Валюта і драма, на яку ми всі заслуговуємо

Колись був час коли у Копійки все було добре. Давно то було… І недовго… Потім все крутилось туди і сюди, життя носило її як шалене. Вона намагалась зберігати спокій. Вона намагалась не придушувати емоцій. Вона намагалась здаватися веселою і життєрадісною навіть коли говорила про своє справжнє психічне життя. Про сльози, про крики, про біль. Через призму самоіронії та сарказму вона продовжувала говорити. І переважно це допомагало. Ставало легше. Та не зрівняти з тим, як колись було. 

 Час минав. Копійка переїхала в Одеський двір. Там вона почала знімати огляди на корейські дорами і спілкуватися з арабськими шейхами в Телеграмі. Однак хоч це й додавало їй дешеві сильні почуття, по типу, крінжу і плачу по кожній дурниці, все минало, і її не полишали думки про власне нещастя.

 Якось вона сиділа і дивилася «Перші ластівки», як раптом побачила щось краєм ока. Налаштована вона тоді була по бойовому, готова одразу продумувати сценарій для огляду на свій канал. Підійшла до вікна і побачила там якогось чувака із мішком. З підозріло великим мішком… 

 Вона вийшла надвір. Вийшла і зрозуміла хто стояв там… Це був…. 

 

 

 

 

 

 

… Петро Порошенко. 

 

 

В той момент Копійку не цікавив мішок поруч з яким він виглядав як Дід Мороз.Вона дивилась на нього. І не могла нічого зрозуміти. Що він тут робить, що йому сказати, може приспати його і зачинити в підвалі??? Вирішила зібратись і вирішити всі питання одразу. 

- Добридень! Як поживаєте? - ввічливо запитала монета, підійшовши ближче. 

- Маєш цукерку? - грубо та закехано відповів чувак. 

- Рошенівську? 

*скептично дивиться*

- Так, звісно. «Про що я тільки думала?? «. Ходімо за мною. 

 Порошенко поклав три Шалені бджілки, дві Конафетто і батончик Рошетто до кишень. Складно було сказати про що він думав. Який настрій мав. Цей пронизуючий погляд людини війни. 

 - Маєш підвал? 

- А для чого він вам? 

- Можливо це місце в небезпеці. Я мушу впевнитись, що ви будете захищені в своєму укритті. 

- Так, звісно. Йдіть за мною. 

 З кожною новою реплікою він ставав все непередбачуванішим. 

 Копійка провела його і його мішок до підвалу. Він почав роздивлятись усюди, але вона помітила як він потихеньку наближався до виходу. 

І раптом дим повсюди! Монеті чомусь захотілось прилягти відпочити… Порошенко із мішком покинув підвал і зачинив його ззовні. 

Перед тим як знепритомніти, Копійка крикнула:

- Ааа! Порошенко, випусти мене звідси!… 

 

 Проснулась вона прив’язаною до стільця. Потроху розплющуючи очі монета побачила перед собою мішок. В той момент вона багато про що подумала. Згадала останні події, обдумала те, що може статися з нею і вирішила яким буде її план дій. 

«Може за всім стоїть мішок? » - промайнуло в голові. 

Та не встигла Копійка розвинути цю думку як увійшов він. 

Тепер почало здаватися ніби Порошенко не справжній… Хіба в нього такої форми ніс? А хіба волосся такої довжини?? Невже він завжди мав блакитні очі? 

Це пахло підозріло. Та варто було зачекати. 

- Слухай, дитино…- почав хлоп - Я знаю що ти збиралася зробити. 

І тоді монетка все пригадала… 

Того дня, прямо перед тим, як побачити Петра із вікна, вона наважилась на небезпечні думки. 

«Можна було б використати його зображення для обкладинки відео. Так, було б непогано. А за таке не затримують часом? Чи Порошенко сам прийде по мене?? «

«От чорт…» - подумала Копійка зараз - «Знала я, що так буде… «

- Це протизаконно? - спитала вона 

- Не те щоб… Але ти не маєш на таке повноважень

- Пробачте мені, будь ласка. Я чесно не буду такого робити. Це була лише безневинна ідея. 

