Притулитися

– Чаю немає, – Авалон змірив її поглядом.

– Я прийшла за сіллю, – Сара задерла підборіддя, впевнено переступаючи поріг.

На диво, кімната була навіть не дуже аскетичною. Велике ліжко, картини на стінах (якісь нехитрі пейзажі), стелажі з книгами, статуетки котиків-песиків. Нічого особистого, наче в готельний номер заселився.

На столі, де рівними стосами лежали перевірочні, дівчина помітила свою петунію й уперше відчула укол сором’язливості.

Сара чекала сірих стін, гострих кутів і самотній стілець посеред горниці. Військові ж живуть якось так, га?

– Ви в душ? – вона кивнула на рушник у його руках. – Мені приєднатися?

Чоловік посміхнувся, різка складка лягла біля його рота.

– Згоби ласку.

Сара переступила з ноги на ногу, спохмурніла. Тон у професора був глузливим і наче звинувачував.

– Поводите себе так, мовби не самі запросили.

– А може, й не запгосив.

Авалон відійшов від неї, провів пальцями по форзацам книжок, вишукуючи потрібну. Робив він це, звичайно, витончено й граціозно. Стояв у м’яких домашніх штанях і простий рубатки, такій близький і теплий. Волосся скрутив у пучок, підкреслюючи ще більше білу шию. Спокушав, а Сара з задоволенням спокушалася.

– Нас уже вчили розрізняти за аурами.

– Коли ж ти встигла так добге дослідити мою?

Він зацікавлено обернувся, поблажливо осміхнувся.

– Так… вийшло.

Ну не говорити ж йому, що вона його ауру розібрала на елементи вже в перший день їхнього знайомства, навіть замалювала й розкреслила. Ще трохи й процент світлої магії б вирахувала, може, це допомогло б зрозуміти, як від паладина могла йти темна енергія.

– Я чув, ти знаєшся на квітах.

– Знаюсь.

– Допоможеш мені з одним пгоєктом?

– Я що, можу відмовитися?

Сара пустила очі попід лоба й нарешті, переборовши своє виховання, впала на ліжко, підбираючи під себе ноги. Раз хазяїн не запропонував, можна не питати.

– Спгобуй.

Як, спозираючи такого вродливця, язик повернеться сказати «ні»? Дівчина безвольно кивнула.

– Пгиготуй ось це як можна скоріше.

Сара оббігла рецепт поглядом, наморщивши лоба. Які хитромудрі інгредієнти, коштовні. А за цим на болото пхатися. А за цим у Магікс до знайомої бабці. Й ще стаття клята на шиї бовтається.

– А що мені за це буде?

Вона повернула голову й завмерла. Авалон був занадто, просто непристойно близько. Вона відчувала його подих на своїй шкірі.

– Хогоша оцінка.

Вії у нього виявилися короткими, а брови охайно вищипаними, ніс з горбинкою, губи — сухі й обвітрені. Шрамик на підборідді. Й очі, боги, пресвятий фенікс, які очі!

– Зроблю, професоре.

– Тоді йди.

Чоловік відсунувся, продовжив збиратися до душу.

Сара проковтнула в’язку слину.

– Я не допомогла Вам помити спинку.

Авалон тільки посміхнувся трохи зло, але не заперечив, залишивши двері у ванну прочиненою.

Сара зробила кілька глибоких вдихів, беручи магію під контроль. Ніяких квітів, ні-я-ких. Фрезія проклюнулася у волоссі непомітно, по руках поповзла омела, опадаючи червоними ягідками на підлогу.

Дівчина йшла до чоловіка мрії пелюстками та листями.

У Сари були й мораль, й принципи. Мало не цілий кодекс зі «ніколи не» й «можна». Просто батько вчив її відокремлювати тілесне від високо духовного, грався з поняттям любові й прихильності.

Рідною Сарі мовою любити душею й любити тілом — п’ять різних дієслів з коренем «люб». Просто людина або люба, або мила. Й існувало ще десяток-другий іменників як саме можна любити.

Сара хотіла Авалона. Й їй було не соромно це визнати.

Авалон чекав, притулившись до стіни, жадібно вчепився поглядом у квіти в її волоссі.

– Чудна, – вийшло якось ніжно й дуже особисто.

Сара зайнялася.

Чоловік притягнув фею до себе за зап’ясток, цілуючи п’янко повільно й глибоко. Оббіг пальцями її стегном, викликаючи мурашки, замружилася, коли дівчина укусила його за мочку вуха.

