Пролог

Я стояла над його тілом, замучена, така ж вбита морально, як і він фізично. Сльози рікою котилися та я вже не зважала на те, чи помітив це хтось. Нікому не було до цього діла. Жертв виявилось занадто багато. І це ось така ціна свободи? Це те, заради чого ми так старанно бились? Скільки талановитих людей полягло. Та, як би це не було егоїстично, горювала я тільки за одним.  
— Ти обіцяв, що все буде гаразд…— Самими лише губами шепотіла, тримаючи його холодне, беземоційне обличчя в панічному погойдуванні.   
Яка ж безглузда обіцянка. Так само безглузда, як і віра у неї.
Все починалось так невинно. Невже я не знала, чим закінчиться подібне захоплення? Війна була вже на порозі. Напевно, не варто було так сильно захоплюватися. Але жалкувати було б ще гірше. Кожна секунда життя була варта того. Варта тих швидких, ненароком кинутих поглядів, перших обережних доторків, і, врешті-решт, незабутнього смаку його губів. Це було заборонене кохання. І це було найкраще кохання всього мого життя. Спогади останніх років напливли швидкою хвилею, яку я вже не здатна була зупинити.

​​​​​