Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
☕️
Це все космічна змова!
Останній тиждень доля немов навмисне підкидала Юнгі все більше неприємних сюрпризів, вперше змушуючи його бінарний мозок стати на слизьку доріжку думок про всесвітню змову, направлену винятково проти Юнгі, звісно ж.
Всі вихідні він був прикований до свого робочого столу, не відводячи очей від екрану ноутбуку ані в день, ані вночі, одночасно виконуючи свої домашні завдання та пишучи 2 реферати 2 різним першокурсникам, які (очевидно, по космічній змові) вирішили написати йому в той же момент, як його щаслива котяча морда переступила поріг власної кімнати, повернувшись із чайного магазинчику увечері пʼятниці. І попри все його невдоволення та скиглення через такий раптовий підвищений попит на його послуги (Мін неодноразово підробляв репетиторством та написанням есе і рефератів, коли у нього був [чи не був] на це час), він не міг не погодитися. Все ж, потрійна ціна за терміновість вдало зіграли на його прагматичності, та й щось всередині наполегливо підказувало, що тепер у його бюджеті неодмінно зʼявиться спеціально відведена графа на щомісячні витрати на запашну випічку… Тепер він був абсолютно певен, що кохання було придумане у пеклі; у сатанинському відділі фінансів, якщо точніше.
І якщо у нього були певні надії, що з початком нового тижня він врешті зможе видихнути із полегшенням, то ранок понеділка нещадно розтрощив всі його сподівання, немов караючи його за надлишковий оптимізм у бік славетних понеділків.
Щойно він зібрався відімкнути двері власної кімнати, щоб відправитися до університету, ключ у замку насмішливо хруснув, немов якась кукурудзяна паличка (серйозно, що відбувається з металом у ці дні?!), і між пальцями шокованого хлопця залишилася лише прямокутна металева головка та, очевидно, зруйнований день.
Йому довелося чекати цілу годину, поки зʼявився хтось із адміністрації гуртожитку та ще годину, поки його врешті випустили на волю та замінили злощасний замок.
А пропущена пара, яке співпадіння, знову припала на улюблений предмет та ненависного викладача — професор (Бурчун)Квон, очевидно, сприйняв його відсутність на власний рахунок та змусив Міна зʼявлятися на кожній його додатковій парі у інших групах на протязі цілого тижня, паралельно очікуючи від нього докладне есе на тему: «Вплив пропуску робочих днів підлеглими на економічний розвиток організації».
І наче цього було недостатньо, кожен наступний день невпинно штрикав його хитку чашу терпіння маленькими неприємностями у вигляді: раптом розлитої води на зошит; жирної плями на улюбленому худі, від тих рідкісних перекусів, що він похапки заштовхував до рота, лише щоб зберігати тіло достатньо притомним для подальшого функціонування; розвʼязаними шнурівками та ганебним падінням посеред університетського холу; чи серією маминих дзвінків, яка несподівано вирішила вилити на нього всю свою материнську тугу за сином та невпинно жалітися на хаос з яким їй доводиться справлятися у філії своєї компанії на чужині.
Та чи не найгіршим з всього цього було те, що через постійну втому та пізні заняття йому ніяк не вдавалося навідатися до улюбленої кафе-крамнички, що бодай трохи могло б згладити ефект від цих ненависних днів. Йому здавалося, що кожна година окремо від тієї теплої, цілющої усмішки загрожувала встромити срібний, нагострений кілок прямо у його зажурене серце та залити кровʼю кожну клітинку тіла. А запах коханої лаванди зараз лише загострював ситуацію і змушував все всередині жалюгідно скавуліти, випускаючи гарячу пару з рота у загрубілі долоні.
Зараз він віддав би все, щоб повернутися у минуле, відкинути власний страх та дізнатися у молодшого його номер телефону. Від однієї лише думки долоні його рук шкреботіли, пальці викручувало від бажання просто написати, запитати як у нього справи, як він себе почуває. А можливо навіть, почути його голос через динамік телефону, хоча, Мін був абсолютно впевнений, що не пережив би цього. Бо щойно його чутливого вуха торкнувся б той тендітний, лоскотливий голос, то воно в ту ж мить би нагрілось до температури плавлення металу та повільно стекло по червоній шиї аж до самих пʼят, незворотньо плавлячи все на своєму шляху.
Юнгі з усіх сил намагався заткнути подібні думки у найглибшу шухляду своєї свідомості та сконцентрувати всю свою енергію на навчанні, щоб якомога швидше звільнити свій розклад для походу у чайну крамничку. І коли він вже був готовий зрадіти закінченню виснажливого тижня та потирав руки у нетерпінні побачити свого чарівного янгола, його сповнений ентузіазму друг увірвався у кімнату, щось енергійно щебечучи про якусь вечірку у друга його друга його знайомого та життєво невідкладній необхідності піти із ним, бо інакше станеться щось дуже жахливе і мало не астероїд звалиться на Землю.
– Ну-ну-ну, будь ласочка, ходімо зі мною, ми наче найкращі друзі, а не бачимось тижнями, – із масивної грудної клітки доносилося жалісливе скавуління, доповнене навмисне опущеними широкими плечима та бровами складеними в хатинку для повноти ефекту.
– Ми буквально бачилися сьогодні в універі, Джун, – закотив очі Юнгі, не вражений драматичністю друга.
