Немезида прокинулась досить рано, на годиннику було тільки сім. Богиня навіть не пробувала заснути знову, піднялась, заправила своє ліжко і підійшла до дверей. Однак вчасно загадала, що в їхній оселі з’явився хлопець. Нехай він зараз і зайнятий тренуванням, все одно ходити по дому у короткому пеньюарі буде неправильно.
Дівчина відкрила свою шафу і вибравши одяг на сьогодні, скинула спочатку одну бретельку потім іншу. Тонкий шовковистий пеньюар легко ковзнув по ніжній шкірі та безшумно упав на підлогу.
В ранкових променях оголена фігура виглядала божественно прекрасною. Будь-який смертний чоловік і навіть боги були б ладні віддати життя за те, щоб тільки одним оком глянути на Немезиду.
Богиня позіхнула після чого одягнула спідню білизну білого кольору. Застебнула всі ґудзики на шовковистій сорочці і нарешті наділа штани. У ванній Немезида привела себе до ладу, поснідала наодинці.
Вона глянула на годинник у вітальні і непомітно зітхнула. Була тільки сьома сорок, занадто рано для візиту, тому їх прийшлось скоротати час у своєму кабінеті за документами. Повністю зосередитись не виходило, але Немезида спромоглась владнати декілька важливих справ до дев’ятої години після чого відправилась на зустріч.
На східній головній вулиці, де здебільшого розташовувались елітні заклади, Богиня спинилася перед одною вишуканою двоповерховою крамницею з великими прозорими шибками.
Там стояли два манекени, які були одягнуті в форму з багатьма кишенями, кишеньками, застібками та розгрузками. З першого погляду можна було зробити висновок, що цей одяг був практичний і зручний. Хоча Немезида знала, що більшість авантюристок віддають перевагу другій вітрині, де були манекени в коротких спідницях і шортиках.
Коли богиня відчинила двері, пролунав мелодійний передзвін. Велика кімната була обставлена різними поличками з мотками тканин, вітрини з ґудзиками та нитками різних кольорів. Дорогі і дешеві – тут можна було знайти все, а в куті стояв ящик сірого непримітного вбрання.
Немезида впізнала цей бракований одяг, який придбав для себе Руді. І ще раз криво усміхнулася, адже це було найдешевше, що можна було знайти. Тим часом до прилавка вийшов хлопець.
— Доброго ранку, пані Немезидо, радий вас бачити.
— Я також, Хіро, — нейтрально відповіла дівчина.
Хлопець відповідав своєму імені на всі сто процентів. Наче герой з казок він був високим, широкоплечим і неймовірно красивим напів-ельфом. Його золоті волоси, зелені очі і чарівна усмішка могли спокусити будь-яку жінку. Характер також не мав недоліків: скромний, добрий, чесний і уважний. Тому він не користувався своїми природніми задатками. Хіро наче уособлення героя із казок, ідеал, але саме через це Немезида не могла йому довіряти.
— Мінерва, вдома?
— Так, прошу за мною.
Хіро підняв прилавок і пропустив богиню вперед. Внутрішні приміщення були ще більше забиті різними тканинами, скринями та іншим барахлом. Хлопець легенько стукнув декілька разів у двері, та тільки коли отримав дозвіл впустив Немезиду всередину.
В майстерні, де були різне приладдя, декілька столів і манекенів, стояла Мінерва. Довге синє волосся водопадом спадало до самих сідниць, вишукане біле плаття прикрашало бездоганну фігуру. Вона лагідно усміхаючись спостерігала, як її учениця шиє якісь куски сірої тканини. Все було б чудово, якби в одній руці богиня не тримала довгу металеву лінійку.
— Ай, — простогнала Мія і сунула палець у рота.
— Отже, ти знову проігнорувала моє завдання.
— Ні, пані Мінерва я просто… Просто я сьогодні погано спала ось і…
— Дай угадаю, погано спала, тому що всю ніч тренувалася?
— О так, саме так.
Мінерва аж затряслася від гніву, таку очевидну брехню розкусив навіть Хіро, який похитав головою. Лінійка в руках богині аж затряслась, але в присутності своєї подруги вона не стала пускати її в хід.
— Мія, шуруй до себе і практикуйся. Якщо завтра будуть такі ж результати…
Вона не закінчила, але лінійка грізно впала перед дівчиною. Та шумно проковтнула і запевняючи що все виконає, бочком, бочком вибігла з кімнати. Але через декілька секунд повернулася, схопила своє приладдя і чкурнула геть.
— Не часто можна побачити тебе такою злою.
— Навіть мої нерви не сталеві, — зітхнула Мінерва і глянула на свою подругу. Добра усмішка повільно зійшла нанівець і її золоті очі стали серйозними. — Схоже в тебе щось трапилось.
— Це довга розмова.
— Тоді я приготую чай, — м’яко подав голос Хіро, що був неподалік. — Пані Немезидо, вам чорний без цукру?
— Так, не відмовлюсь.
— А мені як завжди Хіро.
Хлопець вклонився і покинув кімнату, дві богині відійшли до дивану в куті. Першою почала розмову Мінерва:
— Хороша дитина.
— Він занадто ідеальний, неприродньо ідеальний.
— О, я розумію чого ти так бурчиш, але ми не повинні втручатися, — Мінерва відверто тішилася коли побачила як грізно нахмурила брови її подруга.
— Ти помиляєшся. І взагалі, навіщо ти витрачаєш свій час на дівчисько, яка не хоче вчитися.
