Наступного ранку Пенсі направлялася до вітальні Слизерина, усе ще намагаючись зав’язати волосся в хвіст, коли у своїй чорній мантії на неї несподівано накинувся Забіні.
— Ти бачила Драко? — швидко запитав юнак. Дівчина звела на нього брову.
— Блезе, любий, я щойно прокинулась. Невже не помітив, як я виходила з дівочої спальні? — відповіла вона, злегка всміхаючись. Забіні провів рукою по своєму волоссю.
— Я подумав, що, можливо, ти була тут раніше чи щось таке, — сказав парубок, повільно видихаючи й відводячи погляд.
— Щось не так? Ти перевірив його ліжко? — Блез кинув на дівчину невдоволений погляд.
— Звичайно, за кого ти мене маєш? — прохрипів він. — Я не бачив його весь ранок.
— А як щодо Вінсента або Ґреґа? — спитала Паркінсон та пішла далі до вітальні, ніби шукаючи зниклого блондина. — Чи знають вони щось?
— Сумніваюсь. Пенсі… Його ліжко виглядає так, наче в ньому ніхто й не спав, — нерішуче сказав Блез. Очі співрозмовниці уважно дивилися на нього.
— Ну, він заправляє постіль зранку, чи не так?
— Ну так… Але це просто… Маю на увазі, хіба ми не залишили його з Поттером учора ввечері?
— О, будь ласка, — посміхнулася дівчина, — не кажи ніби думаєш, що Поттер йому щось зробив! — Забіні замовк і насупився.
— Щось — слово, яке має безліч значень… — пробурмотів юнак, і тоді Пенсі, здається, нарешті зрозуміла, але це було дивно, враховуючи її останні спроби звести тих двох. Блез подумав, що вона все ж таки втомилася.
— Ой.. О-о-о-о, — усміхнулася слизеринка й почала розправляти подушки на диванах. — Це так само малоймовірно, — сказала, простягаючи однокурснику запасну книгу «Трансфігурації», що була між подушками, коли він потягнувся за підручником. — Я маю на увазі, що вони навряд чи щось зроблять самостійно. Вони обоє безнадійні.
— Але вони були п’яні, — заперечив Забіні, спостерігаючи, як староста Слизерину стала навколішки й зазирнула під диван. — Насправді ми залишили їх із майже половиною пляшки вогневіскі! — Паркінсон витягла запорошений посібник із зілля й, скривившись, кинула його парубку. І замовкла, задумливо потираючи руки.
— Файно, — нарешті сказала вона й коротко засміялася. — Я забула! Можливо, це дасть їм поштовх у правильному напрямку, — Блез знову насупився й поклав книгу на сусідній стіл.
— Пенсі, чого саме ти намагаєшся досягти цими двома? — запитав він. — Нічого доброго з цього не може вийти; Батько Драко — права рука Темного Лорда! — Паркінсон перестала сперечатися, озирнувшись на менших учнів, що кружляли по вітальні, а потім потягнула хлопця за сусіднім диваном.
— Блезе, я задам питання, яке може здатися дуже особистим, але я хочу, щоб ти відповів чесно, гаразд? — після його кивка вона продовжила: — Як ти ставишся до маґлонароджених?
— Я… Що? Маґлонароджені? Хіба це стосується..? — розгублено почав Забіні.
— Просто відповідай.
— Гм, гаразд… Ну, мабуть… Напевно… Я справді не надто про них думаю! — Пенсі роздратовано закотила очі.
— Ти знаєш, що практично вся боротьба Світла й Темряви присвячена їм? — запитала вона, піднявши брови.
— Так! — трохи ображено вигукнув Блез. — Просто… Добре, вони мене не дуже турбують. Я навіть не можу назвати імена всіх студентів, які народилися від маґлів. Окрім… Ґрейнджер, але то таке, — Паркінсон схвильовано зітхнула.
— І ти хочеш убити Ґрейнджер?
— Що? НІ!
— Джастіна Фінч-Флетча? Діна Томаса?
— Ні! Чому ти взагалі питаєш?
— Тому що, якщо підеш за Темним Лордом, тобі доведеться це зробити, — серйозно сказала дівчина, її очі були жорсткими й холодними. — Одного разу зрозумієш, що дивишся в очі однокласнику, тобі доведеться підняти чарівну паличку, вимовити слова та спостерігати, як він помирає, і знатимеш, що зробив це власними руками.
— Я… Я це знаю, Пенсі…
— Ні, не знаєш! — вигукнула Паркінсон, змусивши Блеза злегка підстрибнути. — Не думаю, що тут хоч хтось собі уявляє! О, звичайно, кожен знає, що всі ненавидять бруднокровок, тому що їм тут не місце, і що всі хочуть приєднатися до великого та могутнього лорда Волдеморта, щоб виконати його благородну справу! Усе дуже чорно-біле, чи не так? Не думаю, що хтось насправді усвідомлює, кого вони вбиватимуть! Можливо, усе це здається дуже гарним, але ніхто не визнає того факту, що битимуться з однокласниками! Шкільні змагання та війна дуже різні речі! — коли дівчина закінчила, її груди здіймалися, а очі сяяли. Забіні міг лише кілька секунд дивитися на неї, перш ніж щось просвітило в його голові.
— Пенсі, — видихнув він із широко розплющеними очима, — ти на боці Дамблдора?
