Розділ 10. Іспити

Червень 1992, Гоґвортс 
Навчальний рік підходив до кінця й іспити були фінальним етапом у закінченні першого курсу навчання. 
Всі готувалися до них дуже серйозно. Окрім Рона, хіба що. Здається, зараз він був єдиним у Великій Залі, кого хвилювала їжа.   
Звісно, це не СОВи і навіть не НОЧІ, але багатьом все одно було трохи не по собі.   
Мене ж лякала Трансфігурація. Професорка Макґонеґел постійно вимагала від нас максимальної зосередженості, тож я навіть подумати боялася, які питання можуть бути на іспиті.
До Зілля я загалом була готова ще давно, наразі лиш повторяла матеріал. 
Першим складалася Історія магії. Найнудніший предмет для багатьох учнів, але я відносилася до нього нейтрально. 
Завдання були не важкі, тому я орієнтувалася на хорошу оцінку. Так само було і з астрономією, заклинаннями, захистом від темних мистецтв і іншими предметами, що вивчалися на першому курсі. 
Наступним була Трансфігурація, а завершувалися іспити тестами з Зілля.
Я почала трохи нервувати, коли побачила професорку Макґонеґел. Зрештою, з кабінету я вийшла з оцінкою «добре», що не дуже тішило мене, але це все ж краще, ніж «задовільно».
Тест з Зілля виявився складнішим, ніж я думала. Проходячи повз ряди, професор Снейп безцеремонно заглядав до кожного аркушу, і я весь час боялася, що, дивлячись на мою роботу, він скривить губи в незадоволеній посмішці. Але все, здається, пройшло добре.  
На жаль, результати деяких тестів доводилося очікувати, тож свій бал з Настійок я не змогла дізнатися одразу, хоч як мені б хотілося.
Наступного від складання іспитів дня, ми з Герміоною і Селеною весь день пролежали надворі під деревом. Погода була чудова. Селена з Герміоною розмовляли про вчорашній день і ділилися своїми враженнями від завдань. Я не хотіла забивати цим голову, тож просто лежала, підставивши обличчя сонцю.   
За деякий час до початку іспитів школою рознеслася новина, що Гаррі Поттер врятував філософський камінь і бився з професором Квірелом, а якщо бути ще точнішими, то з тим, хто був по той бік його обличчя. Лорд Волдеморт.
Звісно, подробиць майже ніхто не знав, окрім друзів Гаррі. 
Мене насторожила новина про повернення Темного Лорда, хоч я чула про нього тільки з розповідей батьків і брата.
Якщо той факт, що Волдеморт планує повернутися правда, а я в цьому не сумнівалася, то ще до кінця навчання нас очікує багато перешкод. Залишалося сподіватися, що Волдеморта вдасться здолати.
Селена одразу виразила свої сумніви щодо цього, а ми з Герміоною мовчали. Щастя любить тишу, як то кажуть? А перемога це і є щастя. 
За декілька днів надійшли результати інших письмових тестів. Я з острахом до цього віднеслася, бо першою свою оцінку з Зілля дізналася Селена. «Задовільно». Мене це неабияк налякало, оскільки я весь час ганялася за високими оцінками і хотіла мати репутацію відмінниці. Отож деякий час я навіть не намагалася дізнатись свій результат. Передивилась інші предмети, впевнившись, що все в порядку.  
Але довго відкладати теж не було терпіння.
«Відмінно». Ось що я побачила. Це було настільки неочікувано, що я мимоволі підстрибнула з радості. Мої сусідки дуже дивно на мене глянули, але я не зважала на те. «Відмінно». Наскільки рідкісна така оцінка з предмету професора Снейпа? Я сподівалася, що все-таки рідкісна, бо це означало тільки одне: я чудово підготувалася. Зробила все, що було в моїх силах. Довела і собі, і професору, що я варта високих балів і поваги.  
Настрій аж до самого останнього дня перебування у школі в мене був підвищений.   
За обідом перед від’їздом зібралася вся школа. 
Ще й досі маючи легку посмішку на обличчі, я ненавмисно повернула голову в пошуках професора Снейпа. 
Звісно, він знову це відчув, як тоді, 1 вересня.   
Це був один єдиний погляд, але в нього я помістила все: вдячність, повагу, радість, і те саме невимовне «бачте», яке було доказом, що я можу. 
У наступному році зміниться багато що: я, мої вподобання, успішність, а також статус з «простої учениці професора Снейпа» до «найкращої учениці професора Снейпа».  
Можливо, в цей момент в мені грала самозакоханість, але чому я маю відчувати сором за це, якщо я довела: коли захочу, то буде все. 
Другий курс обіцяв бути насиченим, а я обіцяла більше старатися. 

П.С.
Потягом до Лондона
— То ти кажеш, день народження в кінці серпня? — Перепитала Селена.
— Так. — Відповіла я. — І я хотіла б, щоб ти прийшла. Познайомлю тебе з братом.
Я підморгнула, а Селена залилася рум’янцем.
— Думаю, людей, як і минулі роки, буде багато. Але мені останнім часом стає все нудніше, хоч як Том не намагався б мене розвеселити. Розумієш? — Продовжила я.
Селена кивнула. 
— Я думаю, це непогана ідея. У мене відома заможна сім’я, яка веде свій бізнес. Можу припустити, що твій батько був би не проти познайомитися з моїм. — Відмовила подруга.
Я гмикнула. 
— О так, звісно.
— Напишеш мені листа, ближче до серпня? — Попросила Селена.
— Я відправлю тобі запрошення.
— Супер.
Я посміхнулася.
— Дякую тобі.
Селена поглянула на мене.  
— За що? — Запитала вона.
— За все. — Я трохи помовчла. — За цей рік, за знайомство, за дружбу і розуміння.
Подруга теж посміхнулася.
— Взагалі-то, ми прощаємося лише на літо. 
— Але мені все одно буде тебе не вистачати. — Щиро промовила я.
— Мені тебе теж. — Погодилася Селена.