– Скільки тобі гоків?

– Уже можна.

– Повігю.

Чоловік схилився до неї, цілуючи у скроню, притис ближче, дозволивши Сарі закинути ногу на його стегно, притримав під коліном. І завмер, у що напружено вслухаючись.

– Гості?

Дівчина вчепилася в чужі плечі, огладжуючи тонкі шрами, знайшла горбок від влучення бластером біля шиї. Усередині щось затремтіло з остраху. Що ти бачив, Авалоне? Розкажи.

– Гості, блядь. Сховайся де-небудь, зустгіну.

Він потерся носом за її вухом, просякуючись квітковим ароматом, змішаним з запахом лимонних цукерок.

Сара кинулася до ванної, буквально залегла на дно, намагаючись не дихати, хоча хотілося верещати й істерити, тому що стосунки з професором — це дуже-дуже погано. Це гріх взагалі, сказала б Кая. Й жодна душа не повинна знати.

Авалон засмикнув шторку з вовкуватим видом. Дівчина сказала б, з прописаним бажанням вбивати. Хлопнули двері.

Голос першої дівчини Сара не впізнала, натомість виразно почула «Феї Вінкс!» і ледь істерично не заіржала.

Блум, щоб тобі гикалося сто років! Почалася якась вовтузня, навіть крізь стіну Сара відчула струмінь потужної світлої енергії, змахнула краплю поту зі лбу. До чого ж гарячий чоловічина!

Фея вилізла, коли пролунав вибух. Підгиналися від страху коліна. Лишень не новий напад, ні-ні. Ось би все було добре.

Сара бочком вибралася в коридор і, плутаючись у подолі сукні, побігла до Каї.

– Що сталося? – подруга з силою стисло її передпліччя. Нажахана, але зібрана.

– Не знаю, – Сара переодягалася швидко в штани й футболку, не одразу потрапляючи в потрібну горловину. – Наче тривоги не було.

Вона переказала, що скоїлося, упускаючи особисті подробиці.

Кая опустилася на стілець, застигла напруженою струною.

– Я… не хочу перевіряти.

– Я теж.

Вони взялися за руки, притуляючись одна до одної.

– Неважні з нас феї, – Кая посміхнулася невесело.

– Ось, ми феї, а не спеціалісти. Наше завдання — підтримка магією.

Так і просиділи до ранку, Сара непомітно для себе закуняла на плечі у подруги. Й снилося їй щось нудотно-солодке й рожеве.

В їдальні вже дізналися з чуток, як чудили Вінкс. Сара реготала до сліз, ікаючи, обертаючись на Авалона. Виглядав він незадоволеним і пом’ятим, блимнув на неї очима й завалив на парах, влаштувавши незапланований тест.

Сара награно-мрійливо зітхала й виводила на краях бланка сердечкі. Так і хотілося дописати «А + С = кохання-ня», але фея стрималася. Й так професору дісталося.

– Саго, Ви пам’ятаєте пго моє пгохання? – запитав Авалон суворо, коли вони залишилися наодинці в кабінеті.

– Ага, – кивнула, навіть не намагаючись приховати шалену усмішку, – вже приступила. Це Вам потрібно, щоб приховувати істинний лик?

– Від Вінкс не сховаєшся.

Вони на секундочку замовчали, вивчаючи один одного поглядами. Сьогодні він косу зібрав якось інакше, вплів тонку золоту нитку, що виблискувала на сонці.
Сара смикано поправила гофровану спідницю, перевірила чи не сповзви білі панчохи. Авалон повинен оцінити.

– У мене лепська мазь є. Загоює від синця до забою. Можу принести, професоре.

Чоловік глянув на неї, повну ентузіазму.

– Добге.

Пролунало приречено.

– На вилиці синець. Ви були в медпункті?

Авалон зробив пас рукою, бланки здійнялися в повітря, збираючись у рівні стоси. Дівчина терпляче чекала, поки чоловік відповість.

– Саго, ми з Вами не в тих стосунках. Не питайте мене пго таке.

Фея тільки угукнула. Не піклуватися, вона зрозуміла.

– А я Вам дозволяю, професоре, – дівчина швидко облизала губи, – питайте мене про все. Навіть про колір моїх речей.

Сара задерла підборіддя вище й зачинила за собою двері.