Познайомитися

Недарма про Чорний ліс навколо Алфеї ходило стільки чуток: він наче дихав. Здавалося ще трохи, крапелька магічного втручання, й дерева вирвуть коріння з прохолодного ґрунту й оживуть, наберуть повними грудями повітря.

Сара куди не оком не кидала, бачила корисні рослини, копошіння білок, сліди кроликів та оленів, магічні відблиски аур могутніх істот; як сонячне проміння пробивалося крізь крони, якось зворушливо підсвічуючи незадоволенні обличчя інших студенток.

Першу пару поставили на вісім, і це було дуже негуманно. Поспати б годинок п’ятнадцять.

Кая як завжди через нерви крутила обручку на пальці, підскакувало від шурхіту, оберталась не усвідомлюючи, шукаючи ворогів. Після війни з Трікс вона й Росінаель провели канікули на Андросі, зализуючи сердечні рани, але, видно, це не дуже допомогло.

Сара ж до захисту Алфеї віднеслась філософськи. Іноді кошмари снилися, іноді ребра наче гуділи, але більше ПТСР ніяк себе не проявляло.

На пікніку на честь заручин вони з Росінаелем приязно покурили корисну травку, обговорили всяке різне травмуюче, похихикали, знімаючи напругу.

Хлопець сидів тоді під дубом, жмурячись від їдкого сонця, спостерігаючи, як його наречена пробує воду ногою, перебирав сильними пальцями жолуді. Кая в зеленій комбінації з шифону виглядала, як лісова німфа, не менше. Віночок з вербових прутиків сповзав їй на високе чоло, лоскотів ніжно шию.

– Я майже на третьому курсі, Саро. Нас готували до такого. За Каю лячно було, за себе — ні.

Кая нагадувала ніжну квіточку, яку вони з Росінаелем намагалися оберігати.

Сара крадькома клацнула пальцями, зосереджуючись на образах. Роки тренувань, буркіт батьків (великих чарівників), глузування молодшого брата й ось результат: контролювати магію стало значно простіше.

– Каю, дивись які квіти.

– Де?

– Та ось жеш. Називається горицвіт, чи адоніс.

Подруга усміхнулася, обережно торкаючись до ніжних, м’яких бутонів, що розбуяли прямісінько на її плечах.

– Дякую, рідна.

– Ми впораємося з тим каменем. І не з таким боролися.

– Навіть Вінкс не змогли. Вони вчора повернулися настільки втомленими, ти бачила? Ледь ноги ворушили.

– І все ж. Нас тут ціла рота, запинаємо, – фея підхопила Каю під руку, впевнено прокуючи в просвіт між дерев, на берег озера.

Від моноліту погано відбивалося сонце, він стояв серед спокійних вод надгробною плитою, наче його поставили на честь тим, хто пішли. Імен тільки не вистачало й приписки «вічна пам’ять».

Фарагонда, як зазвичай нагадувала зефірочку, вела мову, як щебетала:

– Хочу представити вам провідного експерта з відомої академії Малакой, професора Авалона! – вказала на чоловіка в білому облаченні поруч з собою.

Сара хрюкнула від несподіванки. Коли вона там закінчила статтю про феномен земних кельтів і їхню міфологію? Редактор наче правки вчора висла… Ледь встигла прикусити язика, щоб не запитати, не поцікавитися, а де Артур, куди ви його сховали?

Авалон вклонився не низенько, притиснув ліву долоню до грудей, елегантно зісковзнула коса по його плечу, чоловік прибрав її рухом, повним грації. Блиснув червоний кулон на його шиї.

Сара закохалася в нового професора, як тільки він відкрив рота. Авалон чарівно й насправді абсолютно незаконно гаркавив.

Від чоловіка хвилями розповсюджувалась приємна енергія, що огортала немов у теплу махрову ковдру. Він не був схож на минулого професора-пузаня — відставного військового.

Весь такий гожий, доладний, пречарівний Авалон по клацанню пальців зруйнував камінь-надгробок, вітер не торкнувся й волосинки в його зачісці.

Натовп зітхнув захоплено. Адже навіть Блум — Блум! — не змогла, а Авалон… Так легко стати авторитетом, Сара мимоволі пройнялася повагою до нього, схиливши голову.
Їй захотілося одного: намотати його косу на кулак і провести доріжку з укусів-поцілунків до ключиць, злизати краплю поту, яка обов’язково скотиться від скроні до підборіддя, тому що Сара ще та пекельна штучка, як вільне стегнами так він і ляже. Вона зробить його своїм.

Блум крутилася біля нового професора найактивніше, Сара тільки зітхнула, відсуваючись у тінь, подалі від всього гармидеру. Героїня-всього-Магіксу фліртувала відверто та погано.

