Критий віз повільно рухався вперед по бруківці серед лісу. Кожен раз, коли дерев’яне колесо наїжджало на виступаючий камінець чи вибоїну віз суттєво трясло. Враховуючи що сидів я на дошках без будь-якої підкладки це було вельми неприємним способом подорожувати.
Сильний зустрічний вітер приносив сморід кінського поту перемішаний зі свіжістю лісу. Дівчата про щось гомоніли, я їх чув, але слова проходили повз. А проте в такій ситуації я ледь тримався, щоб не заснути. Не те щоб у мене вийшло, але сон, навіть жах був набагато кращий ніж ця клята мігрень. Звісно я просив у Рубі якісь ліки, однак, нічого не допомогало, і чим далі, тим було гірше.
Щоб хоч якось відволіктись я вийняв меч на декілька сантиметрів, так щоб можна було використати лезо як дзеркало. Перше що привертало увагу, це зовсім не бліда шкіра чи здоровенні чорні круги, а білки очей які від полопаних капілярів були майже повністю червоні.
— Ти як Руді? — звернулась до мене богиня, яка сиділа поруч.
— Хочу відпустку на місяць, щоб тільки спати і їсти.
— Ти вже і так цілий тиждень не виконуєш свої обов’язки по дому, а хочеш взагал… — ельфійка мило зойкнула коли Ельза ущипнула її за передпліччя.
— Рейчел, у тебе що взагалі жалю немає? Він і так виглядає наче труп.
— Так я і не проти, щоб він відпочив, тиждень може два, але не цілий місяць! Тим більше він сам себе так заганяє.
— Ви занадто розслабилися ня, — невдоволено проговорила кішка, схрестивши руки під грудьми. — Для початку потрібно перемогти ня.
— Ох наша кішечка як завжди, наче та чорна хмара.
Вейн грізно зиркнула на Ельзу, але амазонка усміхнулася. В цей момент колесо возу потрапило в велику вибоїну, від чого бюст Ельзи провокаційно хитнувся. Готов закластися що почув як Вейн скрипнула зубами, а її очі якусь мить дивилися на великі вершини.
Схоже амазонка також помітила погляд кішки, а може знала і раніше про її комплекси, тому з бісиками в очах вона навмисно почала розминати плечі і висувати бюст вперед.
Якби хвостик Вейн не був би зараз десь в броні, то скоріш за все він би видав справжній настрій дівчини. А так вона просто відвернулася в сторону лісу. Не дивлячись на спокусливий вигляд Ельзи я також відвернувся. Все ж у мене і так голова ладна луснути від болю, якщо ще з’явиться хвилювання в штанах тоді мені точно гаплик.
— Пррр, тихше Зіронько, зупинись, — промовив візник і ми від’їхали на узбіччя. — Ми приїхали, ось звідси йде дорога на Джиєт.
— Дякую що підвезли нас пане, — промовила Рейчел і спустилася з воза на землю.
Я також зістрибнув вниз і подав руку богині. Немезида здивовано припідняла брови, але прийняла мою допомогу. Краєм ока помітив, як Вейн вручила чоловікові декілька монет і також зістрибнула на землю.
Широка дорога, на якій могли розминутися одночасно три вози, була переповнена мандрівниками та купцями зі своїми возами. Ораріо досить велике місто, тому такий трафік цілком зрозумілий. Маневруючи серед возів ми перейшли на іншу сторону дороги. На узбіччі стояв кам’яний вказівник, який був оплетений зеленню настільки, що годі було вже побачити написи. І це й не було потрібно, адже єдине відгалуження, дорога до Джеїду, була зарослою бур’янами, а подекуди й чагарником.
— Схоже сім’я Феміди вже тут пройшла, — промовила Ельза, кивнувши на колії, пророблені возами.
— Нам же простіше ня.
Вейн поправила лямки своєї об’ємної сумки і рушила першою. За нею послідували й інші дівчата, ненавмисне оточивши богиню лолю і мене. Я піймав на собі ще один стурбований погляд Рубі і нарешті не витримав:
— Чого ти така кисла? Все через зілля лікування? Хочеш, я попрошу богиню компенсувати твої витрати?
