Локі сповіщає, що сині камені геть не сапфіри, як вказано в гемологічній експертизі, а сльози Йормунґанда. Ба більше, артефакт раніше належав царю Лафею. Ймовірно, той залишив чи загубив його під час першої Асґардо-Йотунхеймської війни, коли льодяні велетні вдерлися на Землю, маючи наміри влаштувати ще один льодовиковий період.
Нат уже збирається взяти групу ЩИТа і вирушити на розвідку, як тільки вони визначать точну геопозицію. Але в Тоні головоломка не складається до кінця, він стукає пальцем по стільниці, знову вперши погляд у файл із комп’ютера викрадачів. Локі заглядає через плече й недбало кидає:
— Тут мова про якусь водяну тварину.
— Тварину? — перепитує Тоні. — Звідки ти такий розумний?
— І про іншу планету… — Локі сміється йому на вухо, перебуваючи точно ближче, ніж необхідно. — Мавет?
— І чому це не може бути просто зграя кишенькових крадіїв, — зітхає Тоні.
— А це… — Локі нахиляє голову. — Тут ще про крі, — на незрозумілий погляд Тоні та Нат, він пояснює: — Раса гуманоїдів із планети Хала. Не знав, що Мідґард так далеко просунувся в освоєнні космосу.
— Не просунувся, — морщить ніс Нат, стискаючи планшет у руках, вона одразу починає зосереджено снувати базою ЩИТа.
— Хтось знає те, що знати йому не належить? — парує Тоні. Брови Романоф повільно здіймаються, малюючи на обличчі щире здивування.
— Відмовлено в доступі, — каже вона.
На голографічній проєкції карти спалахують координати, і коли Нат дивиться на мітку, її рот відкривається за кілька секунд до того, як із губ злітають слова.
— Я була там. Ця база значиться, як одне зі складських приміщень ЩИТа. Просто сховок, — продовжує вона, — там майже нічого немає.
Тоні відчуває дражливе роздратування десь на рівні скронь. Якщо це черговий підпільний проєкт ЩИТу з виробництва надзброї, цього разу Ф’юрі так просто не відбрешеться.
— Вкрали дрібничку самі в себе? — скрипить зубами він.
У базі ЩИТа це місце справді значиться, як простий склад. Як і те, що справа досі не закрита, а артефакт усе ще вкрадений. Навіть якщо це збій системи, Тоні сумнівається, що цій штуці місце просто припадати пилом у коробці на полицях сховку. Джарвіс уже запускає аналіз прилеглої території, надає знімки із супутника, формує звіт про геопросторові дані щодо рельєфу та наземних об’єктів, складає карту переміщень…
— Гей, агент Романоф, — гукає Старк. — Адже Ф’юрі не давав тобі цю справу?
— Я взяла перше, що трапилося, — не сперечається вона.
— Тоді вітаю, — видихає Тоні, — це Джекпот.
Старк свердлить поглядом монітор. Велике приміщення з тунелем, що пролягає між гірських порід довжиною в кілька кілометрів. База, звісно, під землею.
Там, ймовірно, безліч датчиків — так просто не підступитися, — і навряд чи їх чекають у ролі Месників. Якщо ж Джарвіс спробує хакнути їх систему, вони можуть помітити, а далі знищити чи приховати докази.
— Викрадімо кілька людей звідти, — каже Локі. Старк хмуриться, бо це малоефективно. — І проникнемо всередину під їх личинами.
— У нас немає принтера для знімних облич, — закочує очі Нат. Локі зацікавлено рухає бровою.
— Це з «Місія нездійсненна», — шепоче Старк йому на вухо, — увімкну тобі нас…
— До того ж, — каже вона, застережливо витріщаючись на них, — ми нічого не знаємо про їхню систему безпеки. Якщо до цього причетні прибульці… — супить брови.
— Я можу допомогти, — каже Локі.
— Я так не думаю, — мружиться вона. — Я розберуся з цим сама.
— А так не думаю я, — відказує Тоні.
— У якому це сенсі? — рука Нат зависає на рівні пояса, Старк сподівається, що це просто звичка, і в нього зараз не полетить, наприклад, ніж.
Звісно, він не може заявити, що ЩИТ скомпрометований, бо в нього немає доказів. Поки що. Бо ж із ним виразно щось не так. І він бажає в цьому розібратися особисто, тому грає з Романоф у дивачки. Старк розуміє, якщо заявиться туди в костюмі — приверне забагато уваги. Бо насправді він навіть не може уявити масштаби катастрофи. А без костюма він… що ж, і без костюма він досить крутий, але плутатиметься під ногами.
Стів, як виявилося, зник із радарів близько тижня тому, Клінт десь у північній Європі. А одну Наталку у світ Оз відпускати категорично не хочеться, хоч би вона, напевне, і впоралася. Але Романоф від ідеї втручання Старка, що логічно (хоча б тому, що Тоні тимчасово йде в комплекті з Локі), не в захваті.
З усіх боків здається раціональним довірити роботу Нат. Схоже, вона сама думає про те ж. Але почуття причетності та тривоги свербить у Старка під шкірою.