– О ні, я знаю цей вираз обличчя.

– Не розумію про що ти.

Кая тільки зиркнула весело, прищурено, наче замигкотіла очима.

– Ну хоч не доведеться прикривати твою дупу. Як минулого разу з Джеремі. Ти точно не зникнеш на десять днів.

– Не нагадуй про нього, – фея підняла очі попід небо. – Вмієш момент зіпсувати. Він кинув мене одну в готелі. Й залишив рахунок!

– Я знаю.

Майже-дружина погладила її по передпліччю, здавалося, що примірялася до нової ролі в суспільстві. Ну та роль, коли чепець на голову, погляд теляти й кар’єру міняєш на дітей і хатні справи. Цікаво, Росінаель буде вимагати супи кожного дня? Наскільки він прискіпливий до чистоти в хаті?

– Я можу засуджувати його вічність.

– Слухай, ану попросимо твого брата наслати порчу, м?

Вони ланцюжком рушили назад, до Алфеї.

Авалон ніс себе з гідністю, гордістю, випроставши спину, піднявши вольове підборіддя, крокував широко, по-військовому. Ти ж на параді, красунчику, безперечно.

Сара відволіклась від його сідниць через запитання Каї, замружилась, згадуючи брата, його обличчя з милим ластовинням, наївні карі очі, ядовиту посмішку. Скільки вони вже не бачилися? Летіти додому ніякого бажання не було. Літо вона провела в бабусі в оточенні тепла та кохання й ні краплі не шкодували. Сім’ю любити легше на відстані кілька тисяч світлових років.

– Я зателефоную йому.

– Кому ти брешеш.

Дівчина знизала плечем трохи винувато.

Уроки-уроки-уроки. Й яскравою плямою виділилася з рутини вечірка на честь нового викладача.

Грала якась попса, підлога м’яко вібрувала від низьких басів, студенти ледачо дриґали тілами.

По школі плітки поповзли майже з початку навчання, але Сара, що звикла уважно слухати, дізналася про Авалона рівно три факти: гарний, статний і паладин. А хотілося знати більше. Хоч ти одружений, Авалоне? А діти є? Мама-тато-де-народився.

Кая долила в їхній пунш трохи спирту, й Сарі було не так гидко дивитися на інших фей. Для повного щастя не вистачало сигареток, жартів Росінаеля й танців.

– Може, мені повернути свій натуральний колір?

– Нумо визнаємо, що Блум гарна не тільки волоссям.

Сара застогнала майже мученицьки.

– Та й взагалі, – продовжила Кая, – ти краще за неї. Во всьому, крім атакуючих заклять.

– Лий ще, я не хочу сьогодні йти на своїх двох.

– Ти сама захотіла.

Кая майже ніколи її не відмовляла.

Звичайно ж, Сара народила якусь хероту. Прийшла до тями вона у дверей його спальні, підсліпувато мружачись на табличку з кучерявим ім’ям. Обернулася на звук каблуків, внутрішньо підбираючись. Або зараз, або Блум перемогла.

– Ще одна. Щось тгапилося?

Професор точно вийшов з образу, гнівливо кривлячись. Напружився весь, шию витяг, наче готувався до нападу.

Оце так, коли ж він встиг напитися? На столах точно були тільки пунш і тарталетки. А у Каї пустотливі ручки та пару літрів магтекіли під ліжком.

– Так. Знаєте, – Сара посміхнулася, ледь-ледь змінюючи тональність голосу, пародіюючи Блум: – хочу оцінки дізнатися.

– Завтга.

– Зараз.

Підійти ближче, провести долонями по чужих грудях, притиснути до стіни, заглядаючи в чужі очі. Сара рухалася плавно, наче річечка, спостерігаючи за Авалоном. Він не заперечував, ось дівчина й наважилася, піднялася навшпиньки й поцілувала цього неможливого чоловіка. Чуттєво й з язиком, палаючи п’яною несправедливістю: Блум так можна, а їй ні?!

Цілувався професор здорово, стогнав тихенько теж. Водив пальцями по спині пречудово-ніжно, натискаючи в потрібних місцях.

– Чагівно, – муркнув він, посміюючись.

Очі в Авалона були сірими, в темряві майже чорними, п’янко блищали.

Сара зрозуміла, що пропала, смикнула комір його сорочки, маючи намір сьогодні дійти до ліжка.

– Нам нема куди поспішати.

Й він пішов, забираючи з собою тепло та запах терпкого одеколону.

Фея, кусаючи губи, набрала в легені повітря з шумом.

– От сученя.

На підвіконні в діжках розквітли вікарії, глоксинії та жонкилі, поповзла шибками берізка, поки дівчина намагалася заспокоїтися.

Закохатися в свого професора це такий моветон, Саро. Як же так, га?