— Булоб непогано, але… — вона ще раз глянула на мене і трішки стишивши голос продовжила. — Мене турбує твій стан. Ми не знаємо на що ще здатне прокляття і твоя навичка. Гранд Берсерк це… ммм як ти там сказав? Імба, але за все приходиться розплачуватись.
— Все буде добре.
— Ти не можеш цього знати.
Я легенько усміхнувся коли почув її бурчання і погладив її по голові. Рубі, наче розлючена кішка, відкинула мою руку і взялася відновлювати свою зачіску.
— Рубі, відкрию тобі один маленький секрет. Я не збираюся вмирати до тих пір, поки не помацаю вушка і хвостик милої дівчини-кішки.
— Стривай, а чи були у твоєму списку вушка ельфійки? Просто мені Ельза розповідала, що ти вже мацав Рейчел.
Я відчув вже знайомий холодний погляд, який намагався заморозити мою спину. Краєм ока побачив, як ельфійка погладила гарду своєї рапіри і її пухкенькі губки ворухнулися беззвучно вимовляючи слово “уб’ю”.
— Тільки вушка, не більше.
— Тобі таке подобається? Ну, я маю на увазі вуха?
— Типу фетиш? Гадаю що ні, — я повернувся назад і ще раз глянув на роздратовану Рейчел. — Хоча я віддаю перевагу нелюдським вушкам.
— Гм, а мої вподобання не залежать від раси.
— Справді? Тобто ти готова будувати стосунки з ельфом чи богом?
Рубі перекинула свій посох в іншу руку і, нахмуривши брови, на деякий час про щось задумалась. Немезида, яка йшла попереду, сповільнила свій рух, поки не зрівнялася з нами.
— Так звісно. Головне ж почуття хіба ні?
— Стосунки це не тільки емоції, інколи пари не можуть бути разом через об’єктивні причини. І тривалість життя це один з основних факторів, — я глянув на Рубі. — Ну принаймні це те що підказує моя логіка.
— Є над чим задуматись.
Я стенув плечима і глянув вперед. Зелена стіна дерев розступилася, відкривши вигляд на рівнину перед міським муром. Кам’яна стіна метрів п’ять в висоту де-не-де обвалилася. Найвищою будівлею був круглий донжон плідно оплетений в’юном і, здається, виноградом.
— Що це за місце?
— Колись, дуже давно, ще до того як боги спустилися на землю, Джиєд був аванпостом перед підземеллям, — почала пояснювати мені Немезида. — В ті часи ще не було Ораріо і монстри часто покидали лабіринт і нападали на землі тодішніх королівств. Тоді король Сигізмунд побудував цю фортецю, щоб знищувати монстрів до того, як вони увійдуть на його землі.
— О, я також чула цю легенду.
— Це і справді дуже гарна легенда, яка мало має спільного з реальністю, — усміхнулася Немезида. — Насправді в той час маги, алхіміки, інженери почали використовувати магічні ядра монстрів. Тобто це було цілком прагматична ціль побудувати аванпост, щоб час від часу влаштовувати рейди на монстрів. Тільки ось Сигізмунд недооцінив економічну цінність магічних каменів. З’явилося багато вільних шукачів пригод, які заполонили цю місцину. Джиєд зіграв роль тихої гавані, де можна було перепочити і відремонтувати екіпірування. Але згодом шукачі пригод знищили всіх монстрів на поверхні і почали спускатися в підземелля.
— А далі, коли ситуація більш менш урівноважилась, Королі вирішили захопити такий ласий шматочок, як вхід в підземелля.
— Так ситуація дійсно загострилась, але перш ніж сталась війна спустилися боги та заснували незалежне місто Ораріо. Джиєд існував ще декілька століть після створення Ораріо, але аванпост був занадто близько до міста тому це стало економічно невигідно. Погіршилась ситуація століття назад, коли всі криниці в місті пересохли, що призвело до спалаху Холери. Відтоді це місто і пустує.
