Очікування новин з Денатуса особисто для мене було вельми неприємним. Все ж таки міцність ланцюга визначається його найслабшою ланкою. А оскільки в мене перший рівень…
— Руді, припини ходити туди сюди, ти вже навіть мене починаєш бісити.
— Ох? пробач, але мені важко тримати себе в руках? Адже я всього лише можу стати причиною знищення нашої сім’ї!
— А що ти можеш зробити? — поставила резонне питання Рейчел.
“О боже мене вже починає повчати ельфійка, що далі?” Я роздратовано опустився на диван поруч з Рейчел. Сів би напроти, але там не було місця, оскільки Ельза розтягнулася на іншому дивані. Амазонка висунувши язика розглядала книжку з картинками, хитаючи інколи ногами.
Досить спокуслива картинка, але в присутності Вейн витріщатися на шикарну фігурку Ельзи життєво небезпечно. І мене не обманювало те, як уважно кішка читала якусь теку з документами. Чорт забирай, я сумую за Рубі, але лоля зараз зайнята приготуванням зілля зцілення для мене.
— Може хтось хоче чай? Каву?
— Пацан, та заспокойся, все від себе залежне ти зробив, — промовила Ельза повернувшись на бік.
Так вона виглядала ще сексуальніше. Коротка майка задерлась, демонструючи загорілу шкіру. Красиві ніжки, її посмішка з милими ямочками.
Я піймав себе на думці, що реально занадто роздратований і напружений. Схоже даремно сьогодні взявся за контроль свого стану: знову не вийшло випустити пар і тепер ходжу як той чайник.
— Ну, як мінімум, сьогодні я міг знову зайнятись тренуванням, а натомість просто прогулявся вулицями.
— Це називається патрулюванням, Руді, — стомлено промовила Рейчел, не відриваючись від книги.
— Та яке там патрулювання? Всі нормальні люди спали, один я як неприкаяна душа швендяв вулицями.
Ніхто більше не хотів продовжувати розмову, а я трішки посидівши в тишині не витримав і пішов на кухню. Зробив для себе чай з м’ятою і випив, але зрозумів що мене обманули — ця трава ніфіга не заспокоює.
Нарешті через годинку прийшла Немезида, скинула свій жакет в передпокої та впевненою ходою відправилась до вітальні. Вона не стала випробовувати наші нерви, тому відразу перейшла до розповіді. Стисло без лишніх деталей переповіла найважливіше.
— …Отже, через тиждень відбудеться бій, — закінчила Немезида.
— Але чому Військову гру вирішили провести в Джиєді? Колізей підходить більше.
Склавши руки поцікавилась амазонка.
— Вся справа в Рубі ня.
— Так. Отруту в повітрі важко контролювати, тому можуть постраждати глядачі.
— Це зараз не головне. Очевидно що основними цілями сім’ї Борея стануть пацан і Рубінчик. В принципі я впевнена, що наша заноза справиться, але…
— Мені потрібний другий рівень, — перебив я Ельзу і підвівся. — Параметр рівня D в мене є, залишилось тільки здобути висококласної екселії. Ельзо, ходімо в підземелля. Найдемо Мінотавра, я перейду у свій режим Берсерка і заб’ю монстра.
Говорив я це все на ходу, вже направляючись на вихід, однак у Немезиди були інші плани.
— Руді, зараз твої базові здібності надзвичайно незбалансовані, підвищення рівня зіпсує тобі майбутнє.
— Майбутнє? — я повільно повернувся до богині й натягнуто посміхнувся. — Яке майбутнє? Зараз має значення тільки Військова гра. Ходімо Ельзо.
— Пацан, все своє життя я займаюся бойовими мистецтвами тому трішки краще розумію що таке новий рівень, — вона зробила паузу і рукою махнула на диван напроти неї. Тільки після того, як я присів вона продовжила говорити: — Ти по суті з монстрами майже не бився, а меч взяв в руки тільки декілька днів назад. Тобто твоя основа ще дуже і дуже хитка в таких умовах підвищувати рівень це дурість. Вже не кажучи про те що ти жертвуєш своїм потенціалом.