- Таке складно пробачити. Та я пропоную угоду. 

Монета вже остаточно проснулася і уважно слухала умови угоди. 

- Отже так. Я дозволяю тобі зробити те, що ти хотіла. Але ти мусиш залишити цей мішок у себе. 

- А що там? 

- В тому і справа, що я не можу тобі це сказати. Ти мусиш пообіцяти, що залишиш його. Інакше не випущу з підвалу. 

- Що ж мені тоді залишається?… Я згодна. 

- Добре. Тоді удачі з ним. 

 Петро відв’язав Копійку і відчинив двері підвалу. Вона через стрес схопила декілька Шалених бджілок і запхала їх до рота. 

- Мені вже треба йти. Слава Україні! - мовив він на прощання

- Героям… - не встигла монета закінчити, як він зник з поля зору - слава… Що ж… Подивимось що у мішку. 

Вона пройшла до підвалу, де стояв мішок. Не вагаючись, розв’язала мотузку і розкрила, щоб побачити вміст. 

 

Там лежав якийсь хлоп! 

Здається, він спав. Копійка обережно дістала його і вилила в обличчя склянку води. 

Він повільно почав розплющувати очі. 

 - Шо за… - промовив він - Ти хто? 

- Емм… Так, точно. Я Копійка. Я все поясню. Але спершу ходімо всередину. 

 Вони зайшли в Одеський двір. Там чувак поїв і випив, трохи розказав про себе і дізнався дещо про дівчину. Тоді вони пішли в її кімнату. 

- Отже, тебе звати Кіміль, ти не знаєш чому ти тут і як опинився, правильно? 

- Так.. А ти та блогерка Копійка і ти тут живеш. 

- Ага… Ну, давай так. Ти залишишся тут, доки все не вирішимо - їй страшно було зізнаватися у тому, що вона змушена буде тримати його у себе. Хоча, можливо, все ще можна буде вирішити і дати поцу свободу. 

- Ну… У тебе є тут якісь розваги?

- Навряд чи… Але можна записати колаборацію на твій канал. Наприклад, огляд Хартстоппера. 

- Гарна думка! 

Наступні декілька днів вони провели за створенням цього ролика. Вийшло непогано, їм обом сподобалось. Та найбільше задоволення принесла, мабуть, компанія один одного… Може хлоп уже й не хотів додому… 

 Потім вони визначили як доправити Кіміля в рідний край і вирушили в дорогу. 

 Сумно було розлучатися, однак поц не міг жити у монети вічно. До того ж, він знав про її почуття до Нацбанку і не хотів ставати третім зайвим у стосунках. Хлоп не поважав Нацбанк, але поважав Копійку і її вибір. 

 Але дівчина і сама вже давно сумнівалася в своїх почуттях. Ніколи не розуміла вчинки Нацбанку, та і той більше уваги приділяв гривні, а не їй. Як же вона не хотіла розлучатися з Кімільом… 

 Та все ж провела його аж до іншого кінця країни, попрощалась і подалася кудись. 

- Куди підеш? - питає поц

- Я бачила кав’ярню неподалік. Зайду туди, візьму чогось в дорогу та й поїду. 

- Ясно… 

Під час подорожі вони відчували такий сильний зв’язок, як ніколи. Можливо, не треба було розлучатись?

- Бувай. 

- Бувай. 

І вона пішла. 

 Щось в Кімілі не давало спокою і обдумавши все, він взяв необхідні речі й вибіг на вулицю. 

 Через кілька хвилин бігу, він побачив знайому постать, що прямувала до автобусної зупинки. 

 Сутеніло. Темні хмари затуляли частину неба. 

- Копійко! 

Почувши знайомий голос, монета різко обернулася. 

- Ти? Що ти тут робиш? 

- Я… Я не хочу втрачати тебе. Моє життя було нічим, доки той чувак не приніс мене тобі. Я знаю що у тебе з Нацбанком, але хочу щоб ти знала. Знала, що я відчуваю. І… Хочу запитати чи ти відчуваєш те саме. 

 У відповідь вона лише посміхнулась. 

 Почав падати дощ. 

 І раптово…. 