— Переводиш тему? Гаразд, на цей раз я підіграю тобі, — підморгнула Мінерва. — Все досить складно, ця заноза натворила справ у Фаргарді. Звабила якогось високородного синка, ну їх і застукали. Піднявся скандал і щоб зберегти життя Мія повинна була вступити в якусь сім’ю. А далі її батько взяв з мене слово, що я навчу її шити. Думав що хороший вишкіл врозумить дівку.
— І як вийшло?
— Та де там, у неї в голові одні хлопці і розваги. Вона і в підземелля подалась виключно за грошима, — богиня стомлено відкинулась на спинку дивану. — Інколи в мене виникає бажання взяти голку нитку і…
Немезида спочатку не зрозуміла, а коли до неї дійшло не стримала мелодійний сміх. Мінерва вслід за подругою також посміялася. Раптом у двері постукали і богині заспокоївшись прийняли серйозного вигляду. Хіро увійшов в кімнату, поставив дві чашки чаю і тарілку печива на стіл, після чого вклонившись покинув кімнату.
— Ну що ж тепер ми можемо поговорити про головне.
— Навіть не знаю з чого почати, — пробурмотіла Немезида після чого зробила ковток смачного чаю. — В моїй сім’ї з’явився новачок з прокляттям, яке змушує його спати по чотири години на добу і бачити жахи.
— Оце так початок, — Мінерва відклала чашку чаю на стіл і на деякий час задумалась. — Якщо дуже все спростити, прокляття зі світу Гекая мають чотири основні складові: замок, ефект, тривалість, і ключ. Якщо ми хочемо розвіяти будь-яке прокляття, в основі всього стоїть спосіб накладання.
— Знаю, але тут і виникає основна проблема: ми не знаємо про причину, що могло стати замком. А прокляття ні на грам не зменшує своєї сили.
— Як це? Тобто він не ліз в древні храми? Не крав якісь артефакти минулих епох? І навіть не ображав якогось сильного мага? — Мінерва побачила як подруга хитає головою і затихла.
— А чи можливо, що бог прокляв цього хлопця?
— Ні, ми б відчули. А ось якщо в Текаї це зробити… Також ні, він би помер малюком.
— А якщо, припустимо, душа прийшла з іншого світу, увійшла в Текай, де була проклята богом, після чого спустилася в Гейкай де зайняла тіло іншої людини?
Мінерва зробила ковток уже теплого чаю поставила чашку на стіл і помасажувала скроні. Вона ще раз глянула на Немезиду.
— Звучить як маячня. Але якщо ми почнемо фантазувати – це можливо, але тоді у пацана немає ніяких шансів. Тільки божественна сила здатна зняти таке прокляття, а в Гекаї ми безсилі.
Немезида опустила погляд. Навіть якщо Руді буде постійно розвиватись, отримає допоміжні навики, він все одно не зможе прожити повноцінне життя. Рік, може два, максимум п’ять – і він не витримає, якщо не фізично, то ментально. Дівчина важко проковтнула, він не заслуговує на таку долю.
— Але я сумніваюсь, що за цим стоїть бог. Який сенс в проклятті? Тут логічно було знищити душу чи відправити її на переродження.
Немезида нічого не відповіла, адже розуміла, що подруга її просто втішає. Боги бувають різні багато з них не послідовні, тому від них можна очікувати всякого. Не виключено що прокляття Руді для якогось бога банальна розвага.
— В будь-якого прокляття є свої слабкості. Якщо не тривалість і ефект, тоді ключ. Заклинання можна послабити чи зняти, ось тільки знайти цей спосіб буде не просто. Скажи, а які жахи він бачить?
— Не знаю він не розповідає, але я здогадуюсь…
Немезида розповіла подрузі не вдаючись в подробиці про стан хлопця. Дві богині стали думати над способом нейтралізації прокляття. Чашки давно опустіли, від печива залишились одні тільки крихти, однак довга дискусія результатів не дала.
***
Вістря дерев’яного клинка зупинилося в сантиметрі перед моїм лобом. Я застиг, зі свистом втягуючи повітря. Бій закінчено, але серце досі шалено б’ється.
— Ухилення, парирування та оцінка противника. Ось основи любого бою, — промовила Ельза і відійшла на кілька кроків назад, піднімаючи меч над головою.
Я також встав в стійку і відразу ринувся в атаку. Сильний вертикальний удар мені вдалось парирувати і продовжити наступ. Дівчина зробила пружній крок назад, ухиляючись від мого клинка. Ми обмінювались двома десятками ударів поки я знову не зробив фатальну помилку.
— Пацан ти знову не вірно оцінив ситуацію. Замість того щоб атакувати, ти повинен встати в оборону і чекати моєї помилки.
— Ти не робиш помилок, — я скрипнув зубами, потираючи ушкоджені ребра. — Ти просто вдаєш, щоб заманити мене в чергову пастку. І як взагалі дізнатись, це фінт чи помилка?
— Просто будь готовий до всього.
Легко сказала дівчина, мов це щось елементарне. Не давши мені отямитись вона знову почала новий раунд. А потім знову, знову і знову поки моя туша не перетворилася на відбивну.
— Що ж непогано, пацан, я розігрілася, — промуркотіла амазонка потягуючись. Вона кинула свій дерев’яний меч, безпомилково влучивши в діжку.
