— Де мій брат? — Запитує Тор.
— Мені звідки знати? — відповідає Тоні, зосереджено копаючись у великій металевій (звісно, тимчасово) купі брухту. — Браслет — це все, що він залишив. Ну знаєш, ніякої прощальної записки, — знизує він плечима, — абощо.
Тор зітхає, тре обличчя рукою, і йде, прихопивши кайдани. Тоні вирячається в спину, що віддаляється. На цей раз Тор виходить через двері та використовує ліфт. Двома днями раніше вони з темними ельфами — о, тепер Тоні має уявлення, хто це — розгромили добру частину Лондона. Одінсон виглядає похмуро, але Старка не надто це турбує.
Правду кажучи, після розкриття Гідри в ЩИТі починається справжній хаос. Ф’юрі все-таки виявляється на боці « добрих хлопців ». Наташа з Клінтом домагаються розформування ЩИТу, хай і не найрозумнішими методами, і тепер його офіційно не існує. Зате існує розлючена терористична організація, яка готова будь-якої миті повернутися з помстою.
Ґрант Ворд зникає, як і Лорелей, але це зовсім не проблеми Старка. Першим займається Колсон зі своєю командою, що стосується другої… Тоні, звісно, уже має ідею, як відстежувати асґардців на Землі. Тих небагатьох випадкових тестів, поки Локі був тут, вистачило, щоби сформувати основу. Але Старк не збирається цим займатися. Не зараз.
Зараз його розум займає Стів. Бо ж те, що Джарвіс знаходить Кепа в полоні, ста для Старка справжнім сюрпризом. Він пристойно покалічений, враховуючи витривалість його тіла, і що так прикро, мовчазний як риба.
Коли Тоні вривається в прихисток Гідри, де вони тримають Роджерса, майже ніхто не стає йому на заваді. Проте сам Роджерс ніби цьому не радий, він щось приховує, і Тоні конче необхідно знати що саме. Єдине, про що говорить Стів, так це про впевненість Гідри в тому, що він зрадив їх. А тобто в тому, що він взагалі колись був на їх боці.
Тоні роздратовано хитає головою, через пів години в нього зустріч із Марією Хілл.
Протягом наступних тижнів Старк не може позбутися відчуття, що хтось за ним слідкує. Це, звісно, не може бути Локі, бо ж нащо йому це? Він міг зробити будь-що ще тоді. Тоні списує все на втому, і далі сподіваючись, що бог не готує витонченого плану помсти.
З колонок грає Back in Black , і Старк мукає в такт, поки раптом у глянцевій поверхні металу не помічає дивний відблиск. Тоні смикається, обертаючись, і мимоволі хапає зі стола викрутку. Зелені очі ледь не світяться в темряві, але їхній володар до мурашок і холодку на потилиці спокійний, і з нудьгою окидає поглядом Старка з ніг до голови.
Тоні завмирає, проклинаючи Джарвіса. А він мовчить.
— Ти спеціально чекав на цей трек у грайлисті? — намагається глузувати Старк. Йому, певно, здається, але на мить між брів Локі проскакує зморшка. Той знову виглядає як раніше, дорослий і погрозливий, майже під два метри. Правда тепер на ньому чорний костюм, що, Тоні має визнати, приголомшливо йому пасує.
— Ні, — одним легким рухом він відштовхується від столу й робить кілька кроків уперед.
Тоні насилу стримується, щоби навпаки не відступити назад. Він і так достатньо дякував небу за те, що залишився живим при всій своїй легковажності. До цього моменту Старк наївно прийняв той факт, що він — набридлива комаха, чи як там? — Локі не цікавить.
Локі змахує рукою, а Тоні прикушує щоку, проте той поки що тільки витягує з простору те, що Тоні ніяк не очікує побачити.
Старка сковує жах, забираючись під шкіру і здавлюючи легені. І перед очима знову кораблі читаурі, дірка в небі, і цей чортів штучного блакитний. Він щосили стискає пальці, намагаючись втихомирити паніку, що без зволікань липне до скронь.