Рубі видала щось типу “угу” і стала оглядати руїни більш детально. Ми якраз досягли того місця де раніше були ворота і увійшли всередину. Покинуті будинки від плину часу обвалилися, а то й взагалі повністю перетворилися на купки каменю. Колись гарна бруківка тепер була засипана землею, усіяна листям і травою. Колишня територія цивілізації зараз поглиналася природою.
Ми пройшли хитрим лабіринтом, який притаманний для військової архітектури, щоб заплутати ворогів, до центральної площі. Тут вже були авантюристи в білій формі які пересували різний мотлох з площі. На нашу появу мало хто звернув увагу, тільки один хлопець в окулярах підійшов.
— Добрий день пані Немезида. Якщо ви хочете поговорити з пані Фемідою, то вона вже чекає вас в наметі, — він чемно вказав вбік, де стояли вози, а між ними був високий намет.
— Тоді мені дійсно варто привітатися з подругою.
Богиня в супроводі хлопця пішла до намету, ми ж вибрали собі зруйнований дім близький до площі. І мали намір облаштувати це місце, щоб присісти.
— Руді! Якого біса ти мечем кропиву ріжеш?!
— Ой, пробач, забув захопити з собою косу.
Не звернувши на неї увагу я порішив буйний кущ незрозумілої рослини, ногою відкинув стебла і задоволено оглянув свою роботу. Ельза, продовжуючи бурчати, накинула плед на обвалену частину стіни, так щоб вийшла непогана лавка, і всілася.
— Міг би взяти палку! Ти розумієш, це зброя від якої залежить твоє життя! Партнер, друг, кохана, а ти махаєш мечем наче той садівник!
— Ельза, заспокойся нічого поганого з мечем не станеться, — промовила ельфійка і дістала із сумки, якусь ганчірку, та кинула мені.
Я стенув плечима і витер добре клеймор та повернув його в піхви. Ельза продовжила бурчати, але в мене не було ні сил, ні бажання конфліктувати. Тому всівся собі на імпровізовану лавку біля краю і продовжив дивитися як хтось працює.
Головна площа також була в поганому стані: бур’ян по пояс, де-не-де були кущі. Спочатку я не думав, що хтось стане заморочуватись більше ніж просто порізати саме високе, але ні. Авантюристи взяли якийсь інструмент, схожий на сапу, і стали знімати верхній шар трави і землі.
Завдяки характеристикам площа, яка була завбільшки з баскетбольне поле, була розчищена за якихось двадцять хвилин! Тепер це було більш менш чисте поле, де дійсно не соромно проводити бій.
— Слухайте, а може нам допомогти? — невпевнено поставила питання Рейчел.
— Ні ня. По перше, ми повинні берегти свої сили для бою ня, а по друге — сім’я Феміди робить це не безплатно ня.
— А хто платить? — поцікавилась амазонка і глянула на кішку, яка стояла поруч, обіпершись на цілу частину стіни.
— Все буде із карману сім’ї яка програє ня.
— А нам щось дістанеться? Ну, чого запитую все ж я добряче потратилась на підготовку, — пробурмотіла Рубі.
— Звісно дістанеться ня.
Чесно кажучи, момент з фінансами я взагалі не брав до уваги, тому це досить приємна новина. Про що і вирішили побалакати дівчата, однак швидко змінили тему, адже наша чорна кішка нагадала, що ми поки не виграли.
Певний час я спокійно сидів, але раптом мігрень посилилась настільки, що голова була ладна луснути. Знаючи, до чого це може призвести я, притримуючи ніс, сказав що іду в туалет. Обігнувши дім я заглибився в нехитрий лабіринт вуличок, поки не опинився між двома цілими стінами.
Як тільки опустив руку кров з мого носа хлинула на засохле листя. Я затиснув ніс і став рівно притулившись до холодного каменя. Раптом тишу було порушено чиїмись кроками, і як назло вони були занадто близько, щоб я зміг кудись втекти.
До мого провулка заглянув чоловік зі світлим волоссям і помаранчевими очима. На голові у нього була ковбойська шляпа з пір’ячком. Гермес мені усміхнувся і доброзичливо привітався:
— Привіт, у тебе все добре?
