Уколотися

– Суча гниловодь!

Сара послизнулася й впала лицем у воду. На секунду стало так страшно, фея тупо витріщалася на кістки, що біліли на дні; пересувалися косяки риб-ропух, піднімалися бульбашки… гарно…

Кая зреагувала швидко. Витягла її на тверду землю, захекавши.

Фея притулилася спиною до подруги, намацала флягу на поясі, відкоркувала, жадібно припадаючи до шийки. Дання, що бадьорило й надихало, пахло м’ятою, ромашкою та звіробоєм.

– Заради однієї пелюстки стільки мороки, – Кая втерла лоб. – Уф, дай і мені попити.

– Май.

Учора Сара закупила в Магіксі те, що не могла знайти самостійно, спустивши у трубу приблизно третину зарплатні. Й це був найпростіший етап. Прогулятися магазинами, попазити на вітрини, перекинуться кількома фразами зі знайомою відьмою, яка торгувала іноді не дуже легальною, але завжди якісною сировиною.

А зараз, утомлені настільки, що круги пливуть перед очима, вони з Каєю шукали одину-єдину сучу квітку, яка витирала відбитки аури.

Роздратування накопичувалося крапля за краплею. Ось якби не Джеремі, можна було б просто купити!

– Я не винна, що не пройшла на Лінфеї! – Сара підвищила голос. – Я не вмію його пророщувати! Не розумію яким повинен бути ґрунт і…

– Не кричи. Голова болить.

Сара знітилася, спиною відчувши, як подруга звела лопатки. Вона так робила, коли лютилася.

– Нічого було вчора пити з Росінаелем. Ми ж домовлялися піти до крамниці разом.

– Я винна тільки в тому, що не написала тобі завчасно. Й уже вибачилася.

Сара важко зітхнула, прибравши налиплі на лоба пасма.

– Вибач. Погарячкувала.

– Забули.

Твань була найгіршим місцем на світі. Постійно щось булькотіло, гарчало, неочікуванно падало прямісінько на голову чи хотіло з’їсти. А відмитися потім від мулу й бруду — те ще випробування.

Сонце повільно сідало, губилося в густих листях.

– Дивися, отропіліус звичайний зі родини отропіліусів. Росте рядом зі нашою квіточкою. Вони створюють такий собі симбіоз.

– Виглядає як звичайний кущ.

Кая примружилася, пустила імпульс, мацаючи місцевість на хижаків.

– Як звичайний кущ з дуже сильною магічною аурою, але мілікус заглушує її, й отропіліуси можуть спокійно розвиватися.

– Коли ти встигла все це вивчити?

– М-м-м, влітку. Бабуся влаштувала мені особистий вимір Омега. 

Кая хихикнула, розсовуючи хащі магією.

– О, я мала рацію. Мілікус, мій рідненький. Он там.

Подруга кивнула, кінчики її пальців засвітилися. Антимагічний бар’єр розкладувався частинами, вибудовувався, мов дім, — спочатку фундамент, стіни, стеля… тонкий, майже прозорий, він набирав сили й наливався магією.

Сара витягла з сумки довгий секатор, обережно відітнула бутон жовтого кольору, сховала у спеціальну сферу зі скла.

– Ура!

Кая дала Сарі п’ять, усміхаючись гордо. Вони змогли й навіть не залишилися без магії на кілька тижнів. Мілікус вередував, коли боявся.

– Ти диво, Кає.

– Від дива чую.

В Алфею повернулися з сутінками, ледь пересуваючи ноги.

Поки Кая милась, Сара розкладала домашню лабораторію. Котелок ще пра-пра-прабаби, кристали, що нагрівалися, інгредієнти, ступочки та порошочки, щипчики, колби й колбочки, пробірки. Плюхнувся на стільницю гирявий талмуд зі зілляварева.

Авалон кинув виклик її майстерності, але Сара підготувалася. Помилок вона себе дозволити не могла.

– Справжня відьма, – пирхнула Кая, промочуючи волосся рушником. – Їжі принести?

– Не відмовлюсь.

Сара вбралася в робочий одяг, натягнула рукавички до ліктів, не забула й про маску на обличчя. Їй подобався такий образ: божевільний учений у дії.

Якби дівчина бачила себе з боку, то сказала б: «Ну точно як татусь».

Подрібнити, потовкти, перемішати, додати води, прошепотіти закляття, вливаючи частинку сили, а наприкінці, коли вариво забулькає під кришкою, зробили зілля стійким — додати крапельку крові. Було б краще, якби це була кров Авалона, дужого мага, але чого немає, того немає.

Сара любила монотонну працю.

Сара хотіла стати фармацевтом, сидіти в тилу та створювати ліки з настойками, мазі та трав’яні збори.