— Тоні? — Локі торкається його зап’ястя. — Ми можемо поговорити?
Він здається, відриваючи погляд. Коли вони йдуть геть, Старк гмикає, усе ще перебираючи в голові варіанти.
— Я не можу зняти браслет із тебе, — одразу попереджає він.
— Ти мені не довіряєш, я розумію.
— Справа не… Послухай, — Тоні зупиняє Локі й розвертає, щоби дивитися йому у вічі.
— Я не втечу, — перебиває його трикстер.
— Не те щоби я став звинувачувати тебе за це, — відказує він. — Але наслідки…
— Я можу допомогти, — заперечує Локі. — Прикрити вас, якщо буде потрібно. А потрібно буде.
Тоні майже упевнений — це чергова маніпуляція. Але, твою ж, ідея зняти наручники з Локі насправді не здається йому надто катастрофічною. Це ризиковано, справді, але відколи він став слухняною занудою? Тоні дивиться на руку Локі, здогадуючись, яке рішення він прийме.
— Накажи мені використовувати магію.
— Що? — Старк зависає.
— Сформулюй це як наказ, — махає Локі рукою, наче це щось очевидне. — Я знаю, чому Тор вибрав саме тебе. Ти не став би цим користуватися. Але в такій ситуації це непоганий варіант. Ну, Тоні. Просто скажи.
— Тобто?
— Наручники змусять мене підкорятися, — закочує очі він.
— Я правильно розумію, якби я побажав…
— Якусь розпусту, я зробив би це, — грає бровами Локі. — У нас ще буде час, — змовницьки підморгує він.
— …щоби ти вбив когось?
— Правильно, — похмурніє Локі, — я б не зміг чинити опір. Або відчував би страшенний біль.
— Біль? Що за херня? — видихає Старк.
— О, Тор не сказав тобі, — вдавано жахається бог. — Невже? Це рабські браслети.
— Ні, — брови Тоні сходяться на переніссі.
Весь цей час Старк вважає, що браслети не дають Локі користуватися магією і відходити від нього далі ніж на сімдесят метрів. Тому що приблизно так про них того ранку говорив Тор. У Тоні по спині біжать дрижаки. Йому, звісно, лестить, що громовержець такої високої думки про нього, якщо вже довірив власного брата. Але якби ця штука опинилася не в тих руках…
Старк зустрічається поглядом із Романоф, яка не соромлячись підслуховує.
— Ну, тепер ти в будь-якому разі знаєш, — знизує плечима Локі, виглядаючи безтурботно. — Так що? Послухай, цю штуку справді не варто було відкопувати, — каже він серйозно. — Я не вважаю, що ви не впораєтеся зі своїми, але якщо артефакт вийде з-під контролю, чи бачиш йотуни… — Старк помічає стиснуті губи й огиду, що спалахує в очах, — примітивні й вузьколобі, цілком у їхньому стилі додати прокляття на кшталт кривавої розправи, навіть якщо в теорії це могло б призвести до смерті своїх, і…
Старк ковтає.
— Те, що ти пропонуєш, небезпечне, — вичавлює він, бажаючи припинити потік цієї інформації. Локі по-дитячому складає руки на грудях. — Якщо нам доведеться розділитись, — пояснює Тоні, і трикстер ледве утримується від посмішки.
— Тобі не треба турбуватися про це. Просто… вір мені, гаразд?
Обличчя Нат спотворюється в гримасі, у неї хіба тільки на лобі не світиться неонова вивіска: «повірити богові обману». Старк знову переводить погляд на Локі, який спокійно чекає на вердикт, на його ж обличчі відсутній і натяк на емоції. Нат уже розвертається, збираючись піти. Що там вона писала у своєму звіті «проблеми з довірою»? О, Боже , він ще про це пошкодує.
— Гаразд, — відповідає Старк поспіхом і, не встигаючи передумати, торкається браслета на руці, формулюючи прямий наказ.
Локі розпливається в якійсь не такій, як звичайно, усмішці, вона навіть зачіпає куточки очей. Тоні поспішає відвести погляд на Нат, яка виглядає оторопіло, але раптом її губи набувають обрисів хитрої посмішки. Що ж, мило.
— Ви вже набазікалися? — питає вона.
— Так, бос, ми вже закінчили, — озирається Локі, підморгуючи. Він витягує не зрозуміло звідки кинджали й із насолодою киває сам собі. Нат дивиться на них із цікавістю.
— І що ти пропонуєш?
— Увійдемо через головний вхід, — хижо посміхається Локі.
Уже за годину вони приземляються за кілька десятків кілометрів до місця призначення. Їх, звісно, могли засікти радари, але Старк сподівається, що це зв’яжуть зі сфальшованою Джарвісом новиною, так доречно опублікованою в жовтій пресі.
Перед тим, як вийти з квінджету, Наташа хапає Старка за рукав.
— Тоні, як тільки він злетить із котушок, я пристрелю його, — у її голосі немає і грама жарту, і Старк їй вірить. Вона розтискає пальці та йде вперед.
— Було б чудово, якби він таким і залишився, — зітхає Тоні, ні до кого не звертаючись.