Звитися

Це було схоже на виступ у цирку. Щоправда, акробат не висів на тросах, а лева не нагодували досхочу.

Сара вигнулася майже до хрускоту, уникаючи косого удару. На мить небо стало так близько, фея задихнулася може й від захоплення, а може й від різкою зміни траєкторії. Вийшов ідеальний мостик, знаєте, краще ніж на парах.

Дівчина пірнула під черево дракона, чиркнула по пластинах ножичком, більше відволікаючи, ніж завдаючи шкоди. Ну ж бо, Кареле, де ти там із своїм геніальним планом? 

Сара танцювала. Відштовхуючись від каміння, ранячи босі ноги, торкалася луски дракона, пророщуючи отруйні колючки та тернина. Вона — набридлива кусюча мошка.

Дракон ревів, клацав пащею, вертівся, а Сара все оминала, уникала, знаючи, що один ляпсус і кісток їй не зібрати. Один ляпсус.

Промайнула тінь. Карел приземлився на голову тварюці мовчки, розмахнувся й розбив склянку об надбрівну пластину. Закапала отрута, потрапляючи в очницю чудовиська.

Раз, два, три… Зараз. Сара стисла пальці, й колючки пробились крізь луску, впиваючись у м’яку плоть.

Дракон падав. 

Падав-падав-падав. 

У Карела такий вираз обличчя, тиха приреченість. Ані крику, ні благання, ні прокльонів. Дивний хлопчик. Мов хотів здохнути давно, але щось заважало. Й ось він — ідеальний момент, героїчна загибель на честь дівчини. Які квіти принести на могилу, мій рідний? Крикни про переваги, будь такий ласкавий!

Гуділи ребра, заважаючи зробити вдих.

Фея пірнула за ним, міцно схопила Карела за передпліччя. Хруснуло щось у спині. З цим затріщали дерева під тушею дракона.

– Піздець ти важкий.

– Не варто було.

Й правда не варто було. Сара впала на виступ без сил, скрючилася, ловлячи повітря губами. Боляче, боги, пресвятий фенікс, як ж боляче…

– У сумці. Синя банка. Хутко.

Карел щез, і дівчина дозволила собі поплакати. Мамочки, вона навіть родині не написала як сильно їх кохає. Зовсім забула, замоталася з усім цим стосунки-навчання-робота.

До губам притислася шийка, й Сара жадібно зробила ковток. Закашлялась. Онімів язик, кінчики пальців, світ змазався по кутах. Блаженство. Гойдалися хмари, нагадуючи кроликів чи пташок. Більше рибок все ж таки. Буль-буль-буль.

– Ти як?

Хлопець нажахано намацав її пульс, струснув за плечі.

– Жива. Втомилася просто.

Задзвеніли баночки і скляночки, коли Сара пірнула в сумку рукою, намацуючи потрібну. Дівчина магією очистила дрібні ранки на ступнях, вкотре проклинаючи непрактичну форму феї. Добре хоч, що сукня не до підлоги, а так шорти, приховані спідницею.

Сара намазала п’яти пахучою маззю, шморгаючи червоним носом. Зрештою вона не воїн з крилами, вона — квітникарка. Це тільки дурнуваті земляні дали валькіріям меч і крила, пегасів і бронеліфчики, забувши, що взагалі-то не кожна мріє бути схожою.

– Ніколи більше, блядь, не погоджусь бути приманкою.

Карел винувато похнюпився, скуйовдив своє волосся.

– Я подивлюсь.

Спеціаліст покрутив її зап’ясток, хмурячи лоба, натискав на кісточки й фаланги, Сара кривилася і мружилися через різкий біль.

– Розтяг.

– Блядь. 

– Тре назад, у Алфею.

– Ні. 

Дівчина відвернулась від його промовистого погляду, перебинтувала руку.

– Я говоритиму про коливання, а ти записуватимеш, зрозумів?

Парень смиренно кивнув. 

Як минув день Сара не запам’ятала, знаходячись у приємному заціпенінні. Виконувала якісь завчені до автоматизму дії, зосередившись на коливаннях магічного фону. Жодних сплесків ані темної, ні світлої магії. Це тішило, давало ілюзію того, що Фарагонда даремно панікує.

Заночували в печері.

Дівчина теребила резинку, яку подарував Авалон, через нудьгу розглядала ауру сплячого спеціаліста. Розмотувала її шар за шаром, пробираючись усе глибше, нарешті знайшовши потрібне: блакитний проблиск. Тьмяний відблиск вовчого тотему. Так ось ти хто, Кареле, спеціаліст другого курсу, мешканець гір.

– Ти знаєш, що це нормально бути перевертнем?

Хлопець схопився в спальнику, приголомшено уставившись на неї.

– Так-так, – Сару несло. Все ж знеболююче треба пити за рецептом, а не як захочеться. – Це не прокляття. Це благословення.

– Що ти про це знаєш? – він зашипів, групуючись, мовби очікуючи удару.