Вічна боротьба добра зі злом це не до неї, до Вінкс, може, а Сара марила про затишну крамничку в тихому провулку галасливого міста, вдячних і здорових клієнтів.

Феї квітів не стати воїном, а ось травницею — так. Тому книги з бойових заклять дівчина здала в бібліотеку, замінивши їх на хімію, фізику, біологію та ботаніку. Й якось стало простіше, правильніше.

Сара вилила зілля в колбу з першими промінчиками світанку, відчуваючи приємну втому. Глянула мигцем у дзеркало, ну й страшидло. Час волосся фарбувати, біля коріння пробивалася рижинка.

Пустими коридорами гуляв протяг, звично хвилювалися стрічки. Сара відчувала себе привидом.

Авалон очікувано не спав. Відчинив двері, запрошуючи кивком. Одна сторона його обличчя була в піні для гоління.

– Заходь.

Сара як уперше завмерла посеред його кімнати, переварюючи побачене: професор голився якось дуже звичаєво, небезпечною бритвою й без магії.

Праць на столі побільшало, а петунія перемістилася на підвіконня, до сонця ближче.

– Згобила, що пгосив?

Фея тільки кивнула, передала йому ще теплу колбу.

Авалон струснув її, перевіряючи наявність осаду, подивився проти світла.

– Гагний коліг, – чоловік задоволено посміхнувся.

– Й мазь. Вибачте, вчора заклопоталася.

– Ти постагалася.

Йще б. Усю душу вклала.

– Сподіваюся.

– Почекай тут.

Сара розтягнулася на ліжку, вдихаючи приємний запах парфумів. Стеля перед очима весело кружляла. Сара не їла вже другу добу, не встигала ніяк добігти до їдальні, а Кая поки нічого не помітила. Хвилювалася би сильно.

Дівчина занирнула з носом у ковдру професора, заплющила очі на секундочку і провалилася. Було тепло й затишно, й дуже-дуже спокійно, наче вдома. Світла магія не душила своїм надлишком, а чорна не кололася.

В рідному Сарі світі панувала гармонія й рівновага, й дихати було вільно. До магічного фону Алфеї довелося призвичаюватися, він іноді обпікав. Це як на пательню налити занадто багато олії — іскритиме.

Інколи дівчина хотіла одного: прилетіти додому, вийти на веранду в сад й помилуватися пусткою, вихорами енергії, що сплітались у потоки й текли-текли, мовби ріки. В них і купатися можна було, головне приловчитися.

– Саго.

В темряві пролунав голос Авалона. Сара потягнулася до нього, обвила руками й ногами, видихаючи блаженно. В палахкій Алфеї раптом з’явився острівець спокою.

– Іще.

Поклич мене ще. Говори моє ім’я, поки не охрипнеш, а я кликатиму тебе. Авалоне-Авалоне-Авалоне.

– Саго, – він смикнув її за мочку вуха, – на пагу запізнишся.

Дівчина підняла повіки, зустрічаючись із глузливо-котячим поглядом професора. Маленька, непомітна родимка в кутку рота, тонесенькі зморшки-промінчики біля очей, мочка правого вуха мов трохи обрізана. Авалон був благоліпним.

Фея потягнулася до його тонких вуст, ловлячи гарячий подих. Чоловік відгукнувся як завжди охоче, навалившись усім тілом, вдавлюючи в матрац. Сара заскиглила, завозилася, намагаючись влаштуватися зручніше.

– Ай! – щось раптово вкололо.

Авалон різко відсахнувся, хапаючи її за долоньку. На вказівному пальці набухала крапелька крові.

– Тгоянди? Ти сегйозно? 

– Я не спеціально!

На ліжку, проростаючи прямісінько через матрац, розквітли червоні троянди.

У Сари запалало обличчя. Вона смикнула головою й зрозуміла, що не може підвестися.

– Я контролюю це… коли не хвилююся.

– Чудна.

Авалон доторкнувся до її волосся, виплутуючи ще не розкриті бутони. Кулон з рубіном зачепив палаючу щоку, й Сару вкололо вдруге. Вона задихнулася, замружилися, борячись із блювотними рефлексами. Занадто велика сила вкладена в цей камінчик, занадто люта.

– Ти чого?

Професор розгубився, втираючи їй сльози, розсіяно погладив великим пальцем вилицю.

– Щипає, – й Сара тицьнула йому долоню під носа, намагаючись дихати глибоко.

– Загаз, потегпи тгохи.

Авалон її посадив, подув на ранку, бурмочучи якісь дивні слова, поколисав зап’ясток.

– Йди на паги, Саго. Й так… затгималася. 

– Угу.

Виходила Сара від професора із дивним відчуттям: й метелики в животі пурхали, й лячно було до кислої грудки в горлі. Що за брязкальце у нього таке, м?