Поділитися

У медпункті у спеціалістів усе по-військовому суворо. Жорсткі тапчани, прямі лінії й білі стерильні стіни.

Пахло їдко ліками: в Червоному Фонтані використовували більше синтетичні препарати, майже відмовившись від основ на травах.

Сара мерзлякувато куталася в лікарняний халат, роздивляючись блідого, але щасливого Росінаеля. Ну звичайно, годувала його найкраща жона в усьому магічному всесвіті з ложечки. А те, що суп готувала Сара, всі якось забули.

– Таке щастя, що вас не сильно потріпало.

– Та так, по дотичній.

Росі крадькома поцілував пальці Каї, муркнув задоволено.

– Які ви солоденькі.

Сара стягла пиріжок з маком, який вони вчора випікали до другої ночі. Кая метушилася на кухні, роняючи миски-ложки, а Сара меланхолійно замішувала тісто. Мало цурку, багато гіркого маку. Фея запила кавою, щоб хоч якось підбадьоритися, очі злипалися.

Відчуття полегкості все розросталося й ширилося в грудях. Учора було до болю страшно за Росі, за спеціалістів, за Каю, за те, що знову доведеться стояти на похоронах. Але все закінчилося кількома пораненими й воскреслим принцом Еракліону.

Росі ось зачепило крізь обшивку, попекло руки. Він ж учора захищав Червоний Фонтан, роблячи те, що вмів, — пілотував.

– У вас нове озброєння?

Росі скривився, намагаючись усістися, Кая кинулася допомагати, підіткнула ковдру, поправила подушку.

– Так, нещодавно тільки поступило. Потужність у них, звичайно. Незвично навіть.

– Знаєш, як ми вчора перелякалися? – Кая промокнула його губи серветкою, дивилася невимовно-ніжно.

– Знаю. Шкода, що кодекс ці курви забрали, – Росінаель мимоволі стиснув кулаки.

– В цьому твоїй провини немає, Росі.

– Нічого ти не розумієш.

Сара зітхнула, поставила баночку з маззю на тумбочку.

– Рецепт надішлю пізніше. Я піду. Одужуй, Росі.

Сара віддала халат медбрату, трансформувалася в одній із ніш і скікнула з балкону. Крила спіймали висхідний потік повітря. Файно як, спокійно. Холодно, щоправда, але… але.

Літати вона любила: ластівкою здійматися до самих хмар, спиною падати до землі, спостерігаючи, як віддаляється світило; спускатися до верхівок сосон, влаштовуючи таку собі смугу перешкод. Сара відчувала себе в такі моменти живою.

Біля школи її спіймала Грізельда майже за руку.

– Ви прогуляли пари.

Сарі залишалося тільки покаятися й смиренно отримати покарання.

Розбирати архіви в бібліотеці було весело. Курникаєш пісні, розмовляєш сама з собою, роздивляєшся старі фотоальбоми, хихикаючи над дивною модою. А інколи нарешті знаходиш час на пошук інформації.

Фея схилилася нижче, вчитуючись у главу про паладинів, перевела погляд на легеньку схему. Малювати Сара не вміла, тому Авалон виглядав, мов лисіючий чолов’яга з довгими ручищами-ліанами.

Дівчина погризла олівець, замукала, побачив помилку в формулі. Швидко-швидко переписала, вирахувавши правильний відсоток. Усього шістдесят два до тридцяти восьми. Якось мало для паладина найвищого ступеня.

Сара обхопила коліна, насупилася. В Авалона були крила. Золоті, сяючі крила, а ще рубін на шиї, насичений темною магією. Й тридцять вісім відсотків цієї самої темної магії в аурі. З такими даними він б не зміг викликати крила.

– Ой. Ти тут. Не знаєш, де можна почитати про цілющу магію?

Дівчина підвела голову, здивовано роздивляючись Блум. І як з нею привітатися? Колінкувати треба? Чи…

– А, на третьому стелажі праворуч, верхня поличка. Вони всі зелененькі такі, не переплутаєш, – Сара дружелюбно усміхнулася, широкими рукавами блузи приховуючи записи. – Якщо що, клич. Підкажу.

– Дяка.

– Це тобі дякую. За те, що оберігаєш усіх нас.

Блум зашарілася. Така мила. Буде, що розповісти дітям. Я спілкувалася з істотою, що вміє воскрешати!

