Зблизитися

Єдиний вихідний Сара провела з користю: спала. Кая ще зранку улетіла до Росі, й у кімнаті стояла п’янка тиша.

Фея пила каву, танцювала під джаз, працювала над статтею, відволікаючись ненадовго на хризантеми у витонченій вазі. Букет з’явився просто в повітрі з короткою запискою «відпочивай, завтра чекаю на додаткові». Й такий жест згляді дуже підвищував самооцінку.

Додаткові Сара чекала всі пари, розігруючи в уяві різні сценарії заняття. Один краще іншого. Від вертикального до горизонтального.

– Професоре, я прийшла.

Фея зазирнула до кабінету. На туалетному столику дотлівала сигара в попільничці, шелестіла від протягу книга.

– Заходь.

Авалон витяг два пуфа, кинув їх на підлогу. Потягся, розминаючи спину, перекотилися м’язи під тонкою сорочкою. Без жилета та пальто чоловік виглядав затишно й по-домашньому. Він до того ж засукав рукава, оголюючи жилясті передпліччя.

Сара обіймала поглядом його статуру, серце в грудях зачастило. Ну що за біс цей Авалон. Справжній інкуб.

І все ж його руки навряд чи тримали меч.

– А… а де Ви служили?

– Багато де, – Авалон скривився, повертів зап’ястком. – Не схожий на мечника?

– Взагалі.

– Спершу пагтизанив, потім гозвідка. Моя спеціалізація — ілюзії, могоки, туман…

«Скромність», — подумки продовжила Сара.

– Але ти мене збила. Сідай.

– А що ми будемо робити?

– Вчитися контголювати твою магію.

Сара тихенько зітхнула, кидаючи сумку на диван. Який ж він… черствий іноді. А де вітальний поцілунок або хоча б теплі обійми? А чай запропонувати? А продовжити історію подвигів?

Вони медитували.

Авалон розповідав під час перерв про потоки магії в тілі, додаючи те, чого не було в книгах і на лекціях, натискав на певні точки, й навкруги мимоволі проростали квіти. Сьогодні це були дзвоники, білі й сині.

– Чудна, – якось із захопленням видихнув Авалон, знову натискаючи на подушечку великого пальця. Дзвоник виріс тепер за його вухом, звісивши важкі голівоньки.

– Звичайна.

Авалон скинув на неї погляд, насупившись.

– Ні. Не звичайна. Чому саме Алфея? На Лінфеї тебе б навчили більшому.

– Не поступила, – Сара знизала плечима. – Батьки не погодилися платити за навчання. Ви ж там навчалися?

– Можна сказати, пговів найкгащі гоки своєї молодості.

– А як там? Як розповідають? Ну, висячі сади, дерева, які не замовкають, люди, що вміють спілкуватися з рослинами…

– Пгиблизно, – очі в Авалона наче сміялися. – А ти що з квітами не гозмовляєш?

– Я не Флора. Я просто багато читала.

Сара приходила до нього після пар, йдучи з першими сутінками. Це перетворилися на якийсь ритуал: постукати, зазирнути до кабінету, інколи застаючи Авалона, що задумливо стояв у вікна з сигарою чи куняв у кріслі, медитувати, а потім розмовляти.

На столі стала з’являтися їжа, коли Сарин живіт забурчав під час тренування. Їсти разом виявилося настільки ж приємно, як і цілуватися.

– Тут помилка, – дівчина тицьнула у бланк з відповідями якоїсь Клариси. – Когнітивний аналіз це лінгвістика, а вона пише, що ні.

– Лови макарони, падають. Наспгавді помилка.

Авалон втомлено потер очі. Його нещодавно поставили на заміну й вільного часу різко стало не вистачати. Але Сару це не зачепило.

Дівчина накрутила спагеті на вилку, втопила в помідорному соусі. Смачно. Запитати, хто це готував фея так і не наважилася.

– Хочеш допомагати мені з пегевігками?

– Чому б ні.

Кабінет Авалона перекинувся на дивовижний сад, де квітнула навіть люстра. На голову іноді падали то альстремерії, то айстри, то листя пальми. Професора, здавалося, все влаштовувало.

– Сьогодні папоготь? – Авалон примружився, виплутав з її волосся вайю.

– Мабуть. До цього ніколи так не вміла. Але все, як і зазвичай, залежить від настрою.

– Й який у тебе настрій?