– Ви обростаєте шерстю, виєте на місяць, коли молоді, погано себе контролюєте, – Сара поворушила вуглі у вогні. – У вас є тотем-покровитель. І це передається через гени. Ти нормальний, Кареле.

– Бісиш.

– Це взаємно, знаєш.

На ранок кисть опухла й частково втратила рухливість. Сара дивилася на це злісно, Карел її сторонився, неначе прокажену, та й погода ще погіршилася — мрячило.

Хотілось вити й плакати. Чи хоча б ткнутися в плече Авалона й сказати, як усе дістало.

П’ятого дня Сара поставила крапку в своїх дослідженнях, кинувши блокнот під ноги. Потягнулась, роздивляючись великі-великі зірки. Як ж гарно.

Карел якось дивно затих у спальнику.

У дівчини волоски на шкірі стали дибки. Інтуїтивно вона перетворилася, розкрилися крила за спиною, отруйний плющ обплев передпліччя й гомілки. 

– Кареле?

Карел загарчав.

– Кареле, матір твою за ногу, припини. 

Хто її там послухав?

У Карела очі жахаючі, жовті. У Карела вовча морда й вовчі пазурі.

Карел вовк і це нормально, ну. А Сара — кролик, якого дуже потрібно з’їсти. Ось прямо зараз.

Спочатку навіть був якийсь план, виростити там одурманюючі трави, залізти в сумку й дістати заспокійливі настоянки, але переміг тваринний страх й інстинкт самозбереження. Сара підхопилася на ноги й побігла стежкою вище та вище, до небу, до зірок. Закипали злі сльози в куточках очей. Чому все пішло не за планом?!

Дихав у спину звір.

«Сучий син, сучий син». Й насправді ж — сучий.

Сара істерично хихикнула, зітхнула глибоко, притупнувши. На камінні розпустилася шипшина. 

А потім трапилося неймовірне: Карел пригнув. Так граціозно й невимушено. Сара застигла, милуючись гнучким звіриним тілом, а після вони полетіли на каміння, в зарості.

Фея задихнулася від болю, завила. Замружилася, коли раптом спалахнуло друге сонце, покликане випалити все зле й зіпсоване, всю погань. На ребра більше нічого не давило.

– Саго.

Авалон обпікав.

– Ага. Я.

Скулив Карел десь поруч, метаючись між камінням, засліплений і дезорієнтований.

– Можна я знепритомнію?

В Авалона дійсно були крила, як на малюнку, ангельські.

Чоловік притис Сару до грудей, укував світлою енергією, людським теплом, втомлено поклав підборіддя на її маківку.

– Спи, чудна.

Й снилось їй тільки приємне.

В медпункті у фей зелені стіни й м’які перини. Мереживні фіранки на вікнах. Пахло знайомо травами.

Поки Алфея гуляла на концерті у Музи, Сара валялася на койці, образливо доїдаючи заначки Каї. Печиво, цукерки, вафлі. Шурхотіли фантики на ковдрі.

У вазі погойдувався лавр — чи то незлий посміх, чи то професор дійсно гордився ею. 

Вчора Авалон притяг їх удвох сюди. Заспокоїв Карела одним клацанням, подавивши його звірину подобу, залишився з Сарою трохи після перев’язки, розповідаючи всяке непотрібне й у той же час дуже навіть потрібне. 

Сара залила йому сорочку сльозами, поки ніхто не бачив, а він гладив її по лопатках. 

– Уже все скінчилося. Ти молодець.

– Мені було так боязко.

Авалон притулився губами до її скроні, спустився нижче, до вилиці, лизнув подряпинку на підборідді.

– Виглядаю як опудало. Вибач.

– Як смілива дівчина, – професор притулив її ближче, Сара змогла почути биття його серця — рівне й впевнене. – Тільки у тебе гозтяг, Саго, чому ти не повегнулася?

– Бо дурна.

– Ну хоч це ти гозумієш.

Фея перевернулась на інший бік. Ось би покурити. 

Коли Карелу накапали заспокійливе й Авалон пішов, щоб спеціаліст у безпеці дістався до Червоного Фонтану, й в палаті стало тихо й сумно, Сара нарешті замислилася, що ж спровоковало перетворення. Жодної повні, жодного впливу магії, жодних місць сили поруч з їхньою стоянкою. Тільки квіти. 

– Я принесла поїсти. 

Кая поставила на приліжковий столик підніс. Корисний бульйон був зеленуватим, самотньо плавала курина лапка. Сара засумувала.

– Ти схуднула. Зовсім у поході не їла. 

– Просто втомилася. Як Карел? 

– Росі сказав, що виглядає, як побитий цуцик. Ну й ходить сумний ніж зазвичай. 

– Він не винен. Росі сказав йому про це? – їсти лівою рукою виявилося складно, але Сара вперто старалася. – Це я не догледіла, що за квіти навкруги. 

– Ти не можеш контролювати все. 

– Я повинна. Я — фея квітів і просто старше за нього. Хто якщо не я? 

Кая тільки зітхнула.