 

 

 

 

 

 

 

 

*еПіЧнИй РоМаНтИчНиЙ пОцІлУнОк Під ДоЩеМ*

- Їдь зі мною

- Добре. Поїду. Тепер уже добровільно. 

Вони посміялись і подалися разом на автобус. 

 

 

 

 

Після довгої дороги ось і він. Дім, милий дім. Їх одразу зустрів пес дівчини. 

 Після декількох днів, життя відновилось. Копійка все ж вирішила оглядати Ейфорію, другий сезон. Дні пролітали швидко, але з насолодою. 

 Кіміль був милим, веселим, обережним і тактовним хлопцем. Разом з ним життя здавалося казкою. Проте так було недовго. 

 Їхньому життю завадили вони… 

Істоти, не здатні до здорового мислення. Вони маскуються під людей, але їх легко вивести на чисту воду. Цих істот називають… 

 

 

…ейфоріядрочери.

 Все почалось із того ролику на ютубі. Здавалося б, звичайний огляд серіалу в стилі Копійки, але цього разу все пішло не за планом… Відео набуло популярності, і в деяких індивідуумів пробудилось страшне бажання до насилля людей з протилежною думкою (тобто, з її наявністю). А монетку, коли її знаходили ці істоти, врятувати було досить складно. Особливо коли це було угрупування. 

 Та якось, ще не маючи гадки про ейфоріядрочерів, Копійка йшла з магазину дворами, щоб скоротати шлях. Раптово продзвенів рингтон телефону. Це був Кіміль. Він запитав чи дівчина не забула купити лаврові листки. Та відповіла, що в цьому не має сенсу, їх же всеодно не їдять. Але так, звісно вона купила. Вони балакали далі, аж раптом монета зрозуміла, що за нею йдуть… 

 Вона завершила дзвінок і обернулася до людей позаду неї. 

- Чого вам? 

- Ти… Тупоголова егоїстка… 

- Через тебе деградують… 

- Українські діти… 

 Ці істоти налякали Копійку. Вона не знала що робити. Коли намагалась відходи від них, вони просто підходили ближче. Втекти бігом не вдалося б, тим більше на шпильках. Абсурд, що вони несли ранив їй вуха. Дівчина вже впала була в безнадію, аж тут з’явився він. 

 Підійшов і героїчно відігнав ейфоріядрочерів. 

- Як ти це зробив? 

- Все просто. Може колись навчу. Краще скажи, що занесло таку копієчку на нашу вулицю? 

- Та я лишень ішла з магазину… Хотіла скоротити дорогу. Та ось що з цього вийшло…Дякую за порятунок. 

- Будь ласка. 

Вони почали розходитись, аж тут Копійка гукнула:

- А як звуть тебе? 

- Я Верум - відповів хлопчина. 

- Верум… - замріяно сказала сама до себе монетка. 

 З піднесеним настроєм вона прийшла додому, розклала пакунки, і сіла вечеряти з Кімільом. Все пройшло чудово і вони досить рано вклалися спати. 

День завершився на приємній ноті. 

 Через деякий час Копійка і Верум знову зустрілись. На цей раз все закінчилось милою короткою бесідою.

 А потім ще. І вони вже годинами обговорювали різні теми, шукаючи спільне та пізнаючи один одного. Хлопець розказав секрет як відігнати безголових. 

 Зрештою, дійшло до поцілунків. Спершу коротких і боязких, але потім довших і пристрасніших. 

  Та колись цьому мусив настати кінець. 

Одного вечора в них знову була зустріч. Та посеред розмови Верум раптом запитав:

- Ти.. Ти б не хотіла познайомитись з моїми батьками? 

- Що??? - Копійка почала панікувати. Але одразу зібралася і вирішила нарешті сказати те, що мусила, - Слухай. Ти хороший хлопець і мені подобається проводити час з тобою, але… Я вже маю бойфренда з яким я живу і здається, нам необхідно припинити спілкування. 

Верум був шокований. 

- Ти знущаєшся??? Стільки часу разом, а у тебе є хлопець?? І ти живеш з ним?? Чому ти не казала? Хоча… Мабуть, тут я тебе розумію. Що ж.. Гарного вечора!.. 