— О, звичайно, ні, — відповіла Паркінсон, підводячись із дивану та розвертаючись від нього. — Я ні на чиєму боці. Просто не бачу потреби втручатися в цей безлад.
— Ти знаєш, що це неможливо, зрештою тобі доведеться вибирати.
— Коли прийде цей час, то виберу ту сторону, яка мені найбільше вигідна, — виникла невелика пауза, де єдиним звуком було постукування ногою по підлозі, перш ніж слизеринка знову розвернулася, щоб зустрітися поглядами з Блезом. — Добре, так, я на боці Дамблдора й Поттера! — вибухнула Пенсі. — Я вважаю, що вбивати маґлонароджених це безглуздо! Ніхто на нашому курсі не знає більше ніж Ґрейнджер! Чесно кажучи, я думаю, що Темний Лорд просто ревнує.
— Але твій батько…
— Так, так, мій тато — смертежер, і глянь, як далеко він зайшов! Я не бачила його після зимових канікул минулого року, він переховувався місяцями. Це руйнує йому життя!
— Так, — пробурмотів Забіні, насупивши брови. — Але… Яке це має відношення до Драко та Поттера?
— О, Драко не мав власних політичних поглядів із двох років. Єдине, що знає — те, що з року в рік втокмачував його батько. І, відверто кажучи, він і його тато — дві дуже різні людини, — сказала Паркінсон, знову сідаючи на диван і спираючись підборіддям на кулак. — Ти бачив, як Драко намагається когось убити? Або мучити? Від самого лиш вигляду крові його нудить, — продовжувала дівчина, ніжно посміхаючись. — Я подумала, що йому потрібен хтось, хто змусив би його думати, а хто це зробить краще, ніж Поттер?
— Можливо, Ґрейнджер? Дівчина?
— Ха, так, — пирхнула Пенсі. — Крім того, мені потрібен був хтось близький до Поттера, хто бачить те, що бачу я, цей зв’язок між ними, щоб допомогти мені. У них є певна хімія, розумієш? Коли вони в одній кімнаті, то дивляться лише один на одного, тобі так не здається? — Блез буркнув і знизав плечима. — До того ж, Драко цього року не був самим собою, і Поттер чи не єдиний, хто може витягнути з нього якусь реакцію. І хіба не ти вчора ввечері почав вгадувати всіх хлопців за мінетом?
— Я намагався лиш налякати, щоб він сказав, хто це, — зізнався парубок. — Не думав, що вгадаю потрібну людину.
— Якщо говорити про це, — Паркінсон підвелася та поправила свою мантію, — нам краще піти й знайти їх раніше за якогось учителя, — Забіні швидко кивнув на знак згоди, і вони швидко вийшли з вітальні.
* * *
— Гаррі! Гаррі, прокидайся вже! — Рон розсунув штори на ліжку найкращого друга й одразу завмер, коли побачив, що там нікого немає. — Гаррі? — рудий обвів поглядом кімнату, очима зупинившись на кожному зі своїх товаришів по гуртожитку, які були на різних етапах одягання. — Хтось бачив, як Гаррі встав сьогодні вранці? — запитав із цікавістю.
— Я навіть не чув, як він приходив минулої ночі, — прокоментував Дін, натягуючи шкарпетки.
— Що ти знаєш, ти ж спав, — сказав Шеймус, грайливо штовхаючи друга. — Він, мабуть, уже пішов снідати, щоб уникнути всіх твоїх запитань, — уже серйозніше відповів Рону. Невіл кивнув на знак згоди.
— Але Гаррі ненавидить рано вставати, — сказав Візлі, сідаючи на ліжко.
— Ах, але він більше ненавидить надлишок уваги, — сказав Фініґан.
— Я не збирався нічого казати, — пробурмотів Рон, але червоні вуха повністю його видали.
— Звичайно, що не збирався, — посміхнувся Шеймус, перш ніж цілком серйозно сказати: — Слухай, друже, просто залиш цю справу з Мелфоєм, гаразд? Гаррі не зробив нічого поганого, — рудий скривився, його ніс зморщився.
— Фу, Мелфой, — пробурмотів натомість. — Я не збирався запитувати! Справді! …Хоча він міг мені сказати, я ж його найкращий друг!
— Так, дійсно, тому що це було б дуже класно, — сказав Дін. — “О, Роне, мені потрібно навчитися робити мінет Мелфою до наступної суботи, маєш пораду? Геніально! Дякую, друже, хочеш обійнятися?” Я впевнений, що ти погодився б, — Невіл і Шеймус засміялися, а Рон стиснув губи.
— Я не зробив би… Він міг… Ну… Він… Йой, не знаю! — нарешті вигукнув Візлі, потупавши до дверей. — Можливо, Герміона його бачила.
Четвірка юнаків спустилися сходами, прибувши до вітальні якраз вчасно, щоб побачити Ґрейнджер, що входила через портрет.
— Ой, Герміоно, ти бачила Гаррі за сніданком? — швидко запитав Рон.
— Ні, не бачила навіть цього ранку, — відповіла ґрифіндорка. — Його не було у вашій кімнаті? — це зупинило хлопців.
— Він… Як думаєш…? — промовив Рон, запинаючись на кожному слові та розширюючи очі. Фініґан знову зайнявся реготом.
— Можливо, він досі з Мелфоєм, — навмисне сказав він, знаючи, що всі дійшли до цього висновку.