Вона надовго замовчала не відводячи від мене погляду, щоб я усвідомив наскільки це важливо. Звісно, після підвищення, параметри множаться у два рази, тому очевидно що високі характеристики дають більшу перевагу. Не встиг я щось відповісти як вона продовжила:
— До того ж вчора ми підтвердили що Берсерк активується також від болю. Тобто варто тобі тільки трохи напружити свої м’язи і все, навичка активувалася. Як в такій ситуації опанувати нову силу я не знаю.
— Розумію. Але на кону доля нашої сім’ї.
Амазонка закотила очі.
— Говориш так наче ти уже отримав ту кляту фішку. Агов пацан шанс що ти станеш королем мізерний.
— Але він є! Ігнорувати найгірший розклад попросту не можна! Коротше, я краще буду рвати жопу даремно, ніж потім гризти лікті від безсилля. Ти мені допоможеш чи ні?!
— Ні.
Амазонка виразно склала руки під грудьми. Я аж зубами заскрипів, ця інфантильна дурепа, на кону наша сім’я, а вона…
— Рейчел, а ти?
— Ем… я ну… — ельфійка панікуючи глянула на Ельзу, потім на Немезиду.
— Тоді я попрошу допомоги у Вейн, а як ні, піду в підземелля самостійно.
— Руді, а ти не думав що наша богиня може заборонити тобі виходити з дому? — холодно поцікавилась Ельза.
— А яке вона має на це право? Я ніби член сім’ї, а не раб.
— Що ти сказав ня? — тихо прошипіла кішка і підвелась.
Вона стрімко зробила один крок в мою сторону стискуючи кулаки. Однак голос богині моментально припинив будь-які суперечки.
— Зупиніться! Нам треба заспокоїтись, а особливо тобі Руді.
Немезида не скористалася силою, але в її тоні було щось таке, чому не можна було опиратися. Вейн повернулася на крісло нервово хитаючи хвостиком. Богиня продовжила розмову тільки через декілька хвилин:
— Руді, ти розумієш чим ти жертвуєш?
Звісно богиня запитувала не про характеристики, чи потенціал це все не настільки важливе як тривалість мого життя. Адже будь-яке використання Іри підштовхує мене до грані безумства. Хоча яка різниця якщо прокляття доконає мене раніше.
— Так, я зважив всі за і проти, тому готовий заплатити таку ціну.
— Руді, — почала богиня, але я її перебив.
— Це моє остаточне рішення. Будь-які суперечки надалі я буду сприймати як зазіхання на мою свободу. А за свою свободу я вже разок вмирав.
Богиня стиснула губи в тонку лінію. Я знав що вибрав підлий метод розв’язання суперечки, але втрачати час на пусті балачки було б ще гірше.
— Закрию тебе в тюрмі ня.
— Я вам не пробачу цього.
Немезида важко зітхнула і довго мовчала. Дівчата напружено чекали вердикту, мені ж було все одно. Я спокійно дивився за шибку вже плануючи свої наступні кроки.
— Руді, я не буду зазіхати на твою свободу, але перш ніж перейти на наступний рівень, ти повинен підняти свої параметри. Якщо ти відмовишся я забороню дівчатам тобі допомагати.
— Домовились.
— Пані Немезидо! — обурилась амазонка, але богиня підняла руку спиняючи наступні слова дівчини.
— Це питання закрито, Ельза.
Амазонка нахмуривши свої тонкі брови буркнула щось типу: “бляха”. Я ж з облегшенням зітхнув і нарешті трішки розслабився.
— Гадаю на цьому ми можемо завершувати наше засідання, а то я трішки зголодніла, — ніяково промовила богиня легенько усміхнувшись.
— На кухні ще щось залишилось з обіду, я зараз все розігрію.
Ельфійка швиденько покинула кімнату, а ж трішки вагаючись глянув на Ельзу. Наче прочитавши мої думки дівчина похитала головою. Я зітхнув і, наче готуючись до стрибка з парашута, звернувся до командира сім’ї.
— Вейн, прошу тебе допоможи мені з тренуванням.
— А як же Рейчел ня?
— Вона буде мене жаліти, а ти, гадаю, розділяєш мої побоювання.
Вейн, мовчки попрямувала на вихід. Я вже подумав що це така відмова, однак, дівчина застигла у дверях, роздратовано махнула хвостиком і суворо промовила:
— Чекаю тебе на тренувальному майданчику ня.