— Не дуже, — пробурмотів я, прекрасно розуміючи, що він бачить кров під моїм носом.
— Ох я ж не представився мене зовуть Гермес, — він харизматично підморгнув. — А це моя помічниця Асфі.
Він махнув рукою і до провулка заглянула дівчина з довгим синім волоссям та окулярами. А все її тіло прикривав довгий плащ. На відміну від своєї версії в аніме, Асфі виглядала трішки молодшою, і зачіска була інша.
— Мене зовуть Руді Ешворд, приємно познайомитись.
— Нам також приємно, тобі потрібна допомога? — поцікавилась дівчина.
Я повільно відпустив ніс, пересвідчившись що кров не тече, і тільки після цього з карману дістав зілля лікування, відкупорив флакон і бризнув собі в ніс. Кров взаємодіючи з пахучою рідиною зникла, а капіляри і дрібні кровоносні судини, які були ушкоджені, загоїлись. Однак підборіддя і руки в мене були ще в крові. Звісно витрачати навіть низькорівневе зілля на таке марнотратно але…
— О чекай якщо тобі потрібна вода, то у нас найдеться, — бог з усмішкою на вустах взяв у Асфі бурдюк з водою і потряс перед моїми очима.
— Дякую.
Він ще раз мені променисто усміхнувся і відкупоривши бурдюк злив воду мені на руки. Я добренько вимився, стряхнув краплі води і вже думав витерти це об штани, але навіть зараз мені не хотілося здатись невихованим перед дівчиною, тому ніяково опустив руки.
— Що ви тут робите?
— Військову гру повинен хтось коментувати, і я викликався на цю роль, — він на мить задумався, а потім його погляд трішки змінився, став більш серйозним. — А ще я хотів поспілкуватися з тобою. Все ж ти досягнув другого рівня менше ніж за місяць. Це неймовірно! Навіть Айз Валенштайн, минулий рекордсмен, змогла це зробити тільки за рік!
Я натягнуто усміхнувся. Якщо чесно, ми з Вейн навіть не пробували спускатися в підземелля ще раз, адже це могло бути марним. Замість цього ми зосередились на характеристиках. Тренування, тренування і ще раз тренування. Це призвело до того, що моя сила в режимі Берсеркера стала співставною з авантюристом третього рівня!
Це настільки неймовірно, що прийшлось виступити з заявою, що в мене другий рівень. Чисто по характеристиках це була правдою, але навіть так для Немезиди такий крок був вельми непростим.
— За все приходиться платити, — я ще раз торкнувся свого носа, щоб пересвідчитись що нічого не тече.
— І все ж ти пішов на це.
— Життя навчило мене розглядати найгірші з можливих сценаріїв. Тому я не хочу стати причиною розпуску сім’ї Немезиди.
— Гмм.
Він з розумінням усміхнувся і навіть легенько кивнув, наче говорив: “І кого ж з них ти хочеш вразити?”. Я внутрішньо стенув плечима та продовжив йти на поводу у цього Бога.
— Ну і як справжній джентельмен я повинен захистити свій гарем.
— Пха-ха, — не стримався бог і, поплескавши мене по плечі, засяяв однією зі своїх фірмових усмішок. — Це була відповідь справжнього чоловіка!
— Пф, — голосно форкнула Асфі й глянула на нас як на якийсь непотріб.
— Заради дівчат ми чоловіки ладні гори перевертати, саме їхня краса сповнює наші серця хоробрістю, мужністю і відвагою. Інколи таких відчайдух називають героями.
Я сховав своє лице руками, удавши ніби знову погано стало. Насправді гнів заполонив мене майже з головою. Цей інфантильний виродок вважає, що справжніми героями стають через спідницю? Герої, яких я знав особисто, які зараз віддають свої життя далеко не за спідницю. Вони б’ються за свою сім’ю, коханих, за волю і клан!
Гермес… Цей виблядок принижує моїх героїв… Я відчував як вир цих думок повільно затягує мене в бездну гніву, червона пелена повільно почала з’являтися на периферії.
