Розділ 3. Урок польотів

Вересень 1991, Гоґвортс

Зранку під час сніданку з визначних подій була пошта Невіла Лонгботома, такого собі грифіндорця, який при всіх зганьбився першого дня, коли прямо під час промови професорки Макґонеґел він викрикнув ім’я своєї дурнуватої жаби і поліз її забирати. Взагалі не розуміла сенсу заводити таку тварину. Вона була великою і страшною. 

Мені більше до вподоби приходилась моя кицька Зірка: тиха, спокійна, і дуже приваблива. Хоча Гедвіґа Поттера теж виявилась однією з тих сов, що дійсно притягували до себе.

Отож одного особливо тривожного ранку для Герміони, котра розуміла що польоти це не те, що можна визубрити з книги, Невілу прислали поштою нагадайку. Доволі безглузда річ, як на мене. Вона червона, коли ти щось забув, але як це допоможе, якщо ти не пам’ятаєш, що саме забув? 

Ми обговорювали це за своїм столом рейвенкловців з Селеною, і дійшли однієї думки. 

Звісно, побачивши на кого була зосереджена увага, Драко Мелфой, а це був саме той хлопець, з яким я ділила парту на Зіллєварінні, не зміг пройти повз.  

Він зухвало забрав кульку, але майже одразу ж повернув назад, засоромившись 

Макґонеґел чи хто там був поруч. Я вже не звертала на це уваги, бо сама задумалась про сьогоднішній майбутній урок. Хвилювання Герміони передалося мені. Це, мабуть, заразно.

О пів на четверту пополудні ми з Селеною та рештою першокурсників збігли сходами на подвір’я, де мав початися наш перший урок польотів. День був ясний, хоч сонце і не гріло. Ми йшли до рівненької галявини навпроти забороненого лісу, дерева якого похитувалися вдалині.

Там уже були слизеринці і грифіндорці, а також двадцять мітел, що лежали на землі рядами.

Прибула мадам Гуч. Вона мала коротке сиве волосся і жовті, наче в яструба, очі. 

Трохи сувора, але не настільки, як професор Снейп.

Після того, як вона нагримала на нас, ми всі швиденько розібрали мітли і приготувалися слідувати інструкціям викладачки.  

Вона звеліла простягнути праву руку над мітлою і крикнути :»Гоп».   

Першим, кому вдалося підняти свою мітлу, виявився Гаррі Поттер. Це було швидко.  

Я надихнулася його успіхом, тож впевнено промовивши:»Гоп», моя мітла теж стрибнула мені до рук.   

Гаррі, що стояв навпроти, підморгнув мені.

Тоді я задивилась на інших учнів. У Драко Мелфоя вийшло майже одразу і він єхидно посміхнувся. А от Герміона, видно, дуже хвилювалася перед цим, тому її мітла лише покотилася по траві. 

Ще через деякий час нам показали, як сідати на мітлу і поки мадам Гуч свистіла у свисток для того, щоб ми відірвалися від землі, Невіла Лонгботома уже кудись понесло.

Дивлячись як він починає швидкими темпами летіти все вище, я знову задумалась над тим, як можна було відправити такого боягузливого хлопця на факультет, що відзначався своїми хоробрими учнями. Я знала, що осуджувати людей не можна, але нічого поганого в моїх думках не було. Я не хотіла образити Невіла, але, на мою думку, Гафелпаф плакав за ним.

Поки він кружляв у повітрі і коли мадам Гуч відводила його до лікарняного крила після фатального падіння, нагадайка Невіла виявилась у руках в Мелфоя. Гаррі щось намагався говорити йому, але Драко лиш насміхався над нещасним Поттером. Звичайно, без показухи не обійшлося. І поки Драко грався з Гаррі в кішки-мишки, я запримітила свою Зірку, яка чомусь стояла на криші Гоґвортсу. Неабияк перелякавшись я перевела погляд на сусіднє вікно поблизу і побачила, що воно було відчинене. 

За лічені секунди, поки всі були зайняти сутичкою між Поттером і Мелфоєм, я застрибнула на свою мітлу і гайнула до своєї кицьки.   

Сама навіть здивувалася тому, як швидко і вправно летіла.

Якби не небезпека, яка загрожувала моєму улюбенцеві, я б добряче насолодилася цим польтом, бо просто переді мною відкрився неймовірний краєвид, а летіти було так легко, що я б навіть ризикнула забрати руку з мітли і простягнути її догори, весело викрикуючи. 

Все ж, перемістивши свою кішку до приміщення і зачинивши вікно, я спробувала зробити те, про що думала.    

Напевно, це відчуття не зрівняється ні з чим. Я настільки відчула свободу, що в грудях мимоволі стало легше дихати.  

Після ще декількох хвилин кружляння з трюками, які сама щойно ж придумала, я все-таки повернулася до інших учнів, вдало скерувавши часом, бо звіддаля вже наближалася професорка Макґонеґел. 

Вона, зрозуміло ж, викликала Поттера.

— І ви, міс Спіка, теж слідуйте за мною разом з містером Поттером.  

Я дуже здивувалася, адже думала, що моєї невинної витівки ніхто не бачив. 

Ми з Гаррі послідували за професоркою. Той явно думав, що вона буде сварити його за непродуманий і небезпечний вчинок, а от я здогадувалася що мова може піти про інше, оскільки все так само була впевнена в своїй непоміченості.

Макґонеґел залишила мене чекати на коридорі, а сама подалася кудись з Поттером. 

Здалеку я побачила, як до мене наближається професор Флітвік і злегка напружилася.   

— Міс Спіка, ходімо за мною. 

І знову кудись йти.

Він привів мене до класу, де саме зараз проходив урок Віщування, який мав додатися до нашого списку занять на третьому курсі. Я ставилася до цього скептично.  

Професор викликав якогось старшого учня, і те, що він промовив далі, змусило мене звести брови від здивування. 

— Містере Браун, можете приймати нового воротаря. — Флітвік задоволено усміхнувся.

Я насупилася, нічого не розуміючи. Професор покинув нас і ми з хлопцем домовилися про зустріч після занять, на якій він розкаже мені всі деталі гри в квідич.   

Я покірно пішла, перебуваючи в глибоких роздумах. 

В коридорі я знову зіткнулася з професором Снейпом, на цей раз вже привітавшись. Він якось дивно глянув на мене і пройшов повз.

Пройде ще дуже багато часу, коли я дізнаюсь, що саме він побачив у вікні як я рятувала Зірку, і як потім вправно кружляла крізь дерева на мітлі, перевертаючись всім тілом і облітаючи перешкоди.