— Ні, — похитав головою Візлі, — ні, це було б дурницею. Навіщо йому бути з тим тхором? Він сказав, що піде за нами через кілька хвилин! — Герміона поклала руку другу на плече, і парубок одразу замовк.
— Можливо, нам варто піти й перевірити, — тихо сказала вона.
— Що перевірити?! — заплакав Рон. — Нема чого перевіряти, він просто… Просто… Гостює в Геґріда чи щось таке!
— Роне, відпусти це, — сказав Фініґан, поплескавши товариша по плечу. — Ми збираємося спуститися в той клас, відчинити двері й знайти їх в обіймах на підлозі, імовірно, з розкиданим по кімнаті одягом. І тобі доведеться з цим впоратися.
— Шеймусе! — гаркнула Герміона, коли обличчя рудого зблідло. Юнак лиш невинно посміхнувся. — Нумо, — зітхнула вона. — Ходімо його знайдемо.
[прим. ред.: ви мене, любі читачі, вибачте, але мені не сподобалася поведінка Рона в цьому шматочку.. може, я не так на нього дивлюся..?ಠ_ಠ]
* * *
— Півз знову стукає в одному з класів, каже, — бурмотів собі під ніс професор Снейп, коли йшов коридором. Він зупинявся біля кожних дверей, до яких підходив, і відкривав їх швидким помахом чарівної палички. — “Северусе, чому б тобі не допомогти Аргусу знайти його”. Поступливий старий, який просто любить показувати, що має наді мною владу, — чоловік відчинив інші двері й був настільки захоплений власним сердитим бурмотінням, що мало не оминув кімнату, але швидко озирнувся й завмер.
Гаррі бачив дуже приємний сон про шоколадний сироп і гладкий блідий торс, коли парубка різко розбудив гучний голос, що вигукував його прізвище.
— ПОТТЕРЕ! — крикнув Снейп. Хлопець негайно перевернувся й сів, перш ніж відчув, як уся кімната моторошно захиталася.
— Ах-х, — єдине, що встиг сказати, перш ніж запаморочення охопило повністю його голову, і він впав на… На… Інше тіло? Гаррі втомлено розплющив очі й побачив нечітке обличчя Драко Мелфоя. Блондин уже блимав на нього. — Що… Що… Що…
— Поттере, негайно встаньте й ПОЯСНІТЬ! — люто перебив професор. Юнаки нервово обернулися, щоб поглянути на нього, а потім Драко швидко сів, відштовхнувши Гаррі вбік.
— П-професоре! — сказав Мелфой, піднімаючи руку, щоб потерти скроню. — Я… Поттер… Він… Це не так, як виглядає! — вигукнув, здригаючись, щойно слова злетіли з вуст.
— Схоже, — повільно сказав Снейп, — що ви двоє минули комендантську годину й, очевидно, незаконно вживали алкогольні напої. Це саме по собі порушує кілька шкільних правил, і я навіть не запитував, чому ви разом, — учитель вичікувально подивився на обох, схрестивши руки.
— Е-е, — красномовно сказав ґрифіндорець, швидко окинувши партнера очима, а потім повернувся до розлюченого професора. — Ну… Це не суперечить правилам… Тусуватися зі студентами з інших факультетів…
— Містере Поттер, за кого Ви мене маєте? — запитав чоловік, продовжуючи говорити тим повільним, рівним тоном, який свідчив, що до вибуху залишилися лічені секунди. Гаррі нервово ковтнув, відчуваючи, як знову скрутило шлунок. — Якщо очікуєте, що я повірю, ніби Ви з містером Мелфоєм вирішили помиритися й стати друзями, — він виплюнув останнє слово, — за два дні, відколи я востаннє бачив вас у своєму класі, то Ви глибоко помиляєтеся і є ще більшим ідіотом, ніж я вважав протягом усіх цих років, — на кілька секунд Драко пародіював рибу, перш ніж, мабуть, припинити спроби придумати, що сказати. Однією рукою він стискав сорочку, що прикривала живіт. — Так? — різко сказав Снейп.
— Професоре, — тихо сказав Мелфой, піднявши руку, щоб закрити рота. — Думаю, мені зле, — Гаррі кивнув на знак згоди й відчув, як у скроні почався стукіт. Очі Северуса звузилися, і він схвильовано зітхнув.
— Ось такі наслідки випивки, — зневажливо сказав він. Драко дивився на нього широко розплющеними очима, виглядаючи враженим тим, що професор не збирається допомагати. Снейп кілька секунд виглядав замисленим, а потім знову зітхнув. — Я не скажу про це Вашому деканові, Поттере, — промимрив, виглядаючи роздратованим, оскільки те, що він не покарав Драко, формально означало, що не може покарати й Гаррі. — Але я візьму двадцять очок із Ґрифіндору… і Слизерину. І ще десять із Ґрифіндору, бо я впевнений, що це саме Ваша провина, — чоловік багатозначно глянув на Гаррі. — І ще я не дам вам своє зілля від похмілля — це достатнє покарання. Не дайте мені знову вас спіймати! За тим, що ви п’єте чи робите… будь-що інше, — зиркнувши наостанок, викладач пішов коридором, розвиваючи за собою мантію. Коли продовжив пошуки Півза, хлопці чули відлуння нових дверей, які відкривалися.