Стоп! Руді потрібно зробити крок назад і подивитись на ситуацію об’єктивно. Цю виставу почав я, цей божок просто підтримав і гіперболізував її. Він нічого не знає.
Я глибоко вдихнув і повільно видихнув. Гнів стиха. Тільки після цього я опустив руки та побачив трохи схвильованих співбесідників.
— Зі мною все гаразд. Ходімо на головну площу.
— Гаразд, — погодився Гермес і повернувся праворуч.
Я вийшов із-за рогу будинку і помітив, що мій провулок був зовсім не далеко від дороги яку витоптала сім’я Феміди. Тепер зрозуміло, як вони мене знайшли.
По витоптаній багатьма людьми дорозі дійти до головної площі було куди простіше. Бог відправився до намету Феміди, а Асфі підійшла до дівчат. Схоже вони були добре знайомі, тому що зав’язалася дружня розмова.
— Йоу, давно не бачились Андромеда.
— Так були справи, на заході, — не вдаючись в подробиці відповіла дівчина і відразу перевела тему. — А ти бачу зовсім не змінилася.
— Підтримую форму. До речі, а ви де зустріли нашого новачка? Стривай, — Ельза раптом підозріло на мене вирячилась. — Тільки не кажи мені, що ти засвітив перед нею свої причандали.
— Не було такого.
Асфі, зберігаючи нейтральну маску, поправила свої окуляри і важко зітхнула. Я опустив голову на схрещені пальці і більше не став звертати уваги на шпильки зі сторони амазонки.
Приблизно через пів години прийшла сім’я Борея на чолі з богом. Він також направився до намету в той час, як всі двадцять з хвостиком авантюристів розмістилися поодаль від нас.
Я час від часу ловив на собі ненависні погляди, але мігрень турбувала мене куди сильніше. Дівчата ж абсолютно не звертали увагу на сторонніх і поводитися як зазвичай, що ще більше злило наших противників.
Приблизно о дванадцятій боги покинули намет і зайняли місця біля своїх сімей. Двоє членів сім’ї Феміди винесли дорогущий стілець зі спинкою. На вулицю вийшла граційна богиня, з довгим, наче воронове крило, волоссям. Вона поправила довгу облягаючу сукню і елегантно присіла.
Деякі члени сім’ї Феміди зайняли позиції на височинах, що залишилися від будинків, так щоб можна було оглядати будь-які підступи до центральної площі Джиєду.
— Бажаю вам удачі, — щиро промовила Асфі і також пішла до Гермеса, який піднявся на стіну, яка слугувала йому як сцена.
— Уране, даруй мені дозвіл на використання моїх сил.
— Дозволяю, — пролунав голос бога з пустоти.
— Пані та панове! — голосно викрикнув бог, вітаючись з пустим простором перед собою, наче там була камера. — Нарешті прийшов день Військової гри! Я ваш ведучий Гермес, буду коментувати цю битву! Знайомтесь — сім’ї Немезиди та Борея.
Він по черзі вказав руками на наші сім’ї. Боги, зберігаючи нейтральні маски на обличчях, просто кивнули, ми ж за відсутності “камери” ніяково застигли на деякий час, поки Гермес, знову граючи на публіку, коротко не пояснив правила і продовжив свій монолог:
— Що ж я сподіваюсь ви вже встигли зробити ставки, адже зараз будуть вибрані королі, — він на декілька секунд затих, щоб підігріти інтерес публіки, а потім голосно клацнув пальцями. — Королі команд вибрані тепер прошу командирів підійти.
Вейн одягнула на голову шолом, взяла свою зброю і повільно направилась до сцени. Командир сім’ї Борея також перевірив зброю і, розминаючи шию, вийшов вперед.
— Орел чи решка?
— Орел ня, — поза жодними сумнівами промовила кішка майже миттєво. Її опонент нагородив дівчину роздратованим поглядом, але не став сперечатись.
— Тоді я решку.
Гермес дістав із карману золоту монету, пробний раз підкинув, щоб продемонструвати, що немає ніякого підвоху. І потім підкинув вгору. Поблискуючи на сонці монета високо піднялась, а потім під увагою всіх навколо впала в руку бога.