Я не зволікав. Забіг до своєї кімнати, забрав з собою зілля зцілення і тренувальний клинок, подарований Ельзою, та поспішив на задній двір. Вейн мене чекала, в її руках були тонфи із темного металу.
— Моя Спритність і Швидкість сильно відстають від решти характеристик. Не знаю як тренувати перше, а от друге…
— Розберуся ня, — урвала мене Вейн, і махнула в центр майданчика.
— Ще момент. Я поставив зілля зцілення на лавці, це на випадок якщо я не зможу рухатись сам.
Вейн перевела свій погляд на лавку, після чого ледь помітно кивнула. Кішка підняла руки з тонфама до верху, нагадуючи якогось боксера, і приготувалася до бою. Я встав навпроти неї, змахнув клинком, а потім легко розбурхав гнів і віддався йому. Секунда, ні навіть менше, і все перед очима затулила червона пелена.
***
Немезида прокинулась від приглушеного, ледь чутного дзвону металу. Дівчина стомлено повернулася на інший бік і натягнула тонку ковдру на голову. Однак це не стишило звуки бою.
Провалявшись на м’якій перині деякий час дівчина нарешті підвелась, підійшла до вікна і глянула на тренування внизу. Кожен раз, коли вона бачить Руді в такому стані, у неї по спині мороз проходить.
Хлопець більше нагадував монстра, ніж людину. Він ричав як звір, а все його єство було спрямоване на знищення противника перед очима. Що лякало більше це те, що Руді, чи вірніше буде сказати Іра, вчилася. Якщо раніше він використовував найпростіші удари, то тепер навіть Немезида помітила прогрес.
Сніданок, а потім декілька невідкладних справ забрали у богині майже весь ранок, але на призначену зустріч вона не збиралася запізнюватись. Рикша довіз її разом з Рейчел до маєтку сім’ї Астреї.
— Ого, у них досить красивий маєток, — промовила ельфійка, захоплено розглядаючи зелень навколо.
— У тебе буде можливість дізнатися як виростити таку красу.
Богиня лагідно усміхнулася і мала намір постукати у двері, однак ті відчинилися раніше. Дівчина в темній юкаті привіталася з гостями та запросила всередину.
— Доброго дня, пані Немезидо, Крижаний лотос, — чемно привіталася дівчина-кішка, що стояла трішки позаду Кагуї.
— Рейчел, у мене особиста розмова, тому, будь ласка, почекай тут.
— О Рейчел ходімо в вітальню, я приготувала просто неймовірний смаколик, — бадьоро хитаючи хвостиком промовила дівчина.
Богиня ще раз усміхнулася ельфійці й пішла за Кагуєю на другий поверх. В просторому кабінеті, заставленому різними вазонами, сиділа за робочим столом Астрея. Богині обмінялись люб’язностями, а потім господиня дому перейшла до справи:
— Надіюсь на цей раз ти без жахливого пророцтва.
— Я прийшла просити про допомогу.
— Невже хочеш одну з моїх дівчат? Відразу кажу, що не піду на таку угоду, хай-би що ти там не запропонувала.
Немезида легенько усміхнулася і склала пальці в замок, наче це могло якось допомогти в наступних перемовинах.
— Ні, звісно ні, я впевнена в нашій перемозі. Насправді я хочу допитати членів сім’ї Борея.
— У тебе є для цього підстави?
— Крім того, що моїх діток замовили — ніяких. Решта тільки підозри не підкріплені нічим.
Астрея зробила ковток ароматного чаю після чого повільно поставила чашку на місце. Тонкі пальчики богині побарабанили по лакованому столу.
— Гадаєш вони мають якесь відношення до Івілосів?
— Не знаю, — відверто промовила Немезида. — Однак це та зачіпка, яка може нас привести до чогось більшого.
— І чому я повинна ризикувати своєю репутацією заради тебе?
— Це заради миру в Ораріо. Тим більше ви можете приховати свої особистості плащами та масками, допит я візьму на себе. Якщо і будуть якісь наслідки, то тільки для моєї сім’ї.