— Гадаю, він був надто збентежений, побачивши нас разом, щоб щось зробити, — пробурмотів Поттер, несвідомо притуляючись до плеча блондина. Тоді примружився та провів поглядом по кімнаті, усвідомивши, що на ньому немає окулярів.
— Імовірно, професор відчув велике полегшення, що на нас залишився одяг, тому й не покарав ніяк, — простогнав Драко, усе ще тримаючись за живіт.
— Зроби глибокий вдих, думаю, це повинно допомогти, — неохоче запропонував Гаррі, вдивляючись в обличчя партнера. — Чому наш одяг мав бути деінде? — Драко кинув на парубка недовірливий погляд, і той умить відчув, як щоки злегка почервоніли. — А, дійсно, — і продовжив оглядати покинутий клас, непомітно намагаючись знайти окуляри та бажаючи, щоб його головний біль зник. Ще один стогін слизеринця знову привернув його увагу. — Боже, Мелфою, ти — слабак. Зосередься на чомусь іншому й дихай, заради Мерліна.
— Геть, — прохрипів Драко з абсолютно жалюгідним виглядом. Його волосся злиплося на чолі, а шкіра виглядала мокрою, але принаймні він почав глибше дихати й заспокоюватися. Поттер продовжував витріщатися на нього, поки щось на чужій шиї не привернуло увагу, а потім туманні спогади почали пропливати в пам’яті.
— Дідько! — вилаявся Гаррі, коли шлунок знову перевернувся.
— Що? — миттєво запитав Мелфой, обертаючись обличчям до юнака, через що той втратив рівновагу й повалився вперед. Але схопився за парту й не впав на блондина, і тепер дивився просто на його комір і на виразні червоні плями там.
— Сподіваюся, у тебе ще залишилися водолазки, — слабко сказав Поттер. Кілька секунд Драко зацікавлено дивився на нього, хоча Гаррі відразу зрозумів, коли Мелфой згадав, що сталося, завдяки його розширеним очам.
—Якого?! — вигукнув хлопець, стиснувши рукою шию. — Що сталося з моєю шиєю, Поттере?!
— Ти сам запропонував це!
— А ти сказав, що хочеш поцілувати її знову!
— Я… Ну… Маю на увазі… Було вогневіскі, і я справді не знав, що роблю… — чорнявий безпорадно замовк. — Але тобі це сподобалося, не заперечуй, — звинуватив натомість він. Драко почервонів, його рука все ще терла шию.
— Я не можу повернутися до вітальні в такому вигляді, — пробурмотів він. Тоді якусь мить критично дивився на Гаррі, стиснувши губи. — Добре, дай мені свою сорочку. [прим. ред.: мені потрібен твій одяг, іф ю ноу вот ай мін (¬‿¬) ]
— Пробач, що? — недовірливо запитав ґрифіндорець, кліпаючи очима.
— Дай її мені, Поттере! Нумо, у нас немає цілого дня.
— Мелфою…
— Твоя сорочка приховає більше, ну! Поспішай.
— Але… Це гуді.
— Так, я знаю, а ще там є капюшон. Він приховає мою шию, тож знімай! — нарешті Гаррі зітхнув і погодився, стягнувши через голову кофтину. Драко кивнув і зробив те саме, скинувши для партнера свою чорну сорочку та з огидою дивлячись на червону тканину в руках.
Звичайно, саме в цей момент у дверях з’явилися Пенсі та Блез.
Виникла незручна пауза, оскільки хлопці не почули їхніх кроків, і обидва пародіювали оленя у світлі фар.
— Ось, бачиш! — Забіні порушив мовчанку, роздратовано показавши на них. — Я знав, що мало статися щось погане.
— Так, бачу, — захихотіла Пенсі, піднявши руки до обличчя, щоб приховати усмішку. Це підштовхнуло винних до дій, і вони обоє скочили на ноги, спотикаючись, коли все довкола перевернулося догори дриґом. Юнаки припали один до одного, щоб втримати рівновагу, а потім заголосили в унісон:
— Ні, Блезе, ти зовсім неправий…
— Абсолютно нічого не сталося…
— Ми заснули тут лише через віскі…
— І є цілком гарна причина, чому ми без сорочок! — після останньої репліки Гаррі виникла невелика пауза. Пенсі глянула на них із великим очікуванням.
— Ну, тоді послухаймо, — сказала дівчина, піднявши брову. Драко сердито подивився на партнера й ляснув його по плечу, поки той намагався придумати відповідь.
— Пенсі, Блез, чому ви кричите тут? — почувся голос Герміони з коридору, і Поттер застогнав.
— Щоб я скис [прим. ред.: чистесенька українська лайкаヾ(•ω•`)o], — прошипів він, перебираючи сорочку Мелфоя, намагаючись натягнути її через голову.
— Ми прийшли шукати Драко, — відповіла Паркінсон, відходячи вбік. У поле зору потрапив натовп ґрифіндорців.
— А ми шукаємо Гаррі, — сказав Рон, зазираючи в кімнату. — Він… — знову запала тиша. Брюнет усе ще намагався натягнути сорочку, тож міг лише уявити, яку картину вони побачили й що подумали. Він притулявся спиною до Драко, оскільки слизеринець стояв трохи позаду, і відчував, як руки Мелфоя використовували його все ще неодягнене плече та стегно як опору, щоб утримати рівновагу. Гаррі покірно просунув голову крізь верхню частину сорочки й ступив уперед, відштовхнувшись від парубка.