Я скрипнув зубами: поки з мене піт тече рікою, амазонка навіть не запихалася. Таке враження, наче вона не три години билася, а в карти грала. Але що поробиш, вона авантюристка четвертого рівня. Поки я перебував у своїх роздумах, Ельза нахилилася до мене тим самим перекриваючи вранішнє сонце.
— Пацан, у тебе правда все добре?
Після мого приєднання до сім’ї Немезиди пройшов тиждень. За весь цей час мені так і не вдалось нормально відпочити. Відповідно втома стала моїм постійним супутником, а чорні кола під очима – частиною образу.
Але є і позитивна сторона, якщо так можна сказати. Після пробудження в мені палає така всепоглинаюча лють, що словами не передати. Тому я вкладаю всі свої емоції і запал в тренування. Виходить чудово, інколи навіть занадто, і по приходу Ельзи моя туша не здатна поворухнути навіть пальцем.
— Ти мене вже дістала! Скільки раз мені ще повторювати? Зі мною все добре!
— Воу, воу, пацан, не гарячкуй. Якщо кажеш що нормально, значить нормально, — амазонка розвела руки в сторони і підморгнула. — До речі я домовилась з Рейчел на рахунок вашого побачення після обіду.
— А я готовий? Все ж пройшло зовсім нічого.
— Тобі необхідний бойовий досвід. Тренування це звісно добре, але воно не замінить справжній бій. Ну, в будь-якому разі, я вже домовилась і моя тобі порада: не змушуй Рейчел чекати.
З грудей вирвався тяжкий видих. Ельза, не дочекавшись моєї відповіді, махнула рукою і пішла по своїм справам. Лежачи на землі я подивився на свої долоні, замотані закривавлені бинти. Надмірні навантаження призвели до кривавих мозолів, але, як і казала Ельза, мій підвищений, після переродження, больовий поріг дозволяє ігнорувати проблему.
Рівно в обід Рейчел зайшла за мною і ми разом відправилися в підземелля. На цей раз ми навіть не затримались на першому поверсі, а спустились відразу на другий.
— Руді, на цей раз я тобі допоможу тільки в крайньому разі, — промовила ельфійка демонстративно склавши руки під грудьми.
— Окей.
Пусті напівтемні печери й тиша, яку розганяли власні кроки давила. Я не опускав руку з гарди клинка, готовий в будь-який момент витягнути меч. Кожен поворот і розвилка змушували напружуватись. Такої концентрації вистачило ненадовго, хвилин на десять, за які нам так і не попався ні один монстр! Зате таких же новачків як я ми зустріли аж дві групи.
— Як думаєш, біля західного спуску така ж ситуація?
— Не знаю, я рідко там бувала, занадто далеко від сходів на поверхню, — промовила ельфійка, йдучи в п’яти метрах позаду від мене. При чому її кроки були настільки тихими, що інколи я забував що вона поруч.
Рішення податись в західну частину другого рівня окупилася майже відразу. Через декілька розвилок і прямих тунелів я почув волочіння палиці по землі, а завернувши за поворот побачив гобліна. Зелений побачив мене і з вереском кинувся в атаку.
Але на цей раз монстр був повільним, дуже повільним і передбачуваним. Порівняно з Ельзою гоблін був суцільним слабким місцем. Один стрімкий змах моментально поставив крапку в протистоянні.
Настільки ж легко вдалось розібратись з ще десятьма одинокими гоблінами і навіть однією підземною ящіркою. Бої не тривали довше одного-двох ударів мого клеймора. Винятком була ящірка, якій вдалось приголубити мене хвостом і витримати пару атак клинка.
— Я очікував що буде складніше, — чесно признався я, вбивши чергового гобліна.
— Тобі все ще не вистачає досвіду.
Із-за рогу вийшло одразу двоє кобольдів. Волохаті собаки, які ходять на двох ногах, гортанно заричали, припали на рачки і кинулись в атаку. Я двома стрімкими кроками змістився вправо, щоб монстри не напали на мене одночасно і змахнув знизу вверх.
Бризнула червона кров, монстр жалюгідно заскулив стискаючи лапу. Я хотів продовжити атаку і добити кобольда, але другий противник штовхнув плечем свого побратима і кинувся на мене.
Стрімкий крок назад, але в цей момент моя нога зіткнулась мертвим тілом гобліна і я завалився назад. Змах клеймора пройшов набагато вище голови монстра, а в наступний момент кобольд зачепив свою пащу на моїй руці.
Все відбувалось ривками: ось я падаю, в другий момент мене кусають, а в третій я б’ю навершям клинка. Один раз, і кобольд ще сильніше стискає свою пащу, його пазурі впиваються в мої плечі. Другий, третій, четвертий… Я бив і бив в область скроні, поки хватка не ослабла. А потім ще і ще.
Я зупинився тільки після того, як тіло монстра безвільно завалилося на мене. Гаряча кров із проломленої скроні заливала груди, але я відкинув тушу і піднявшись приготувався до бою з пораненим противником. Однак голова другого кобольда вже валялася на землі, тільки ельфійка стояла зі своєю рапірою в руках і уважно спостерігала за мною.
— Це було занадто суворо.
— Зате ти отримав безцінний досвід, — спокійно промовила ельфійка і одним різким змахом скинула кров з рапіри.