Ледве не плачучи, він йде з місця побачення. Шкода, звісно. Та монетка також вирушає подалі з цього місця. 

 В дома вона з’їдає кавун і починає підготовку до сну. 

 Але спершу заходить у телефон. Там бачить довге, нецензурне образливе висловлювання про неї, надіслане Верумом. «Не так вже й шкода тепер…»

 Щойно вона поклала мобільний, готова йти в душ, отримала нове повідомлення. 

 

 

 

 

 

 Від контакта «Петро П.»  

 

Повідомлення:

«ти мусиш зробити два спільні огляди з Верумом. ???»

«Тільки не це… » - подумала Копійка і відписала «не хочу, ми більше не спілкуємось»

«я закрию тебе в підвалі»

«Кіміль врятує мене»

«я заберу його»

Чорт… Здається, колаб таки прийдеться робити. 

«Добре. Зараз спитаю чи він не проти»

«він не проти. Я йому заплатив»

«Скільки?? «

«не відволікайся на дрібниці. Я чекатиму роликів. ??????»

От халепа…

- Кіміль! У мене новини! 

Хлопець не озивався. 

- Кіміль!… 

Монетка обійшла все приміщення, але хлопа не було. 

- Чорт забирай… - і йде в душ. 

 Наступного дня вона прокидається під звуки української магії і одразу вирішує розібратися з Верумом. 

 З оглядом на Сейлор Мун було досить складно. Але вони відкинули образи і зосередились на роботі. Копійка все розповіла і поц вирішив допомогти. 

 Та потім почалася робота над другим сезоном Ейфорії і все пішло як по маслу в той же момент, коли Верум побачив Джулс. Монетці стало на багато легше без його постійних приставань і здається, їхні відносини налагодились. 

 Зрештою співпраця закінчилась і вони пішли своїми дорогами. 

 Відео вийшли у інтернет, але Кіміль не повернувся. Виявилося, Порошенко забрав його собі. І не збирався повертати. 

 Тоді, Копійка почала збирати відомості. Дізналася про місця, де можна було зустріти Петра, знайшла контакти людей, які могли б допомогти. І допомогли. 

 Через деякий час, монета вже була готова до рятувальної операції. Вона спакувала знаряддя у сумку і, зачинивши Одеський двір, подалася на завдання. 

 Того вечора, коли шлях пролягав через покинуті двори, Копійка помітила як за нею кралися темні постаті. 

«Невже знову ейфоріядрочери?… У мене немає на це часу»

 Та це були не вони… 

 Раптом, дівчину схопили. Нап’яли мішок на голову і повезли кудись. 

 »Може, Порошенко» - подумала вона. 

 Через декілька хвилин вони приїхали. 

 З мішком на голові складно було визначити де вони перебували, але це місце було підозріло знайомим… 

 Провівши в кімнату і всадовивши на стільці, з Копійки зняли мішок. Тоді вона зрозуміла, що знаходиться в Ощадбанку. 

- Чому ми тут? - запитала в (наче) людей монета. 

- Зараз він підійде. 

- Хто? 

 І тут, в кімнату зайшов Він. 

- Нацбанк? Серйозно?? Навіщо??? 

- У нас з тобою є незакінчена справа. 

- Яка ще? 

- Пам’ятаєш коли ми востаннє спілкувалися? 

- Угу. 

- Ти тоді сказала, що між нами не може нічого бути. І що ти знайшла собі нового хлопця. І після тієї розмови, ані словом не обмовилась. Я був дуже ображений. Я довго виношував образу і дещо вирішив. Якщо ти не можеш бути моєю, то ти будеш прислуговувати країні. 

- Яким чином? 

- Ти ж впізнала це місце, чи не так? Тут можна здати копійки для ЗСУ. 

 В очах Копійки було видно жах. Це налякало її. Адже такий поворот змінить її життя сильніше ніж будь-що раніше. 

- Ти не посмієш. - сказала вона, передчуваючи, що він таки посміє. 

- Можливо й ні. Є одна умова. Якщо ти будеш моєю - а я країні вже прислужуюся - потреби в твоїй жертві не буде. 

- Чорт… Ти даси мені подумати? 