— О, Роне, — привітався він, слабко намагаючись усміхнутися, проігнорувавши хихик Шеймуса.
— Привіт, — повільно відповів Візлі. Настала ще одна пауза, а потім Драко проштовхнув Поттера до дверей, грубо натягуючи світшот.
— Пенсі, думаю, що зараз мене вирве, тому негайно потрібна медична допомога, — прогарчав він, тягнучи дівчину коридором. Блез озирнувся на тихих ґрифіндорців і посміхнувся.
— Що ж, гарного дня, — сказав Забіні й пішов слідом за своїми товаришами.
* * *
— Гаррі?
— Він мені не подобається, добре?!
— Я й не казав, що це так.
— Але натякаєш на це!
— Мені просто цікаво, як ви двоє опинилися без сорочок!
— Ми… Ми були…
— Вони грали в карти, чи не так, друже?
Гаррі й Рон розвернулися й витріщилися на Шеймуса, коли ірландець приєднався до них на диванах у вітальні.
— Карти? — спитав Візлі, піднявши брову.
— Так, я знайшов їх під одним зі столів після того, як ви всі пішли, — сказав Фініґан, кидаючи колоду карт Гаррі на коліна. У Поттера трохи відвисла щелепа.
— Так, — повільно сказав він, губи скривилися в усмішці, коли Шеймус підморгнув йому. — Так, ми… Ми вирішили зіграти в стриптиз-покер. Не знаю чому, на той момент ми вже були повністю п’яні. Гадаю, ми втратили свідомість, перш ніж це зайшло надто далеко.
— Дякую Мерліну за маленькі чудеса, — пробурмотів Рон, повертаючись до вогню. — Я почав хвилюватися. Звичайно, я не проти! — швидко сказав, коли Фініґан підняв на нього брову. — Я просто… Просто хотів би, щоб ти мені сказав, і все. Якщо щось станеться…
— Роне, я обіцяю, що ти дізнаєшся першим, — усміхнувся Гаррі, закочуючи очі.
— Після Мелфоя, — хихикнув Шеймус.
— Після Мелфоя, — погодився Поттер, сміючись. Рудий просто застогнав.
— Чому це мав бути він? — бурчав Візлі. — Чому вони не могли змусити тебе… Зробити щось із ним? — хлопець вказав пальцем на Фініґана.
— А вони й змусили, — відповів ірландець, усміхаючись чорнявому. — Правда, Гаррі? — Поттер почервонів, згадуючи, але кивнув.
— Саме так, — сказав він.
— До речі, Гаррі, я задавався питанням… Я краще цілуюся, ніж Мелфой? — запитав Шеймус, очікувально піднявши брови.
— Що? — трохи здивовано запитав Поттер. — Я поняття не маю!
— Ти цілував нас обох. Нумо, розповідай! — благав Фініґан, трохи переграючи.
— Гм… Ну, я більше цілував Мелфоя, — повільно сказав Гаррі. — І він досить талановитий. Правда, Роне? — Поттер глузливо посміхнувся, а друг зблід і відразу почервонів.
— Він… Це не було… Маю на увазі… Це було не надто жахливо, мабуть, — пробурмотів він.
— Сподіваюсь, мені колись доведеться його поцілувати, — прокоментував Шеймус, витягаючи ноги.
— Що? Чому? — різко спитав Гаррі, дивлячись на одногрупника. Фініґан звів брову.
— Тому що хочу впевнитися, наскільки він «хороший», — відповів парубок. — У тебе з цим проблеми?
— У мене? — Поттер злякано кліпав очима. — Ні… Звичайно, ні. Роби що хочеш.
— Тоді саме це я й зроблю, — посміхнувся Шеймус. Гаррі насупив лоб і продовжував дивитися на згасаюче полум’я.
* * *
Після обіду в середу, коли Поттер тягнувся за своїми друзями-ґрифіндорцями, повертаючись до вітальні, його раптово штовхнули до покинутої класної кімнати, яка справді почала ставати досить знайомою. Зітхнувши, він струснув руку Драко зі свого плеча й повернувся до хлопця обличчям, обережно зачинивши й замкнувши двері.
— Якщо збираєшся запропонувати потренуватися в чомусь іншому, я дійсно мушу не погодитися, тому що не знаю, що ще ми можемо зробити, — прокоментував Гаррі, схрестивши руки й притулившись до одного зі столів. Мелфой здригнувся і, мабуть, втратив хід думок.
— Що… Ти серйозно? Є ще мільйон речей, які ми можемо зробити, — сказав Драко, наче це було очевидно. Гаррі трохи зблід.
— Ну, так, я знаю, що вони є, але насправді я не хочу їх робити! — вигукнув юнак.
— Я теж! — швидко закричав Мелфой. — Це не… Зачекай. Стули пельку, Поттере, я навіть не для цього затягнув тебе сюди.
— Не для цього? — Гаррі з полегшенням видихнув. — О добре, — блондин насупився й повторив позу партнера, спершись на стіл навпроти.
— Ні, я просто хочу… Дещо з тобою обговорити, — сірі очі трохи звузилися, і парубок стиснув губи. — Я щойно дещо зрозумів, — повільно сказав він. Поттер розплющив очі.
— О боже, ти ж не збираєшся розкрити мою орієнтацію, чи не так? — запитав він стурбовано. Драко розплющив очі.
— НІ! — вигукнув він. — Це не… Я навіть не… Чому ти так думаєш?!