Рейчел мала рацію, але, чорт забирай, мене не покидає думка що вона це навмисне. Можливо я себе накручую, але інцидент у ванній, потім кухня і білі трусики…
Кров з правої руки почала капати на землю, ефект адреналіну спадав і повертався біль. Пекельний, пульсуючий. Лівою рукою я дістав зілля з розгрузки на стегні і закатавши рукав вилив на рану. Кров почала випаровуватись, пошкоджена плоть повільно відновлюватись. Дивовижний процес який вражав мене кожен раз.
— Руді, чому ти так стараєшся?
— Тому, що я винен купу грошей, — промовив я і стиснув руку в кулак пару раз. Після чого випив половину зілля, щоб відновити подряпини на плечах і частину крові.
— Цієї ночі я бачила як ти тренуєшся, це не схоже на просте бажання повернути борг, — промовила Рейчел, не зводячи з мене свого погляду.
— Я хочу повернутися додому і зараз тренування це єдине, що дійсно приносить видимий результат.
Звісно за минулий тиждень я перечитав досить багато книжок в домі, але нічого путнього не знайшов навіть в легендах і казках. Ніяких телепортацій, переміщень, магії простору і навіть про переселення душі - нічого. Тобто ця затія просто згаяла мій час, не більше, тому в майбутньому мені варто просто найняти профільного спеціаліста. А зараз варто робити те, що приносить користь.
Дівчина звузила свої сапфірові очі, адже моя відповідь все одно не пояснювала нічні тренування. Проте ельфійка не стала знову підіймати незручну тему і просто притулилася до каменю.
Я повернувся до монстрів і почав витягувати з них магічні камені. Втративши магічне ядро, тіло монстра перетворилося в димку, але залишило по собі чорний ніготь з вказівного пальця. Якщо вірити Монстріуму, то монстри лишають по собі найсильніші частини тіла, в яких сконцентрувалась велика кількість магії. Я гидливо закинув знахідку в сумку.
— Руді завмри.
Я глянув на дівчину яка закрила очі і почала до чогось прислухатися. Декілька довгих секунд нічого не відбувалося, як раптом Рейчел зірвалася з місця на ходу кинувши:
— Чекай мене тут.
Я вагався всього лише одну мить, після чого кинувся за ельфійкою. Рейчел зло зиркнула в мою сторону і прискорилась. Я також став бігти щосили, але прямі тунелі змінювались різкими поворотами і дуже скоро фігурка дівчини зникла. Її кроки були занадто тихі, тому мені не вдалось орієнтуватись по звуках.
Я зупинився спершись на холодний камінь, згадав карту поверху і наш маршрут. Як не дивно, ми рухались до проходу на третій рівень, тому саме туди я і попрямував. По дорозі мені зустрічались дохлі монстри, а спустившись по пологому спуску до мене донісся далекий дзвін металу.
Підійшовши ближче я притулився до кам’яного виступу і швидко зазирнув в печеру. Бій був в самому розпалі, три авантюристи атакували Рейчел одночасно, але вона легко відбивала атаки короткою дагою, а кожен змах рапіри залишав оду рану на тілі противника. Вона була наче легкий вітерець: швидкий елегантний і невловний.
Поодаль від бою лежали двоє, а ні, поки я оглядався ельфійка могутнім копняком відправила бугая з сокирою в недалекий політ. Авантюрист стукнувся об камінь і безвольно сповз на землю. Рейчел парирувала спис худорлявого чоловіка дагою і ліктем розбила йому ніс. Третій відступив.
Схоже я дійсно даремно прийшов. Боєць з мене ніякий, а домедичну допомогу можна замінити зіллям лікування. Але в цей момент ситуація змінилась. Із зони, яку я не міг бачити почувся викрик.
— Не рухайся! — крикнув ще один авантюрист і вийшов на світло разом з заручницею. — Не рухайся я сказав! Інакше вона здохне.
— Якщо вона постраждає, я більше не стану стримувати себе і тоді, можливо, хтось із вас загине або лишиться без руки чи ноги, — спокійно промовила ельфійка.
— А тобі духу вистачить?
— Якщо прийдеться, — Рейчел зробила крок вперед.
Але і її противник не здригнувся. Кинджал прорізав білу шкіру дівчини, декілька крапель крові повільно скотилися по шиї. Ельфійка завмерла на місці. Обоє не зводили погляду один з одного. Повітря в печері від напруги можна було ножем різати.
— Вирішуй швидше, Крижаний лотос.
Через хвилини чи навіть більше Рейчел неохоче опустила рапіру на землю, з глухим дзвоном упала дага. Ельфійка повільно підняла руки вгору.
— Відійди. В бік, в бік подалі від заліза, — мотнув головою авантюрист. Ельфійка підкорилася і відійшла в сторону. — Саймон, чого стоїш, в’яжи її.
Чоловік наче відмер: не опускаючи клинка він витягнув з кармана зілля лікування, одним пальцем відкупорив пробірку і вилив синю рідину на рани. Тільки після цього він повільно, не опускаючи зброї, підійшов до дівчини.
В цей момент, коли всі були зосереджені на Рейчел, я вибіг з тунелю в сторону непритомного бандита. На мою появу зреагував Саймон. Блиснула сталь і гомілка вибухнула від болю. Я зціпивши зуби різко загальмував, притулив безвольне тіло до себе приставивши ножа до горла.
— Рейчел підніми рапіру! Негайно!
— Якого біса пацан!
— Руді, в мене все під контролем, просто відпусти його.
— Підніми цю кляту рапіру, — на цей раз я не кричав, але в моєму голосі було щось, що змусило ельфійку підкоритися. — На що ти, чорт забирай, надієшся? Хочеш здохнути?