— Страшна ти богиня Немезидо, — похитала головою Астрея. — Гадаю, якщо я ще раз відмовлю ти згадаєш про пророцтво.
— Звісно.
Господарка кабінету ще раз стомлено зітхнула і нарешті кивнула. Богині обговорили деталі справи, а ще декілька гарячих пліток і звісно проблему Івілосів.
***
Чотири наступні дні були викинуті із мого життя. Я вставав зранку, брав в руки меч, а потім була червона пелена, обід, знову червона пелена, ванна, вечеря, оновлення статусу і чотири години жахіть. А на наступний день все повторювалось.
Все було наче уві сні: ранок, а варто було закрити очі і вже сонце в зеніті, ще раз кліпнув — і темрява. Дні минали один за одним, наче мить. Однак це не означало що період небуття був відпочинком.
— Ось тримай, — Немезида подала мені листок.
Я прийняв його і, відкинувшись на диван, став розглядати цифри. Щоб ще й зрозуміти те, що було перед очима прийшлось прикласти немало зусиль.
Руді Ешворд
LV 1
Сила B 877 → SS 1051
Витривалість EX 1572 → EX 1866
Спритність D 563 → C 647
Швидкість B 765 → S 924
Магія E 780 → SS 1014
Мій статус просто якесь жахіття, в хорошому сенсі. Да що казати, якщо витривалість у мене як в авантюристів другого рівня. Найдивнішою характеристикою являється Магія. Вона росте просто від того що активна Іра. Прикольно, звісно, однак через це нестерпний гул в голові не припиняється ні на хвилину. Але я стаю сильнішим, а це головне. Поняття не маю, як Вейн змогла добитися таких результатів, але це точно якось пов’язано зі станом Берсерка, який триває декілька годин поспіль.
— Руді, якщо так і далі піде тобі не потрібно буде підіймати рівень.
— Мене і самого не влаштовують показники спритності, однак іншого варіанту немає.
Все-таки спритність це здатністю людини опановувати складнокоординаційні рухи, а також миттєво реагувати відповідно до навколишніх змін. Якщо дуже примітивно — то це контроль тіла. Тому залишати таку важливу характеристику на такому низькому рівні як мінімум необдумано, якщо не сказати дурно.
— Руді, навіщо ти жертвуєш собою заради нас, в цілому майже незнайомих людей для тебе?
— Ну так я стану на крок ближче до гарему, — на моєму лиці виникла натягнута усмішка. Тільки от богиня виразно закотила очі і продовжила поглядом вимагати відповідь. — Ти прекрасно знаєш що в мене за статус. Сумніваюсь що я стану популярним в інших богів.
— Це єдина причина?
— Ні, я і справді хочу гарем.
Немезида закотила очі. Я б ще пожартував, але у скронях стукало так, що користуватись сірою речовиною не хотілося. Я підвівся і попрямував до дверей.
— Ти підеш так?
Спочатку я не зрозумів, що вона мала на увазі, але коли прослідив за її поглядом помітив що стою з голим торсом. Звісно моє тіло не було розфарбоване синіми та зеленими синцями, однак в цьому домі я єдиний чоловік.
На наступний день, до того як на горизонті з’явилися перші промені сонця, я вже був готовий до рейду. На поясі висіли піхви з мечем, а в сумці декілька флаконів зілля зцілення.
Обережно, щоб не розбудити Рейчел я покинув кімнату і вийшов на подвір’я. Як і очікувалось, Вейн, одягнута у свій обладунок, мене вже чекала.
— Добрий ранок.
— Не відставай ня.
Кішка міцніше стиснула свої тонфи з лезами і неквапливо побігла вперед. Я послідував за дівчиною, тримаючись на декілька кроків позаду. Не дивлячись на ранішню пору на вулицях, особливо головних, народу було багацько. Крамарі, пияки які затримались в барах чи шинках і інші мутні типчики.
Однак у Вавилонській вежі не було нікого, взагалі жодної живої душі. Ми спустилися по гвинтових сходах на перший поверх і, користуючись найбільшим проходом, який ще називають “Початком шляху”, рушили вглиб лабіринту.
Я думав Вейн сповільниться однак, не дивлячись навіть на появу монстрів, темп не змінився. Вона миттєво розчищала шлях навіть не дивлячись на тіла монстрів.