- Ні. Хоча так. У тебе є 30 секунд. 

- А щоб тебе! Ну, нехай… 

«Що ж, так я принаймні буду здатна до порятунку Кіміля. Можливо, воно того варте. «

- У тебе залишається 10, 9, 8, … 

- Я згодна. Лиш дай мені піти туди, куди я збиралась. 

- Еее… Ні. Тепер ти моя, і я не хочу, щоб сьогодні ти кудись ходила. 

«На що я підписалася… «

- Що ж, добре. Але завези мене принаймні додому. 

- Це вже краще. І один із моїх залишиться з тобою. Відтепер у тебе буде охорона. Та й ти тепер не втечеш - він криво усміхнувся. 

 »Халепа»

Халепа ще й яка. Впродовж перших днів Нацбанк був єдиним, кого вона могла бачити. Він замотав її в хіджаб і ховав від усіх. Це були тяжкі часи. Та Копійка витримала. 

 Вона вижила і добилася можливості гуляти округом. Хлопець-аб’юзер завжди знав її локацію, але все ж… Це було хоча б щось. 

 Одного дня, проходячи біля АТБ, монета побачила знайому постать… 

 Це був Верум! 

 Підійшовши ближче, вона побачила, що хлопець був вагітним. 

- Йой, та це ж Копійка! 

- Верум! Рада зустрічі. Бачу ти часу не гаяв. Джулс? 

- Оу, це… Слухай там таке сталось.. Я колись все розповім. То була така… - поц задумався - …ейфорія! 

- Ну, ясно-ясно… Добре тоді, я мушу йти. Ще побачимось! 

- Звісно! Гарного дня! 

«Пройшло не більше двох тижнів після нашої останньої зустрічі. Як він?… Хоча він мен. Мабуть, у них це по-іншому. «

 Побачене в той день надихнуло її. Потрібно було негайно щось змінювати. 

 Вона написала Порошенку про свою ситуацію. Той відповів що завжди недолюблював Нацбанк і, допоможе. 

 Через декілька днів хлопця-аб’юзера прикликали до армії. З монеткою залишилися його посіпаки. Але з ними все було простіше. Петро домовився, щоб їм запропонував роботу Монобанк і більше Копійці їх бачити не довелось. 

 З радощів вона випустила новий ролик з оглядом на Перші ластівки, ще й з Петром на обкладинці. Але ту справу вона давно вже залагодила і проблем не виникло. 

 Та як бути з Кімілем?

 На щастя, Порошенко виявився не настільки кретином, як міг би. Через якийсь час він дозволив Копійці провести стрім. Разом з Кімілем. 

 Яка ж рада вона була його чути! 

 Стрім навіяв багато роздумів. Про сім’ю, про дім, про дружбу. Минуло стільки часу, що вона й забула як це… 

  *злив АБСОЛЮТНО ПРИВАТНОЇ переписки Копійки з найдорожчою їй людиною після стріму*

«…Я валюта. Тому я люблю Нацбанк. «

«Розлучення і дівоче прізвище. Все зроз. «

«Це жарт був… «

«*not hehe*

Я переманюю твоїх патронів. Комуналку сплачувати. «

» *не зроз* «

«Іноді навіть найдорожча людина може зрадити Нацбанку…?»

«дома поговоримо»

 Але не поговорили. 

 Після того, звісток про Кіміля ставало все менше, а в якийсь день вони і зовсім припинились. Тоді Копійка впала в депресію. 

 Повісила фото їхньої сім’ї з Сімс біля ліжка і цілими днями заїдала рошенівськими шоколадками погані емоції. 

 Можливо, життя і справді було занадто жорстоким до неї. Нацбанк був аб’юзером, Верум скоро матиме дитину, а Кіміль далеко, і невзмозі підтримувати контакт. Чому? За що?? Невже й справді заслужила вона на таку долю??? 