— О, дякувати Мерліну, — видихнув Гаррі, не звертаючи уваги на вражене обличчя Мелфоя.
— Усі так думають? — повільно запитав слизеринець.
— Думають що?
— Що я… Що я гей.
— Оу, — на секунду Поттер виглядав замисленим. — Ні, мабуть, ні. Чому ти так думаєш?
— Ну, це те, про що я збирався тебе запитати.
— Ти збирався запитати, чи думав я, що ти гей?
— Не зовсім, — Драко роздратовано зітхнув. — Я щойно зрозумів, кого Блез називав у суботу.
— Називав..? — розгублено перепитав Гаррі.
— Коли намагався зрозуміти, хто зробив мені мінет, — очі Мелфоя знову звузилися. — Він перелічив хлопців. Чому не згадав жодної дівчини? — ґрифіндорець кліпав очима, ніби щойно помітив це.
— Йой, — послужливо сказав натомість. — Ну… Він сказав, що збирається назвати всіх. Можливо, просто дав тобі час зізнатися, хто це?
— Можливо, — зітхнув Драко, сідаючи на стіл. — Поттере… Я думаю, що люди починають думати, ніби ми… Разом чи щось таке, — цього разу Гаррі ще більше зблід.
— Разом? Як… Разом-разом? — нервово запитав він. Коли Мелфой кивнув, чорнявий лиш застогнав. — Трясця, думаю, ти маєш рацію. Рон нещодавно питав мене про це.
— Якщо навіть Ласка це підхопив, це вже має бути по всій школі, — пробурмотів Драко. — Ти мені навіть не подобаєшся, а тим більше в такому плані.
— Ну, почуття взаємні, — спробував усміхнутися парубок. Мелфой насупився, зиркнувши очима на співрозмовника, а потім знову відвернувся. — Ми закінчили? — різко запитав, раптом відчувши незрозумілу злість.
— Невже тобі потрібен мій дозвіл, щоб піти? — запитав Драко, примруживши очі.
— Ні, просто хотів переконатися, що немає нічого іншого, про що ти хочеш побалакати.
— Ох, вибач, я забрав забагато часу в дорогоцінного хлопчика-який-вижив? — глузливо спитав слизеринець.
— Заціпся, Мелфою! — різко сказав Гаррі.
— Вибач, мені більше нічого тобі сказати. Не хотілося б витрачати ще більше твого часу.
— Чудово! Тоді я просто піду!
— Добре, тоді йди!
— Гаразд! — вони покричали один на одного, перш ніж Поттер розвернувся й вийшов із кімнати, невиразно замислюючись, через що вони щойно посварилися.
* * *
Субота [прим. ред.: вибачте, але мене тригернуло (。・・)ノ] привела із собою двох дуже невпевнених юнаків. Гаррі, наприклад, був безмежно стурбований тим, що станеться. Він поняття не мав, чи збираються вони грати в іншу гру, не знав, що ще можна змусити їх із Мелфоєм робити на публіці… Хоча з цією групою людей не можна сказати напевно чи є взагалі щось, чого вони не захочуть робити.
Драко виглядав так само знервовано, як і почувався, сидячи на своєму боці кола. Гаррі не почувався краще.
Йому також не стало легше, коли Пенсі згадала його першим за ніч.
— Добре, сьогодні ми знову гратимемо в «Правду чи виклик», — сказала вона, зачиняючи за собою двері класу, переконавшись, що ніхто ззовні не бачив, як вони зайшли. Очевидно, Драко попередив її про Снейпа. — Я почну. Поттере! — Гаррі заплющив очі, намагаючись стримати розпач. — Правда чи виклик? — хлопець глибоко вдихнув, випадково кинувши погляд через коло. Драко мовчки дивився на нього.
— Виклик, — тихо видихнув він, не зводячи погляду з Мелфоя. — Я вибираю виклик, — тоді повернувся до Паркінсон саме вчасно, щоб помітити її посмішку, і нервово ковтнув.
— Добре, — сказала Пенсі, усе ще посміхаючись. — Твій виклик… Обійматися. З Драко, — Гаррі кліпав очима. — На всю ніч. Тобто, поки ми не закінчимо.
— …Що? — тупо запитав Поттер. — Обійматися? — погляд метнувся на Драко, і він побачив, що блондин виглядав настільки ж враженим, як і сам Гаррі.
— Так, обійми, — відповіла Паркінсон, усміхаючись. — Ось, я допоможу. Стань спиною до стіни. Драко, ходи сюди, — ґрифіндорець виконав вказівки, а Мелфой неохоче підвівся на ноги й перетнув коло. — Добре, сядьте знову. Поттере, розклади їх.
— Що розкласти? — запитав юнак.
— Ноги, генію, — пробурмотів Драко, а Гаррі відчув, як почервоніли щоки.
— Оу, — пробурмотів він, повільно піддаючись.
— Добре, Драко, сядь у тому ж напрямку, що й Гаррі, і притулись спиною до його грудей, — навчаючи їх, Пенсі виглядала надзвичайно радісною, а Мелфой повільно виконав наказ, виглядаючи так, наче його вели на смерть. Парубок ще більше почервонів, коли слизеринець напружено вперся в нього. — Поттере, обійми його за талію.
— Що? — швидко запитав Гаррі. Паркінсон зиркнула на нього, і хлопець зітхнув, повільно обхопивши Драко руками. Тоді подумав, що було б зручніше, якби хтось із них зміг розслабитися.