— Я знаю що роблю.
— О справді? А мені здається, ти не вірно оцінюєш ситуацію. Ти бачила їхні обличчя тому тебе не відпустять. В кращому випадку зв’яжуть, а потім вб’ють в гіршому нагодують наркотиками і заберуть із собою як її.
Рейчел прослідкувала за моїм поглядом і глянула на заручницю. Авантюристка була при тямі, але вона була спокійна, неприродньо спокійна. Якби не затуманений погляд і абсолютна байдужість до клинка біля горла, можна було б подумати що вони за одно.
— Пацан відпусти мого друга інакше я переріжу їй горлянку, — авантюрист аж почервонів від злості.
— Щоб потім ти нас двох убив? У мене є зустрічна пропозиція: відпусти дівчину і тоді твій син не постраждає.
Авантюрист не відповів, губи розтягнулися в тонку лінію. Я не помилився коли примітив схожі риси обличчя цих двох. Тепер залишилось тільки довести цю гру до кінця.
— Біллі навіть не думай, — промовив Саймон піднявши меча. — У пацана кишка тонка він не зможе.
— Думаєш? — я глянув на рану яка пульсувала від болю, під ногою вже натекло немало крові. В мене немає часу на довгі переговори.
Притримуючи заручника однією рукою з ножем я дістав із за пояса хлопця другий кинджал. Покрутив в руках глянув ще раз у вічі чоловіка. Проігнорувавши крижаний погляд ельфійки без замаху встромив гостре лезо в стегно заручника. Від болю той прокинувся і сіпнувся, але гостра сталь біля шиї швидко вгамувала.
— Бачиш як швидко кров тече? Це артеріальна, через декілька хвилин він вмре, — я глянув на штани, які швидко забарвлювалися в червоний.
— Що ти… Зараза! Дай йому зілля, інакше ця курва здохне! — авантюрист ще сильніше притиснув лезо до шиї дівчини. Кров стала текти тонкою цівкою.
— Вперед, убий її. Тоді Рейчел прийдеться розбиратись з тобою і твоїм другом, а в мене своя рана є. Я можу і запізнитись, — мій голос був спокійний, навіть дещо монотонний.
— Біллі не роби цього.
— Руді!
— Дивись який він блідий скоро твій син втратить свідомість, а потім…
— Біллі він блефує!
— Руді!
Біллі переводив погляд на кров і на лице свого сина. Кинджал в його руках тремтів. Лице поперемінно ставало то блідим, то червоним від люті.
— Залишилось не так багато часу, вирішуй скоріше.
— Батьку, — слабким голосом промовив пацан.
— Біллі ми в тюрму сядемо!
— Заціпся! — гаркнув авантюрист, підняв руки вгору,. викинув зброю і відійшов. Дівчина похитнулася і осіла на землю. — Дай йому зілля.
Саймон рвонув в найближчий тунель, але ельфійка моментально його наздогнала і сильним ударом ноги відправила в політ. Бідолаха врізався в стіну з такою силою, що я навіть в протилежній стороні печери почув як щось хруснуло. Не зволікаючи дівчина миттєво, наче вітерець, опинилася біля Біллі і одним точним ударом врізала йому в сонячне сплетіння кулаком. Чоловік зігнувся навпіл, судорожно хапаючи ротом повітря.
Рейчел більше не звертаючи уваги на авантюриста наблизився до нас, на ходу дістаючи зілля. Вона діяла швидко, без вагань: висмикнула кинджал і вилила на рану цілий флакон, після чого дістала нову пробірку і змусила хлопця випити її цілком. Тільки коли лице мого заручника перестало бути таким блідим, вона дозволила собі видихнути і звернути увагу на мене.
— Я справлюсь сам.
Рейчел не стала що небудь казати, піднялась і попрямувала до потерпілої.
— Тобі краще не рипатись, а то зроблю ще одну дірку у твоєму тілі.
Я похлопав плоскою стороною ножа по шиї заручника, після чого насилу скинув його в бік. В руках вже майже не лишалося сили. Останнє зілля я використав на собі і коли появились хоч якісь сили висмикнув метальний ніж.
— Пацан у вас антидот є? — я наче ненароком підібрав кривавий кинджал яким його порізав. Хлопець трішки поблід.
— Так… так звісно в сумці.
Я підібрав сумку що лежала неподалік і став по черзі витягувати пробірки з різнобарвними рідинами, поки пацан не закивав головою. Яскраво-жовте зілля не вселяло довіри.
— Якщо ти мене обманув, то клянусь, я заллю у твою горлянку все це вариво.
— Ні, ні це дійсно протиотрута, — замахав руками ще блідий авантюрист.
Я подав зілля Рейчел. Ельфійка слабко кивнула після чого обережно припідняла голову дівчини з імпровізованої подушки зі своєї сумки, та влила їй в рот рідину. Потерпіла, не дивлячись на свій пасивний стан, випила все до останньої краплі. Залишалося тільки чекати.
— Все закінчилось ня?
Я різко підвівся і схопив меч. Із сусіднього тунелю вийшла дівчина в обладунках. Кожна частина її тіла була закована в сірий метал, витончені обладунки були настільки тонкої роботи що навіть я захоплено присвиснув. В руках вона тримала дві тонфи, тільки до металевої основи кріпилися довгі клинки.
— Так, завдяки декому.
— Га? Що він тут робить ня? — із забрала блиснули зелені очі Вейн, наче вона тільки зараз побачила мене.