— Приніс дрібничку в подяку за… — Локі не закінчує, нарешті зустрічаючись зі Старком поглядом. У Тоні шумить у вухах, і він усе ж таки не втримується і відступає на крок назад.
Пасмо чорного волосся падає на око, коли Локі впихує скіпетр Тоні в руки, губи кривить усмішка — холодна і штучна, така, що поколює крижаними голками. Бог так і не закінчує, розвертаючись і, очевидно, збираючись, як він добре вміє, розчинитися в просторі. Але Тоні вкотре ігнорує здоровий глузд, встигає схопити його за рукав.
— Стривай, — насилу видавлює він. — За що?
— За те, що не вирішив відігратися на мені, мабуть, — закочує очі Локі. — Дуже благородно з твого боку.
— І це все?
— А що ти хочеш почути, Ентоні? — кривиться він, буквально уособлюючи зневагу.
Тоні гадає, що навряд чи є сенс у тому, щоби спочатку вистежувати притрушену асґардійку, а потім дарувати палицю для завоювання світів людині, яку зневажаєш. Принаймні, він би не став. Тому він пирхає:
— Фу, — на що Локі ледь помітно підтискає губи. — Тільки не Ентоні. Краще вже раб.
— Раб? — перепитує Локі. На мить у його очах проскакують іскри веселощів. Тоні розуміє, що йому спав на думку черговий вульгарний жарт. І Старк чіпляється за це, як за останній шанс, широко усміхаючись. Але в результаті обличчя Локі стає ще холоднішим, що Старку абсолютно точно не до вподоби.
— «Тоні», якщо хочеш знати, мені подобається більше, — пояснює він, свавільно простягаючи руки вперед і розгладжуючи складки на ідеальному піджаку Локі. — Тор тебе шукає, до речі, — додає Старк, щоби заглушаючи тишу, нехай це було кілька тижнів тому. — У мене він уже шукав.
Локі й далі грає в мовчанку.
— Це запрошення, принцеса, — каже трохи роздратовано Старк, бо мовчання триває надто довго. — Випити, — голос хрипкий і ледве йому піддається.
— Ти нічого не плутаєш, Ентоні? — Локі мружиться. — Одного мого руху…
— Досить, щоби звернути мені шию, — закінчує Старк. — То чому ти цього ще не вчинив? Ні тоді, ні зараз, — він робить рішучий крок, опиняючись ще ближче. — Я пам’ятаю цей колір, — він киває на скіпетр, тимчасово відкинутий на стіл, — того дня у твоїх очах. Там, за завісою, був хтось ще. Чому я не вірю, що той, хто стояв за цим мертвим? Я знаю, що ти розправився з Лорелей, не дуже по-злодійськи, не знаходиш?
— Вона загроза для Асґарду, — заперечує Локі.
— Ага, конкурентка із захоплення Мідґарда? Припустимо. Ти зрозумів, що можеш зняти браслет тієї першої ночі, чи не так?
Брови Локі вигинаються, що, очевидно, означає «так». Але між ними пролягає зморшка, схоже, від того, що йому не подобається, коли його намагаються читати.
— Я так і знав, — тисне далі Тоні. — Чому ти лишився?
— Не думай, що знаєш хоч…
— Локі, — видихає Старк, прикриваючи повіки. — Я не знаю, що в тебе на думці, але я так сильно хочу знати…
— Правда, хочеш? — сухо питає він. — Дивись, щоби не довелося шкодувати.