— Ось, — засяяла Пенсі. — Тепер залишайтеся так.
— Залишатися так? — повторив Мелфой.
— Ага. На всю гру.
— На всю гру… — пробурмотів Поттер у потилицю партнера, відчувши, як той злегка здригнувся. Після цього Гаррі не міг зосередитися на грі. Усе навколо продовжувалося, але юнак не турбувався про те, щоб слухати. Єдине, що відчував: Драко обережно стиснувся між його стегнами. Чорнявий сподівався, що парубок у його руках не відчує, як швидко тьохкає серце. Але з огляду на те, як Мелфой поступово відпускав напругу в м’язах і розслаблявся на чужих широких грудях, Гаррі був певен, що той усе помітив.
Драко, зі свого боку, думав, що ось-ось збожеволіє. Він також повністю ігнорував гру, але через те, що відчував лише дурного ґ рифіндорця, який дихав йому в потилицю. Кожного разу, коли грудна клітка Поттера злегка здувалась, він розумів, що гаряче повітря зачепить шию наступної секунди, і це зводило з розуму. Мелфой не знав, що шкіра навколо шиї може бути настільки чутливою, доки Гаррі не взявся зробити щось подібне своєю улюбленою частиною тіла. Блондин злегка поворухнувся, намагаючись відсторонитися, але натомість відчув, як партнер затамував подих. Одна з рук, що лежала на його животі, сіпнулась, змусивши м’язи на торсі підскочити під нею.
Довелося затримати повітря, коли Драко звивався на ньому. Ці рухи не допомагали його шістнадцятирічному тілу поводитися нормально, і хлопець боявся, що спроба вдихнути звучатиме як стогін. Коли живіт Мелфоя злегка здригнувся під його рукою, він замовк, не в змозі стримати усмішку, що розпливлася на губах. Гаррі невиразно помітив болісний вираз обличчя Рона, але не звернув на це уваги, натомість притягнув юнака ближче до себе й сперся підборіддям на його плече. Слизеринець замовк і напружився, але парубка легенько погладив його живіт, і той знову здригнувся. Краєм ока він бачив, як бліда шкіра Мелфоя стала рожевою.
— Що ти робиш, Поттере? — Драко прошипів крізь зціплені зуби, коли партнер просунув одну руку під його сорочку й почав пестити гладеньку шкіру.
— Не знаю, — прошепотів у відповідь Гаррі, повертаючи голову, щоб легенько поцілувати Мелфоя в шию.
— Ні, припини! Сьогодні перший день за цілісінький тиждень, коли я зняв водолазку, більше не хочу, щоб ти на мені ставив мітки! — він тихо загарчав, намагаючись викручуватися, водночас стежачи, щоб вони не привернули чиєїсь уваги. Під час руху стегна розвернулися й притиснулися до паху Поттера, змусивши парубка затамувати подих, коли його рука ненавмисно стиснула блондина. Драко миттєво замовк. — Ну й ну, — тихо захихотів він. — Що ми тут маємо? — тоді навмисне крутнув стегнами по твердіючому члену, і очі Гаррі заплющилися, коли він намагався стримати поштовх.
Поттер встиг відкрити очі, коли Драко раптово замовк і почув кроки, що прямували до них.
— Шеймус, — сказав він, трохи здивований, коли ірландець став перед ними навколішки.
— Джастін змусив мене поцілуватися з Мелфоєм, — пустотливо посміхнувся Фініґан. — Я здивований, що ви цього не чули.
— Що?! — одночасно вигукнули Гаррі й Драко.
— Так, — сказав Шеймус, трохи нахилившись уперед. Мелфой відсахнувся назад, ледь не притиснувши Поттера до стіни, і юнаку довелося стримати повітря від раптового тиску на пах.
— Чому? — тупо запитав Драко, розплющивши очі. Фініґан знизав плечима.
— Ти мав би спитати його, — сказав він, перш ніж кинутися вперед, щоб зловити рот Мелфоя своїм. Драко видав приглушений звук протесту, але Гаррі знав, що той зрештою піддасться. Шеймус дуже добре цілується, хоча Поттер насправді не сказав цього, коли товариш запитав. Звичайно, сірі очі почали заплющуватися, ніби мимоволі, і парубок, здавалося, втратив усі кістки, упав назад. Брюнет вважав, що йому дуже добре просто сидіти, спостерігаючи за ними, як зливалися їхні губи, як язики ковзали в рот і виходили з нього, коли Драко розслаблявся, а Фініґан зробив поцілунок глибшим і інтенсивнішим. Гаррі не помітив, як його руки ще більше напружилися й стиснулися, поки слизеринець не відірвався від поцілунку й злегка кашлянув.
— До біса, Поттере, перестань мене душити! — крикнув Мелфой, ляскаючи того по руках. Юнак швидко їх послабив, але не відпустив партнера. Вони обидва знову звернули увагу на Шеймуса, який дивився на них із дивним виразом в очах. Гаррі знав, що має смішний вигляд, бо не міг стримати скривлених губ і блиску в погляді, і, мабуть, здавалося, що він намагається захистити те, що належить йому.