– Дивакуватий, – Сара показала йому язика.

Чоловік хмикнув, трохи смикнувши куточком губ, і поцілував її у скроню.

– За гоботу.

Ще Сара зрозуміла, що мало старалася в минулому, що рано закинула заняття, тому що з Авалоном її сили бушували, а він якось намагався їх приборкати й тільки зітхав, коли зело обплітало його руки-ноги й повзло на шию.

Фея біліла і червоніла, вибачалася. Й з-під тремтячих вій усе намагалася роздивитися, коли ж його аура сколихнеться й проявиться похибка.

– Я тут, щоб ви були готові до Дагкага. Досить вибачатися, – одного разу він їй відповів.

Коли було натхнення, вони виходили до озера. На природі було складніше зосередитися, але Сара навчилася. Зазвичай, щоб налаштувати її на заняття, Авалон запитував про ботаніку, а Сара емоційно розповідала.

Гойдалися на воді латаття, пурхали бабки, шурхотіли комиші. В Алфеї стояло вічно літо.

– Ви знали, що в мене вдома достатньо тьмяне сонце. Й холодно. А в році всього двісті сорок шість днів!

– Тоді скільки тобі?

– Вдома чотири місяця як двадцять сім, а тут дев’ятнадцять. Забавно, правда? Я й дату народження пересунула, щоб відповідати стандартам.

– То ти не така молода, як хочеш здатися.

– Це проблема?

– Ні, я радий.

Провівши з Авалоном трохи менше двох тижнів, Сара відмітила, що вимовляти м’яку «р» професор міг, якщо не поспішав, а з твердою було зовсім погано.

– А чому Ви не перевчилися?

Вони валялися у високій траві, переплевши пальці, й роздивлялися хмаринки.

– Ну це ж чарівно. Погодься.

Дівчина погодилася. Повернула голову, милуючись чітко окресленими щелепою й вилицями.

– Скупаємося?

– Не те подумають, Саго, – він ледь сильніше стис її долоню.

– Ви маєте рацію. Розтліваєте малолітніх. Як Вам не соромно?

– Смішно їй, – Авалон пирхнув, перевернувся, раптом опинившись зверху.

– Небезпечно, – вона вчепилася в лацкани його піджака, змусив схилитися ще нижче, – нас можуть побачити.

– Я стежу за цим.

Чоловік потерся носом об її щоку, поцілував у підборіддя. Пальцями пробігся ребрами, від чого у дівчини збився подих.

– Я довіряю Вам.

Фея притислась худими колінами до чужих боків, обвила сильну шию руками, вигнулася, підставляючи шию під поцілунки. Але їх, звичайно ж, перервали.

Сара давилася сміхом, Авалон лаявся собі під ніс, пропалюючи поглядом зграйку студенток.

– У Вас травинка, – вона штовхнула його в лікоть.

– У мене безнадійно зіпсований білий костюм. І тгавинка.

Авалон любив білий, блакитний, чергуючи їх з відтінками бордо; суворі костюми; то легкі, то важкі тканини; запонки й булавки для краваток.

– Звик, – він поправив шийну хустку. – Мода у мене вдома така.

– Мені подобається.

На п’ятнадцятий день Сара увірвалася до його кабінету, мов до себе, сяючи від щастя.

– Можна тебе поздоговити?

Авалон вигнув брів, залишив яскраво-червону закладку у книзі (він читав збірник поезії з Румунії, Земля).

Фея влетіла в нього з вереском, повисла на шиї, відчуваючи, як чоловік притримав її за талію.

– Найви-и-ищий бал! Поставили! Я нарешті здала цій суці! Ой, – Сара накрила рота долонькою, винувато похнюпившись.

– Це варто відзначити, – він закружляв її кімнатою.

Сара закинула голову і сміялася дзвінко, розмахуючи ногами. Щастя мов обпалювало груди. Дихати було важко від захоплення, чогось такого щирого, такого важливого…

– Віскі чи коньяк?

– Мартіні.

– Із сигагами тобі не сподобається.

Авалон усадив її на диван.

– Тоді як ти звик.

Лід бився об стінки стакану, повільно танувши. Пахло солодом і кульбабками.

Авалон усміхався зваблюючи, сидячи близько-близько. Їхні коліна торкалися один одного.

Сара проковтнула слину, чомусь почав нервувати. Несвідомо затеребила ґудзик кюлоту.

– За тебе.

Вони випили,