Розділ 8. Неочікуваний прогрес

Січень 1992 — Лютий 1992, Гоґвортс

Повернення до школи було для мене як завершення сеансу в психолога — найгірше позаду, а просто зараз тобі легко і спокійно на душі. Ну принаймні саме так я і уявляла сеанси. Поки потяг віз нас до Гоґвортсу, Селена розповідала про свої канікули. Та я не слухала її, бо була дуже засмучена прощанням з братом. Навіть уявити собі не могла, як, виявляється, скучила за ним. Перший семестр був для мене навіть якщо не важким, то забитим по самі вуха. Уроки, квідич, домашка — все це забирало майже весь мій час, а між заняттями я паралельно вивчала всі можливі ходи Гоґвортської школи. Хоча б ті, про які було відомо. 

Герміона поприносила мені всі книги на цю тему, які сама ж читала. 

Мене тішило, що цей семестр теж не буде легким, тож я зможу хоч трохи відволіктися від неспокійних думок про свою родину.

Попереду мене очікував чемпіонат школи з квідичу і це буде дуже відповідальний етап в моєму житті. 

Звісно, те, що наш ловець зміг дістати снітч, принесло нам перемогу, хоча я теж цьому зарадила. Але не факт, що проти Грифіндору ми встоїмо. Як показала практика, ловець із Гаррі Поттера непоганий. Отож, моєю задачею буде добре постаратися, щоб не проґавити жодного м’яча і принести щонайбільше користі своїй команді. Навіть якщо Поттер зловить снітч, я хоча б буду знати, що зробила все, що було в моїх силах.

Першим уроком після канікул були Зілля і настійки і багато хто хникав від цього як до заняття, так і після. Я не входила до їх числа.

Хоч професор Снейп, як завжди, був жорстоким, але тема мені особливо сподобалася. Я настільки захопилася тим, як він вміло розповідає, що не замічала нічого, окрім професора, мого пера та блокнота, в який я записувала кожен раз, коли чула щось цікаве.

Інші, судячи з усього, нудилися, хоч і не подавали вигляду. У їхніх записах було вдвічі менше всього того, що я мала в себе. 

Очевидно, професору було начхати, оскільки він ще на початку року зазначив, що не кожен з нас зможе пізнати цю тонку науку. 

Коли він проходився рядами, всі робили вигляд, що пишуть, але записували лише непотрібну інформацію. Я ж натомість просто слухала, чекаючи чогось дійсно корисного.

В один такий момент, коли всі писали, я випадково зустрілася поглядом з професором, оскільки йому не було більше на кому зосередити свою увагу. Спопеливши мене очима, він повільно поглянув на мій майже списаний блокнот, хоча йому було всього пів року, і знову перевів свій погляд на мої очі. Можливо мені здалося, але в той момент я відчула, ніби він оцінив мою сьогоднішню працю і зосередженість лише на важливих деталях. Саме тому професор Снейп ніяк не прокоментував цю ситуацію і почав далі повільно проходитися по рядах.

Якогось січневого дня, за тиждень до лютого, коли снігу намело по самі коліна і він продовжував йти весь день, я вирішила, що саме час розвіятися.

Одягнулася чим тепліше, обмотала свою шию синім рейвенкловським шарфом, якого мені пощастило носити всього декілька разів. Я пропонувала Селені піти зі мною, але вона відмовилася.

— Зима не для мене. Я постійно мерзну, а надворі взагалі перетворюсь на крижану. 

Учнів було немало. Багато хто кидався сніжками. Гаррі, Рон та Герміона постійно були зайняті Ніколасом Фламелем, тож я вирішила не заважати їм. 

Недалеко від мене Драко зі своїми друзями знущався з бідного гафелпафця, кидаючи в нього сніжками. Троє проти одного нечесно, тож я вирішила допомогти тій сірій мишці і поцілила прямо в потилицю Мелфою. Та він не зрозумів, хто це був, бо я одразу ж зробила вигляд, що просто гуляю і швидко розчинилася в натовпі.   

За мить на мої плечі лягли дві пари рук. 

— Чудовий кидок. — Промовив хлопець і я розвернулася, щоб подивитися, хто це говорив.

— Так, молодець, першокурснице. — Докинув інший юнак.

Коли я опинилася лицем до них, то одразу ж зрозуміла, що це брати Візлі. Їх було легко впізнати по рудому волоссю, і, тим паче, ці двоє грали у квідич.   

Я трохи здивувалася, що вони заговорили до мене. І поки відходила від легкого шоку, один з братів продовжив: 

— Хто ти така? Ми бачили, що ти тусуєшся з нашою золотою трійцею.

— Так, але не з Роном. — Відмовила я.

Вони пхикнули.  

— Нам він теж не до вподоби. 

Другий докинув:  

— Ну то як, скажеш своє ім’я, о хоробра дівчино, що так добре цілиться по головам?   

— Селеста Спіка.  

— Ну що, ж, Селесто Спіка. — Заговорив один. — Я Фред, а це Джордж. 

Джордж кивнув.  

Вони на секунду задумалися і докинули одночасно: 

— Або навпаки. 

Фред з Джорджем засміялись. 

Мене це трохи обурило, адже я зовсім не розуміла, як їх розрізняти.    

— Зможеш ще раз прикрасити фізіономію Мелфою? — Запитав той, що представився Джорджем.   

Я повернула голову в пошуках Драко. Після мого удару він не зупинився, отож другий навряд йому зашкодить. 

Сформувавши зі снігу круглу кульку, я трохи примружила очі і кинула сніжку.

Саме в цей момент Драко розвернув голову до свого друга, тож під удар попала одна половина обличчя. 

За мить лице Мелфоя перетворилося із глузливого в зле, він обернувся і помітив, що я дивлюсь прямо на нього. Ба більше, позаду від сміху задихались Фред і Джордж. 

Рука Драко потягнулась до чарівної палички. 

Я миттю дістала свою і викрикнула: 

— Експеліармус! 

До приміщення школи я поверталась під схвальні оплески братів Візлі і ще декількох учнів, які бачили це шоу, та переможеного погляду Драко, хоч як він не намагався залишитись із глузливою міною.

Непомітною для себе, за такий недовгий час я значно вирвалася вперед від інших учнів і мала неабиякі успіхи в багатьох предметах, що ми вивчали в Гоґвортсі.

Можливо, професор Снейп з принципів не хотів відмічати мою старанність, але я знала, що колись мені все ж вдасться отримати його прихильність. А поки мені вистачало першості на Замовляннях, Трансфігурації та Астрономії.

Шкільні дні пролітали ще швидше, ніж першого семестру, тож я навіть не встигла зазначити, коли замість білого снігу по землі стікали струмочки води, визирали перші підсніжники, а сонце знову почало гріти.

На зміну зимі прийшла весна, але для мене це означало лиш одне: чемпіонат вже не за горами.