Блум більше не людина, Блум стала божеством. Просто сама ще не зрозуміла цього.

Сара сповзла на підлогу, притулилася скронею до полиці з книгами. Блум — божество, а Авалон? Авалон хоч людина?

По паркету застукали каблуки. Забавно, так ходив тільки один чоловік — широко, карбуючи кожний крок, але водночас плавно. Закладав руки за спину, випростовувався майже до болю у хребті, а коса ворушилася й підстрибувала, наче хвіст.

– Тут не місце для гослин, Саго, – Авалон озирнувся. – Ніколи таких не бачив.

Професор обережно зірвав темно-бордову квітку, повертів.

– Це пеларгонія, професоре, ну чи калачики.

Сара з-під напіввідкритих повік роздивлявся його новий костюм-трійку з важкого вельвету. Треба ж, колір який, мовби червоне вино.

– Могозиво нагадує.

Дівчина ткнулася носом у згин ліктя, хихикнула. У грудях стало тепло від розчулення. Серйозні чоловіки іноді такі діти.

– Мені теж. Рада, що здивувала Вас.

– Це ж земні гослини?

– Ага. А як Ви про бузок знали, про жоржину?

– Я багато читав, – Авалон витончено знизав плечем, заткнув пеларгонію собі за вухо, став схожий на хлопчисько, упер руки в боки. – Ти мою пагу пгопустила.

– Вибачте, із покаранням Ви запізнилися. Мене на всіх не вистачить.

– Але на додаткові пгийти доведеться.

– Ви мені обіцяли гарну оцінку!

Сара аж підскочила, надулася, несвідомо скопіював його позу.

– Оцінка — однина, жіночий рід… Пгодовжувати?

– Та я зрозуміла.

Злитися на нього, коли він такий веселий занадто складно. Авалон світився, наче лампочка.

– Сталося щось лепське?

Він трохи здивовано на неї зиркнув.

– Так.

– Тоді за канонами жанру Ви повинні запросити мене на чай з тортиком. Відзначити Вашу лепську справу.

– Так нахабно до мене в гості ніхто не напгошувався.

– Це традиція, – Сара ледве стрималася, щоб не показати язика, – а традиції слід шанувати.

Фея прибиралася швидко, поки професор вирішував, що почитати: міти з Землі або все ж з Лінфеї.

– Можете мої статті почитати. Вони непогані.

Авалон неоднозначно махнув головою, з книгою в руках, у промінні помираючого сонця, з перекинутою косою на плече виглядав так заворожливо, неначе зійшов з картини великого художника, який ще писав фарбами.

Сара зітхнула й усе ж клюнула професора в щоку, підвівшись на носочки й спершись на чуже передпліччя. Неможливий чоловік.

– Відпочинь на вихідних, Саго, – Авалон ласкаво погладив її по вилиці.

– Відпочину в труні.

Сил на щось більше не було. Сара не спала нормально четверту добу, хапала швидкі перекуси й заливала в себе енергетики. Тому вони з професором дійсно просто випили чаю в його кабінеті під затишні розмови ні про що. Сара багато сміялася, а він усе мружився та мружився, як задоволений кіт.

– Ти не пготи?

Авалон дістав портсигар, припідняв брів, німо запитуючи.

– Ви палите? Ніколи запаху не відчувала.

– Дуже рідко. Спгобуєш?

– Я… – фея мало не сказала «я не курю», зачесала волосся, – можна, професоре.

Чоловік розщібнув верхні ґудзики сорочки, послабив шийну хустку, й увагу Сари відразу привернув кулон.

– Це якась пам’ятна річ?

– Можна й так сказати.

Професор подав їй сигару, відрізав кінчик гільйотинкою.

– Не поспішай тільки. Й не затягуйся. Гогло обпалиш.

Сара відкинулася на спинку крісла, насолоджуючись присмаком диму в роті.

– Від батька звичку підчепив, – Авалон був відвертим без попередження й якихось переходів. Просто говорив, а Сара уважно слухала. – Він сідав на тегасі, у нього таке крісло-гойдалка було, він гозкурював сигагу й сидів так, допоки сонце не заходило над озегом.

– А манеру голитися Ви теж у нього взяли?

Авалон припідняв брів.

– Ти… дуже уважна. Так, від нього.

– А де Ви жили?

– В гожому місці. Гозкажи кгаще пго себе.

Сара розповіла, що ж уже там.