– В цьому і річ! В універі! Ми тепер постійно лише там і бачимося! – надув щоки дужий хлопець, що вже само по собі виглядало комічно та мило, і це було поганим знаком, бо непохитність Юнгі завжди починала підкошуватися, щойно його друг починав себе так поводити. – Як щодо того, щоб врешті залишити свою темну печеру із цими смертельно небезпечними лавандовими випарами, та вдихнути у груди свіжого повітря, одночасно рятуючи власне та моє життя, – Намджун молився у відчаї, при цьому зморщивши носа. – Серйозно, Юн, я починаю перейматися. Скажи чесно — ти потрапив у якусь секту?
Юнгі лише втомлено цокнув язиком, наполегливо ігноруючи питання друга, але той, мабуть, сприйняв його мовчання за стверджувальну відповідь.
– Дідько, я так і знав! То ось де ти постійно пропадаєш… Чорт, вони проводять над тобою якісь експерименти, так? Змушують твої легені пристосовуватися до зміни хімічного складу повітря, бо невдовзі планують знищити людство космічним лавандовим бластом?
– Тобто, тобі простіше повірити у подібну нісенітницю, ніж у те, що мені просто запах подобається?
– Так, – без секунди сумніву відповів Намджун.
– Тоді мені немає що відповісти.
– Тоді я атакуватиму тебе все новими версіями про твою обсесивну залежність від цих молевідлякуючих випарів аж поки ти не погодишся піти зі мною на вечірку.
– Ти ж знаєш, що на мені не працюють подібні маніпуляції, – із викликом підняв брову Юнгі.
– У тебе розвинувся панічний страх бути зʼїденим міллю, бо ти врешті усвідомив, що поводиш себе як старий дідуган? – вочевидь, хлопець не жартував, і вирішив це наочно продемонструвати, не гаючи ані хвилини. – Тебе вжалила бджола, що переносила лавандовий пилок і твоя кров та мозок мутували у фіолетовий слиз? Ти заборгував сеульській мафії суму грошей, яку не можеш повернути, але у боса мафії неочікувано виявився фетиш на лаванду і витончені тортури, а тому єдиним шляхом до спасіння стала умова, що ти до кінця свого життя дихатимеш виключно лавандою?
– Господи…
– В тебе кінк на секс у бабусиній шафі?
– Намджун…
– Рецептори твого носа мутували від рідкісного типу грипу і тепер це єдиний запах який ти здатен розрізняти? Кохання всього твого життя носить парфуми із запахом лаванди і ти не можеш заснути/кінчити без її запаху? Ти вклався у якусь фіктивну косметичну компанію і замість дивідендів вони надіслали тобі 5 коробок лавандових свічок? – у своєму натхненному пориві хлопець не одразу помітив, як обличчя його друга здригнулося на попередній теорії, та все ж, це однозначно не оминуло його ока.
– Хмммммм, - протягнув із самовдоволеною посмішкою Намджун.
– Що?
– Я його знаю?
– Щ-що?!
– Тепер немає сенсу заперечувати, Юн, треба було просто погодитись піти на вечірку і цього б не трапилось. То… я його знаю?
– Зачекай за дверима, мені потрібно переодягнутися… – приречено простогнав Юнгі, відводячи засоромлений погляд.
– Ого, мабуть, і справді видатна особистість, якщо змушує ці бліді вампірські щоки наливатися немов два спілих, червоних яблука.
– Я зараз передумаю.
– Звісно-звісно, – незацікавлено помахав перед собою рукою Намджун, – Але тепер ти так легко не відбудешся. Ця вечірка купить тобі рівно два вільних дні, а потім я все ж чекаю детальної розповіді.
– Джун…
Не зважаючи на те, що вони із Намджуном знали одне одного ще із середньої школи і, здавалося, володіли певним телепатичним звʼязком, все ж Юнгі завжди передавав свої переживання у дуже обмеженій кількості і прагнув оберігати свій внутрішній світ від сторонніх чи дружніх очей. Він розповість, якщо/коли буде готовий, але поки це було занадто. Зараз йому потрібно було пережити дурну вечірку, на яку його тягнули під правдоподібним/сумнівним приводом “розвіятися та врешті провести час з найкращим другом”, в той час як Юнгі було добре відомо, що насправді він там, щоб проконтролювати свого друга та не дати йому виглядати незграбним дурнем на очах у його «нерозділеної” закоханості — Кім Сокджина. Ті двоє вже три роки танцюють одні й ті ж самі танці з бубном один довкола одного, наполегливо вдаючи, що чоловіча дружба без сексу існує…
І зазвичай, подібне “дозвілля” висмоктує життя з Юнгі на довгі тижні вперед, в більшості, звісно ж, через кількість випитого віскі (бо ж як і ще пережити те збіговисько, якщо бодай не смакувати улюблений напій на язиці), проте, цього разу він міг дозволити собі лише два вихідних дні на відновлення. Адже він урочисто пообіцяв власному відображенню у дзеркалі, що в понеділок, після пар, бодай навіть на кілька хвилин, але він обовʼязково зʼявиться перед заповітними темно-зеленими дверима.
_____________
Сподіваюсь, вам було весело 😀
(Намджун тут просто… 🤠🤭)