Розділ 11. День народження (додатково)

20 серпня 1992, Лондон 
Ціле літо я нудилася, сидячи вдома і навіть не виходячи гуляти. Друзів поблизу не було, та й навіть якби були, батьки все одно не пустили б. 
Брат розважав як міг, але він був повнолітнім, отож часто виходив гуляти зі своїми друзями. Ну або ж тікав. 
Всією душею я чекала початку нового навчального року, щоб знову поринути у вир подій Гоґвортсу і з головою зануритися у навчання.  
Зовсім погано ставало при згадці про подруг.  
Селену хоч є можливість побачити на своєму дні народження, а з Герміоною все набагато складніше. Вона маґлонароджена, батьки вб’ють мене, якщо дізнаються, що я спілкуюсь з такою.  
Ще я сумувала за тренуваннями з квідичу. Вже хотілося знову сісти на свою мітлу. 
Провівши весь липень і більшу половину серпня над книгами з родинної бібліотеки, більша частина яких вже давно була прочитана неодноразово, я все ж дочекалася свого свята.   
Напередодні брат запитував, що мені подарувати, але я відмовилася від будь-яких подарунків з його боку і запевнила, що якщо він мене не послухає, я особисто наб’ю його. 
Ми з мамою сходили в крамницю для придбання сукні. Там я знайшла просто неймовірне чорне плаття, з довгими рукавами, пишною спідницею і зав’язками на шиї. Воно настільки мені сподобалося, що я не могла дочекатися, коли нарешті одягну його. 
Волосся було накручене.
Побачивши мене, Том схвально посміхнувся.  
Першими гостями, які прибули, були знайомі батьків. Недоліком життя знаменитих і впливових сімей була купа знайомих, котрих ти змушений запрошувати в не залежності від того, добре ви спілкуєтеся чи ні.  
Гості все сходилися, говорили банальні привітання, а Селени з батьком не було.   
Я дуже переживала, бо навіть саме запрошення їхньої сім’ї виявилося складною задачею для мене. Батько не дуже оцінив це, але я все-таки переконала його, що це моє свято і я маю право запрошувати кого заохочу.
Час тягнувся, розважалася я бесідою з своїм троюрідним братом, який розповідав мені нудні історії про правила квідичу і чому у мене немає прав перебувати в команді.
Але от у двері постукали, я зіскочила зі свого місця і одразу побігла відчиняти їх.
На порозі стояла Селена з батьком. Цього разу я відмітила, який він був високий.
— Добрий день, Селесто. — Промовив він. 
— Добрий день, містере Адаме. Прошу, заходьте. — Відповіла я і згодом додала: — Дуже рада знайомству.
— Взаємно. — Промовив батько Селени. — Вітаю з днем народження.
— Дякую.  
Тут вийшли мої батьки, привіталися з містером Адамом і одразу почали про щось говорити.    
Ми з подругою обійнялися і вона вручила мені подарунок.
Я одразу повела її до закусок, бо відчувала, що Селена голодна.   
Ми трохи постояли, тим часом я розповідала про всіх присутніх тут гостей. Троюрідний брат, побачивши Селену, одразу підійшов знайомитися. 
Я закотила на це очі, але оскільки справляти погане враження не хотілося, подруга ввічливо потиснула йому руку.
Згодом до зали зайшов Том, і я машинально схопила його за руку та повела до Селени.
Коли вона його побачила, то зразу залилася рум’янцем, як буває з усіма дівчатами, що бачать Тома.
Він представився, але Селена лиш пробурмотіла щось незрозуміле собі під ніс, тож за неї сказала я.
— Це моя подруга, Селена.
Том знову перевів погляд на неї.  
— Приємно познайомитися. Лессі багато розповідала про тебе. Її друзі — мої друзі. — І після цього брат зробив те, від чого дівчата знепритомнювали: він їй підморгнув.
Я помітила, що Селені стає ще більш незручно, тож штовхнула брата у спину і сказала йти далі розважати гостей. 
Згодом нам набридло стовбичити в залі. Якимось чудовим чином ми вибралися до моєї кімнати, звідки ледь чутно долинав шум з першого поверху.  
Селена почала розповідати все, що з нею трапилося влітку. 
Оскільки самій мені не було що говорити, то практично весь час я була лише в ролі слухача.  
— Насправді, я вже скучила за Гоґвортсом. Удома, звісно, добре, але там друзі. — Поділилася своїми емоціями подруга.
— Так, я теж не можу дочекатися початку нового навчального року. — Мовила я. — Чомусь мені здається, що нас чекатиме ще більше випробувань. І так буде з кожним роком.
— Ну звісно: нові предмети, ще більше домашки, як тут без нових випробувань. 
Але насправді я мала на увазі зовсім не домашку чи уроки. Нові випробування в житті чекали всіх нас. Наближення чогось злого і темного було вже близько. І я знала, що найбільше потребуватиме допомоги Гаррі Поттер. А ще я знала, що зможу надати йому цю допомогу.