 В голові такий безлад… 

А доки Копійка пішла у відрив, Порошенко продовжував вести канал Кіміля. Він був розумним, винахідливим. Здається, ніхто й не помітив різниці. О, якби ж вони тільки знали… 
 З часом, монетка трохи вийшла із депресії і почала здавати кімнату в Одеському дворі, адже треба було якось заробляти на їжу для собаки. 
 Через кілька днів там поселився один молодий чоловік. Коли він приїхав, дівчина показала йому кімнату і провела екскурсію по Двору. 
 Ввечері вони сіли порозмовляти за чашечкою чаю. 
 - Чим займаєшся в житті? 
- Веду канал на Ютубі. Може ти чула, «Безлад Андрія Співака»? 
- Так! Я, доречі, теж блогерка. Мій канал зветься «Копійка». Нам обов’язково потрібно зробити колаборацію. 
- Авжеж, буде круто.
- Що робиш у місті? - після паузи запитала монета.
- Приїхав навідати свого хлопця. Доречі, допоможеш мені завтра дійти до нього в гості? 
- Оу… Так, звісно. Я не дуже давно тут живу, але вже добре орієнтуюсь. В якій це частині міста? 
- В цій. Але тут так багато дрібних вуличок, що я боюсь загубитися. 
- Окей. Без проблем. 
- Дякую. А коли ти переїхала сюди? 
- Чотири місяці тому. 
- Ясно… 
 У них зав’язалась розмова про минуле, блогінг, політику та інші речі. Вперше за довгий час Копійці було добре. Справді, так приємно було спілкуватися з людиною свого віку, ще й з подібними вподобаннями. А найкращим було те, що розмова була природною, і давала розслабитись.
 Побажавши одне одному надобраніч, вони пішли до своїх кімнат і вклалися спати. Безладу наснився його хлопець. 
 Уранці, після сніданку, він каже адресу і Копійка розказує як туди пройти. Для певності, проходить частину шляху з ним, адже їй по дорозі до магазину. Коли вони розходились у різні боки, вона вповільнила ходу, щоб побачити хлопця Безлада. 
 З місця де вона була відкривався вид на під’їзд куди прямував її новий приятель. Через хвилину-дві двері відчинилася і Андрія зустрів хлопець. 
 Він був підозріло… знайоми-
ВЕРУМ

 Дівчина поспішила до магазину. Хоч би їй тоді здалося… Привиділося… Може вона просто засумувала за ним і… 
Дурня. Крінж всесвіту. 
 З такими думками вона повернулась додому і заходилася чекати Безлада. 
 Погодувала собаку, поприбирала в приміщенні, приготувала борщ. 
 - Привіт. Я повернувся. 
- Привіт. Як погостював?
- Все чудово, так класно було знову побачити його. 
- Зрозуміло. Розкажеш трохи про нього? 
- Оу, так. Звичайно. Він… ее.. Його звуть Верум, він блогер. Ви, наче, знайомі. Він казав, що ви робили спільні відео, але вже не спілкуєтесь. Чому..?
- Та… Це довга історія… Все почалось близько місяця тому… *розказує про все*… і  це був останній раз коли я його бачила. 
- Ясно… Тоді у нас була перерва у стосунках. Він сказав, що хоче спробувати щось нове, знайти нові відчуття. Але схоже, ти зіпсувала його думку про стосунки з кимось, окрім мене. 
 - Пхапх, мабуть, так. 
- Ну, а після того, він повернувся до мене і ми вирішили, що час завести дитину. І, як бачиш, успішно. Головне - кохати. 
- Ахх… Як мило.. Чому лиш у мене такий треш з цим? 
- Розказуй. 
- *розказує*
- Йой… Це точно не драма, на яку ти заслуговуєш. Не хвилюйся, разом ми щось придумаємо. Ти ще його побачиш. 
- Дякую, Безлад. Так добре, що я тебе зустріла. А то із всім цим я трохи пішла у відрив. 
- Будь ласка. Бачу тобі вже кращає. Гарних снів! 
- І тобі! 
 Вже друга ніч, коли Копійці добре спалось. А з появою цього чолов’яги їй і справді ставало краще. Можливо, він таки допоможе із Кімілем, і ще є шанс… 

 

 
 