— За мною ув’язався, — стенула плечима ельфійка. — Як бачиш Руді, мені потрібно було тільки потягнути трішки час і тоді Вейн би розібралась.
І справді, якби все пішло по плану, то кішка вийшла б зі спини Білла.
— Не знаю на що ти розраховувала. Ці покидьки досить обережні ,тебе б вбили раніше ніж прийшла Вейн. І взагалі що тут в біса відбувається?
— А ти не пробував спочатку своєю головою подумати ня? — невдоволено пробурчала Вейн дістаючи із сумки кайдани і відразу ж закувала притомних батька з сином, а потім взялась за непритомних авантюристів.
— Окей без питань. З якоїсь причини ти була поруч, можливо навіть за нами слідкувала, якимось чином Рейчел розповіла тобі що попереду звуки битви. Також мені не відомо, через яку причину ти, як командир, послала на передову свою підопічну, а не пішла сама.
— Га? Слідкуй за своїм язиком ня, — Вейн врізала носком залізного черевика мужику зі списом по ребрах, щоб той повернувся на спину.
— Руді на верхніх рівнях високорівневі авантюристи не влаштовують бої - занадто мало місця і близько вихід. А ось третьосортні бандити в більшості випадків чисельні, і як тільки запахне жареним вони наче ті таргани розбігаються хто куди. Часто це закінчується смертями, — ельфійка зітхнула і піднявши свою дагу вклала її в піхви. — Я сама вирішила йти вперед, Вейн навпаки намагалася мене спинити. Але я все одно не встигла.
Прослідкувавши за поглядом Рейчел я побачив тіло, яке спочатку прийняв ще за одного розбійника. Але зараз, придивившись, побачив, що йому розтрощили голову чимось важким. Кусочки мозку і крові забризкали стіну і землю навкруги.
— Ясно.
Щоб відволіктись від тіла, ельфійка пояснила, що Вейн робить тут. Виявилось що вперше, коли ми були в підземеллі, дівчина почула чиїсь кроки позаду і випадково проговорилася про це. Підозріла кішка вирішила проявити обережність, тому прослідкувала за нами, щоб переконатися, що за нами не має хвоста. Також ельфійка показала магічний предмет, який працює як рація.
— Підіймайтесь покидьки, — стусанами і криками Вейн привели до тями всіх бандитів. Поки ті бурчали і зацьковано зиркали на дівчину, кішка роздавала вказівки. — Так ти, лисий, візьмеш труп.
— Якого… — почав було він, але удар кулаком в живіт зігнув його навпіл. Вейн зробила крок вперед і підійшла вже до авантюриста, що раніше бився списом.
— Я візьму, візьму, — відразу погодився чоловік глянувши на заковані в залізо кулаки. Проковтнувши він підійшов до трупа і насилу підняв досить м’язистого мужика.
— Рейчел ти попереду, розчищаєш нам шлях. Ви всі, — Вейн головою кивнула на вишикувану в лінію зграйку бандитів, — посередині. Спробуєте втекти - ваша справа. Я не буду бігати за вами зате гобліни та кобольди будуть раді. Пацан, ти бери дівчину.
Я стенув плечима і закинув на спину непритомне тіло. Під час руху на поверхню клятий металевий нагрудник з двома випуклостями неприємно впирався в спину. Вейн була прямо за мною тому я дуже обережно поправляв свій непритомний вантаж. Рейчел вирізала всіх монстрів і захищала групу в цілому, тому на поверхню ми дійшли в повній безпеці.
— Що відбувається?
— Сім’я Немезиди вони знову когось схопили.
— Це що, труп? Не дивись.
Люди в холі почали гудіти, почулись жіночі ойки. Працівники гільдії пройшли крізь натовп і відразу звернулися до Вейн.
— Що трапилось?
— Вбивство, спроба викрадення, шантаж. Коротше правопорушників ми виведемо в тюрму, дівчину заберіть в лазарет. Вона головний свідок, з неї очі не спускати. Також подбайте про труп.
— Ясно, — чоловіку з вухами собаки не подобався тон Вейн, але погляд на тіло зробив його лице блідим як сніг.
Персонал Гільдії досить швидко розібрався зі своєю частиною обов’язків. Потім нас відвели в окрему кімнату, подалі від сторонніх очей і вух, та записали наші свідчення. Після цього ми вийшли з задньої частини Вавилонської Вежі, де вже був критий віз.
Рейчел ретельно закрила тканиною віз, щоб зовні не було видно в’язнів в клітках. Вейн залізла на місце візниці, ельфійка сіла поруч з нею, для мене залишилось місце тільки з іншої сторони від кішки. Повагавшись трішки я все ж присів поруч, але так, щоб не торкатись Вейн. Кішка вдарила віжками по конях і ми повільно рушили в сторону нашого району.
— Хто сьогодні відповідальний за вечерю?
— Як ти можеш думати про їжу після всього що сталося? — скептично поцікавилась ельфійка.
— А що тут такого? Обід був давно, а день сьогодні був тяжкий.
Я шкірою відчував холодний погляд Рейчел яка так нічого і не відповіла. До будинку сім’ї ми доїхали мовчки, тільки скрип коліс по кам’яній дорозі і гомін міста розганяв тишу. Вдома ми зупинились збоку маєтку, подалі від зайвих очей, і дівчата спустили в’язнів в підземну тюрму.
— Пані Немезида вдома тому спочатку відзвітуємо, — промовила ельфійка коли ми ввійшли в будинок.
