Ейджі впав в той момент, коли його рука торкнулась тіла Еша.
– Заради тебе я віддам свої крила.
за тебе готовий я життя віддать
хай дощем вогню із неба сходить благодать!
Еш не дозволить йому віддати крила – він готовий хоч всі життя провести в пеклі, тільки аби Ейджі не мав відмовлятися від свого.
Ейджі навпроти нього не погоджується, він тільки махає головою та робить кілька кроків вперед. Вони зупинились посеред нічого, стоять на нічому та збираються обговорити все; все, що важливе для них та є ними.
Еш – пропащий, проте й Ейджі вже так само пропащий; вони один одного варті. За життя, Еш був готовий померти за Ейджі – він це усвідомлював і не боявся показати. Кілька разів він ледь не помирав, і кожного разу його рятував сам Ейджі, його янгол-охоронець. І зараз цей янгол-охоронець стоїть навпроти нього із вдоволеною посмішкою та тільки похиляє голову трохи на бік; ще і дивиться так, немов бачить перед собою всі скарби світу.
– Дійсно скарби.
Вони пропащі, але вони – вільні.
Варто тільки руку витягнути, і Еш зможе торкнутися Ейджі – лишень одна рука, це найближче, аніж він міг мріяти у своїх найзухваліших думках. І він торкається.
Вони – грішники, що пішли проти волі Бога; їм не буде місця на небі до скону їхніх днів; і все ще Ейджі хапається за руку, як за своє життя. Еш відчуває, що може дихати повними грудьми; відчуває, що хоче дихати.
– Коли ти впадеш, я тебе зловлю.
І Окумура киває, готовий впасти у гріх.
благодать!
всі горять!
з неба сходить благодать!
Янгол, що відрікся від своєї долі, звучить поетично. Про таке пишуть книги та вірші – Ейджі не потрібні ці книги та вірші, йому потрібен тільки Еш.
Коли Еш його обіймає, ховаючи голову в шиї, то він відчуває крила; ті самі крила, що витягли їх звідси, і які будуть горіти, як знак зародження гріха, більшого гріха. Проте Ейджі не боїться та не намагається сховатися – навпаки, він яскраво-сонячно посміхається, так несхоже на янголів, та притискає тіло до себе, до свого серця. І Еш торкається святості його душі. Якщо горіти в пеклі, то горіти вдвох.
Йому не треба казати вголос, адже Ейджі все чує та розуміє. Він все бачить, всю його душу наскрізь споглядає, як відкриту книгу.
– Ми можемо змінити нашу долю.
І вони її змінюють.
янголе небесний тисяча очей
ти несеш блаженне світло в грішний світ людей
Крила горять – Еш бачить, як матерія навколо Ейджі спалахує та горить святим вогнем. Хлопець злякано хапається за нього, аби втримати, виконати обіцянку, проте Окумура самими очима посміхається з надривом та махає головою. Він має впасти, щоб лишитися поряд навік.
Ейджі падає і самими губами твердо шепоче:
– Еше, відкрий очі.
янголе небесний, ти мій захисник,
ти зі мною завжди, я з тобой навік
Еш відкриває очі – і всюди світло.
Відгуки