Тоні киває, він ніколи не признався б у тому, що ось тепер йому справді страшно. Він боїться, що той Локі, якого він, здається, впізнав за той час виявиться брехнею , і тоді…
— Загадка, Старку, — подих Локі зачіпає шкіру, і Тоні повільно розплющує очі. Він відчуває на потилиці дотик холодних кінчиків пальців. — Я зрозумів, що ми не ладнаємо. Ти здався мені самоненависним розумником-егоїстом. Було досить дивно, що ми не в кращих стосунках , — Локі покусує губу й пильно вдивляється в його очі. Що ж, тріщинами йде лише маска, розколюється та обсипається. І будь Тоні проклятий, якщо не зробить крок слідом. Старк ковтає. Між губами залишається міліметр, не більше. Тоні посміхається зачіпаючи Локі носом, а той холодними пальцями підіймає його підборіддя.
Поцілунок більше нагадує укус. Трохи жорсткий, холодний.
— Це теж не виходить у мене з голови, — хрипко зауважує Старк, говорячи йому в губи.
— Правда? — Локі нарешті усміхається своєю неймовірно привабливою усмішкою, і Тоні віддзеркалює її наскільки може.
— Не можу повірити…
— У те, що трахнув бога? — регоче Локі. Його грішний, блятський язик, Тоні впевнений, окремий вид мистецтва. Взагалі-то Локі в ліжку уособлення хтивості та бажання. Старк чухає покусану шкіру, і замислюється над тим, що, мабуть, усміхається як ідіот.
— Ти знаєш, про що я, — каже Тоні.
— Знаю, — киває Локі, посміхаючись. — Але ми справді зараз обговорюватимемо це?
Тоні перевертається, нависаючи над ним і дивиться йому у вічі.
— Хто перетворив тебе на дитину? — запитує він.
— Це був я сам, — легко відповідає Локі.
— Ти… Що?
Локі гмикає, піднімаючи Тоні, щоби сісти, укривало зісковзує вниз, оголюючи його груди й живіт, і Старку стає дуже складно фокусуватися на поточному питанні. Локі сміється.
— Не знаю, — він усе ж дістає з простору сувій і показує Тоні, Старк обіцяє собі, що пізніше обов’язково розбереться, як це працює. — Це перетворило мене на дитину. Бачиш, — показує він на руни, — їх точно писав я. Але я цього не пам’ятаю.
— Ти міг стерти собі пам’ять? — хмуриться Тоні, вдивляючись у дрібні письмена.
— Я залишив би підказки.
— А якби не схотів згадувати?
— Тоді підказки були б про це, — пояснює Локі. Тоні мугикає, відкидаючись на спину, і розглядає стелю.
— Знаєш, що дивно? Стіва Роджерса викрала Гідра.
— Капітана Америку? Але він їм не підходить, — зауважує Локі, Тоні здіймає брову. — Якщо вони заздрять тому, що у вас є персональний маскот, це не привід його красти…
Тоні ледь не давиться, стримуючи сміх, і з усіх сил намагається мати вигляд, ніби він це засуджує.
— Пробач, — поблажливо усміхається Локі. — Ти гадаєш, це пов’язано?
— Артефакт, що з’явився незрозуміло звідки, Лорелей, Стів, скіпетр. Забагато збігів, Локес. Той, хто стоїть за нападом на Нью-Йорк раптом не…
— Ні. Хтось на кшталт нього вважає людей за космічний пил, а з пилюкою, як відомо, угод не укладають.
— Що йому насправді треба було на Землі? — запитує Тоні, бо це насправді давно його турбує.
— Він… — у якусь мить куточки губ Локі смикаються, але він одразу бере себе в руки. — Танос. Шукає каміння нескінченності.
— Але Тор казав…
— Що це все казки для дітей, чи не так? Слова Одіна, — знизує він плечима. — Усього їх шість і крім разючої енергії, кожен із них має унікальні властивості. Зібравши всі разом, він стане непереможним.
— Кожен йолоп-злодій має свою місію, — тягне Тоні, розмірковуючи про те, що один із них прямо зараз валяється на столі в майстерні.
— Знищити рівно половину всього живого у всесвіті, — киває Локі.
— Та ти жартуєш…
— Не цього разу, Тоні, — він похмуро хитає головою.