Верхні поверхи були зі світло-блакитного каменю, а нижче, приблизно тоді, коли з’являються Мурахи-вбивці, стіни стають світло-зеленими, тунелі більшими й розгалуженішими ніж раніше. Однак кардинальна зміна відбулась на десятому поверсі. Кімната стала набагато більшою, а світло нагадувало вранішній туман.
Мені доводилось бачити цю картину в аніме і тоді мені здавався цей вид красивим: біла трава, туман, голі дерева, і химерний стиль однозначно притягував погляд. Однак коли я побачив це в реальності, то це скорше лякало, занадто неприродно і чужорідне.
Від тривалого бігу чоло заливало потом, в боку кололо, а груди ладні були розірватися. Я дочекався коли Вейн розбереться з черговим Орком і шумно втягуючи повітря заговорив:
— Може, хах, перепочинемо трішки, хах?
— Твоє тіло здатне на більше ня.
Більше нічого не промовивши дівчина побігла далі. З туману були чутні звуки: рохкання блеяння ричання та інші незрозумілі звуки через які мені не хотілося тут залишатися більше ні на мить. Тому я поспішив за кішкою.
Бігти було складно, ноги були налиті свинцем. Дивитися навкруги у мене банально сил не було, перед очима була тільки спина Вейн. І ось нарешті ми досягли тринадцятого поверху, де вже не було туману, стіни були скалисті, а проходи – величезні. Я пробіг ще трішки, а потім сперся об камінь і сповз на землю.
Кішка обернулася, пронизавши мене своїми зеленими очима. Однак мені було все одно, у скронях стукало так, наче голова ось-ось зірветься. Вона повільно підійшла і нависла наче гора надійною.
— Ти говорив ня, що твоя витривалість як в авантюриста другого рівня. Але ти здихаєш уже після півгодинної пробіжки ня.
— …Знаю — пробелькотів я і трішки вгамувавши своє дихання продовжив: — Але більше не можу… Ноги не тримають…
— Твоє тіло здатне на більше ня. Вся проблема у твоїй голові, — вона встромила лезо своєї тонфи в землю і закованим в метал пальцем легенько постукала об свій шолом. — Не можеш бігти йди ня, не можеш йти повзи тільки так ня ти опануєш силу яку ти так легко отримав ня.
Легко їй казати, тільки ось, я не можу усвідомити яким чином моє тіло може більше. Перед очима все чорніє від нестачі повітря, а сили здається закінчились вже давно.
Але що робити? Опираючись на стіну ледь підвівся. Був навіть момент, коли я навіть думав що Вейн копне мене, однак кішка просто дивилася. Але раптом вона відвернулася взяла свою встромлену в землю тонфу і закрокувала до розвилки.
Через мить там з’явився парочка білих кроликів з червоними очиськами. Милий пухнастий, якби не гострий ріг на голові то можна було б подумати що це хатня тваринка. Монстри не вагаючись кинулись в атаку. Вейн спокійно йшла назустріч. Тільки тоді, коли Альміражі були в повітрі вона різко змахнула.
Срібляста лінія на мить з’явилася в повітрі і два монстри одночасно були перерізані навпіл. Навіть не долітаючи до землі з негучним “Пуф” вони перетворилися на невагомий попіл.
Вейн продовжила йти наче нічого не сталося, а я, спираючись на скелясту стіну, попрямував за нею. Просуватись на нижніх поверхів було дещо простіше. Адже кішка знала, якими дірками в підлозі користуватись, щоб скоротити шлях.
Після недовгого польоту вниз я приземлився на ноги, амортизуючи падіння. Однак навіть так біль від десятиметрового падіння знатно віддалася в тілі. Я сперся плечем на стіну, щоб хоч трішки зменшити навантаження на ноги.
— Це і є п’ятнадцятий поверх ня. Саме тут живуть Мінотаври, Саблизуби, Цербери та інші ня, — вона до чогось прислухалась і потом кивнула головою. — Схоже, удача на нашій стороні ня.
Я стомлено сповз на підлогу, хоча б на кілька секунд мені потрібно було присісти. Наче знущаючись почулись важкі, наче маленький землетрус кроки. Моє серце злякано закалатало.