Гермес навіть не встиг відкрити як деякі авантюристи вже знали результат. Ельза слабо усміхнулася, Рубі кивнула, а от Баррі голосно цокнув язиком. В наступну мить бог показав монету.
— Право першим кинути виклик на стороні сім’ї Немезиди!
— Я вибираю Баррі Міллера ня.
— Перший бій буде між Кривавою валькірією та Іскрою. Прошу вас вийти в центр арени.
***
Баррі повільно зупинився в центрі арени напроти Вейн. Він дивився на противника в пошуках якихось слабкостей чи прогалин в обороні. Але зелені очі валькірії уважно дивилися за кожним його рухом.
До імпровізованої арени підійшов аристократичного виду чоловік в білій уніформі сім’ї Феміди. Він зупинився поодаль і тихо, але чутко почав говорити:
— Я Анрі із роду Амонтикреїв, буду виступати суддею у ваших поєдинках. Битися можна тільки після мого сигналу, програвшим вважається авантюрист, який не може більше битися, або здався. Матч закінчується після мого сигналу. Якщо ви порушите одне із цих правил ви будете дискваліфіковані. А тепер приступимо, — він високо підняв руку вгору. — Увага! Приготуйтеся! І бій!
Після того як суддя опустив руку Вейн встала в стійку, Баррі також сильніше стиснув свого меча і приготувався до оборони. Він напружив всі свої нерви та сили, щоб побачити рухи валькірії.
Але Вейн стояла на місці. Вона також вивчала його екіпіровку, дивилася за кожним його рухом, ба навіть поглядом. Алхімічні бомби чи Магічні клинки, чи будь-який інший козир не залишиться без уваги.
Баррі важко проковтнув і ще більше напружився. Але пройшло двадцять секунд, ціла вічність для такого бою, однак противник не зробив жодного руху. Тоді він наважився заговорити:
— Враховуючи різницю що між нами в цілих два рівні, дозволь мені скористатися магією.
— …Гаразд ня.
— Закликаю о далекі небеса, даруйте мені силу, щоб я осяяв блиском темряву!
Гермес з завзяттям коментував бій, однак Баррі його не чув. Чоловік провів долонею по холодному лезу фламберга, який забарвився в синій. Інколи з потріскуючим звуком виникали іскри.
— Я іду.
Баррі затримався на місці на якусь секунду, а потім рвонув вперед. Напружуючи всі м’язи він завдав косий удар. З жахливим скреготом меч і залізна тонфа зустрілися. На мить Вейн здригнулася, чим і скористався Баррі.
При боротьбі у звичайних умовах розряд блискавки повинен був знерухомити, противника, однак через різницю в рівнях він надіявся тільки на секундну затримку. Баррі відступив на мить, а потім завдав стрімкого удару по тій же самій стороні.
Хвилястий клинок з сичанням прорізав повітря. Але замість того щоб влучити в прорізі між пластинами обладунків, клинок наштовхнувся на тонфу. Баррі був шокований: Вейн відреагувала блискавично, використавши уражену руку. Він швидко опанував себе, виступив на пів кроку і знову завдав сильний розмашистий удар.
Вейн заблокувала атаку втретє. Її залізна тонфа навіть на міліметр не відхилилася під тиском ворога. Зелені очі дівчини були все такі ж спокійні і зосередженні.
Баррі зціпив зуби та в відчаї накинувся на свого противника осипаючи її градом стрімких випадів. Однак Вейн легко блокувала і парирувала до тих пір, поки фламберг не повернувся до свого звичайного стану.
Це стало кінцем бою. Все трапилось занадто швидко, щоб Баррі зміг відреагувати. Дівчина різко відхилилася назад, пропустивши кінчик його меча повз, а потім його права нога вибухнула болем.
Стальна тонфа блискавично вдарила по ведучій нозі. Тіло Барі втратило рівновагу і почало падати вбік. Він не встиг виставити захист чи навіть повернути фламберг до себе, як друга тонфа дівчини блискавично опустилася на його голову.
Баррі наче в сповільненій зйомці бачив, як темний кусок металу наближається до його скроні. Його голова опустіла, але в цей момент Вейн зупинилася.