Яким той, звичайно, точно не був. [прим. ред.: ні, ні-ні-ні, звісно ні, любчику（✪ ω ✪)]
І він із досвіду знав, як виглядав Драко після того, як його міцно поцілували, тож, мабуть, це не допомогло. Зрештою, Фініґан трохи підняв підборіддя й повільно всміхнувся. Поттер кліпав очима, але Шеймус лиш усміхнувся. Чорнявий відчув, як Мелфой знову напружився в його руках, коли ірландець підморгнув їм і повернувся на своє місце.
— Що це було? — швидко запитав Драко, злегка повертаючись, щоб зустрітися очима з Гаррі. Хлопець безсило знизав плечима. Мелфой підняв на нього брову й повністю повернувся обличчям до співрозмовника. Вони змогли залишатися так ще кілька ходів, але потім Поттеру стало нудно, а блондин занепокоївся й знову почав крутитися.
Гаррі сприйняв це як запрошення засунути руку Драко під сорочку. І здивувався, коли єдиною відповіддю було те, що парубок розслабився, навіть почав малювати однією долонею візерунки вгору та вниз по його стегну, коли інша лежала на руці Поттера.
— М-Мелфою, — тихо сказав Гаррі, злякавшись. Швидкий погляд на коло показав, що ніхто не звертає на них уваги.
— Що? — Драко повернувся з легким гордовитим голосом. — Ти можеш мене торкатися, а я тебе — ні? — рука слизеринця сповзла вниз, а він сам злегка потягнувся ззаду, щоб помасажувати внутрішню частину стегна Поттера. Гаррі ковтнув, нога злегка висунулася проти його волі, і юнак привалився до стіни, тягнучи за собою Мелфоя. — Ти зможеш помовчати? — тихим голосом спитав блондин, обводячи затверділий член. Зеленоокий швидко кивнув йому в плече. Навколо ще тривала гра.
— А ти зможеш? — Гаррі всміхнувся, притиснувшись губами до шиї партнера, і той замовк. — Зрештою, це ти — той, кого вони побачать, — промовивши це, Поттер обережно провів пальцями по верхній частині чужих штанів, відчувши, як Драко втягнув повітря, і спритно розстібнув блискавку.
— Поттере! — прошипів Мелфой, піднявши коліна, щоб закрити його руки. У відповідь Гаррі обережно присмоктався до вигину шиї, змусивши хлопця здригнутися. Пальці ворухнулися під боксерськими штанами, і в Драко перехопило подих, коли фаланги огорнули вже знайому гарячу оксамитову шкіру твердого члена. Поттер повільно почав його гладити й швидким поштовхом власних стегон змусив юнака знову почати діяти. Ґрифіндорець знав, що це мав бути незручний кут, щоб блондин простягнув руку назад, але було все одно. Мелфой відчув, як ці пальці розстібають блискавку на штанях і тягнуть униз, щоб погладити член, і йому ледь вдалося проковтнути стогін.
Одна частина Гаррі була пригнічена тим, що вони робили, боячись, що хтось може їх побачити. Інша ж хотіла, щоб усі обернулися й подивилися. Драко було важко зосередитися на тому, щоб підняти коліна, аби ніхто не побачив, коли все, що хотілося зробити, це широко розставити ноги й штовхнутись партнеру в руку.
Дихаючи, різко впускаючи й випускаючи повітря з легень, швидко рухаючи руками, відчайдушно намагаючись залишатися розплященими очі, вони продовжували гладити один одного, підводячись до того, щоб спустити в штани.
Але якась частина Поттера почула легку паузу в групі, чийсь зойк у тиші, і він висмикнув руку від Драко, незграбно застібнувши штани назад.
— Ах… Що, трясця, ти робиш? — видихнув Мелфой, розплющивши очі. Він якраз встиг побачити, як Пенсі повернулася до них.
— Як у вас справи? — запитала вона весело. Хлопці могли лише винувато дивитися на дівчину, намагаючись набути нудьгуючого виразу. Рука Мелфоя приземлилася на підлогу перед промежиною Гаррі, і парубок використав кінцівку, щоб відштовхнутися, а Поттер швидко одягнув штани.
— Нудно, — протягнув Драко, сподіваючись, що його щоки не так почервоніли, як він відчував. Гаррі кивнув на знак згоди.
— Ну, я думаю, ми все одно закінчили? — сказала Паркінсон, звертаючись до решти групи. Більшість із них кивали чи пробурмотіли схвально. — То ти йдеш чи хочеш знову провести тут решту ночі? — цього разу Мелфой зрозумів, що його щоки почервоніли, і Поттер ліниво провів рукою по волоссю.
— Моє ліжко трохи зручніше, ніж підлога, — сказав він, обережно штовхаючи Драко вбік і підводячись. Тоді поправив сорочку так, щоб вона стовідсотково закривала передню частину штанів. — Тож я збираюся повернутися. Роне, Герміоно, ви йдете? — друзі кивнули й підвелися за ним. Гаррі обернувся, щоб уже піти з кімнати, але перш ніж встиг вийти, його очі знову знайшли Мелфоя. Той стояв і поправляв сорочку. Поттер побачив, як юнак натягнув тканину на свою промежину. Драко помітив, як на нього витріщаються, і звів брову на брюнета; на мить ґрифіндорець не знав, що робити.
Зрештою він спромігся на легку посмішку. Коли Мелфой кліпнув на нього, Гаррі злегка підняв підборіддя й підморгнув у відповідь. Він спостерігав, як губи Драко стиснулися, а потім повільно розтягнулися в усмішці, коли той покинув кімнату.