Раптом в протилежному проході волохата чотирьохпала рука з гуркотом приземлилася на стіну. А потім із темряви з’явилася велика бичача голова, а за нею триметрове тіло Мінотавра. Його м’язи були наче канати, при кожному русі потужно ходили під шкірою. Червоні повні ненависті очі глянули на мене.
— Граааг!
Від такого сильного реву навіть зі стелі посипалось каміння. Я мимоволі зіщулився. Бачити таку махину на власні очі страшно, моє серце закалатало так, наче в сполоханого зайця. Однак він був не один, із проходу показалося ще троє Мінотаврів, які тримали в руках щось що нагадувало сокиру із каменя.
Вейн повільно закрокувала до ворогів. Мінотаври майже в один голос заревіли так, що в мене вуха заклало. А потім перший монстр підняв над головою сокиру і з усієї сили опустив її на голову дівчини.
Пролунав монструозний вибух, піднялась пилюка каміння розлетілося наче шрапнель, навіть до мене долетіло, боляче вдаривши по ребрах. Поки я розтирав бік Вейн застрибнула на сокиру і рвонула по древку вверх. Не встиг Мінотавр що не будь зробити, як дівчина змахнула правою тонфою і відтяла бичачу голову.
Кров фонтаном почала бити вверх, однак, кішки застрибнула на волохате плече і відштовхнулася ногами від туші яка почала падати. В повітрі вона зробила переворот і, зрівнявшись з Мінотаврами, змахнула обома руками одночасно. Дві голови злетіли з плечей і з шумом упали на землю.
Останній Мінотавр завагався. Він заричав, наче хотів злякати свого противника. Але Вейн не звернула на це уваги, м’яко приземлившись на ноги вона миттєво рвонула вперед.
Чисто рефлекторно Мінотавр спробував захиститися. Однак Вейн атакувала першою, перерізавши зброю противника на три рівні частинки. В руках монстра залишились тільки дві невеликі палички.
Вейн тим часом не спускаючи погляду з ворога повільно позадкувала. Коли ми порівнялися дівчина промовила:
— Цей твій ня.
Її суворий сухий голос мене наче розбудив. Я повільно підвівся, скинув сумку, витягнув із піхов меч і проковтнув. Вістря мого клинка хиталось від страху і не важливо, з якою силою я стискав руків’я. Було соромно показатись настільки слабким перед Вейн. Одна справа – маленький Гоблін, Кобольд чи Войовнича тінь і зовсім інша – ця гігантська машина для вбивств. Тільки один його біцепс завтовшки як моя талія.
— Ти не готовий до цього бою ня, тому активуй навик ня.
Я послухався і розбурхав гнів. По жилах розповзлась пекуча магма, втома зникла миттєво, тіло почало заповнюватись силою. Тепер я був ладний пробігти на поверхню і назад з усією можливою швидкістю. Страх зник, а на його місце прийшла впевненість.
— Граааг!
Мінотавр заричав, але я вже цього не чув, адже його рик ніщо проти вибуху авіаційної бомби. Вид перед очима також поволі змінився. Тепер це була не печера, а руїни Ревендейла, не Мінотавр, а просто великий Раднієць.
Гнів заповнив мене повністю, кожну клітинку, кожний нерв і я втратив зв’язок з тілом. Тепер між червоною пеленою забуття і картинкою світу була вузька, наче нитка грань. Тіло рухалось уже не по моїй волі, але я бачив все, наче в грі від третьої особи.
Моє тіло міцніше стиснуло меч і рвонуло вперед. Мінотавр зціпив руки в замок і підняв їх над собою. Я не робив спроб ухилитися, відійти, зміститись, а просто пер вперед. Навіть Вейн напружилася.
Тим часом гігантські руки, що були схожі на кувалди опустилися прямо на мене. В останню мить моє тіло змістилося трішки вбік і змахнуло мечем знизу вверх. Я бачив це наче в уповільненій зйомці, як тонка полоска металу зустрічається з грубою рукою монстра. Здавалося, метал зв’язне в щільному хутрі. Однак клеймор прорізав хутро, плоть і кістку.
