Розділ 2. Пригода на уроці Зіллєваріння

2 вересня 1991, Гоґвортс
Якби я проспала перший урок з Макґонеґел, я б ще зрозуміла. Але як я могла запізнитися на наступний?   
А наступним були Зілля і настійки.
***
2 години тому 
Клас Трансфігурації 
— Я відчуваю, що це буде дуже цікаво. — Шепотіла мені та сама дівчинка з хвилястим волоссям, яка торочила про стелю у Великій Залі. Її звали Герміона. 
— І важко. — Додала я, записуючи ледь не кожне слово професорки Макґонеґел.
Герміона фиркнула.  
— Звичайно важко. Тому і цікаво. 
Після того як вона посміхнулася, промовляючи цю фразу, я глянула на неї як на божевільну і вирішила зосередитися на словах викладачки.  
Як взагалі може бути цікаво від того, що важко? Над цим питанням можна голову зламати. Я звісно теж старанна і розумна людина, але не люблю ускладнювати собі життя.    
За 10 хвилин мій перший урок закінчився, і я вийшла з класу повна незрозумілих емоцій.   
В ейфорії пройшла декілька кроків, а потім зрозуміла що Герміони немає, а дороги до кабінету, де проходить зіллєваріння, я не знала.
Тільки мені, здається, могло так пощастити загубити людину, яка перед навчанням прочитала повністю все про будову Гоґвортсу.   
Я стала в паніці, не розуміючи що робити. 
Аж тут попереду вияснилася фігура тієї людини, яку я в цей момент хотіла бачити найменше і найбільше водночас. Професор Снейп йшов прямо в мою сторону.
Я було відкрила рота, щоб запитати його, куди йти, та заглянувши йому у вічі, закрила його назад.
Снейп лиш вигнув брову, мабуть тому, що я так і стояла, як вкопана, навіть не привітавшись.
Але видно йому було занадто начхати, тож він навіть не зупиняючись, оминув мене і пішов далі.
Коли я оговталась і завернула за ріг, за який він, здавалося, лише хвилину тому, завернув, там нікого не було. 
Спочатку я не зрозуміла, куди всі поділись. 
А потім побіжала.
Я ще достоту не знала, куди біжу, але продовжувала це робити.
За п’ять хвилин я нарешті зустріла старшого учня, похапцем запитала дорогу і ще за декілька секунд стояла перед величезними дверима до класу.
Відхекавшись, декілька разів постукала і увійшла.
Всі учні перевели свої погляди на мене, тож мені стало соромно. Лице залилось червоною фарбою.  
— Вибачте, я трохи заблукала. — Промимрила ледь чутно, потупивши голову донизу. 
Професор Снейп різким рухом розвернувся в мою сторону, оглянув мене з ніг до голови осуджуючим поглядом.
— А, міс Спіка. Заблудилися в трьох соснах? — Зневажливим тоном озвався професор. — Я вже було подумав, ви вирішили, що занадто розумні для такого предмету як Зілля і настійки, щоб відвідувати його.
Він дивився на мене цим страшним, пронизливим поглядом і я несвідомо ввібрала голову в плечі.
— Це не так, професоре.
— Отже,  ви не підготовлені до мого уроку? 
— Підготовлена, професоре. 
В цю мить ти була схожа на жертву, яку оточили зі всіх сторін і притисли до стіни, тож єдиним бажанням було провалитися крізь землю.
— Тоді дайте відповідь на запитання і можете сідати. — Суворо вів Снейп. — Що буде, якщо вжити беладонну? 
Я подумки видихнула, бо, на щастя, знала відповідь.  
— Всі складові беладонни отруйні. У того, хто вжив рослину в їжу, вона викликає сильне збудження, марення і галюцинації, що доводять до сказу, а також призводить до смерті.  
Снейп якось дивно повів губою і поглядом наказав мені сісти. Поки я шукала вільне місце, він розвернувся і продовжив розповідати.
Ну що ж, здається, найстрашніше лишилося позаду.
Урок пройшов в напрузі, і я була певна, що в майбутньому нічого не зміниться. Отже, до Зілля і настійок готуватись потрібно заздалегідь. 
Я була настільки налякана, що навіть боялась заговорити зі своїм сусідом по парті, хоча він, мабуть, навіть не планував зі мною спілкуватися. 
За одним тільки поглядом можна було прочитати його ставлення до всіх тут присутніх.   
Коли кінець підійшов, він зібрав свої речі і пішов, навіть нічого не промовивши. 
Я теж почала збирати свої розкидані по всій парті речі. Герміона чекала мене в коридорі, тому я намагалася не затримуватися. 
Вже на виході я, не дивлячись на Снейпа, попрощалась, але він затримав мене.  
— Сподіваюся, ви розумієте що запізнилися перший і останній раз.  
Я зупинилася і повільно повернулася до Снейпа. 
— Звичайно, професоре. — Покірно промовила, розвернулася і підтюпцем пішла до виходу з класу, який ніби давив на мене. 
В коридорі Герміона подивилась на мене з німим питанням в очах, але я просто взяла її під лікоть і ми пішли обідати.