Холодний вітер скуйовдив його волосся і світосприйняття повернулося до звичайного ритму. Баррі не зумів втриматись на ногах і незграбно звалився на землю.
Він шумно втягнув повітря ротом і повільно видихнув. Нехай зараз Кривава валькірія билася тонфами без лез, настільки сильний удар міг запросто роздробити його макітру, однак вона спинилася. Валькірія дозволила йому продемонструвати всю свою силу, а потім просто показала різницю між ними. Вчинок гідний справжнього воїна.
— Ого Кривава валькірія не стала завдавати останнього удару!
Почувши ці слова Баррі зціпив зуби щосили. Його з самого початку не сприймали як рівного, а зараз пожаліли. Валькірія заділа його гордість, від якої в чоловіка аж живіт скрутило. Він знав, що зараз не час йти на поводу в емоцій. Баррі витер холодний піт з чола і голосно промовив:
— Я здаюсь.
— Перший бій перемога сім’ї Немезиди, — сухо промовив суддя.
— Ого оце так поворот… Хотів би сказати я, але все було очевидно з самого початку. Однак ми побачили протистояння духу двох воїнів і я готовий визнати, що в цьому плані противники не поступаються один одному.
Слова Гермеса дратували Баррі наче той скрегіт металу. Однак зараз потрібно дограти виставу до кінця. Він повернувся до Кривавої валькірії та спробував підвестись. Але варто було поворухнути ногою, як жахливий біль пройняв все його тіло.
— Я старалася вдарити не сильно ня, але схоже не вийшло ня. Тобі потрібен цілитель ня.
Говорила вона спокійно, однак зелені очі дівчини спалахнули ненавистю. Він різкої переміни він застиг як вкопаний, а вона повільно розвернулася і попрямувала геть.
Баррі Міллер, також відомий як Іскра усміхнувся від щирого серця. Кривава валькірія переслідувала точно таку ж ціль як і він сам: підвищити власну репутацію в Ораріо. Воїнська честь, гідність тут були ні до чого, сухий розрахунок не більше.
— Цілитель є! Я тут! Уже бігу.
Хлопчина з посохом швидко підбіг до постраждалого і, не втрачаючи часу, пробелькотів собі під ніс довге закляття. Зелене світло, яке опустилося на ногу Баррі швидко забрало біль і зростило кістки.
— Готово, — хлопчина здув неслухняне волосся яке лізло йому в очі і допоміг Баррі підвестись. — Хоч я і загоїв тріщину, тобі потрібен відпочинок і спокій, щоб повністю прийти до тями. Не перенапружуй ногу.
— Дякую.
Баррі, декілька раз наступив на ногу, відчуваючи легкий біль, після чого забрав з плеча хлопця руку, підняв з землі меч і направився в сторону своєї сім’ї. Проходячи повз він поплескав Едгара по плечі:
— Я надіюсь на тебе Ед.
— …Цей покидьок…
— А? — Баррі, аж з кроку збився.
— Я навіть за руку дівчину не тримав, а це й засранець собі гарем влаштував.
Баррі заторможено повернув голову і побачив, як єдиного хлопця із сім’ї Немезиди оточили дівчата. Можливо вони ненавмисне намагалися захистити єдиного свого новачка, однак ефект був прямо протилежним.
— Ед заспокойся, не забувай про план.
— Кхм, що ж тепер настала черга сім’ї Борея кидати виклик!
— Я, вибираю от того пацана, — Едгар широким кроком направився в центр площі, не зводячи погляду з вибраного противника.
— Другий бій відбудеться між Едгаром Райтом і Руді Ешвордом.
Руді, зістрибнув на землю, притримуючи піхви з мечем, і спокійно попрямував на арену. Вставши в п’яти метрах від свого противника він витягнув свій меч і напружився.
— Увага! Приготуйтеся! І бій!
Як тільки суддя дав відмашку Руді відступив на декілька кроків виставляючи меч в захисній позиції. Едгар стояв навіть не діставши зброю.
— Як ти цього досягнув? Що ти зробив?