Я хотів би для початку зайти в душ і переодягнутися, але раз Рейчел наполягає… Ми знайшли богиню в вітальні з книжкою в руках. Варто було нам з’явитися, як Немезида важко зітхнула.
— Що знову трапилось?
— Річ у тім…
Навіть не присівши ельфійка почала свою розповідь, не опускаючи жодної деталі. Немезида дістала блокнот і щось занотовувала, інколи ставила уточнюючі питання мені і Вейн.
— Ви з’ясували, до якої сім’ї належать порушники?
— Ні, вони не носили емблем ня, — промовила Вейн, тримаючи в руках шолом.
— Зрозуміло. Що ж, у нас в наявності все щоб закінчити цю справу.
Я здивовано припідняв брови. Якщо вірити моїм здогадкам в цьому світі є суд? Стоп, якщо боги відчувають брехню, то як це взагалі впливає на правосуддя в цьому світі? Але поставити питання я не зміг.
— Пані Немезидо є ще одна річ, яку я б хотіла обговорити, — Рейчел глянула на богиню і дочекавшись її кивка продовжила: — Руді мало не вбив людину. Я вважаю шо він не підходить для сім’ї, яка взяла на себе відповідальність захищати мир і порядок в Ораріо.
— Рейчел скільки тобі років?
— Це має значення?
— Вісімнадцять ня, — промовила Вейн і відкинулася на спинку дивана.
— Тоді ти не повинна бути аж настільки наївною. Ні, справді, на що ти надіялась? Який у тебе був план?
— Я уже казала – потягнути час і дочекатися Вейн.
Я не втримався і стукнув долонею по чолу. Це уже не можна було назвати сміливістю чи самопожертвою, це банальна дурість.
— Ти навіть не знала коли прибуде Вейн, не говорячи вже про те, що діялось в головах у тих придурків. Це тобі не казка, де лихий злодій викрадає принцесу і так, щоб з її голови і волосинка не впала. Тебе могли запросто вбити, один удар ножа у скроню і кінець.
— Руді, я не принцеса і можу за себе постояти. До твого відома, перед тобою сидить авантюристка другого класу. Звичайна мотузка не стримає мене, а “раптовий” удар таких слабаків не зможе застати мене зненацька.
— Насправді Рейчел ня, у них була мотузка із шерсті високорівневих монстрів ня. Звісно вона б не стримала тебе надовго ня, але на полі бою і декілька секунд можуть стати вирішальними.
В кімнаті запанувала гнітюча тиша. Рейчел опустила плечі і стиснула губи. Однак тою, кого найбільше вибили з рівноваги, була Немезида. Важко було сказати що було не так. Вона не втратила самоконтролю, навіть вираз обличчя не змінився, але чомусь вона нагадувала левицю, яка готова стрибнути на здобич. Це тривало всього лише секунду, але цю її сторону я запам’ятав назавжди.
Рейчел підвела голову, в її сапфірових очах була упертість. Вона нічого не зрозуміла. Її наївна упертість і зарозумілість мене розізлила, сильно розізлила, адже я бачив що буває, коли надієшся на чужу людяність. Так, інколи створіння, яке має дві руки дві ноги і може говорити по-людськи насправді гірше за кобольда.
— Справжнє життя це не казка де принцесу чекає щасливий кінець, — промовив я повільно і бездушно. — Принцесу можуть побити, зґвалтувати, спотворити заради забави, а потім, коли надоїсть, перерізати горлянку.
— Різко Руді, занадто різко.
— Зате правдиво ня.
— Рейчел, цінуй своє життя, а якщо не виходить, подумай про наслідки. Адже якщо з тобою чи будь-ким із моєї сім’ї щось станеться… — богиня показала бліду посмішку, від якої я здригнувся. — Я заллю кров’ю весь Ораріо, але знайду всіх причетних.
Це звучало божевільно, але я не міг стримати оскал. Доля, чи випадок привели мене до потрібної богині. Я перевів погляд на Вейн яка також холодно посміхалась. Ні, до потрібної сім’ї.
***
В просторому кабінеті, де були красиві вишукані меблі, було чути як маятник великого годинника мирно ходив. За столом із червоного кедра сидів Заніс Люстра, який не міг стримати усмішку. Цифри на папері радували його кількістю нулів.
— Бос нам срака! — без стуку в кімнату увірвався чоловік з великим черевом.
— Я неодноразово говорив не називати мене босом, я ж не якийсь там ватажок шайки. І взагалі навіщо так грубо, — спокійно проговорив господар кабінету, поправивши окуляри.
— Білла і його команду схопила сім’я Немезиди.
Чоловік повільно зняв окуляри і промасажував скроні. Рей має рацію, їм срака. Адже сім’я Немезиди як кліщ: якщо вчепляться, то не відпустять, поки не витягнуть зі своїх в’язнів всі соки.
— Рей заспокойся, просто спокійно розкажи що трапилось.
— Ну, Біллі і його команду витягнули на поверхню в кайданах з трупом і непритомною дівкою.
— Нам срака.
— Ага, а я про що.
Заніс Люстра припинив вдавати спокій і благородство. Він підвівся і почав нервово ходити по кімнаті, навіть не помітивши що почав гризти нігті.
Підкуп? Так його першого і кинуть в тюрму! Послати когось, щоб позбутися Білла і його команди? З уст чоловіка вирвався смішок. Може сім’я Соми і чисельна, але вони не противники сім’ї Немезиди. Наче в підтвердження його слів, щось на першому поверсі зламалось почались якесь насвистування.