Якщо цікаво, Безладу теж добре спалось. Вранці, повний сил та енергії, він вирушив на кухню, щоб випити кави. 
 По дорозі перестрівся з Копійкою. Побажав доброго ранку і пішов далі. В кухні він побачив… Копійку? 
 Але стоп, вона ж була на сходах. Чи ні? Чи йому ввижається? Чи це все сон? 
- Чому застиг? - кинула йому… ще одна Копійка(?) і зайшла до кімнати. 
- Як ви-…? - хлопець був у недорозумінні - Копійко? Тебе троє? 
- Оу, ми не Копійка. Я - Нейд, а це - Віталік. 
- Ви… Ви виглядаєте точно як Копійка… 
- Бо ми її клони. 
- …Що?! 
- Народ! Ходіть всі сюди! 
 Тоді, з усієї будівлі почали сходитись двійники монети. Вони оточили Безлада і почали розповідати:
- Якось декілька із нас знайшли одне одного і почали триматись разом. Потім знаходились нові і нові клони тієї ж і однієї людини. 
- Але не було зрозуміло якої. 
- Ми знали, що ця дівчина має мати відмінну від наших історію. 
- Вона мала б пам’ятати… 
- …своє минуле до блогерства. 
- Адже всі ми пам’ятаємо себе лише від того моменту. 
- Так, у нас є вигадані передісторії.
- З прописаним бекграундом легше жити. 
- Але у неї було зовсім по-іншому. 
- І ми вирішили допомогти їй. 
- Назбирали разом грошей на нове житло і разом почали тут жити. 
 Після того, як вони закінчили розповідь, Безлад запитав:
- А де зараз Копійка? 
- У себе, на горі. 
- Дякую. 
 Він пішов до неї і мовив:
- Гей, ти не розказувала, що у тебе є купа клонів, які ведуть різні україномовні канали та ще й живуть тут. 
- Ні, не розказувала. Але бачу ти вже дізнався. 
- Так. Непогано, мабуть. 
- Є певні плюси. 
Він вже був на виході, коли дещо згадав:
- Слухай, у нас із Верумом скоро буде вечірка в честь розкриття статі нашої дитини. Будуть наші друзі. Ти б не хотіла прийти також? 
- Ее… Якщо Верум не буде проти.. 
- Я вже питав. Він не проти. 
- Добре, тоді. 
Поц усміхнувся і пішов. 
 По обіді Копійка вирушила до магазину, купити продуктів. 
 Безлад, тим часом, обмірковував ситуацію з Кімілем. 
 Повертаючись назад, вона відчула, що її переслідують. Годі вже з неї! Повернулась назад і побачила… 
 Групку ейфоріядрочерів. Давненько їх не було. Нарешті, нагода розім’ятись. 
 Не минуло й чверті години, як граційна монетка знову крокувала дворами додому. Та все ж, вона забарилась. 
 - Де була, що бачила? - питають вдома. 
- Та… Знову ейфоріядрочери. 
- Йой. Це хто? - спитав Безлад. 
- Це… Такі істоти. Вони… Колись вони були людьми, та втратили здоровий глузд і тепер, не можуть бачити речі такими, якими вони є. 
- Зрозуміло… Верум, наче, щось таке згадував. 
- Мабуть, що так… 
*флешбеки*
- Ну, добре, тоді. Я принесла продукти. Можемо щось приготувати. 

 На наступний день Безлад і сам зустрівся з безголовими. Верум допоміг, і вони разом пішли до приємнішого місця. 
 Копійка працювала над своїм каналом, її клони над своїми, а Порошенко - над каналом Кіміля. 
 Завтра у нього День народження… (Не в Порошенка, а у Кіміля). Завтра вони з Безладом почнуть виконання порятункової операції. Життя стає кращи-
 Сирена. 
 Всі в Одеському дворі спускаються в підвал. Верум з хлопцем вирушають до найближчого сховища. 
 Вибух. 
 Наче далеко, але по тілу пробігають мурашки і в голові починає панувати страх. 
 Другий вибух. 
 Сховище, де ховався Безлад, завалило… 
 Третій вибух. 
Все далі і далі від Копійки лунали звуки руйнувань. Аж тут.. 
 Ще один. 
 Зненацька, жителі Двору відчули потужний удар. Просто над їхніми головами. Стеля прогнулась. Але втрималась. 
 Хоча ні.