— Ти про мій рівень? Вибач, але це конф…
— Як ти зміг увійти в сім’ю Немезиди? В сім’ю, де тільки дівчата.
Борей не зміг зберегти нейтральний вираз обличчя і засоромлено приклав руку до чола. Баррі просто випав в осадок, це було якесь божевілля. Але схоже Руді вирішив довести цю подію до повного абсурду.
Хлопець опустив трішки клеймор і випнув груди, а в його погляді з’явилися покровительські нотки. Він легенько зітхнув, глянув на дівчат зі своєї сім’ї, та ще вище задрав підборіддя.
— Я навчу тебе, як поводитись з дівчатами. Навіть більше, я замовлю за тебе словечко перед Немезидою. Умова тільки одна: здайся зараз.
— Ха? — спантеличено роззявив рот Еді і мимоволі глянув на прекрасних дівчат із сім’ї Немезида.
— Схоже новачок вирішив скористатися силою слів замість клинка.
— Ед! Не смій, чуєш не смій піддаватися! Він просто хоче перемогти!
— Ти думаєш мені потрібні поради шмаркача?!
Едгар вправно дістав два коротких кинджали із піхов та грізно пішов вперед. Його лице аж почервоніло від люті, в очах палало полум’я, але схоже Руді вирішив ще більше вивести із себе противника:
— Слухай, ти хоча б дівчину за руку тримав?
— Ну все малий, тобі срака!
Баррі побачив, як усмішка виникла на лиці новачка, але майже моментально вона зникла. Переміна була занадто різкою, занадто неприродною.
— Едді, обережно!
Руді високо підняв меч над головою і різко опустив вниз. Едді блокував клеймор одним кинджалом. Бризнули іскри, пролунав скрегіт. І клеймор подолавши захист опустився вниз.
Едді різко крутнувся на місці, з розвороту вдаривши ногою по голові противника, і відразу відскочив назад. Він глянув на груди: довга рана від правого плеча тягнулася майже до самого стегна і зараз сильно кровоточила.
У нього не було навіть секунди для того, щоб перевести дух: Руді наче не помітив вибиті зуби і рвонув на нього. Пересилюючи біль і шок Ед різко ухилився вбік, щоб знову не потрапити під атаку.
Баррі був шокований. Він гадав що сил Едгара вистачить на те, щоб спинити цього пацана, але його сила бала далеко за межами його сподівань. Так наче у нього був…
— Третій рівень!?
— Гррр!
Руді, наче той звір заричав і кинувся знову в атаку. Під тиском ворога Едді прийшлось відступати. Зрідка він сам контратакував, але його противник наче цього не помічав атакував без зупинки.
***
У просторній вітальні зібрався кістяк сім’ї Локі. В центрі кімнати висіла проєкція овальної форми, яка відображала події в Джиєді. Це був не магічний пристрій, створений людьми, а сила богів.
— А цей пацан не погано розіграв свої карти, — добродушно підмітив Гарет і рефлекторно пригладив свою бороду.
— Хитрий засранець…
Прокоментувала Локі, яка зараз сиділа біля Айз, та наче випадково обійняти її. Але дівчина навіть не відводячи погляду від екрана ляснула богиню по руці. Локі ображено скривила личко.
— Фін, як думаєш хто переможе.
Хоббіт глянув на нахмуреного Свена краєм ока і перевів погляд на екран. Роздуми не зайняли багато часу і вже через декілька секунд він відповів:
— Едгар.
— Ха? Він же зараз тільки і може що підібгавши хвоста відступати, — грубо прокоментував Бете.
— Так може здатися, на перший погляд. Але зверни увагу, що ці двоє демонструють силу третього рівня. Якщо пацан використовує Берсеркера, то Едгар схоже недавно підняв рівень.
— Гадаєш, Едгар опанує свою силу швидше, ніж у Руді закінчиться витривалість? — перепитав Свейн.
— Це буде перемога майстерності над грубою силою.
В цей момент бій на екрані перейшов у свою завершаючу стадію. Розмови затихли, всі очі прикипіли до подій які розвернулися на рингу.