Розминувшись монстром моє тіло зробило напівоберт і зачепило самим кінчиком спину. Від довгого неглибокого порізу стала жевріти кров. Мінотавр зробив по інерції декілька кроків вперед, недолуго розвернувся до мене і заревів.
— Граааг!
Він розчепив свої пальці здорової руки і відрубана кінцівка з гуркотом впала на землю. Ця втрата ще більше розлютила звіра: він ще раз страшно заревів, що каміння цілим градом посипались зі стелі.
На мене потрапило декілька крапель крові і мій, вже непідконтрольний язик, злизнув крапельку та наче божевільний розплився в широкій усмішці.
Червона пелена стала щільніша, картинка розпливалася, але доклавши титанічні зусилля мені вдалось утриматись як спостерігачу. Моє тіло знову рвонуло в атаку. Без витівок воно підняло меч над головою і опустило вниз. На торсі монстра з’явився великий поріз, але, наче не помітивши того, Мінотавр з усієї сили вдарив робочою рукою.
Моє тіло знатно трухнуло, я покотився на землі наче м’яч, поки не врізався в протилежну стіну. Звичайні люди після такого не виживають, однак моє тіло підвелось так, наче нічого не сталося. Рука, куди прийшовся основний удар виглядала цілою, ребра також без пошкоджень. В цей момент я нарешті побачив істинну силу Витривалості.
Тим часом монстр форкнувши встав на карачки, а потім зірвався з місця, наче справжнісінький бик. Моє тіло не ухилялося, а рвонуло назустріч високо піднявши меча.
Клеймор опустився на голову Мінотавра. Пролунав оглушливий дзвін, бризнули іскри, ріг на мить стримав меч, а потім з хрустом відломився. Клеймор продовжив рух вниз, але не зміг пробити міцний череп монстра.
Від жахливого удару утворилася ударна хвиля, від якої відлетіло каміння з землі. Кров потекла з голови і залила одне око монстра, але він наче цього не помітив продовжив спопеляти мене поглядом. Із широких ніздрів вирвалася пара і Мінотавр відчайдушно заревів.
Загрібаючи копитами землю він повільно попер вперед. Я, опираючись, залишав дві борозни на землі. Перевага монстра викликала ще більший гнів, червона пелена майже повністю мене поглинула, але якимось дивом картинка повернулася. Іра не думала відступати: наче у справжнісінького звіра із мого рота вирвався страшний рев і клинок розрізав череп, потім шию, хребет груди поки не опустився до землі.
Туша мінотавра поховало мене під собою, але моє тіло швидко відкинуло його і стало оглядатися навколо. Раптом із дальнього тунелю вийшли два високих Мінотаври з сокирами. Я задоволено прогарчав і рвонув вперед. Щось збоку мигнуло і один монстр відлетів в темряву тунелю. Але Іра не звернула на це уваги та продовжила наступати.
Я ще деякий час продовжував бути спостерігачем, однак в якийсь момент зв’язок обірвався і червона пелена поглинула мене. Пробудження було майже звичним: біль, наче моє тіло розірвали на шматки, а потім зібрали назад. Я навіть не пробував кричати чи рухати хоча б м’язом, просто з мольбою чекав коли настане період тиші.
Біль пішов і я зміг відкрити очі та оцінити свій стан. Зверху до низу моє тіло було в крові, як своїй, так і чужій. Кофта була розірвана якоюсь лапою з пазурами, яка залишила глибоку рану, права нога була кимось добряче покусана.
— Тримай ня, — спокійно подала мені сумку Вейн і поклала всередину один уже використаний флакон.
Я вдячно кивнув і діставши з сумки Зілля лікування одним махом осушив флакон, інший вилив на найнебезпечніші рани. По добру, потрібно випити ще одне зілля, щоб повністю загоїти навіть найменші синці, однак в цій ситуації мені потрібна сила Іри, щоб самостійно піднятись на поверхню.
— Я переодягнусь.
Кішка, яка займалася видобутком Магічних каменів, ледь помітно кивнула і повернулася до мене спиною. Не сходячи з місця я відклав меч на невеличкий виступ біля стіни, дістав з сумки бурдюк з водою і рушник. Ще раз пересвідчився, що Вейн далеченько, скинув кофту і штани та швиденько обтер тіло від бруду і крові. Вийшло не дуже ретельно, однак так набагато краще, ніж було раніше.