— Кхм Рей де дівчина?
— Ну паства Немезиди залишила її Гільдії.
— Значить у нас все ж є шанс, — Заніс спинився навпроти свого підлеглого і пильно глянув тому прямо в очі. — Розкрий вуха і слухай мене уважно. Дуже уважно, Рей.
Після як того, як Рей побіг виконувати наказ Заніс знесилено звалився на крісло зі шкіри Чорної ящірки. Він не обманював себе, навіть якщо повезе, і його план вигорить, сім’я Немезиди абсолютно точно не відчепиться від них. Мало того, що хтось уже почав копати під його сім’ю, так зараз щей це.
Чоловік одягнув окуляри, ще раз глянув на листок з цифрами і сумно відклав його в сторону. Прийдеться йому забути про нулик, чи навіть два.
***
Після ванни рішуче нічого не хотілося робити. Але сором від того, що я не приношу користь був більший. Тому неохоче поплентався в кухню, щоб допомогти Рейчел. Дівчина як раз закінчувала набирати порції для ув’язнених.
— Допомога потрібна?
— Кожен раз ти запитуєш. Навіщо? Ти ж знаєш я не відмовлю.
— Я просто надіюсь що ти скажеш: “Руді вали геть”, в цьому випадку в мене буде законне право байдикувати, — сказав я, приймаючи від ельфійки тарілки і розставляючи їх на таці.
— Можеш не надіятися, дармоїдам на кшталт тебе в мене завжди знайдеться робота.
— Це був удар нижче поясу.
Схоже ельфійка відійшла від розмови, хоча можливо вона просто вміло приховує свій стан. Коли п’ять порцій були розставлені, кожен взяв по таці і ми пішли до в’язниці. На вході стояла Ельза зі своїм списом.
— О, а ти що тут робиш?
— Охороняю, — сумно промовила амазонка і хитро посміхнулася. — А ви як завжди не розлий вода.
— Справді? Хіба не ти постійно Руді тренуєш? Можливо це у вас заборонені стосунки учень-майстер?
— Ти чув це пацан? В її голосі стільки заздрості, — амазонка похитала головою і підморгнула мені.
— Не вплутуй мене.
Більше не звертаючи увагу на Ельзу я спустився по кам’яних сходах в підвал. Великі дерев’яні двері, оббиті залізом, зі скрипом відчинилися, пропускаючи в коридор освітлений магічними каменями. По боках було шість камер, які відділялися товстими кам’яними стінами, мене ж від злочинців відділяли товсті прути.
— О нарешті їдло, думав що здохну від голоду, — пробасив лисий авантюрист і подався на запах їжі.
Я не звернув на нього уваги і обережно просунув дерев’яні тарілки через спеціальну нішу. В’язні забрали свої порції і всілись на ліжка, та почали їсти. Рейчел мовчки роздала решту тарілок, після чого сперлась спиною на стіну і стала чекати. Я також склав руки в замок за головою, роздумуючи про своє.
В кімнаті лунали тільки стук ложок об тарілки і чиєсь чавкання. Таку атмосферу не можна було назвати комфортною. Однак на моє здивування Рейчел першою заговорила:
— Руді, щоб краще розуміти злочинців, раджу тобі поставити їм декілька питань.
— Я і так знаю, які в них виправдання: це вийшло випадково, я не хотів, він сам напросився, в мене не було іншого вибору, і інша схожа фігня.
Бандити, які все прекрасно чули навіть на мить перестали працювати ложками. Дехто опустив очі в тарілку інші цикнули і продовжили їсти. Рейчел ледь помітно підняла брови.
— Признаюсь, здивував, однак це тільки вершина айсберга. Люди набагато складніші ніж тобі здається.
— Ти маєш рацію, — мій погляд упав на ув’язнених. — Огида і презирство це єдине, що я відчуваю до цих людей. Але не маю на це морального права. Адже вони убили всього лише одну людину, а я, коли повернусь додому, влаштую справжню різанину.
— Так може тобі варто сидіти тут, разом з нами?
Я перевів погляд на іншу камеру, але не зміг визначити, хто це сказав. Однак помітив Рейчел яка нашорошилась наче кішка. Сапфірові очі прямо таки палали в напівтемряві.
З моїх вуст невільно вирвалось зітхання. Мій самоконтроль дав тріщину і я розкрив те, що не варто було, тим більше перед сторонніми. А це може негативно сказатися на репутації нашої сім’ї.
— Не смій про таке навіть думати Руді.
— Ох, я дібрав не ті слова і тепер виглядаю як якийсь лиходій, — я ніяково почухав потилицю. — Річ у тому, що там іде війна. І хочеш того чи ні, але людин, яка вбила найбільше ворогів, вважається героєм. От я і хочу стати таким героєм.
Мені навіть не потрібно було грати смуток і печаль. Ці емоції на моєму лиці наштовхнуть Рейчел на правильні висновки. Хоча насправді я переймаюся тим, що шанси повернутися на Ерантал примарні.
— В будь-якому разі, намір – це не злочин, тому я поки побуду на волі. До речі хлопці, а ви знали що я живу в цьому домі? Представте собі, один хлопець і п’ять красунь.
Побачивши перекошені міни деяких чоловіків я задоволено усміхнувся, повністю ігноруючи пильний погляд однієї наївної ельфійки.