Підйом на поверхню завжди складніший ніж спуск, однак з силою Іри мені було легко підтримувати темп Вейн. Тому додому ми повернулися ще до того, як Немезида поснідала.
— Смачного.
— Дякую, — промовила Немезида і махнула нам, щоб ми також присіли.
— Буде і на мене порція?
— Так, звичайно, почекайте трішки я зараз принесу вам попоїсти, — турботливо промовила ельфійка і витерши ротик хустинкою пішла на кухню.
Вейн тим часом скупо кивнула Ельзі та богині і не зупиняючись відправилась на другий поверх переодягатись. Я дістав з сумки зілля зцілення і випив, дошкандибав до свого стільця. Гнів зник, сила розтанула і прийшла смертельна втома, і жахлива мігрень.
— Пацан, ти маєш кепський вигляд: шкіра і кістки, а під очима такі синці наче ти місяць не спав. Хтось на вулиці побачить подумає що ми тут тебе катуємо.
— Ще сьогодні попрацюю, а завтра вже буду відпочивати, Ще трішки, – тихо відповів я і, відірвавши руки від голови, подякував Рейчел, яка принесла страви і почав їсти. Від перевтоми в мене не було апетиту, тому доводилось пхати в себе смажену картопельку.
Після сніданку я відразу попросив Немезиду оновити мені статус. Звісно богиня погодилась, але що дивно, то Вейн попрохала також бути присутньою під час ритуалу.
— Як пройшло ваше полювання?
— Продуктивно ня, він вбив п’ять Мінотаврів і навіть одного Саблезуба ня.
— Тоді цього вистачить з головою, — промовила богиня і сіла позаду мене.
Її тонкий пальчик ковзав по моїй спині, засяяла Фална, я відчув як по тіло розлилось слабке тепло як це завжди буває при підвищенні характеристик, а далі вона застигла.
— Руді, ти не можеш підвищити свій рівень. Схоже Мінотаври і Саблезуби для тебе занадто маленька рибка.
У мене не було навіть сил, щоб лаятись, я просто стомлено відкинувся на спинку дивана і важко зітхнув. Що ж в такому разі, чорт забирай, робити?
***
Едгар стомлено дивився на прекрасне небо. Білі пухнасті хмаринки повільно, не поспішаючи мандрували по безкінечному небосхилу. Одна із великих хмар закрила собою сонце, даруючи йому приємну прохолоду.
— Едгар, ти що заснув?!
Хлопець не відповів і навіть закрив очі. Однак його співрозмовник прекрасно знав характер пройдохи, тому замахнувся ногою для знатного копняка. Едгар привідкрив око і в останню мить перевернувся на бік. Носок добротного черевика пройшов повз ноги хлопця.
— Якщо ти не піднімешся за десять секунд я почну тебе лупити прямо так.
Едгар важко зітхнув, підібрав два однобічні кинджали з землі і важко підвівся. Командир сім’ї Борея з противною посмішкою хруснув шиєю і встав в бойову позицію.
— Слухай Баррі, ти ніколи не чув вислів: від роботи коні дохнуть. Так от, ще трішки і… — він закотив очі й висолопив язика.
— Едгар як ти не розумієш. Ти наша таємна зброя, козир, який може вирішити долю Військової гри. Але потрібно як слід підготовитись.
Едгар вклав два кинжали в піхви і важко зітхнув. Мало того що він підвищив свій рівень тоді, коли тільки одна його характеристика досягла “D” рангу так ще й ці кляті нелюдські тренування! Він пожертвував своїм потенціалом, а натомість отримав постійні тумаки спочатку від Баррі, а потім від цілої орави покидьків, які сміють називатися його друзями!
— Військова гра вже завтра хіба я не заслуговую на відпочинок. Хоча б сьогодні га!?
— Гаразд, домовились, — не встиг Едгар зрадіти як командир сім’ї продовжив: — Після цього бою можеш іти відпочивати!
— Ні-і-і!
Баррі не слухав свого лінивого друга і накинувся на нього з усією можливою швидкістю. Бідний хлопець пробував втекти, але командир це передбачив і заздалегідь перекрив всі виходи із заднього двору їхнього маєтку.